03 квітня 2023 року м. Житомир справа № 240/19020/21
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, викладені у повідомленні від 07.04.2021 року щодо відмови у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області:
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року у повному обсязі;
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 перебування у відпустці перед пологами з 02.04.1977 по 09.06.1977 року у повному обсязі;
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 неврахований страховий стаж за перебування позивача у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку з 10.06.1977 по 09.06.1980 року у повному обсязі;
- призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з моменту звернення, а саме з 22.09.2020 року.
В обгрунтування позовних вимоги позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не було зараховано в повній мірі до стажу роботи: перебування позивача в відпустці перед пологами, а саме: 70 днів з 02.04.1977 року по 09.06.1977 року, перебування позивача у декретній відпустці з 10.06.1977 року по 09.06.1980 року, період роботи згідно трудової книжки з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року. Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають Конституції та законом України, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, направив суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року по справі № 240/19891/20, до страхового стажу зараховано періоди роботи: 19.11.1976 по 15.04.1977 (4 місяці 27 днів), 15.07.1977 по 31.07.1977 (17 днів), 15.02.1979 по 28.02.1979 (14 днів), 02.07.1990 по 01.02.1991 (7 місяців). Також, до страхового стажу зараховано період роботи в КП „Коростишівбудсервіс" з 07.05.1987 по 01.07.1990.
За наявними документами до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності з 20.03.1992 по 27.05.1992 в ПП «Прогрес», оскільки в трудовій книжці невідповідність дат прийняття та звільнення датам наказів, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 № 110.
До страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, оскільки ОСОБА_1 не надала свідоцтво про народження дитини. Тобто, ОСОБА_1 не подала належні документи, визначені Порядком, згідно яких можливо підтвердити стаж за період з 02.04.1977 по 09.06.1977, з 20.03.1992 по 27.05.1992 та період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку.
Також, до страхового стажу, зокрема, зараховано період трудової діяльності з 15.08.1985 по 06.05.1987 відповідно до відпрацьованих днів трудової участі, зазначених в довідці від 16.07.2019 № 87, виданої КУ «Трудовий архів Брусилівської селищної ради» Житомирської області, що передбачено статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, підтверджено належними документами загальний страховий стаж - 11 років 9 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 16 лютого 2021 року у призначенні пенсії позивачу відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу - 15 років.
Враховуючи вищезазначене, у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 відмовлено, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просить задовольнити позовні вимоги, з мотивів, викладених у позовній заяві. Вважає відмову позивача щодо не зарахування стажу який дає право на призначення пенсії, періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною 3 віку з зазначених підстав є неправомірним, а стаж підлягає зарахуванню на підставі ст.ст. 179, 181 КЗПП з 02.04.1977 року (70 днів до пологів) по 09.06.1980 року (досягнення дитино 3-х річного віку).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 22.09.2020 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем надано повідомлення про відмову у призначенні пенсії від 09.10.2020 № 0600-0329/-8/55883 через відсутність необхідного стажу роботи.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 визнано дії відповідача неправомірними та зобов'язано повторно розглянути заяву від 22.09.2020 про призначення її пенсії за віком із врахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
Згідно висновків Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року по справі № 240/19891/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з зарахуванням до страхового стажу періоди роботи в Житомирському тресті столових з 19.11.1976 року по квітень 1977 року включно та за липень 1977 року та за лютий 1979 року та періоди роботи з 02.07.1990 року по 01.02.1991 року в КПП в с. Нові Озерни та перевірки щодо підтвердження відповідно до вимог Порядку № 637 стаж роботи в КП „Коростишівбудсервіс".
На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року по справі № 240/19891/20, до страхового стажу зараховано періоди роботи: 19.11.1976 по 15.04.1977 (4 місяці 27 днів), 15.07.1977 по 31.07.1977 (17 днів), 15.02.1979 по 28.02.1979 (14 днів), 02.07.1990 по 01.02.1991 (7 місяців). Також, до страхового стажу зараховано період роботи в КП „Коростишівбудсервіс" з 07.05.1987 по 01.07.1990.
Листом від 07.04.2020 року відповідач повідомив позивача про те, що на виконання рішення суду надана відповідь, однак в призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу.
У подальшому, позивач звернулася до відповідача, де останнім було надано розрахунок від 20.04.2021 року відносно зарахованого позивачу стажу з якого видно, що відповідачем не було зараховано в повній мірі до стажу роботи: перебування позивача в відпустці перед пологами, а саме: 70 днів з 02.04.1977 року по 09.06.1977 року, перебування позивача у декретній відпустці з 10.06.1977 року по 09.06.1980 року, період роботи згідно трудової книжки з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року.
Вважаючи дії відповідача протирпавними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до ч.3 ст.46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення пенсії, в тому числі за віком, регулюються правовими нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (надалі-Закон №1058-IV), що були чинні на день виникнення таких відносин.
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Особи, які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року, до яких відноситься позивач, мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 57 років 6 місяців та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Щодо вимоги позивача зарахувати період роботи з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року, суд зазначає таке.
Відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон 1788-XII) всім непрацездатним громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Вказаний Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Положення статті 56 Закон 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XIIпостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637) .
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Дослідивши матеріали пенсійної справи позивача, суд встановив, що відповіно до архівного витягу з протоколу №3 зборів уповноважених колгоспників колгоспу "Шлях до комунізму" від 30.09.1985 року (від 17.07.2019 року №171) прийнято в члени колгоспу ОСОБА_3 .
Відповідно до архівного витягу з протоколу №6 засідання правління колгоспу "Шлях до комунізму" від 12.05.1987 року переведено ОСОБА_1 на роботу в побуткомбінат.
Крім того, згідно з трудовою книжкою позивач прийнята в члени колгоспу «Шлях до комунізму» село Н. Озеряни на роботу з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року.
Також у трудовій книжці позивача є записи стосовно трудової участі в громадському господарстві, зокрема, про виконання річних мінімумів трудової участі. Так, на сторінках 18-19 трудової книжки є такі записи:
1. 1985 рік, прийнятий колгоспом трудовим мінімум - 44, виконання річного мінімуму - 44, причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві - проставлена відмітка 136-98;
2. 1986 рік, прийнятий колгоспом трудовим мінімум - 220, виконання річного мінімуму - 179, причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві - проставлена відмітка 686-30.
В графі на підставі чого внесено записи - записи засвідчені підписом голови колгоспу та головного бухгалтера, скріплені печаткою.
Відповідачем не заперечується, що до страхового стажу позивача, зокрема, зараховано період трудової діяльності з 15.08.1985 по 06.05.1987 відповідно до відпрацьованих днів трудової участі, зазначених в довідці від 16.07.2019 № 87, виданої КУ «Трудовий архів Брусилівської селищної ради» Житомирської області, що передбачено статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Однак, позивачу вказаний страховий стаж повністю не зарахований, а зарахований лише частково: за 1985 рік - зараховано лише 1 місяць 19 днів, за 1986 рік - зараховано лише 7 місяців 1 день, за 1987 рік - зараховано лише 0 років, 0 місяців, 26 днів. Загально зараховано 9 місяців 15 днів.
Надаючи оцінку зазначеним вище доказам в межах спірних правовідносин, суд зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише при відсутності записів у ній необхідно досліджувати додаткові документи для підтвердження стажу роботи.
У даному випадку, підтверджені записами трудової книжки періоди, які містять відомості про вироблення трудової участі в громадському господарстві. Разом з тим, є запис про поважність причин невиконання мінімуму трудової участі у громадському господарстві, а тому такі періоди підлягають зарахуванню як за повний рік.
Поряд із цим, слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду обмежити особою реалізувати конституційне право на соціальний захист.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи зазначене, слід наголосити, що записи, засвідчені відповідною печаткою та внесені уповноваженими особами колгоспу, до трудової книжки колгоспника позивача, підтверджують його трудовий стаж у період з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року.
Разом з тим, трудовий стаж позивача у колгоспі "Шлях до комунізму" у період з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року підтверджується архівним витягом з протоколу №3 зборів уповноважених колгоспників колгоспу "Шлях до комунізму" від 30.09.1985 року (від 17.07.2019 року №171) та архівним витягом з протоколу №6 засідання правління колгоспу "Шлях до комунізму" від 12.05.1987 року.
Вказана архівні витяги не містить відомості про відпрацьовані позивачем вихододні та отриману заробітну плату у зазначений період, однак така інформація зазначена безпосередньо у трудовій книжці позивача.
Таким чином, відповідач при винесені оскаржуваного рішення не врахував вищезначених фактів, що слугували підставою для неврахування відповідної трудової діяльності до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів перебування у відпустці перед пологами з 02.04.1977 по 09.06.1977 року та з 10.06.1977 року по 09.06.1980 року по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов'язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
Судом встановлено, що на запит представника позивача надано відповідачем 21.05.2021 року відповідь про те, що ОСОБА_1 не зараховано період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з тих підстав, що у свідоцтві про народження дитини серії НОМЕР_1 зазначено прізвище матері - " ОСОБА_1 ", а згяідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, сформованого на запит ОСОБА_1 , її прізвище після державної реєстрації шлюбу від 12.06.1976 року - " ОСОБА_1 ". Крім того, прізвище дитини у свідоцтві - " ОСОБА_1 ".
З даного приводу, суд зазначає, що з матеріалів справи, зокрема свідоцтва про народження (виданого повторно) серії НОМЕР_2 від 10.07.2018 року вбачається, що позивач є матір'ю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 05.07.1977 року складено відповідний актовий запис №2226.
При цьому, слід відмітити, що у 1977 році держава Україна входила в склад СРСР та мала назву Українська Радянська Соціалістична Республіка. На території України на той час всі правочини були здійснені не українською мовою, що на даний час призводить до численних неточностей в документах, однак даний факт жодним чином не спростовує факту народження дитини та перебування позивача у відпустці по догляду за нею.
Водночас, суд зазначає, що наявність окремих описок у документах, за відсутності обґрунтованих сумнівів у правильності відповідних відомостей, не може бути підставою для не зарахування певних періодів до страхового стажу.
Варто відмітити, що позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з ІНФОРМАЦІЯ_2 (з часу народження дитини згідно копією свідоцтва про народження) по 09.06.1977 року.
Таким чином, відмова в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 02.04.1977 по 09.06.1977 року перебування у відпустці перед пологами та 10.06.1977 по 09.06.1980 року, у яких позивач здійснював догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, є протиправною.
Між тим, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористалося.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 02.04.1977 по 09.06.1977 року та з 10.06.1977 року по 09.06.1980 року.
Отже, так як відповідачем протиправно відмовлено позивачу в зарахуванні до страхового стажу вказані вище періоди роботи, на думку суду, належним для відновлення порушених прав та інтересів позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року, період перебування у відпустці у зв'язку з пологами з 02.04.1977 по 09.06.1977 року, період перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку з 10.06.1977 по 09.06.1980 року у повному обсязі та призначення пенсії за віком з 22.09.2020 року.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем і адвокатом Сломонюк С. А. укладено договір про надання правової допомоги від 18.05.2021 року.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір про надання правової допомоги від 18.05.2021, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, ордер на надання правової допомоги серії АМ №1002687, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №000954.
Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд вважає, що заявлений до відшкодування їх розмір 5000,00 грн підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.08.1985 року по 06.05.1987 року, період перебування у відпустці у зв'язку з пологами з 02.04.1977 по 09.06.1977 року, період перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку з 10.06.1977 по 09.06.1980 року у повному обсязі та призначити пенсію за віком з 22.09.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у сумі 908 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03 квітня 2023 року.
Суддя Р.М.Шимонович