Справа № 556/1380/22 Провадження №11-кп/802/284/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
30 березня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року,
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта середня, одруженого, військовозобов'язаного, не працюючого, раніше не судимого, засуджено за ч.1 ст.121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту затримання після звернення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 1372 (одну тисячу триста сімдесят дві) грн. 96 коп. витрат на залучення експерта.
Речові докази: пневматичний пістолет з маркувальними позначеннями «MAKAROV» №16 G01115 cal. 4,5 mm (.177), компанії "UMAREX", та дерев'яну палицю довжиною близько 86 см., яка опечатана печаткою «Для пакетів ВП№216» - знищено.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 02 травня 2022 року приблизно в 00 год. 30 хв., будучи очевидцем словесного конфлікту між його донькою ОСОБА_9 та її колишнім чоловіком ОСОБА_10 , що відбувався на подвір'ї його господарства, перебуваючи поблизу вхідних дверей в коридорному приміщенні власного будинку, що в АДРЕСА_1 , взяв з тумбочки газобалонний пневматичний пістолет, моделі «МАКАRОV», № НОМЕР_1 , калібру 4,5мм (.177), компанії « НОМЕР_2 », Німеччина, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи значення та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, в ході словесного конфлікту із потерпілим ОСОБА_10 , який виник на ґрунті неприязних відносин і відбувався при вході у житловий будинок, протиправно, умисно наніс останньому один удар рукояткою вказаного пневматичного пістолета в область лобної ділянки голови, а також здійснив два постріли із газобалонного пневматичного пістолета, моделі МАКАRОV», № НОМЕР_1 , в область лівої верхньої повіки ока та правого ліктя потерпілого.
Надалі, ОСОБА_7 продовжуючи свої протиправні дії, взявши у руку дерев'яну палицю, що стояла за декілька метрів від нього, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи значення та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, за допомогою вказаної палиці наніс два удари в область лівої лопатки та лівої щоки потерпілого ОСОБА_10 .
Своїми протиправними діями, що виразились у нанесенні ушкоджень по голові та тілу ОСОБА_10 , ОСОБА_7 спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді переломів лобної кістки зліва з інтракраніальним зміщенням уламків, струсу головного мозку та забійно-рваних ран в проекції переломів, поверхневих ран лівої верхньої повіки ока та правого ліктя, саден лівої лопатки та лівої щоки, які у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КК України.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності його винуватості і правильності кваліфікації дій, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Зазначає, що при призначенні йому покарання судом залишено поза увагою те, що він визнав вину та примирився з потерпілим, який до нього немає будь-яких претензій. Також судом у вироку не відображено повну детальну та позитивну характеристику, його особу як такого, що веде домашнє господарство, раніше не судимий, на його утриманні перебуває розлучена дочка із внучкою. Крім того, він вибачився перед потерпілим, що на його думку є пом'якшуючою обставиною, і при цьому відсутність обставин, що обтяжують покарання. Також суд першої інстанції визначаючи міру покарання не врахував думку потерпілого та не мотивував свого рішення про застосування реального покарання у виді позбавлення волі. При цьому, судом не враховано дані про його особу відповідно яких він може виправитися і без ізоляції від суспільства. Також вказує про те, що суд не надав належної оцінки тому, що злочин був вчинений на його подвір'ї, куди о 00:30 год. прийшов потерпілий в стані алкогольного сп'яніння та вчинив словесні образи в його адресу та адресу його дочки. Тому усі дії, які ним вчинені були спровоковані негативною поведінкою самого потерпілого. Єдиною його метою при вчиненні протиправних дій щодо потерпілого у був лише захист своїх рідних, котрих потерпілий ображав вже неодноразово внаслідок чого завдавав моральних страждань у зв'язку із чим і втратив контроль над своїми діями вважаючи, що останній міг знову ж завдати шкоди його дочці та внучці. Окрім того, судом при призначенні покарання не було взято до уваги досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику, що є порушенням ст.368 КПК України. Тому, він вважає, що суд не дотримався справедливого балансу між фактичною подією кримінального правопорушення та достатньою мірою покарання, а також не врахував, що від дня вчинення кримінального правопорушення не вчинив жодного проступку чи правопорушення, веде домашнє господарство, соціальні зв'язки із дочкою та внучкою, які потребують захисту. Також він з перших днів війни здійснює волонтерську діяльність, що на його думку також має бути враховано при призначенні покарання.
Посилаючись на вищенаведене, обвинувачений просить оскаржуваний вирок змінити, застосувавши до нього інститут умовного звільнення від призначеного покарання, передбачений ст.ст.75, 76 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який вважав скаргу безпідставною, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Згідно із ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненому кримінальному правопорушенні та кваліфікація його дій за ч.1 ст.121 КК України, є правильними і ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Не оспорюються також вид (позбавлення волі) та міра (5 років) призначеного покарання.
Разом з тим, обвинувачений в апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості, оскільки вважає, що у суду є цілком законні підстави для застосування інституту умовного звільнення, передбаченого ст.75 КК України.
Апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції вирішуючи питання призначення покарання обвинуваченому, не повній мірі дотримався вимог ст.ст.50, 65 КК України. З цього приводу зазначає наступне.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
Як зазначено у п.п.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК) (2341-14), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Приписами ст.75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 вид та розмір покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.121 КК України, місцевий суд в цілому дотримався зазначених вимог кримінального закону та роз'яснень ПВСУ.
Як вбачається із вироку суду, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке згідно із ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, та те, що він вини не визнав і не розкаявся у вчиненому, однак, не в повній мірі врахував дані про особу винного, поведінку потерпілого, яка передувала вчиненню злочину, а також позицію останнього щодо покарання.
На даний час обвинувачений ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції свою винуватість визнав повністю і щиро розкаявся у вчиненому, а також вказав про те, що щиро шкодує за свій вчинок, що й на думку колегії суддів є обставинами, що пом'якшують його покарання в розумінні ст.66 КК України.
Встановлено і те, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, є несудимим, позитивно характеризується, на його утриманні перебуває розлучена дочка із внучкою, він вибачився перед потерпілим, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Також ОСОБА_7 займається суспільно-корисною працею - веде домашнє господарство аби утримувати сім'ю, з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на території України займається волонтерською діяльністю та активно допомагає Збройним Силам України, за що неодноразово отримував подяки.
Відповідно до досудової доповіді Вараського РВ філії ДУ «Центр пробації» в Рівненській області, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність повторного вчинення кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк, можливе та не становить високої небезпеки для суспільства за умови здійснення нагляду, застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання повторних кримінальних правопорушень.
Крім того, потерпілий будь-яких претензій до обвинуваченого немає та просив його суворого не карати.
Також апеляційний суд зазначає про поведінку самого потерпілого, яка передувала вчиненню обвинуваченим кримінального правопорушення, а саме з'явлення вночі (00:30 год.) за місцем проживання обвинуваченого в стані алкогольного сп'яніння, де також з останнім проживають його дочка із внучкою. При цьому, потерпілий на зауваження залишити місце їх проживання і не турбувати не реагував, а продовжував стукати у вікно будинку.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані обставини значно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Проте, суд першої інстанції призначаючи покарання ОСОБА_7 та вказуючи, що його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, належним чином і в повній мірі не врахував вищевказаних обставин в їх сукупності.
А тому, при вирішенні можливості застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст.75 КК України належним чином та у повному обсязі враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, мету і мотив, якими він керувався під час його вчинення, характер дій, які він вчиняв, вищевказані дані про особу обвинуваченого та інші обставини справи і, зокрема поведінку потерпілого, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що вищевказані обставини в своїй сукупності дають суду цілком законні підстави для звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, із встановленням трьохрічного іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 цього ж Кодексу.
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а покладення на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України дозволить здійснювати контроль з боку уповноваженого органу з питань пробації за поведінкою засудженого.
Таким чином, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання саме в мінімальній мірі, передбаченій санкцією ч.1 ст.121 КК України із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, апеляційний суд вважає таким, що повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
З цих підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині покарання на підставі п.1 ч.1 ст.408 КПК України.
В іншій частині оскаржуваний вирок слід залишити без змін.
Зважаючи на викладене, апеляційну скаргу обвинуваченого слід задовольнити.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 змінити.
Залишити ОСОБА_7 призначене за ч.1 ст.121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок суду в даному провадженні залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
Головуючий
Судді