Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 квітня 2023 року Справа№200/926/23
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним бездіяльність та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.12.2022 № 052530003637;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву від 20.12.2022 року про призначення пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з зарахуванням відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 за Списком № 2 періодів роботи з 01.04.2000 по 28.02.2001, з 02.03.2001 по 28.02.2002 та з 02.03.2002 по 08.07.2003.
07 березня 2023 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29 березня 2023 року від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 14099344, адреса зареєстрованого місцезнаходження: АДРЕСА_2 , організаційно-правова форма - орган державної влади.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 20 грудня 2022 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Означена заява була розглянута ГУ ПФУ в Харківській області.
На день звернення до органів ПФУ позивач досягла 50 років.
За підрахунками відповідача страховий стаж позивача склав 31 рік 2 місяці 3 дні, пільговий стаж за Списком № 2 - 15 років 0 місяців 12 днів.
Проте, рішенням відповідача від 26 грудня 2022 № 052530003637 в призначенні пенсії було відмовлено, у зв'язку з недосягненням позивачем пенсійного віку - 55 років.
Окрім того, відповідачем до пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано періоди роботи з 01.04.2000 по 28.02.2001, з 02.03.2001 по 28.02.2002 та з 02.03.2002 по 08.07.2003 відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 від 24.07.1991 та пільгової довідки № 128 від 01.12.2022, оскільки відсутні дані за ці періоди в індивідуальних відомостях про застраховану особу та ніяких уточнюючих довідок не було.
Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є протиправним та відповідач зобов'язаний повторно розглянути її заяву про призначення пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, а також зарахувати до пільгового стажу періоди роботи з 01.04.2000 по 28.02.2001, з 02.03.2001 по 28.02.2002 та з 02.03.2002 по 08.07.2003 відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 від 24.07.1991 та пільгової довідки № 128 від 01.12.2022.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, та вказує на те, що після реєстрації звернення ОСОБА_1 воно було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.12.2022 №052530003637 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 у зв'язку з недосягненням відповідного пенсійного віку передбаченого п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визнання права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» на 01.10.2017 року мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення такої пенсії.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах, тобто, законодавцем встановлено два критерії щодо визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, а саме: - досягнення відповідного віку та - наявність страхового стажу.
Отже, з позицї відповідача, позивач станом на дату звернення до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії не досягла 50 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи документи, суд встановив наступне.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26 грудня 2022 № 052530003637 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років, водночас не зараховано з 01.04.2001 року по 28.02.2001 року, з 02.03.2001 року по 28.02.2002 року, 02.03.2002 року по 08.07.2003 року з мотивів відсутності відомостей про ці періоди в Індивідуальних відомостях про застраховану особу та відсутність пільгової довідки.
Поряд з цим, в оскаржуваному рішенні відповідач констатує наявність записів про ці періоди в трудовій книжці позивача та довідці №128 від 01.12.2022 року.
Трудовий стаж позивача набутий у спірні періоди роботи підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_3 від 24.07.1991 року, згідно записів №№11-13 якої позивач працювала в Державній холдинговій компанії «Селидіввугілля» ДВАТ «Шахта ім. Г.М. Димитрова» пробовідбірником 2 розряду на дільниці ВТК з 01.02.1999 року по 02.06.2003 року; з 03.06.2003 року по 10.02.2006 року майстром контрольним поверхні на дільниці ВТК.
Згідно довідки Форма РС-право від 28.03.2023 року у пенсійній справі №052530003637 на ім'я ОСОБА_1 , до пільгового стажу позивача не зараховано періоди з 01.04.2001 року по 28.02.2001 року (11 місяців), з 02.03.2001 року по 28.02.2002 року (11 місяців 27 днів), 02.03.2002 року по 08.07.2002 року (4 місяці 7 днів).
Згідно означеної довідки період роботи з 09.07.2002 року по 31.12.2003 року (1 рік 5 місяців 23 дні) зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2, що суперечить інформації зазначеній в оскаржуваному рішенні відповідача від 26 грудня 2022 № 052530003637, згідно якого відповідачем не зараховано період з 02.03.2002 по 08.07.2003, означена інформація також зазначена у відзиві відповідача на позовну заяву.
Враховуючи викладене, вбачається, що оскільки період роботи з 09.07.2002 року по 31.12.2003 року зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2, а період з 02.03.2002 року по 08.07.2002 року не зараховано, то в оскаржуваному рішенні міститься описка в даті закінчення третього спірного періоду, зокрема, замість «08.07.2002» року помилково зазначено «08.07.2003».
На підтвердження пільгового характеру роботи позивач надав до суду уточнюючу довідку від 01.12.2022 року № 128, видану Відокремленим підрозділом ДП «Мирноградвугілля» «Шахта «5/6», згідно якої позивач працювала повний робочий день за професією пробовідбірник 2 розряду на дільниці ВТК з 01.02.1999 року по 02.06.2003 року, яка віднесена до розділу 1 підрозділу 1 код 1.1а Списку №2, та з 03.06.2003 року по 10.02.2006 року за професією майстер контрольний поверхні на дільниці ВТК, яка віднесена до розділу 1 підрозділу 1 код 1.1б Списку №2.
Згідно історичної довідки від 01.12.2022 року № 128, Відокремлений підрозділ ДП «Мирноградвугілля» «Шахта «5/6» є правонаступником ДВАТ «Шахта ім. Г.М. Димитрова» Державної холдингової компанії «Селидіввугілля» відповідальним за зберігання та видачу документів.
Згідно витягу з наказу від 15 квітня 1998 року № 666 Державної холдингової компанії «Селидіввугілля», професії пробовідбірника та старшого майстра контрольного атестовано за Списком №2 розділ 1 «Гірничі роботи» п. 1 «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні».
Згідно витягу з наказу від 11 листопада 2001 року №175/Тб Виробничого об'єднання з видобутку вугілля «Красноармійськвугілля», професії пробовідбірника та майстра контрольного атестовано за Списком №2 розділ 1 «Гірничі роботи та роботи на поверхні».
Означені витяги з наказів враховано судом на підставі історичної довідки від 01.12.2022 року № 128.
Індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-5) відповідачем до суду не надано.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах через недосягнення віку призначення пенсії, а також незарахування спірних періодів підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
09 липня 2003 року було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
В пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, приписи п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV встановлюють збільшені показники віку в порівнянні з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Питання достатності у позивача страхового та пільгового стажу не є спірним між сторонами та відповідачем не заперечується.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішуючи спір відносно визначення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.
В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Крім того, колегія суддів зазначила, що «частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень».
Згідно записів трудової книжки станом на 01.04.2015 позивач працювала в ПРАТ «Донецьксталь», яке зареєстровано за адресою: 85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Торгівельна, буд. 106А, за професією «пробовідбірник», яка, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», віднесена до Списку №2.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Щодо незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.04.2001 року по 28.02.2001 року, з 02.03.2001 року по 28.02.2002 року, 02.03.2002 року по 08.07.2002 року через відсутність відомостей щодо цих періодів в Індивідуальних відомостей про застраховану особу та відсутність уточнюючої довідки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Відтак, в трудовій книжці позивача наявні записи, які підтверджують спірні періоди роботи позивача та містять назву професії за якою працював позивач.
Поряд з цим, позивачем відповідачу було надано уточнюючу довідку від 01.12.2022 року № 128, видану Відокремленим підрозділом ДП «Мирноградвугілля» «Шахта «5/6», згідно якої позивач працювала повний робочий день за професією пробовідбірник 2 розряду на дільниці ВТК з 01.02.1999 року по 02.06.2003 року, яка віднесена до розділу 1 підрозділу 1 код 1.1а Списку №2, та з 03.06.2003 року по 10.02.2006 року за професією майстер контрольний поверхні на дільниці ВТК, яка віднесена до розділу 1 підрозділу 1 код 1.1б Списку №2.
Вказана довідка підлягає врахуванню на підставі історичної довідки від 01.12.2022 року № 128, згідно якої Відокремлений підрозділ ДП «Мирноградвугілля» «Шахта «5/6» є правонаступником ДВАТ «Шахта ім. Г.М. Димитрова» Державної холдингової компанії «Селидіввугілля» відповідальним за зберігання та видачу документів.
Водночас, оскаржуване рішення відповідача місить суперечливе твердження, згідно якого щодо періодів зазначених в довідці від 01.12.2022 року № 128 (яка є уточнюючою) позивачем не надано уточнюючу довідку.
Будь-яких доводів, які б пояснювали позицію відповідача щодо неврахування вказаної довідки, останнім суду не надано.
Відповідно до п. 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 № 383 (далі - Наказ №383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками (36-2003-п), не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Пунктом 3 Наказу №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Згідно п. 10 Наказу №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.
З матеріалів пенсійної справи не є можливим встановити, чи надавались витяги з наказів про атестацію робочих місць, які позивачем надано до суду, відповідачу.
Попри це, викладене не спростовує, що професії «пробовідбірник» та «майстер контрольний» передбачені розділом 1 «Гірничі роботи» Списку №2 (2010400а-17314, 2010100б-23269), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. N 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах».
Професія «майстер контрольний» передбачена розділом 1 «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні» Списку №2 (1.1б), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 16 січня 2003 р. N 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах».
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Приписами ч. 2 ст. 21 Закону №1058-IV передбачено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 21 Закону №1058-IV, персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості в частині персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:
- код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника);
- рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць;
сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць;
- страховий стаж;
- кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць;
- ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення;
- сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.
Згідно ч. 5 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
За такого законодавчого регулювання, позивач не може нести відповідальність за бездіяльність роботодавця щодо передачі необхідних відомостей обліку його страхового або пільгового стажу до органів Пенсійного фонду України, оскільки не приймає безпосередньої участі в цьому процесі і такі дії (бездіяльність) роботодавця від волевиявлення позивача не залежать.
Поряд з цим, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо не зарахування спірних періодів з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні, суперечать встановленим судом умовам та обставинам його прийняття, не мають законодавчого та доказового обґрунтування, до того ж спростовуються наданими позивачем доказами, тому відхиляються судом як помилкові.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно дослідивши доводи відповідача та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань його позиції щодо правомірності оскаржуваного рішення.
Підсумовуючи аналіз правомірності рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в контексті приписів ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання принципу пропорційності та дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, отже спірне рішення відповідача не є таким, що прийнято з врахуванням принципів добросовісності та розсудливості.
З огляду на означене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії від 26.12.2022 № 052530003637 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію та зарахувати спірні періоди, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено дотримання позивачем необхідних умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах щодо віку, пільгового стажу та підтверджено належним чином наявність підстав для зарахування спірних періодів до пільгового стажу за Списком №2, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову в повному обсязі та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 із зарахуванням спірних періодів.
Розподіляючи судові витрати зі сплати судового збору суд виходить з такого.
Згідно квитанції № 29856 від 04.03.2023 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір в повному обсязі на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 61022, Харківська обл., місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд 2 поверх), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.12.2022 № 052530003637 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.12.2022 року та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 01.04.2000 по 28.02.2001, з 02.03.2001 по 28.02.2002 та з 02.03.2002 по 08.07.2002.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073 (Одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 03 квітня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко