Справа № 534/1120/18 Номер провадження 22-ц/814/2455/23Головуючий у 1-й інстанції Гончаренко О.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
23 березня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Чумак О.В.
суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
при секретарі Боштенко В.Ю.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 адвоката Кириченко Галини Володимирівни
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2022 року, ухвалене суддею Гончаренко О.В.,
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки і піклування виконавчого комітету Горішньоплавської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав;
за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Горішньоплавської міської ради Полтавської області, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав та зміну місця проживання дитини.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
У серпні 2018 р. ОСОБА_2 звернулася до місцевого суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, вказуючи, на те що вони мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірвано 27 квітня 2011 року. З часу коли вони з відповідачем почали проживати окремо і до теперішнього часу вона одна піклується про доньку, її розвиток. Відповідач, проживаючи окремо від дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по її вихованню та утриманню, тому просить суд винести рішення, яким позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 , стягнути з нього на її користь судові витрати.
У вересні 2018 р. ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав та зміну місця проживання дитини. В обґрунтування зустрічного позову послався на те, що ОСОБА_2 постійно перешкоджає його спілкуванню з дитиною, практично повністю ізолювала дитину від спілкування з ним у зв'язку з цим він неодноразово звертався до правоохоронних органів. Він вчасно сплачував аліменти, коли мав постійне місце роботи, намагався допомагати дитині. Вважає, що є всі підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 та зміну місця проживання дитини.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2022 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки і піклування виконавчий комітет Горішньоплавської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Горішньоплавської міської ради Полтавської області, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав та зміну місця проживання дитини - відмовлено.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 листопада 2022 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гончаренка О.В. повернуто заявнику без розгляду.
В ухвалі роз'яснено, що вона не підлягає оскарженню.
З вказаними судовими рішеннями не погодився відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та подав до апеляційного суду на вказані рішення та ухвалу місцевого суду апеляційну скаргу.
В прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просить:
-скасувати ухвалу місцевого суду від 02.11.2022 р. про повернення заяви від 30.10.2022 р. про відвід судді без розгляду;
-скасувати рішення місцевого суду від 31.10.2022 р. в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зміну місця проживання дитини;
-закрити провадження в частині первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав;
-направити справу за його зустрічним позовом до суду першої інстанції на новий розгляд;
-судові витрати покласти на державу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції зазначив дату складання повного тексту рішення - 11.11.2022 р. При цьому кваліфікований електронний підпис на повний текст рішення суддя Гончаренко О.В., всупереч закону, наклав 14.11.2022 р. Зазначене, на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення окремої ухвали про наявність в діях судді Гончаренка О.В. ознак складу злочину, за який, відповідно до ч. 1 ст. 366 КК України, передбачена кримінальна відповідальність.
Стверджує, що зазначене вище рішення винесене всупереч закону, із порушенням норм процесуального права, при неправильному застосовані норм матеріального права, без врахування дійсних обставин справи, без повного дослідження зібраних у справі доказів, в зв'язку із чим має бути скасоване частково, а справу має бути направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що проведення судового розгляду справи 31.10.2022 р. за відсутності сторін під час повітряної тривоги, із постановленням вступної та резолютивної частини рішення, свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. 223 ЦПК України та ст. 43 ЦПК України. Вважає, що згідно процесуального закону, 31.10.2022 р. суддя Гончаренко О.В. мав відкласти розгляд справи на інший день.
До ухвалення рішення суд повинен був розглянути заяву від 30.10.2022 р. про відвід судді; в разі відмови в задоволенні заяви про відвід судді, розглянути клопотання сторін, які надійшли до суду 24.10.2022 р., 26.10.2022 р., 28.10.2022 р., 30.10.2022 р.
Також вказує про те, що рішення постановлено без з'ясування думки дитини щодо спору, тому вважає, що суд першої інстанції не повно і не всебічно з'ясував обставини.
ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи містяться докази, якими він підтверджував заявлені вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та зміну місця проживання дитини, які судом не було досліджено, та не надано їм оцінку, чим порушено частини 2, 3 ст. 89 ЦПК України та ч. 1 ст. 229 ЦПК України.
Посилається на те, що третій особі ОСОБА_3 не було надано вступне слово.
Також зазначає, що 08.12.2022 р. в процесі ознайомлення зі справою ним виявлено факт відсутності копій тридцять одного доказу, які 24.10.2022 р. він через підсистему «Електронний суд» подав до суду в об'ємі клопотання про долучення додаткових доказів. ОСОБА_1 вважає, що судді Гончаренку О.В. на розгляд передано клопотання без додатків, які не були роздруковані працівником канцелярії. Під час судового засідання 26.10.2022 р. суддя Гончаренко О.В. зазначив, що всі клопотання, які надійшли до суду, в тому числі і про долучення додаткових доказів, він розгляне наприкінці судового розгляду справи, перед видаленням в нарадчу кімнату. Тож станом на 31.10.2022 р. клопотання від 24.10.2022 р. про долучення додаткових доказів не було розглянуто. Отже вказані докази залишилися не досліджені та не оцінені судом першої інстанції.
Зазначає, що суд не розглянув клопотання: від 22.09.2022 р. про постановлення окремої ухвали (том 8, а.с. 9- 12); від 28.09.2022 р. про виключення документів з числа доказів як таких, що не є допустимими, і розгляд справи на підставі інших доказів (том 8, а.с. 67-70); від 05.10.2022 р. про постановлення окремої ухвали (том 8, а.с. 104- 107); від 24.10.2022 р. про долучення додаткових доказів (том 8, а.с. 172- 182); від 26.10.2022 р. про витребування доказів (том 8, а.с. 183-184); від 27.10.2022 р. про застосування заходів процесуального примусу щодо свідка ОСОБА_6 (том 8, а.с. 209-210); від 27.10.2022 р. про застосування заходів процесуального примусу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (том 8, а.с. 211-213); від 30.10.2022 р. про повторний виклик та допит свідка (том 8, а.с. 216-217); від 30.10.2022 р. про застосування заходів процесуального примусу (том 8, а.с. 218-220); від 30.10.2022 р. про оголошення письмових доказів (том 8, а.с. 225- 226). Вважає, що не розглянувши клопотання та постановивши передчасно рішення, суд першої інстанції порушив вимоги статей 147, 148, 222, 258, 262 ЦПК України.
Вказує, що в матеріалах справи міститься близько трьох десятків заяв та клопотань, заявлених сторонами. Але про жодне з них в рішенні не зазначено, що свідчить про не відповідність змісту рішення суду вимогам ч. 3 ст. 265 ЦПК України.
ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду обґрунтоване неналежними доказами та не погоджується з висновками суду про те, малолітня дитина знаходиться за кордоном. Зазначає, що в порушення вимог п. 1 ч. 4 ст. 265 ЦПК України суд не вказав, на підставі яких доказів встановлені обставини перебування малолітньої дитини за кордоном.
Посилається на те, що суд першої інстанції формально поставився до обов'язку, передбаченого ч. 3 ст. 89 ЦПК України та п. 2 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, свавільно відхиливши близько вісімдесяти наданих ним доказів.
Встановивши, що між сторонами тривалий час існує конфлікт щодо участі у вихованні дитини, суд навмисно не надав цьому факту належну оцінку.
Зазначає, що ОСОБА_2 перешкоджає йому спілкуватися та опікуватися дитиною, що підтверджено показами свідка ОСОБА_8 .
Судом безпідставно не враховано докази на підтвердження систематичного перешкоджання матір'ю дитини спілкуванню з батьком.
Не надано оцінку поданим ОСОБА_1 аудіо- та відеодоказам, аргументів, які він наводив в якості підстав для задоволення зустрічного позову.
Посилається на те, що жодна зі сторін не подавала заяву про залучення органу опіки та піклування в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору. При цьому Комсомольський міський суд Полтавської області, відкривши у 2018 р. провадження по цій справі, не постановив ухвалу про залучення органу опіки та піклування в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору, в спосіб, передбачений законом. Суд не прийняв рішення розглядати справу зі стадії підготовчого засідання; не застосував норму права, яка давала змогу розглянути справу зі стадії підготовчого провадження, аби залучити орган опіки та піклування до розгляду справи, в спосіб, передбачений законом згідно ст. 19 Конституції України. Отже сімейний спір щодо позбавлення батьківських прав та зміну місця проживання дитини було розглянуто без участі органу опіки та піклування. Вважає, що всі висновки органу опіки та піклування, які в 2018 р. подано останнім до суду, не є належними доказами, оскільки долучені нелегітимним учасником справи та з порушенням порядку передбаченого ч. 9 ст. 83 ЦПК України, адже копії висновків не було заздалегідь надіслано учасникам справи.
В зв'язку із цим процесуальним порушенням 28.09.2022 р. ним було подано до суду клопотання про виключення документів з числа доказів як таких, що не є допустимими, і розгляд справи на підставі інших доказів. Проте суд першої інстанції проігнорував та не розглянув вказане клопотання. Отже суд у рішенні послався на неналежні докази.
На думку ОСОБА_1 , в процесі складання повного тексту судового рішення судом першої інстанції вчинено діяння, яке має ознаки складу злочину, за який, відповідно до ч. 1 ст. 366 КК України, передбачено кримінальну відповідальність.
Не погоджуючись з ухвалою суду від 02.11.2022 про повернення заяви про відвід судді без розгляду, ОСОБА_1 вказує, що кваліфікований електронний підпис на вказану ухвалу суддею накладено 14.11.2022, отже вона постановлена 14.11.2022.
Зазначає, що заява про відвід судді надійшла в 00 год. 58 хв. 30.10.2022 р., була зареєстрована в 11 год. 37 хв. 31.10.2022 р., тобто, після відбою повітряної тривоги, що додатково підтверджує, що під час повітряної тривоги 31.10.2022 р. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області не працював та о 8 год. 30 хв. 31.10.2022 р. суддя Гончаренко О.В. не розглядав цю судову справу. Після надходження до суду його заяви від 30.10.2022 р. про відвід судді головуючий її проігнорував та в 13 год 24 хв 53 сек свавільно постановив незаконне рішення, вступну та резолютивну частину. ОСОБА_1 вважає, що судом вчинено діяння, яке має ознаки складу злочину, за який згідно ч.1 ст. 366 КК України передбачену кримінальну відповідальність. На думку скаржника вказана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Також ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального права при вирішенні цього спору, а також на те, що судом не надано оцінку діянням ОСОБА_2 з перешкоджання спілкуванню батькові із дочкою, яка не виконувала ухвалу від 02.08.2022 р. Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області в частині забезпечення явки неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у судове засідання для заслуховування її думки з приводу спору, що є підставою для застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Однак судом проігноровано норми закону, не застосовано положення статей 44, 143, 144, 148 ЦПК України.
Зазначає, що в діях/бездіяльності позивача за первісним позовом ОСОБА_2 є ознаки складу злочинів, за які, відповідно до ч. 1 ст. 376, ч. 1 ст. 382, ч. 2 ст. 28 КК України передбачена кримінальна відповідальність за невиконання ухвали від 02.08.2022 р. Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, яка набрала законної сили, в частині забезпечення явки неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у судове засідання для заслуховування її думки з приводу спору.
Вказує, що суд не застосував положення ст. 262 ЦПК України.
Зазначає, що представник позивача за первісним позовом, ОСОБА_7 впродовж місяця не виконувала протокольну ухвалу від 22.09.2022 р. Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, яка набрала законної сили, в частині забезпечення явки неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у судове засідання для заслуховування її думки з приводу спору. Тому суд першої інстанції мав застосувати заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, що не було зроблено судом.
Вважає, що в діях/бездіяльності представника позивача за первісним позовом ОСОБА_7 є ознаки складу злочинів, за які, відповідно до ч. 1 ст. 376, ч. 1 ст. 382, ч. 2 ст. 28 КК України, передбачена кримінальна відповідальність за не виконання протокольної ухвали від 22.09.2022 р. Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області та за невиконання вказаної ухвали суд першої інстанції мав постановити окрему ухвалу, що не було зроблено місцевим судом.
Також ОСОБА_1 вказує, що ухвалою від 02.08.2022 р. справу прийнято до провадження судді Гончаренка О.В., викликано свідків по справі, в тому числі ОСОБА_6 , яка була належним чином повідомлена, проте до суду жодного разу не з'явилася і не була допитана, заяв/клопотань до суду не надсилала. За таких обставин суд першої інстанції мав застосувати заходи процесуального примусу, проте не застосував положення ст. ст. 43, 44, 143, 144, 148, 224 ЦПК України.
Також ОСОБА_1 зазначає, що після постановлення судом першої інстанції рішення, ним було виявлено нові обставини, які мають значення для правильного вирішення судового спору, зокрема, 28.10.2022 р. на електронну адресу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України було направлено заяву (запит інформації) стосовно перетину його донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кордонів України в період із 01.06.2018 р. по 30.09.2018 р. При цьому відповідь він просив надати до судового засідання, яке було призначено на 31.10.2022 р. Тоді як відповідь на вище зазначений запит на його електронну пошту надійшла 16.11.2022 р. При цьому, як з'ясувалося, в період із 29.06.2018 р. по 07.07.2018 р., його донька відпочивала в Турецькій Республіці - в Анталії .
Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не погоджується з обґрунтуваннями та доводами, викладеними ОСОБА_2 у позові про позбавлення його батьківських прав, який поданий до суду 06.08.2018 р., саме в той день, коли він отримав від неї листа про надання згоди на виїзд дитини за кордон. ОСОБА_1 вважає, що найкращі інтереси доньки не мають для ОСОБА_2 ніякого значення.
Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив відеозапис прибуття ОСОБА_1 до нотаріуса Куц С.М. для надання дозволу на виїзд доньки за кордон 10.08.2018 р.; не постановив окрему ухвалу про наявність в діях свідка ОСОБА_10 ознак складу злочину, за який, відповідно до ч. 1 ст. 384 КК України, передбачена кримінальна відповідальність; інформація, надана Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України підтверджує той факт, що ОСОБА_2 фальшувала обставини справи, аби, всупереч закону, позбавити його батьківських прав, а її винна поведінка по відчуженню доньки від рідного батька є підставою для зміни місця проживання дитини.
Вважає, що оскаржуване рішення має бути переглянуто, оскільки після його ухвалення виявлено нові обставини, які не були досліджені судом першої інстанції, що є підставою для повернення справи за його зустрічним позовом до суду першої інстанції на новий розгляд.
Посилається на те, що провадження в частині первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав має бути закрито, а справа за його зустрічним позовом направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.
Вказує, що 18.11.2022 р. дізнався, що за заявою ОСОБА_2 від 07.11.2022 р. дочка Маргарита відрахована із навчального закладу СЗОШ І-ІІІ ступенів № 5 ім. Л.І. Бугаєвської. Вважає, що для відрахування дочки директорка навчального закладу не мала жодних законних підстав. Питання про відрахування доньки із української школи ОСОБА_2 з ним не погоджувала. Зазначає, що впродовж першої чверті 2022-2023 навчального року директорка приховувала від нього інформацію про невідвідування дочкою без поважних причин навчального закладу впродовж 70% навчального часу. Вказує, що ОСОБА_2 замість того, аби забезпечити здобуття донькою повної загальної середньої освіти, ухилилася від виконання своїх батьківських обов'язків та подала до школи заяву про відрахування дитини із СЗОШ І-ІІІ ступенів № 5 ім. Л.І. Бугаєвської. Дитина не відвідує школу та не здобуває повну загальну середню освіту в Україні. В даний момент вирішується питання про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Факт ухилення ОСОБА_2 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо навчання та виховання неповнолітньої доньки впродовж першої та другої чверті 2022-2023 навчального років має значення для правильного вирішення спору.
Також ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки суд першої інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують, що станом на 03.02.2020 р. заборгованість зі сплати аліментів ним погашена в повному обсязі, зокрема у томі 5, а.с. 168-172; том 6 а.с. 223.
На думку ОСОБА_1 існують законні підстави для повернення справи за його зустрічним позовом до суду першої інстанції на новий розгляд.
Вважає, що провадження в частині первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, має бути закрито, а справу за його зустрічним позовом має бути направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
15.12.2022 р. представник ОСОБА_2 адвокат Кириченко Г.В. також подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 .
Не погоджується з рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31.10.2022 р. в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
В іншій частині зазначене судове рішення нею не оскаржується.
Вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивач ОСОБА_2 не надала суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Вказує, що у зустрічній позовній заяві від 20.09.2018 р., а також у своїх усних поясненнях в судових засіданнях відповідач ОСОБА_1 визнавав ту обставину, що із січня 2012 р. і по травень 2018 р. не бачився з донькою ОСОБА_4 і не мав з нею жодного контакту, не вживав жодних спроб відновити спілкування з донькою та контакту з нею, не сплачував аліменти на її утримання. Також у зустрічній позовній заяві та своїх усних поясненнях суду відповідач ОСОБА_1 навів причини самоусунення від виконання обов'язків щодо виховання доньки, а саме: обставини, що він з 2012 року працював в м. Кременчуці Полтавської області, а з кінця 2017 року в м. Київ, що зі слів відповідача перешкоджало йому брати участь у вихованні дитини. Посилаючись саме на такі обставини, ОСОБА_1 зазначав, що він протягом цього періоду не міг контактувати з донькою.
Визнані відповідачем обставини відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України позивач ОСОБА_2 не повинна була доводити перед судом. Саме суд мав надати оцінку поважності наведених відповідачем причин його самоусунення від виконання батьківських обов'язків, визначити, чи свідчать вони про винну поведінку, свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками. Проте суд не надав такої оцінки відповідним обставинам.
Між тим, визнані відповідачем обставини свідчать про те, що протягом більш ніж шість років із зазначених самим відповідачем суб'єктивних причин він не піклувався про фізичний і духовний розвиток доньки ОСОБА_4 , її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкувався з дитиною взагалі, а не лише в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надавав дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяв засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляв інтересу до її внутрішнього світу; не створював умов для отримання нею освіти.
Зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що протягом січня 2012 р. - травня 2018 р. відповідач ОСОБА_1 не звертався до органу опіки та піклування чи суду з приводу перешкоджання позивачем ОСОБА_2 у виконанні обов'язку з виховання доньки. Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів того, що у вказаний період мати дитини перешкоджала її спілкуванню з батьком, відповідач не надав. Відповідач міг і мав зрозуміти, що таке тривале й повне його добровільне відокремлення від дитини, зокрема, враховуючи вік доньки на момент припинення контакту, могло призвести не лише до значного ослаблення, а й до повного припинення зв'язку між ним і донькою. Що, власне, і відбулося. Відповідні обставини були встановлені органом опіки та піклування при підготовці висновку у справі та підтверджуються іншими матеріалами справи.
Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що орган опіки та піклування формально поставився до вирішення питання про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , є необґрунтованим та не підтвердженим сукупністю доказів у справі.
При цьому суд не звернув увагу на власний надмірний формалізм, оскільки свій висновок про наявність чи відсутність підстав позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав суд зробив на підставі висновку органу опіки та піклування, складеного за чотири роки до цього, а саме 25 вересня 2018 року, яким встановлено, що зв'язок між ОСОБА_1 і його донькою ОСОБА_4 втрачений, дитина добре інтегрована в свою родину, має міцний зв'язок зі своєю матір'ю, братом та новим чоловіком матері (вітчимом), з яким вона фактично проживає родиною з вересня 2013 року. Зокрема, вітчим повною мірою взяв на себе роль батька дитини. Аналіз висновку органу опіки та піклування свідчить про його обґрунтованість, збалансованість аргументів, з яких виходив орган опіки та піклування при ухваленні рекомендації про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.
Вважає, що враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції своїм рішенням мав забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами батька дитини - відповідача ОСОБА_1 , матері дитини - позивача ОСОБА_2 , їх доньки неповнолітньої ОСОБА_4 та фактичних членів родини дитини.
Суд був покликаний вирішити, чи відповідає найкращим інтересам дитини зв'язок із відповідачем - біологічним батьком, контакт із яким було втрачено за попередні шість років, або зміцнити існуючі зв'язки між дівчинкою та родиною, з якою вона проживала протягом цього періоду і проживає наразі.
Позбавлення відповідача ОСОБА_1 батьківських прав призвело б лише до анулювання правових відносин між останнім та його донькою, яких фактично немає.
Враховуючи відсутність будь-яких особистих стосунків протягом періоду з січня 2012 року і по даний час, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що це негативно вплинуло б на такі відносини.
Вважає необґрунтованим висновок суду про те, що позивач ОСОБА_2 не зазначила, яким чином позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення відносин дитини з батьком.
Вказує, що суд першої інстанції в дійсності не керувався найкращими інтересами дитини, оскільки обрав залишення правового зв'язку між біологічним батьком і дитиною за умови, коли фактичного зв'язку між ними немає внаслідок невиправданого самоусунення батька від виховання дитини. При цьому суд вирішив справу на шкоду зміцненню існуючому тривалий час тісному зв'язку між дитиною у родині, в якій вона проживає, із чоловіком її матері, який фактично замінив їй батька.
Суд першої інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України є джерелом права, у рішенні по справі «ILYA LYAPIN v. Russia» від 30 червня 2020 року (Заява № 70879/11), відповідно до якого позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання. З другого боку, наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції.
Зазначає, що в порушення вимог статті 171 СК України суд першої інстанції не вислухав неповнолітню доньку сторін ОСОБА_4 .
Не відповідає дійсності твердження суду про те, що ним були створені всі умови для заслуховування в судовому засіданні тринадцятирічної ОСОБА_4 .
Суд не з'ясовував у представника позивача ОСОБА_2 питання, чи може дівчинка, перебуваючи за кордоном, увійти у кабінет ВКЗ, зареєстрований за її матір'ю позивачем ОСОБА_2 , одноосібно за відсутності матері. Тоді як дівчинка добре знається у відповідних технологіях, як користувач ПК, має високий рівень розумового розвитку, достатньо навиків і фактично неодноразово самостійно входила в кабінет ВКЗ, може брати участь у засіданні в режимі відеоконференції за відсутності свої матері позивача ОСОБА_2 .
Суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 на сьогодні вживає значний обсяг зусиль для поновлення спілкування з донькою, такі зусилля, за висновком суду, з об'єктивних причин не призводять до позитивних зрушень у відносинах між ним і донькою з урахуванням, у тому числі, і негативної позиції матері дитини.
Мотивувальна частина рішення суду не містить посилання на відповідні докази, на підставі яких суд дійшов висновку про негативну позицію позивача ОСОБА_2 а також про те, стосовно чого саме така негативна позиція нібито має місце та в чому конкретно вона проявилася.
Вважає, що відповідач імітує намагання виконувати батьківські обов'язки по відношенню до доньки протягом перебування справи в провадженні судів. Надавши суду численні письмові докази своїх звернень після відкриття провадження у справі до установ, закладів із закликом забезпечити йому спілкування з донькою, ОСОБА_1 в той же час жодних реальних спроб з відновлення особистого контакту з дитиною так і не вчинив.
На думку представника ОСОБА_2 адвоката Кириченко Г.В., ОСОБА_1 має бути позбавлений батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 .
Крім того, адвокат Кириченко Г.В. не погоджується з висновками місцевого суду про те, що довготривалість розгляду справи спричинили обидві стороні.
Не погоджується з висновками суду про те, що на останнє судове засідання сторони не з'явились, причин неявки не повідомили, тобто, на думку суду, фактично поклалися на розсуд суду.
Між тим, в матеріалах справи наявна ухвала Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 серпня 2022 року, якою задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Кириченко Г.В. та постановлено судові засідання у справі проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи «EasyCon».
Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кириченко Г.В. не подавала до суду першої інстанції будь-яких заяв з приводу своєї участі в судовому засіданні 31 жовтня 2022 року.
31 жовтня 2022 року представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кириченко Г.В. завчасно до початку судового засіданні зайшла до кабінету ВКЗ та очікувала виклику суду для участі у відеоконференції. Але виклик від суду не надійшов. За таких обставин, представник позивача припустила, що судове засідання 31 жовтня 2022 року не відбулося.
Пізніше з документів, що надійшли до кабінету представника в ЄСІТС, стало відомо, що розгляд справи відбувся, був завершений і ухвалено рішення за результатами розгляду справи.
За викладених обставин, суд першої інстанції, який «не запросив до зали суду представника позивача, яка завчасно явилась і перебувала під дверима зали судових засідань», порушив право позивача брати участь в судовому засіданні через свого представника, розглянув справу за відсутності представника учасника справи. При цьому, зазначив в судовому рішенні неправдиву інформацію про те, що представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась.
Вважає зазначені порушення закону істотними.
Наведені вище лише деякі із обставин судового розгляду справи не дозволяють позивачу ОСОБА_2 сприймати оскаржуване судове рішення як результат справедливого судового процесу та належної оцінки фактів.
З урахуванням вищевикладеного апелянт вважає, що рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31.10.2022 р. не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним і необґрунтованим.
Отже просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31.10.2022 р. в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою апеляційного суду від 06.02.2023 серед іншого відмовлено ОСОБА_1 у прийняті до провадження апеляційної скарги на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.11.2022 року та повернуто її скаржнику.
Включено заперечення ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.11.2022 року до апеляційної скарги на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31.10.2022 р.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 адвоката Кириченко Галини Володимирівни на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2022 року.
У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_7 на рішення місцевого суду скаржник ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні її апеляційної скарги, яку вважає нікчемною, та разом із позовом штучними, викривленими, недоведеними.
Погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Вказує, що він ніколи не ухилявся від виконання батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 , що було правильно встановлено місцевим судом. Посилається на те, що у зустрічній позовній заяві містяться докази того, що впродовж 2012 р. він регулярно звертався до ОСОБА_2 із проханням не перешкоджати спілкуванню із донькою, які остання ігнорувала. Відсутність контактів із донькою не є доказом ухилення від спілкування з нею. Вважає правильними висновки суду про недоведеність позивачкою, що поведінка відповідача відносно його доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками. Зазначає, що в матеріалах справи міститься безліч доказів того, що він регулярно, починаючи із 2011 р., звертався до органу опіки та піклування із скаргами про перешкоджання йому з боку матері дитини спілкуванню з дочкою. Проте останній жодного разу не надав йому дієву допомогу. При цьому ОСОБА_2 не надала доказів, що сприяла спілкуванню батька з донькою.
Посилається на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, та застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено, про що суд правильно вказав у рішенні.
ОСОБА_1 вказує, що метою позбавлення його батьківських прав, є зміцнення зв'язку між дитиною та її вітчимом. Але ж, такі дії сторони позивача за первісним позовом - є протизаконними, та не переслідують якнайкращі інтереси дитини. Адже, він жодним чином не перешкоджає ОСОБА_13 та його доньці ОСОБА_4 зміцнювати їхні сімейні зв'язки.
Також посилається на те, що судом першої інстанції було покладено обов'язок на адвоката Кириченко Г.В. забезпечити явку малолітньої ОСОБА_4 в судове засідання, проте вказане рішення суду не було виконано стороною позивача. Твердження про те, що малолітня дитина разом із матір'ю з 06.03.2022 р. знаходяться за кордоном України, не підтверджені належними доказами. Знаходження громадянина за межами України не є законною підставою для невиконання рішення суду, яке набрало законної сили. Тому, як вказує ОСОБА_1 , посилання представника позивача за первісним позовом на начебто знаходження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за кордоном України не звільняє позивачку від обов'язку виконувати рішення суду, яке набрало законної сили.
Зазначає, що процесуальним законом не передбачено, аби заслуховування думки дитини відбувалося не в приміщенні суду. Тож, вважає, що суд законно відмовив у задоволенні клопотання про заслуховування думки дитини в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів Курило. Вважає, що суд першої інстанції мав застосувати до ОСОБА_7 і ОСОБА_2 заходи процесуального примусу, що не було здійснено судом.
Не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що він імітує намагання виконувати батьківські обов'язки по відношенню до доньки, оскільки це не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
Вказує про те, що судовий розгляд 31.10.2022 р., який суддею Гончаренком О.В. було зімітовано під час масованої ракетної атаки, не є легітимним. Тому справу має бути повернуто до суду першої інстанції на новий розгляд. Адже, суд апеляційної інстанції не уповноважений розглядати справи в об'ємі суду першої інстанції, та виконувати за нього його функції.
Звертає увагу апеляційного суду на практику вирішення сімейних спорів (стосовно позбавлення батьківських прав) Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також Верховним Судом, та на висновки, які вони зробили у подібних спорах, а саме: ухвали ВССУ від 01.11.2017 р. у справі № 299/3019/16-ц; від 01.11.2017 р. у справі № 211/559/16-ц; від 08.11.2017 р. у справі № 397/586/16-ц; постанови ВС/КЦС від 16.01.2019 р. у справі № 465/3694/14-ц; від 13.03.2019 р. у справі № 631/2406/15-ц; від 24.04.2019 р. у справі № 331/5427/17; від 24.04.2019 р. у справі № 300/908/17.
Частиною третьою статті 368 ЦПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п'ята статті 128 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява№ 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
Пунктом 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Системний аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси.
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові від 20.01.2023 р. при розгляді справи № 465/6147/18, а також щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Позивач за первісним-відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 та органопіки та піклування виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до апеляційного суду не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином в порядку ч.6, п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, на офіційні електронні адреси, зазначені ними суду.
Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.
Участь ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції забезпечена її представником адвокатом Кириченко Г.В.
Від представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області М.Горбенко засобами поштового зв'язку надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність органу опіки та піклування.
Від ОСОБА_3 надійшла заява, сформована у системі «Електронний суд», про відмову приймати участь у розгляді справи.
На підставі наведеного судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Розгляд цієї справи проводиться апеляційним судом в режимі відеоконференції з відповідачем за первісним та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 , який перебуває в залі Броварського міськрайонного суду Київської області, та адвоката Кириченко Г.В., яка представляє інтереси позивачки за первісним та відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 , за допомогою власних технічних засобів згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - адвоката Кириченко Г.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21.12.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 07 квітня 2011 року. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Комсомольського міського управління юстиції Полтавської області (том 1 а.с. 11) та вищевказаним рішенням суду, згідно якого неповнолітню доньку ОСОБА_4 залишено проживати з матір'ю. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище - ОСОБА_2 (том 1 а.с. 12).
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 06.12.2010 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) але не менше встановленого законом мінімального розміру аліментів на одну дитину, починаючи з 05.10.2010 року і до досягнення дитиною повноліття.
25.06.2016 р. зареєстровано шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_2 та прізвище після державної реєстрації шлюбу у дружини - ОСОБА_2 (том 1 а.с. 57)
Відповідно до листа Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області від 12.04.2018 року №4638, у виконавчій службі перебував на виконанні виконавчий лист № 2-3358, виданий 18.01.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 29.08.2013 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (том 1 а.с. 25, 26-28).
Згідно довідки про нараховані та сплачені аліменти Крюківського відділу державної виконавчої служби міста Кременчука від 22.03.2018 року № 12635 ОСОБА_2 не отримувала аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 від ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 01.03.2018 року. Виконавчий лист на виконанні у відділі не перебуває (том 1 а.с. 31).
14.05.2018 року постановою Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області було відкрите виконавче провадження ВП № 56389934 про виконання виконавчого листа Комсомольського міського суду Полтавської області № 2-3358 від 18.01.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 32, 33).
Згідно листа спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 13.03.2018 року вих.№01-20/148, інформації дошкільного навчального закладу «Попелюшка» від 12.03.2018 року, висновку психолога служби у справах дітей, сім'ї та молодіжної політики від 15.06.2018 року щодо особистої прихильності дитини до кожного з батьків вбачається, що ОСОБА_4 виховувалась і виховується переважно матір'ю ОСОБА_2 та дитина надзвичайно близька до матері (том 1 а.с. 13-14).
Відповідно до довідки комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 3 від 05.07.2018 року ОСОБА_1 зареєстрований у АДРЕСА_1 , та проживає разом із дружиною ОСОБА_3 і донькою ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 101).
Згідно довідки-розрахунку Горішньоплавнівського міського ВДВС ГТУЮ у Полтавській області від 22.08.2018 р. № 5845, за ОСОБА_1 рахується борг із сплати аліментів, який за період з січня 2012 року по квітень 2018 року, станом на 01.05.2018 р., становить 110625,00 грн (том 1 а.с. 105).
Відповідно до звіту про здійснені відрахування та виплати ПАТ «Київгаз» від 03.07.2018 року № 144, з ОСОБА_1 було утримано аліменти за травень 2018 року у розмірі 4218,79грн., за червень-вересень 2018 року - 4165,65 грн, що підтверджується довідкою Горішньоплавнівської філії Полтавського ОЦЗ № 1170 (том 1 а.с. 110, 113).
Загальний борг ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01.07.2018 року складав 85396,31грн. як слідує із відповіді ГТУЮ у Полтавській області від 30.08.2018 року № 02-18-14280/02/9930 (том 1 а.с. 149-150).
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 січня 2019 року зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За інформацією Горішньоплавнівського міського ВДВС ГТУЮ у Полтавській області від 21.05.2019 року за період з 27.08.2018 року по 30.04.2019 року ОСОБА_1 було сплачено аліментів у сумі 16553,77грн., загальний борг складає 95614,55грн. (том 3 а.с. 14).
Відповідно довідки про доходи ОСОБА_1 , з лютого 2019 року по березень 2020 року останній сплатив за місцем роботи аліментів на суму 30462,76грн.
ОСОБА_1 звертався до органів місцевого самоврядування з проханням встановити час зустрічей із дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рішеннями Виконавчого комітету Комсомольської міської ради від 19.04.2011 року №400 та від 22.02.2011 року № 60 встановлено час зустрічей ОСОБА_1 з його малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с 114).
Суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово виникали конфлікти з приводу участі ОСОБА_1 у вихованні спільної із ОСОБА_2 дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів, подавав заяви про вчинення кримінальних правопорушень, на підставі яких вносилися дані до ЄРДР, рішення по яким остаточно не прийняті, надавав пояснення (том 1 а.с. 123-124, 136-146, 169, 188).
У справі наявний висновок психолога щодо особистої прихильності дитини ОСОБА_4 до кожного з батьків, складеного Службою у справах дітей, сім'ї та молодіжної політики виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області від 15.06.2018 р. № 370 (том 1 а.с. 129).
Відповідно до листа Управління охорони здоров'я Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області від 11.09.2018 №01-17/1003, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігається сімейним лікарем за адресою: АДРЕСА_2 . Загальний стан дівчинки задовільний. Перебуває на диспансерному обліку у сімейного лікаря, потребує додаткового лікування та оздоровлення. У разі захворювання дитини за медичною допомогою до лікаря звертається мама, призначення лікаря виконує в повному обсязі. У медичних працівників немає зауважень до виконання мамою її батьківських обов'язків. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на обліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебувають (том 1 а.с.225).
Також у справі наявна інформація про виконання батьківських обов'язків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениці 4-А класу, яка надана директором СЗОШ І-ІІІ ступенів №5 ім. Л.І.Бугаєвської ОСОБА_21 (том 1 а.с. 226-227).
Крім цього в справі міститься акт обстеження умов проживання, затвердженого начальником служби у справах дітей, сім'ї та молодіжної політики виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області 11.09.2018 р., згідно якого проведено перевірку умов проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 228).
Згідно висновку виконавчого комітету Горішньоплавської міської ради Полтавської області від 25.09.2018 року № 03-26/3010, враховуючи інтереси малолітньої дитини, орган опіки та піклування Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області вважає за доцільне позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 по відношенню до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Вказаним висновком органом опіку та піклування встановлено, що ОСОБА_1 останній раз спілкувався з донькою 02.01.2012 року. Щодо перешкод у спілкуванні з дитиною до органу опіки та піклування або до суду до червня 2018 року він не звертався.
05.06.2018 р. звернувся із заявою, в якій скаржився на перешкоди, які нібито чинить йому матір дитини, гр. ОСОБА_2 , у спілкуванні з донькою. Просив встановити новий графік зустрічей з дитиною та провести з ОСОБА_2 відповідну бесіду.
В своєму поясненні від 15.06.2018 року ОСОБА_2 зазначила, що «в жодному році не перешкоджала спілкуванню батька з дитиною з моменту винесення рішення виконкому від 19.04.2011р. З моменту винесення рішення батько зустрічався з донькою до 2012 р. До теперішнього часу батько не скористався жодного разу т рафіком зустрічей з дитиною».
Стосовно встановлення нового графіку зустрічей з дитиною, ОСОБА_1 було рекомендовано надати документи, які передбачені п. 73 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866, та звернутися з відповідною заявою, в якій уточнити в який саме спосіб він бажає спілкуватися із донькою (періодичні зустрічі у робочі та вихідні дні. у період шкільних канікул, час та місце проведення таких зустрічей тощо). Проте батько такою можливістю не скористався, і з подібною заявою до органу опіки та піклування не звертався, ніяких документів не надав.
З висновку психолога служби у справах дітей, сім'ї та молодіжної політики від року № 370: « Бесіда та діагностика дитини відбувалась індивідуально в спокійній атмосфері. Дівчинка спокійна, добре іде на контакт. Під час бесіди повідомила, що однією родиною проживає разом із мамою ОСОБА_2 , татом ОСОБА_13 (вітчим) та братиком ОСОБА_26 . Знає, що в неї є біологічний батько ОСОБА_1 , проте вона його не пам'ятає, оскільки у віці 2 років дитини батько і мати перестали проживати однією родиною (знає зі слів мами) та з того часу дитина жодного разу батька не бачила. Про нього нічого не знає і не бажає знати, спілкуватися з ним не хоче. Зі слів дитини стало відомо, що нею батько ніколи не цікавився, не прагнув спілкуватися, участі у її житті не брав.
З метою встановлення внутрішньо сімейних відносин, з'ясування ставлення до членів своєї сім'ї та місця дитини в родині було проведено методику «Визначення міжособистісних стосунків школяра (за ОСОБА_28 )». Результати методики показують, що дівчинка надзвичайно близька до матері, яка входить в найближчу зону оточення дитини. З мамою, має довірливі стосунки, вона є авторитетною і значимою для дитини. Батько ж надзвичайно емоційно віддалений. Він не входить в зону розвитку дівчинки, вона не бачить і не відчуває його поряд із собою. Його місце в емоційному світі зайняв вітчим».
ОСОБА_2 сприяє всебічному розвитку доньки, тому в позаурочний час ОСОБА_4 відвідує художню школу, шкільний хореографічний та вокальний гуртки, бере участь у різноманітних конкурсах. За три роки навчання ОСОБА_4 її батько ОСОБА_1 не відвідував школу, жодним способом не спілкувався з класним керівником, учителями, не цікавився навчанням доньки, не відвідував батьківські збори та позакласні заходи. За відомостями, наданими мамою, ОСОБА_1 взагалі не підтримує зв'язок з дитиною, останній раз вони бачились, коли ОСОБА_4 було 2.5 роки. У розповіді дитини про родину батько не фігурує, тому немає підстав аналізувати вплив його індивідуально-психологічних особливостей на доньку ОСОБА_4 .
З інформації СЗОІІІ №5 від 11.09.2018 року № 01-10/442 вбачається, що дитина в даний час навчається у 4-А класі. За весь час навчання ОСОБА_4 у школі її батько ОСОБА_1 у школі не з'являвся жодного разу, не спілкувався з класним керівником, учителями. Не цікавився навчанням доньки, не відвідував батьківські збори та позакласні заходи. Весь цей час займалася вихованням, утриманням дитини мати ОСОБА_2 та її родина, яка забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, піклується про моральний та духовний розвиток ОСОБА_4 . ОСОБА_2 створила належні умови для її проживання (акт обстеження умов проживання від 11.09.2018 року).
Питання виконання батьківських обов'язків та доцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 12.09.2018 року (протокол № 15), була заслухана думка обох батьків, ОСОБА_1 на засіданні комісії не пояснив, з якої причини він не приймав участь у вихованні доньки, не піклувався про фізичний і розумовий розвиток дитини, її підготовку до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування починаючи з 2012 року по теперішній час (том 1 а.с. 221-224).
Відповідно до висновку виконавчого комітету Горішньоплавської міської ради Полтавської області від 16.10.2018 року № 03-26/3215, орган опіки та піклування, враховуючи думку членів комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 18 від 10.10.2018 р.), ретельно проаналізувавши документи, вивчивши умови, що можуть впливати на виховання дитини, перевіривши житлово-побутові умови проживання матері та батька, заслухавши пояснення батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , враховуючи інтереси малолітньої дитини та той факт, що батько не спілкувався з дитиною понад 6 років, орган опіки та піклування Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області прийшов до висновку щодо недоцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 (том 2 а.с. 1-8).
Судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_31 .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надала суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини ОСОБА_4 ; в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька батьківських прав; не зазначила про причини самоусунення останнього від виконання батьківських обов'язків та яким чином позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення відносин дитини з батьком. З наведених підстав суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_1 не забезпечуватиме інтересів самої неповнолітньої ОСОБА_4 .
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зміну місця проживання дитини, місцевий суд послався на відсутність доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, а також дійшов висновку про відсутність підстав для зміни місця проживання дитини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею третьою Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 18 вказаної постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов'язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.
Згідно п. 16 цієї ж Постанови, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ст. 166 Сімейного кодексу. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому, звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував рішення про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (чч.1, 2 ст.77 ЦПК України ).
Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей про з'ясування органом опіки та піклування реального відношення батька до виховання доньки, посилань на наявність достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість батька, а також установлення факту саме ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків; формально поставився до вирішення питання про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, при з'ясуванні питання щодо перешкоджання спілкуванню батька з дитиною пославшись однобічно лише на позицію матері дитини.
Наявність заборгованості за аліментами також не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суд від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, на яку
Враховуючи те, що позивачкою ОСОБА_2 не доведено належними і допустимими доказами той факт, що батько ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_1 вживає значний обсяг зусиль для поновлення спілкування з донькою, які з об'єктивних причин, не призвели до позитивних зрушень у відносинах між батьком та дочкою, у тому числі внаслідок негативної позиції матері дитини, проте його дії свідчать про бажання батька спілкуватися з дочкою, підтримувати з нею стосунки, брати участь у її житті та вихованні.
Отже висновки місцевого суду про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_4 є правильними.
Надані ОСОБА_1 роздруківки переписки з ОСОБА_2 на спростування вимог первісного та підтвердження вимог зустрічного позовів обґрунтовано не взяті до уваги суду першої інстанції, оскільки вони не стосуються предмету спору, а свідчать про існування тривалого особистого конфлікту між сторонами щодо участі у вихованні дитини ОСОБА_4 і сплати аліментів на її утримання.
За таких обставин стороною позивача за первісним позовом не доведено той факт, що ОСОБА_1 є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 , свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками; не надано доказів винної поведінки ОСОБА_1 , свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо дочки ОСОБА_4 . Не зазначено про причини самоусунення батька від виконання батьківських обов'язків, а також яким чином позбавлення його батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення відносин доньки з батьком.
Також місцевий суд правильно послався на те, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_1 не забезпечуватиме інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4 . Тоді як ОСОБА_2 не довела беззаперечними доказами, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька батьківських прав.
З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов правильного висновку, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 є недоцільним, оскільки це є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який, за обставин, що склались, застосовувати не можна, тому не знайшов законних і обґрунтованих підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зміну місця проживання дитини, суд першої інстанції вірно послався на те, що позивач за зустрічним позовом не надав належних, допустимих і достатніх доказів щодо ухилення матері від виконання батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 .
З огляду на те, що відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні похідної вимоги про зміну місця проживання дитини.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом положень частин 7, 8 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статей 3, 18, 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини).
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Згідно із статтею 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Відповідно до частини 2 статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У частині першій статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» вказано, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У частинах 1-3 статті 160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч. 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Отже, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Частинами 1,2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Вказана позиція узгоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі 643/9794/17.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Колегія суддів вважає, що наведені ОСОБА_1 у зустрічному позові підстави фактично свідчать про існування тривалого конфлікту між сторонами щодо виховання дочки та участі батька у спілкуванні з нею.
Жодних доказів на підтвердження того, що мати ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов'язками стосовно дочки ОСОБА_4 , ним не надано.
За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав і зміну місця проживання дитини.
При цьому колегія суддів наголошує, що питання зміни місця проживання дитини ОСОБА_1 пов'язує з позбавленням матері ОСОБА_2 батьківських прав, отже вказана вимога є похідною від основної.
Приймаючи до уваги те, що під час розгляду справи у місцевому суді сторонами не було доведено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 та відповідач по зустрічному позову ОСОБА_2 свідомо ухиляються від виконання батьківських обов'язків відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення сторін батьківських прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції порушив вимоги закону, розглянувши цю справу 31.10.2022 р. за відсутності сторін під час повітряної тривоги.
При цьому, до ухвалення рішення, суд не розглянув заяву ОСОБА_1 від 30.10.2022 р. про відвід судді, постановивши при цьому ухвалу від 02.11.2022 р. про залишення відводу без розгляду.
Також не розглянув клопотання сторін, які надійшли до суду 24.10.2022 р., 26.10.2022 р., 28.10.2022 р., 30.10.2022 р.
Перевіряючи вказані доводи, колегія суддів встановила наступне.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 листопада 2022 року заяву про відвід судді Гончаренка О.В. повернуто заявнику без розгляду (том 8 а.с. 238).
При постановленні вказаної ухвали місцевий суд виходив із того, що 31.10.2022 р. судом ухвалено рішення по суті спору, а заява про відвід надійшла після завершення судового розгляду.
Як убачається з матеріалів цієї справи, ОСОБА_1 надіслав до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області заяву про відвід судді Гончаренка О.В., яка сформована в системі «Електронний суд» 30.10.2022 року (том 8 а.с. 233-236).
Згідно штампу районного суду вказана заява одержана 31.10.2022 р. та зареєстрована за Вх.№ 32422/22.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 додав картку руху документу (заяви про відвід судді), яка підтверджує, що вказаний документ відправлений до суду 30.10.2022 00:45, доставлений у суд 30.10.2022 00:58, зареєстрований у суді 31.10.2022 11:37 (том 9 а.с. 79).
За інформацією, наданою скаржником до апеляційної скарги, 31.10.2022 о 06:42 у м. Кременчуці оголошена повітряна тривога, відбій якої відбувся о 10:33 (том 9 а.с. 73-74).
Розгляд цієї справи в місцевому суді був призначений на 08:30 31.10.2022 (том 9 а.с. 75).
Вступна і резолютивна частини рішення від 31.10.2022 року підписана КЕП судді 31.10.2022 13:24:53 (том 9 а.с. 84).
Отже суд першої інстанції був зобов'язаний розглянути вищевказану заяву ОСОБА_1 про відвід судді, після чого вирішувати питання про ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
У заяві про відвід судді, яка сформована в системі «Електронний суд» та зареєстрована Автозаводським районним судом м.Кременчука Полтавської області 31.10.2022 Вх.№32422/22, ОСОБА_1 посилається на те, що суддя Гончаренко О.В. в процесі розгляду справи, вчиняючи різноманітні процесуальні дії, систематично порушує норми процесуального закону, а всі процесуальні порушення, на думку заявника, направлені на надання неправомірної вигоди іншій стороні справи.
Згідно ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Частина 2 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Частина 7 п. 1 ст. 56 цього Закону передбачає, що суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Підстави для відводу (самовідводу) судді закріпленні в статті 36 ЦПК України. Згідно цієї статті суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Відповідно ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
За приписами ч. 3 ст. 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим.
Згідно положень ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, N 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року).
Як вказувалося вище, ОСОБА_1 як на підставу для відводу посилається на те, що суддя Гончаренко О.В. в процесі розгляду справи, вчиняючи різноманітні процесуальні дії, систематично порушує норми процесуального закону, а всі процесуальні порушення, на думку заявника, направлені на надання неправомірної вигоди іншій стороні справи.
Заявник зокрема вказує, що 26.10.2022 суддя Гончаренко О.В. вдався до перешкоджання дослідженню письмових доказів по справі, які разом з зустрічним позовом надано ним до суду в 2018 р., обмежившись лише оголошенням назви цих доказів, що на думку заявника свідчить про зацікавленість судді у розгляді справи, прийняття ним від представника позивача за первісним позовом пропозицію неправомірної вигоди для ухвалення неправосудного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
Наведені ОСОБА_1 у заяві про відвід судді Гончаренка О.В. підстави свідчать про незгоду заявника із діями головуючого судді в ході судового засідання при розгляді цієї справи, яке відбулося 26.10.2022 р., що згідно ч. 4 ст. 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу.
Посилання заявника у заяві про відвід на те, що такі дії головуючого судді в ході судового засідання свідчать про його зацікавленість у розгляді справи, прийняття ним від представника позивача за первісним позовом пропозицію неправомірної вигоди для ухвалення неправосудного рішення, є безпідставними та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.
Інших обґрунтованих підстав, які б свідчили про упередженість судді Гончаренка О.В. при розгляді цієї справи ОСОБА_1 у заяві не наведено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необґрунтованість заявленого ОСОБА_1 відводу судді Гончаренка О.В.
Отже суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не розглянув подану ОСОБА_1 заяву про відвід, до ухвалення судового рішення.
Однак, враховуючи необґрунтованість заявленого ОСОБА_1 відводу, зазначені порушення не впливають на правильність ухваленого судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог, яким відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів та не можуть бути підставами для його скасування з наведених підстав.
Та обставина, що суд першої інстанції не розглянув клопотання, про які вказує ОСОБА_1 , також не впливає на правильність ухваленого судом рішення та не є підставою для його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно положень ч. 1,3 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд при відкритті провадження по цій справі у 2018 році не постановив ухвалу про залучення в спосіб передбачений законом органу опіки та піклування в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору, є безпідставними, оскільки орган опіки і піклування виконавчого комітету Горішньоплавської міської ради зазначений у позовній заяві ОСОБА_2 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (том 1 а.с. 2-10, 83). Ухвалою Комсомольського міського суду від 30.08.2018 р. відкрито провадження за вказаною позовною заявою, призначено підготовче судове засідання. Отже підстави для повторного залучення у цій справі органу опіки і піклування в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору, відсутні.
Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції при розгляді справи не заслухав думку дитини, не є підставою для скасування рішення суду з огляду на таке.
Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що судом були створені умови для заслуховування у судовому засіданні думки неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема постановлено ухвалу від 02.08.2022 р. Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області (том 7 а.с. 88) та протокольну ухвалу від 22.09.2022 р. Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області в частині забезпечення явки неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у судове засідання для заслуховування її думки з приводу спору.
Втім як убачається з матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виїхали з території України та перебувають за її межами, про що свідчать надані стороною позивачки за первісним позовом копії закордонних паспортів (том 8 а.с. 17-20, 26).
Сторона позивача за первісним позовом просила допитати неповнолітню ОСОБА_4 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду. Відповідач заперечив у задоволенні такого клопотання.
Суд першої інстанції відповідно до ч. 6 ст. 212 ЦПК України відмовив у задоволенні клопотання з огляду на те, що свідок може бути допитаний в режимі відеоконференції виключно з приміщення суду.
При цьому районний суд врахував, що за повідомленням сторони позивача, вона не зможе забезпечити явку дитини у приміщення будь-якого суду в Україні.
Пославшись на те, що малолітня дитина сторін постійно і тривалий час проживає з матір'ю; з батьком вона протягом всього цього часу не спілкувалася, будь-яких підстав для зміни місця проживання дитини судом не встановлено; у випадку заслуховування її думки в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду дитина буде присутня виключно разом із позивачкою - її матір'ю ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що отримані від дитини пояснення стосовно предмету позову не матимуть істотного значення для розгляду цієї справи.
Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що після постановлення судом першої інстанції рішення ним було виявлено нові обставини, які мають значення для правильного вирішення судового спору, зокрема, 28.10.2022 р. на електронну адресу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України було направлено заяву (запит інформації) стосовно перетину його донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кордонів України в період із 01.06.2018 р. по 30.09.2018 р. Відповідь на вище зазначений запит на його електронну пошту надійшла 16.11.2022 р. При цьому, як з'ясувалося, в період із 29.06.2018 р. по 07.07.2018 р., його донька відпочивала в Турецькій Республіці - в Анталії . Вказана інформація на думку ОСОБА_1 підтверджує той факт, що ОСОБА_2 фальшувала обставини справи, аби всупереч закону позбавити його батьківських прав, а її винна поведінка по відчуженню доньки від рідного батька є підставою для зміни місця проживання дитини,
Відповідно до ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відомості щодо перетину кордону України малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1., та відпочинок дитини у період із 29.06.2018 р. по 07.07.2018 р. у Турецькій Республіці не є підставами для скасування правильного по суті рішення суду, оскільки не доводять факту умисного свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 .
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не дослідив відеозапис його прибуття до нотаріуса Куц С.М. для надання дозволу на виїзд доньки за кордон 10.08.2018 р.; не постановив окрему ухвалу про наявність в діях свідка ОСОБА_10 ознак складу злочину, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Підстави для закриття провадження по справі в частині первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд відсутні.
Посилання ОСОБА_1 на те, що його дитина ОСОБА_4 без поважних причин не відвідує школу та не здобуває загальну середню освіту, яка є обов'язковою, оскільки за заявою матері відрахована з навчального закладу без погодження з батьком, що на думку ОСОБА_1 свідчить про ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, - не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки ОСОБА_1 не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 не навчається в іншому навчальному закладі, зокрема за кордоном.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що станом на 03.02.2020 р. ним погашена в повному обсязі заборгованість зі сплати аліментів, про що свідчить довідка у томі 5, а.с. 168-172; том 6 а.с. 223. Однак суд першої інстанції не дослідив вказані докази, що на переконання відповідача є підставою для скасування рішення суду.
Колегія суддів вважає, що наведені скаржником обставини не є підставами для скасування оскаржуваного рішення та наголошує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, які стягуються з відповідача на утримання дитини, або її погашення не свідчать про умисне ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої дочки.
Отже колегія суддів не знаходить обґрунтованих підстав для скасування рішення місцевого суду від 31.10.2022 р. в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зміну місця проживання дитини, а також закриття провадження в частині первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав; направлення справи за зустрічним позовом ОСОБА_1 до суду першої інстанції на новий розгляд.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Кириченко Г.В., які переважно дублюють обґрунтування її позову та зводяться до незгоди з ухваленим місцевим судом рішенням в частині відмови у його задоволенні, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Її посилання в апеляційній скарзі на порушення місцевим судом норм процесуального права не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, яке в цілому є правильним та відповідає нормам матеріального та процесуального права щодо його обґрунтованості та законності.
Беззаперечних доказів умисного свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини ОСОБА_4 , стороною позивача за первісним позовом не надано.
Та обставина, що ОСОБА_1 з січня 2012 р. по травень 2018 р. не бачився з донькою ОСОБА_4 , не мав з нею жодного контакту, не вживав спроб відновити спілкування з донькою, не сплачував аліменти на її утримання, не свідчать про його умисне свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, оскільки ОСОБА_1 з 2012 року працював в м. Кременчуці Полтавської області, а з кінця 2017 року в м. Києві, що згідно його пояснень перешкоджало йому брати участь у вихованні дитини.
Посилання сторони позивача за первісним позовом про те, що суд не заслухав думку малолітньої дитини, - не заслуговують на увагу, оскільки судом вживалися заходи шляхом постановлення відповідних ухвал, для заслуховування у судовому засіданні думки неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Проте встановлено, що позивачка за первісним позовом разом з дитиною знаходяться за межами України, що позбавило можливості заслухати дитину в приміщенні суду.
Стосовно допиту дитини в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, то, як вказувалося вище, відповідач заперечив у задоволенні такого клопотання. Суд першої інстанції відповідно до ч. 6 ст. 212 ЦПК України відмовив у його задоволенні, оскільки свідок може бути допитаний в режимі відеоконференції виключно з приміщення суду. При цьому суд першої інстанції врахував, що за повідомленням сторони позивача, вона не зможе забезпечити явку дитини у приміщення будь-якого суду в Україні.
Пославшись на те, що малолітня дитина сторін постійно і тривалий час проживає з матір'ю; з батьком вона протягом всього цього часу не спілкувалася, будь-яких підстав для зміни місця проживання дитини судом не встановлено; у випадку заслуховування її думки в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду дитина буде присутня виключно разом із позивачкою - її матір'ю ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що отримані від дитини пояснення стосовно предмету позову не матимуть істотного значення для розгляду цієї справи.
Інші доводи апеляційної скарги сторони позивача також не спростовують правильних висновків суду про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_2 , так як не доведені належними, допустимими, достатніми та беззаперечними доказами щодо умисного свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 .
Процесуальні порушення, на які посилається в апеляційній скарзі сторона позивача, не є підставами для скасування правильного по суті рішення суду.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та адвоката Кириченко Г.В. щодо завершення розгляду справи 31.10.2022 року у відсутність сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 376 ч. 3 п.3 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Адвокат Кириченко Г.В. посилається на те, що суд не запросив її до судового засідання, яке було призначено в режимі відеоконференції.
ОСОБА_1 вказує, що у Кременчуці 31.10.2022 р. о 06:42 оголошена повітряна тривога, відбій якої відбувся о 10:33, розгляд справи був призначений на 08:30. Отже його неявка була поважною та суд був зобов'язаний відкласти розгляд справи на інший день.
За інформацією, наданою скаржником до апеляційної скарги, 31.10.2022 о 06:42 у м. Кременчуці дійсно оголошена повітряна тривога, відбій якої відбувся о 10:33 (том 9 а.с. 73-74). Розгляд цієї справи в місцевому суді був призначений на 08:30 31.10.2022 (том 9 а.с. 75). Вступна і резолютивна частини рішення від 31.10.2022 року підписана КЕП судді 31.10.2022 13:24:53 (том 9 а.с. 84).
Сторони в судове засідання до суду першої інстанції 31.10.2022 року не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що ними не оспорюється.
Колегія суддів зазначає, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними. Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними, не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору. При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною зокрема у постанові від 14 липня 2022 року в справі № 260/4504/20.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо продовження розгляду справи у відсутність сторін, які на останнє судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили,взяв до уваги, що розгляд цієї справи триває з серпня 2018 року, сторони надали суду пояснення з приводу заявлених вимог, а також дослідив докази, які були подані сторонами, та з метою дотримання розумного строку розгляду справи, прав сторін та їхньої дитини, дійшов правильного висновку про розгляд справи у відсутність сторін, які були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 адвоката Кириченко Г.В. залишаються колегією суддів без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
За змістом ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги те, що суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, підстав для зміни розподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись статтями 368, 374 ч.1 п. 1, статтею 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , а також представника ОСОБА_2 адвоката Кириченко Галини Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2023 року.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді Ю.В.Дряниця
Л.І.Пилипчук