22 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 161/16640/22 пров. № А/857/2890/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції,
на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 31 січня 2023 року (суддя - Сметана В.М., час ухвалення - 15:28 год., місце ухвалення - м.Горохів, дата складання повного тексту - 31.01.2023),
в адміністративній справі №161/16640/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції командира взводу старшого лейтенанта поліції Мудрика Вадима Владиславовича,
про скасування постанови,
встановив:
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів УПП у Львівській області ДПП (далі - відповідач-1), поліцейського 2 батальйону 4 роти УПП у Львівській області ДПП командира взводу старшого лейтенанта поліції Мудрика В.В. (далі - відповідач-2), в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованої не в автоматичному режимі серії ЕАР №6021247 від 14 жовтня 2022 року, винесену відповідачем-2.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 31.01.2023 року позов задоволено. Постанову серії ЕАР №6021247 від 14 жовтня 2022 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1ст.122 КУпАП - скасовано. Провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 - закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 на користь позивача 496 гривень 20 копійок судового збору та 1200 гривень витрат на правничу допомогу.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального права, без врахування фактичних обставин справи та доказів, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що сторона апелянта була позбавлена можливості скористатись своїм законним правом для написання відзиву, оскільки не отримувала копії матеріалів справи. Згідно оскаржуваної постанови позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Порушення полягає у тому, що позивач 14.10.2022 року о 10 год. 29 хв., керуючи автомобілем HONDA CIVIC державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Київ-Чоп (530 км) (с. Гамаліївка) зі швидкістю 85 км/год, чим перевищив дозволений ліміт швидкості більше ніж на 20 км/год, чим порушив п.12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР). Вимірювання швидкості здійснювалось лазерним вимірювачем швидкості ТruСАМ 20/20, серійний номер ТС008368. Розгляд справи відбувався в присутності особи, що відповідає пункту 8 Інструкції №1395 від 07.11.2015, з дотриманням вимог пункту 9. Стосовно відеозаписів, а саме розгляду справи, звертає увагу суду на те, що згідно наказу МВС «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» від 18.12.2018 №1026 - строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА становить 30 діб. Виходячи з цього, відеозапис не є збереженим. Управлінню патрульної поліції не були відомі наміри апелянта скасовувати постанову, та про необхідність збереження відеозапису з відеореєстраторів того дня. Зважаючи на те, що згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості - TruCam LTI 20/20 № ТС 008368, спроможний робити фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, його покази є доказом у розумінні вимог ст.72 КАС України та ст.251 КУпАП. Інспектор поліції є посадовою особою Управління і під час прийняття рішення керується законами України, Правилами дорожнього руху та іншими нормативно-правовими актами, і оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 31.01.2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, явку повноважних представників не забезпечили, жодних заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином усі були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованої не в автоматичному режимі від 14.10.2022 року серії ЕАР №6021247, складеної відповідачем-2, визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, зокрема в тому, що позивач 14.10.2022 року о 10 год. 29 хв., керуючи автомобілем HONDA CIVIC, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Київ-Чоп (530 км) (с. Гамаліївка) зі швидкістю 85 км/год, чим перевищив допустиме обмеження швидкості і більше на 20 км/год, швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості ТruСАМ 20/20, серійний номер ТС008368, чим порушив п.12.4 ПДР, у зв'язку з чим на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. (а.с. 12).
Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи у вказаній справі рішення, суд першої інстанції дійшов висновків, що відповідач не надав доказів порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема тієї обставини, що транспортний засіб марки HONDA моделі CIVIC, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував позивач, рухався зі швидкістю 85 км/год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 35 км/год., та з урахуванням вимог статті 286 КАС України скасував оскаржувану постанову, закривши провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.12.9 (б) ПДР, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Пунктом 12.4 ПДР передбачено, що в населених пунктах рух транспортних засобі дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год..
Також, загальне обмеження швидкості 50 км/год. стосується населених пунктів, позначених дорожнім знаком 5.45 «Початок населеного пункту», дія цього обмеження скасовується знаком 5.46 «Кінець населеного пункту». При цьому, загальні обмеження швидкості в населеному пункті не перериваються після перехресть і діють на всіх вулицях населеного пункту.
Частиною першою статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частинами 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як видно зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху відповідними доказами.
Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач факт вчинення ним адміністративного правопорушення заперечив. Вказує, що відповідачем неналежно встановлено факт скоєння адміністративного правопорушення, оскільки правил дорожнього руху не порушував, а рухався в межах дозволеної швидкості.
Переглянувши відеофайл на доданому до апеляційної скарги CD-диску, колегією суддів встановлено, що на відеофайлі видно транспортний засіб марки HONDA з номерним знаком НОМЕР_1 , проте такий доказ не дає можливості встановити дійсні обставини вчинення позивачем порушення ПДР.
Таким чином, відповідач, окрім зазначення обставин події в оскаржуваній постанові, не надав суду достатніх доказів, як-то відеозапис чи фотофіксацію правопорушення вчиненого позивачем як водієм ТЗ, у зв'язку із чим не видається за можливе встановити ті обставини у справі на які покликається відповідач та наявність факту вчинення позивачем порушення ПДР. Твердження скаржника про знищення зафіксованих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення через закінчення строку зберігання та відсутності інформації про оскарження постанови, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, колегією суддів відхиляється, оскільки саме на відповідача покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення.
На підставі встановлених у справі фактичних обставин судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин порушення позивачем законодавства про дорожній рух, зокрема, про вчинення порушень ПДР України, визначених п.12.4 ПДР, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Апеляційний суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об'єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів не надано.
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази вини позивача, окрім самої оскарженої постанови, яка не є доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом вчинення особою такого порушення.
З врахуванням наведеного вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, а отже постанова серії ЕАР №6021247 від 14.10.2022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Відносно покликань апелянта (відповідача) на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та наявність підстав для задоволення позовних вимог.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та основ процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 31 січня 2023 року в адміністративній справі №161/16640/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції командира взводу старшого лейтенанта поліції Мудрика Вадима Владиславовича про скасування постанови - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови суду складено 03.04.2023 року