03 квітня 2023 року м. Житомир справа № 240/4078/23
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про скасування вимоги,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області та зобов'язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника заборгованість з єдиного соціального внеску.
В обґрунтування позову зазначено, що з 03 жовтня 2006 року по 17 січня 2023 року позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на загальній системі оподаткування. Зазначає, що з 2005 року по даний час офіційно працевлаштована у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний перинатальний центр" Житомирської обласної ради, а тому податки за неї сплачує роботодавець.
Позивач стверджує, що доходів від підприємницької діяльності не отримувала, сплату єдиного внеску проводить її роботодавець, у зв'язку з вказаним вважає, що вимога ГУ ДПС у Житомирській області зі сплати заборгованості має бути визнана протиправною і скасована.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
07 березня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач, як фізична особа - підприємець, була зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання ним доходу (прибутку) від здійснення підприємницької діяльності. Вказує, що від спірних нарахувань стань на 31 січня 2021 не звільнена, тому відповідно до наявної заборгованості їй була правомірно сформована і надіслана вимога про сплату боргу.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 03.10.2006 по 17.01.2023 перебувала на загальній системі оподаткування.
Зі змісту довідки Комунального некомерційного підприємства "Обласний перинатальний центр "Житомирської обласної ради від 13.02.2023 № 14 вбачається, що ОСОБА_1 з 18.03.2015 по теперішній час працює на посаді лікаря акушера - гінеколога.
Відповідно до довідки про індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 від 11 лютого 2023 року роботодавцем сплачується єдиний соціальний внесок за позивача з 2005 року.
26 лютого 2021 року на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Житомирській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1104-17, якою фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 визначено суму недоїмки по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 29340,74 грн. Вказана вимога була отримана позивачем 09.02.2023.
Вважаючи таку вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про її скасування.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 цього Закону недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац 1 пункту 1 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI).
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9, яка діє з 01 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно частини 3 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України № 2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частини 1 - 4 статті 25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо необґрунтованості прийняття спірної вимоги з огляду на те, що з 10 серпня 2012 року вона працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Слатекс», яке сплачувало за неї як роботодавець єдиний соціальний внесок, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону України № 2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи - підприємця.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції у згаданій постанові сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах Державної податкової служби і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 18 березня 2005 року по теперішній час працює у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний перинатальний центр" Житомирської обласної ради.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, які сформовані 11.02.2023 року, позивач у період 2005 - 2022 років отримувала дохід, з якого сплачено єдиний внесок та зазначений період зараховано до страхового стажу.
Отже судом встановлено, що позивач отримувала дохід, з якого сплачено єдиний внесок та зазначений період зараховано до страхового стажу.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога прийнята податковим органом всупереч положень чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення обов'язку у позивача з подвійної сплати єдиного внеску.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ДПС у Житомирській області виключити з інтегрованої картки платника заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному у податковій вимозі, суд враховує, що оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах №816/2042/16 від 13.02.2018, від 10 квітня 2020 року по справі №813/1760/18 та від 01 липня 2020 року по справі №640/8980/19.
Протиправне відображення грошових зобов'язань в інтегрованій картці платника без належних правових підстав очевидно вказує на порушення прав платника податків та необхідність проведення коригування даних інтегрованої картки платника в цілях поновлення порушених прав.
Враховуючи безпідставність нарахування відповідачем відповідних сум, наявні підстави для проведення відповідних коригувань в інтегрованій картці платника, шляхом виключення з інтегрованої картки платника заборгованість по єдиному внеску в сумі 29340,74 грн, визначену станом на 31.01.2021.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган не надав суду належні, достовірні докази наявності правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та як наслідок винесення оскаржуваної вимог про сплату боргу (недоїмки).
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, ЄДРПОУ ВП: 44096781) про скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 лютого 2021 року № Ф-1104-17 на суму 29340,74 грн.
Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 заборгованість по єдиному внеску в сумі 29340,74 грн, що була визначена контролюючим органом станом на 31 січня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1073,60 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко