03 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 160/14897/21
адміністративне провадження № К/990/5599/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №160/14897/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання протиправними наказів, їх скасування та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду першої інстанції з позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати накази Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №26-с від 05 травня 2021 року та №890-о від 30 серпня 2021;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Криворізького південного відділу податків і зборів з юридичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування юридичних осіб Головне управління ДПС у Дніпропетровській області або на іншій рівнозначній посаді.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року в адміністративній справі №160/14897/21 скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №26-с від 05 травня 2021 року та №890-о від 30 серпня 2021 року. Зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Криворізького південного відділу податків і зборів з юридичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування юридичних осіб Головне управління ДПС у Дніпропетровській області або на іншій рівнозначній посаді. Зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня поновлення на роботі.
Не погоджуючись із цією постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржником отримано ухвалу Верховного Суду від 21 лютого 2023 року - 03 березня 2023 року.
13 березня 2023 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним зазначеною ухвалою Верховного Суду.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України. Вдруге подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року касаційну скаргу було також повернуто скаржнику з тих самих підстав. Втретє подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, роз'яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Вчетверте та вп'яте подані касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 12 грудня 2022 року та від 13 січня 2023 року касаційні скарги було також повернуто скаржнику з тих самих підстав. Скаржник звертає увагу, що право на судовий захист входить до переліку тих прав, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.
Перевіривши доводи вищевказаного клопотання, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Так, Судом установлено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 31 травня 2022 року, а касаційну скаргу подано на пошту 13 лютого 2023 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Скаржнику в ухвалі від 21 лютого 2023 року було роз'яснено, що Суд перевіряє обставини пропуску строку на касаційне оскарження на підставі клопотання скаржника, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих скаржником доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.
Судом також було установлено, що вперше подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 27 липня 2023 року повернув скаржнику на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України, оскільки касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 01 серпня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102936863059).
Вдруге подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2023 року також повернув скаржнику на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 15 серпня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102936397864).
Втретє подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому Верховний Суд зауважив, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 24 жовтня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102936970670).
Вчетверте подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 12 грудня 2022 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Суд зазначив про недоведеність наявність підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, де скаржник вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 241-1 КЗпП України, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтованих мотивів неправильного застосування вказаної скаржником норми права.
Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 16 грудня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102937003703).
Вп'яте подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 13 січня 2023 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судового рішення. Суд зазначив про недоведеність наявність підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник чітко не указує щодо застосування якої саме норми права не викладено висновок Верховного Суду. При цьому, Суд зауважив, посилаючись у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування указаної правової норми, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області обґрунтовує свої доводи саме висновками Верховного Суду.
Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 20 січня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102937394508).
Із цією касаційною скаргою скаржник звернувся 13 лютого 2023 року, тобто зі сплином майже восьми місяців із дня ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції, зокрема, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так в ухвалі Верховного Суду від 21 лютого 2023 року скаржнику вказувалося про не доведення наявності підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, де скаржник вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 241-1 КЗпП України, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтованих мотивів неправильного застосування вказаної скаржником норми права.
В уточненій касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, де скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 241-1 КЗпП України.
Суд касаційної інстанції повторно зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Водночас скаржником лише процитовано статтю 241-1 КЗпП України, викладено обставини справи та констатовано про неправильне застосування вказаної статті судом апеляційної інстанції, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог було, на думку позивача, протиправне припинення державної служби позивача та звільнення його з посади начальника Криворізького південного відділу податків і зборів з юридичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у зв'язку з вчиненням державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної виходив з того, що ОСОБА_1 був переведений 01 вересня 2020 року на рівнозначну посаду начальника Криворізького північного відділу податків і зборів з юридичних та фізичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі раніше поданої заяви та відповідно до наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 477-о від 01 вересня 2020 року, який було зареєстровано в системі електронного документообігу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 01 вересня 2020 року о 19:38 год., натомість довідки про відсутність заборгованості були підписані позивачем о 09:01 год. та 09:05 год., що підтверджується матеріалами справи. Тому вказані докази, на думку суду апеляційної інстанції, дають можливість дійти беззаперечного висновку, що на момент підписання відповідних довідок позивач обіймав посаду начальника Криворізького північного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Норми, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких посилається скаржник, є загальними та регулюють порядок обчислення строків, передбачених КЗпП України. Водночас скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статті 241-1 КЗпП України.
Касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції надав оцінку спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В уточненій касаційній скарзі скаржник підставою касаційного оскарження судового рішення також зазначає, пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Тому, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 21 лютого 2023 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та неврахування скаржником вичерпних роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Поряд з цим суд касаційної інстанції зазначає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Однак, скаржник не навів об'єктивних перешкод для приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України у більш стислі строки, враховуючи, що Верховний Суд в ухвалі від 03 жовтня 2022 року про повернення вперше поданої касаційної скарги надав вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судового рішення не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
При цьому, колегія суддів вважає недоречними посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як підставу для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади.
Правові висновки ЄСПЛ в порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб'єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто, визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, так як головним обов'язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19.
За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Враховуючи вищевикладене, відсутність відповідних доказів щодо поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 333 КАС України за наслідками розгляду заяви скаржника щодо усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області строку на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №160/14897/21.
Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №160/14897/21.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №160/14897/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання протиправними наказів, їх скасування та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов