Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 березня 2023 року Справа№200/8760/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бєломєстнова О.Ю.
при секретарі: Мухіній Є.
за участю сторін:
представника відповідача - Жаворонкової Ю.О.
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки їх виплат,
15.07.2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецької обласної прокуратури, у якому просить:
- стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 16 389,17 грн.;
- стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року по день ухвалення судового рішення;
- стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат за невикористану відпустку та 20 днів лікарняного при звільненні за період з 26.03.2021 року по 14.06.2021 року включно у розмірі 68 078,07 грн.
В обгрунтування заявлених вимог позивач навів, що він працював в органах прокуратури з 2012 року. Керівником Донецької обласної прокуратури винесено наказ 24.03.2021 року №659-к про звільнення його з посади прокурора Волноваської місцевої прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”.
Згідно листа відповідача №27-580 вих-21 на момент звільнення з позивачем було проведено розрахунок щодо виплат по заробітній платі у сумі 65873,00 грн. Відповідно до копії банківської виписки розрахунки проведені 29.03.2021 року у розмірі 65873,00 грн., 23.04.2021 року у сумі 1240,74 грн., 18.05.2021 року у сумі 11148,37 грн, 14.06.2021 року в розмірі 1354,62 грн. Водночас відповідачем на момент звільнення не здійснено повний розрахунок за час існування трудових відносин, а саме вихідної допомоги у сумі 16 389,17 грн. (у розмірі середньої заробітної плати) та компенсації за невикористану відпустку та 20 днів лікарняного. Вказане зобов'язує відповідача виплатити працівнику додатково середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України). Зазначає, що незалежно від вказівки в наказі про звільнення на п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України прокурор, у разі звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”, вважається звільненим за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця.
Крім того, оскільки його звільнення відбулось 26.03.2021 року, а розрахунок виплат за невикористану відпустку та 20 днів лікарняного проведено роботодавцем 14.06.2021 року, відповідач зобов'язаний виплатити йому додатково середній заробіток за весь час затримки вказаних виплат при звільненні по день фактичного розрахунку. Тобто з 26.03.2021 року по 14.06.2021 року у розмірі 68 078,07 грн. (81 днів х 840,47 грн. (середньоденна заробітна плата).
Наведене стало підставою його звернення до суду з даним позовом.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення звернених до нього вимог. Так, юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру” в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором місцевої прокуратури. У даному випадку позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених нормами спеціального закону - Закону України “Про прокуратуру”, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, зокрема у випадку звільнення у разі неуспішного проходження прокурором атестації. Як наслідок, ОСОБА_1 не набув права на отримання вихідної допомоги при звільненні, у зв'язку з чим позивачеві вона не нараховувалась та не сплачувалась. Оскільки позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні є похідною відносно позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги, Донецька обласна прокуратура також заперечує проти вказаної позовної вимоги. Крім того, на думку відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку звернення, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
Позивач надав відповідь на відзив в якій зазначив, що наразі в Законі України “Про прокуратуру” відсутня норма спеціального закону, що регулює статус прокурорів, яка встановлювала би особливості застосування до прокурорів положень ч.1-2 ст.40, статей 42, 42-1, ч.1-3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст.121 КЗпП України, при звільненні прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Стосовно строків звернення до суду зазначив, що про його порушені права він дізнався з електронної пошти у червні 2021 року, оскільки оригінали листів відповідача №27-580вих-21 від 19.05.2021 року до теперішнього часу так і не отримав. Позов ним подано 10.07.2021 року, тобто в строк, передбачений чинним законодавством.
Ухвалою суду від 20.07.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 16.09.2021 року зупинено провадження по справі № 200/8760/21 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №200/5099/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу від 24.03.2021 року № 659-к, поновлення на посаді та стягнення грошових виплат за час вимушеного прогулу.
Ухвалою від 02.08.2022 року поновлено провадження у справі. Розгляд справи було відкладено, роз'яснено учасникам справи право звернення до суду із заявою про розгляд справи без їх участі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 09.11.2022 року призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 28 листопада 2022 року о 14 год. 30 хв.
28.11.2022 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17 січня 2023 року о 12 год. 00 хв.
Ухвалою від 17.01.2023 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву, у сторін витребувані додаткові докази по справі, пов'язані з встановленням дати початку обліку строку звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 31.01.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07 березня 2023 року о 13 год. 45 хв. З технічних причин проведення відеоконференції виявилося неможливим, що підтверджується відповідною довідкою від 07.03.2023. Тому ухвалою суду від 07.03.2023 року розгляд справи відкладено на 23 березня 2023 року о 12 год. 30 хв.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, заслухавши представника відповідача, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 виданого 09.11.2006 Волноваським РВ ГУМВС України в Донецькій області.
Позивач проходив публічну службу в органах прокуратури з 12.12.2012 року по 26.03.2021 року на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 .
Відповідач - Донецька обласна прокуратура є органом в системі прокуратури - суб'єктом владних повноважень, у якому безпосередньо проходив публічну службу ОСОБА_1 . Даний орган є належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки їх виплат.
Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 24.03.2021 № 659-к позивача звільнено з посади прокурора Волноваської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ). Підставою для цього вказано рішення №19 Чотирнадцятої кадрової комісії від 09.03.2021 року про неуспішне проходження прокурором атестації.
Крім того, вказаним наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Згідно з даними розрахункових листків за березень, квітень 2021 року та копій банківських виписок на ім'я позивача розрахунки щодо належних виплат ОСОБА_1 при звільненні відповідачем проведені:
- 15.03.2021 року аванс у сумі 4 100,00 грн.;
- 29.03.2021 року лікарняні за рахунок підприємства, заробітна плата та компенсація при звільненні у розмірі 65 873,00 грн.;
- 23.04.2021 року лікарняні за рахунок підприємства та перерахунок заробітної плати в сумі 1 240,74 грн.;
- 18.05.2021 року компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування у сумі 11 148,37 грн.;
- 14.06.2021 року компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування в розмірі 1 354,62 грн.
Вихідна допомога при звільненні позивачеві не виплачена, що підтверджується підтверджується листом відповідача №27-580вих-21 від 19.05.2021 року та розрахунковим листком за березень 2021 року.
Відповідач не заперечує факт невиплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням, та зазначає, що позивач не має права на отримання вказаної допомоги у зв'язку з тим, що його було звільнено з посади з підстав неуспішного проходження атестації, а не на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яка надає право на отримання вихідної допомоги при звільненні. При цьому вказує, що Законом № 1697-VІІ питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів п.9 ч.1 ст. 51 цього Закону не врегульовано.
Судом встановлено, що постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2022 року по справі №200/5099/21 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 листопада 2021 року у справі № 00/5099/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасуванні наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовані.
Прийнята нова постанова.
У задоволенні вказаного позову про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату вихідної допомоги при звільненні у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, а також про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших платежів на підставі положень статей 116, 117 КЗпП України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо вихідної допомоги при звільненні.
Перевіряючи правомірність дій відповідача, що призвели до невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури, суд виходить з наступного.
Законом № 1697- VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Зокрема, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
При цьому Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника врегульовано статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, які пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Вказана правова позиція викладена в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, 29.11.2022 у справі №200/4481/21.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки Донецької обласної прокуратури від 15.04.2021 року № 21-85-626, сума середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 складає 16389,17 грн. З урахуванням цього, а також відсутності між сторонами спору щодо розрахунку середнього заробітку, позивачу повинно бути виплачено 16389,17 грн вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням.
Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.
Законом № 1697- VII правові відносини щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 того самого Кодексу визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
При цьому відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 також повторив, що «стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні» (п.52).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З цих підстав суд не бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 березня 2020 року у справі № 802/1854/17-а.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року (день звільнення) по 23.03.2023 року (день ухвалення судового рішення).
За відсутності спеціальної норми щодо порядку визначення середнього заробітку прокурору, суд вважає за можливим застосування загальних положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 цієї постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Дослідженням довідки відповідача від 15.04.2021 року № 21-85-626 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 840,47 грн.
Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 зробив наступні правові висновки:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового регулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.».
Як вбачається з розрахункових листків за березень, квітень 2021 року, копій банківських виписок на ім'я позивача розрахунки щодо належних виплат ОСОБА_1 при звільненні відповідачем проведені:
- 15.03.2021 року аванс у сумі 4 100,00 грн.;
- 29.03.2021 року лікарняні за рахунок підприємства, заробітна плата та компенсація при звільненні у розмірі 65873,00 грн.;
- 23.04.2021 року лікарняні за рахунок підприємства та перерахунок заробітної плати в сумі 1240,74 грн.;
- 18.05.2021 року компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування у сумі 11148,37 грн.;
- 14.06.2021 року компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування в розмірі 1354,62 грн.
Разом 83716,73 грн.
Отже, загальний розмір сум, які підлягали виплаті позивачу при звільненні складав 100 105,9 грн. (83716,73 грн. + 16389,17 грн.).
Відтак, розмір несвоєчасно сплаченої суми складає 16,37 % від загальної суми, що належала виплаті при звільненні.
Період затримки розрахунку: з 26.03.2021 року по 23.03.2023 року, кількість робочих днів (затримка розрахунку) складає 497 днів.
Як зазначалось вище, середньоденний заробіток позивача складає 840,47 грн.
Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку слід обраховувати наступним чином: 840,47 грн. х 497 днів х 16,37 % = 68 379,71 грн.
При визначенні остаточної суми, що підлягає виплаті на користь позивача, суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц. В цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:
«72. … Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
…
86. … оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
…
91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
…
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).».
В цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення виплати вихідної допомоги при звільненні. Отже, невиплата відповідачем зазначеної компенсації позивачеві не була обумовлена проявом грубого свавілля.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що обов'язок сплатити відшкодування за час затримки слід визначати з урахуванням строків розгляду спору органом, який виносить рішення по його суті. До моменту вирішення спору судом власник або уповноважений орган може не сплачувати суму середнього заробітку, але у разі вирішення спору на користь працівника середній заробіток буде нараховуватися за весь час до моменту фактичного розрахунку, включаючи час розгляду спору.
Розгляд даної справи тривалий час був пов'язаний із зупиненням провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі №200/5099/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу від 24.03.2021 року № 659-к, поновлення на посаді та стягнення грошових виплат за час вимушеного прогулу. У задоволенні позовних вимог у вказаній справі було відмовлено.
З урахуванням цього розмір середнього заробітку за час затримки у виплаті коштів при звільненні збільшився з незалежних від відповідача підстав.
Суд також враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, №761/9584/15-ц з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зменшити суму стягнення, виконуючи обов'язок, визначений ч. 5 ст. 242 КАС України, - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд прийшов до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи буде розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належної при звільненні вихідної допомоги позивача у сумі 16389 грн. 17 коп. (розмір середньомісячної заробітної плати позивача).
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати за невикористану відпустку та 20 днів лікарняного при звільненні за період з 26.03.2021 року по 14.06.2021 року включно у розмірі 68 078,07 грн., суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак обов'язковим елементом диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України є наявність вини роботодавця у невиплаті належних працівнику сум.
Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17.
Судом встановлено, що листок непрацездатності позивача за період з 14.01.2021 року по 02.02.2021 року серії АДТ № 762578 до відділу фінансування та бухгалтерського обліку Донецької обласної прокуратури (далі - відділ фінансування) надійшов 19.03.2021 року. Зазначене підтверджується протоколом №7 засідання комісії із соціального страхування/рішення уповноваженого/ відділення ВД ФССНВВ та ПЗ у м. Маріуполі, прокуратури Донецької області від 19.03.2021 року.
Протокол опрацьовано відділом фінансування та прийнято Фондом соціального страхування 24.03.2021 року (заявка-розрахунок № 002885). Так, у березні 2021 року проведено перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , нараховано компенсацію за дні непрацездатності за період з 14.01.2021 року по 02.02.2021 року за рахунок підприємства 4616,30 грн., за рахунок Фонду соціального страхування - 13 848,90 грн., нараховані виплати по заробітній платі у сумі 11 436,94 грн. та компенсація за дні невикористаної відпустки при звільненні за 105 к/днів в сумі 71 905,05 грн. (наказ про звільнення від 24.03.2021 року №659-к).
Загальна сума нарахувань по заробітній платі у березні 2021 року склала 101807,19 грн., за відрахуванням податків та зборів до виплати належала сума 81 121,37 грн. (з них сплачено аванс 15.03.2021 року у сумі 4 100,00 грн.; лікарняні за рахунок підприємства, заробітна плата та компенсація при звільненні 29.03.2021 року в сумі 65 873,00 грн.).
Залишок невиплаченої суми 11 148,37 грн. - компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування були виплачені 18.05.2021 року після надходження 14.05.2021 року на розрахунковий рахунок цільових коштів від Фонду.
Крім того, листок непрацездатності за період з 24.03.2021 року по 30.03.2021 року серії АДТ № 772045 до відділу фінансування надійшов 02.04.2021 року (протокол №8).
Протокол опрацьовано відділом фінансування та прийнято Фондом соціального страхування 15.04.2021 року (заявка-розрахунок № 003643). Так, у квітні 2021 року проведено перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 у сумі - 995,22 грн., нараховано компенсацію за дні тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства 2 524,14 грн., та за рахунок Фонду соціального страхування 1 682,76 грн.
Загальна сума нарахувань по заробітній платі у квітні 2021 року склала 3 211,68 грн., за відрахуванням податків та зборів до виплати належала сума 2 595,36 грн. (з них сплачено 23.04.2021 року лікарняні за рахунок підприємства та перерахунок заробітної плати в сумі 1240,74 грн.).
Залишок невиплаченої суми 1 354,62 грн. - компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування були виплачені 14.06.2021 року після надходження 11.06.2021 року на розрахунковий рахунок цільових коштів від Фонду .
Таким чином Донецькою обласною прокуратурою заробітна плата виплачена ОСОБА_1 після надходження на розрахунковий рахунок цільових коштів від Фонду соціального страхування у встановлений розумний строк. Враховуючи це, судом не встановлено вини Донецької обласної прокуратури в затримці виплати за невикористану відпустку та 20 днів лікарняного при звільненні за період з 26.03.2021 року по 14.06.2021 року.
Враховуючи відсутність вини роботодавця у затримці виплати належних працівнику сум компенсації за невикористану відпустку та 20 днів лікарняного при звільненні за період з 26.03.2021 року по 14.06.2021 року включно у розмірі 68 078,07 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.5 ст.122 КАС України. Вичерпні підстави для цього викладені в ухвалі від 31.01.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки їх виплат - задовольнити частково.
Стягнути з Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 25707002, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу при звільненні в сумі 16389 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 17 коп.
Стягнути з Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 25707002, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року по 23.03.2023 року в сумі 16389 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 17 коп.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
У судовому засіданні 23 березня 2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03 квітня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Бєломєстнов О.Ю.