нп 2/490/729/2023 Справа № 490/163/22
Центральний районний суд м. Миколаєва
03 квітня 2023 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді -Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В січні 2022 року ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" звернулося до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором позики №2061144 від 04.03.2018 в сумі 161095,97 грн.; судові витрати у розмірі 2416,45 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 04.03.2018 ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" та ОСОБА_1 уклали договір позики № 2061144, за яким позикодавець надав позичальнику позику в сумі 3000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності із сплатою процентів за користування позикою 0,01 відсоток річних від суми позики строком до 01.04.2018 на 29 днів та зі сплатою комісії. Дата одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (позивачем) відповіді про прийняття цієї пропозиції шляхом отримання заявки позичальника на сайті позикодавця є датою укладення договору позики між позикодавцем і позичальником згідно п. 2.1. договору. Пункт 4.2.2 вказаного договору позики визначає обов'язок позичальника вчасно повернути позику, сплатити проценти за користування позикою в порядку, визначеному цим договором та комісію відповідно до п.п. 4.2.2.1 у розмірі 50 відсотків від вказаної в договорі суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником при погашенні позики; п.п. 4.2.2.2 100 відсотків від вказаної в договорі суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування, який становить кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником до моменту погашення власної заборгованості за цим договором в повному обсязі та в порядку, встановленому п. 3.4 договору. Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною договору позики. Згідно п. 5.1 договору позики сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно чинного законодавства України та цього договору. Позивачем були вжиті заходи досудового врегулювання спору, а саме: на контактні номери телефону Позичальника направлялися смс-повідомлення, щодо порушення умов договору та виникнення простроченої заборгованості, також представник позивача неодноразово здійснював інформаційні дзвінки із повідомленням про необхідність здійснювати повернення позики та сплати простроченої заборгованості за позикою. Невід'ємною частиною цього Договору є "Правила про порядок надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту" ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет". Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на сайті www.fksm.com.ua.
За домовленістю сторін було погоджено використання позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання договору, відповідачем було отримано кошти на зазначених позивачем умовах стосовно розміру позики, процентів за користування позикою та строку повернення позики, що підтверджує факт укладання письмового правочину в електронній формі - договору позики № 2061144 від 04.03.2018 (продукт - «Он-лайн кредитування») на умовах Пропозиції (Оферти) укладення договору позики, що опублікована на веб-сайті https://fksm.com.ua, підписана електронним цифровим підписом позивача 04.03.2018, акцептованою відповідачем 04.03.2018 шляхом підписання електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором. 05.03.2018 р. грошові кошти в сумі 3000,00 грн. були перераховані на картковий рахунок відповідача, що підтверджується довідкою ТОВ ФК "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" вих. № 4546-ВП від 03.03.2021. Позичальник порушив умови договору позики, а саме не здійснив повернення позики відповідно до умов договору із сплатою процентів за його користування та інших платежів у визначений договором строк. Загальна сума заборгованості відповідно до умов договору позики станом на 01.12.2021 становить 161 095,97 грн, що складається з заборгованості за позикою - 3 000,00 грн; заборгованості по комісії - 139 832,88 грн; інфляційні втрати - 12 886,61 грн; заборгованість по 3% річних - 5 376,48 грн. Невиконання відповідачем умов договору позики стало підставою для пред'явлення в суді даного позову.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2022 визначено головуючого суддю Черенкову Н.П.
Справа отримана суддею Черенковою Н.П. 17.01.2022 року (нарадча 12.01.2022-17.01.2022).
Після виконання приписів ст.ст.27, 187 ЦПК України, ухвалою судді від 03.02.2022 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків.
22.02.2022 року на адресу суду, на виконання вимог ухвали від 03.02.2022 року надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою судді від 26.07.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу був встановлений п'ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали подати відзив на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу за місцем реєстрації. В установлений судом строк відповідач відзив не подав.
Ухвалою суду від 22.11.2022 року слухання справи відкладено, надано можливість позивачу для надання доказів, та роз'яснено в порядку ст. 12 ЦПК України, що в разі невчинення даної процесуальної дії, позов буде розглянутий на підставі заявлених вимог та доданих доказів.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи в судовому засіданні у його відсутності не подавав, відзив на позов до суду не направляв.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду);характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню в кредит грошових коштів на умовах строковості, зворотності та платності.
04.03.2018 р. між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2061144 в електронній формі.
Відповідно до п. 2.1., п. п. 2.2.1. вказаного договору, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 3000,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов'язався повернути позику, сплатити проценти та всі інші платежі за користування кредитом.
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що позика з відсотковою ставкою 0,01% надається строком на 29 днів до 01.04.2018 включно.
Проценти за користування позикою нараховуються відповідно до п. 2.2.4 договору, а детальний розпис сукупної вартості позики зазначено в Графіку розрахунків, який є частиною Договору.
Згідно листа ТОВ ФК "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" від 03.03.2021 р. за дорученням ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» на картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 05.03.2018 р було перераховано 3000,00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості, станом на 01.12.2021 загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики складає 161 095,97 грн., з яких:
-3000,00 грн. - заборгованість за кредитом;
-139 832,88 грн. - заборгованість по комісії;
-12 886,61 грн. - заборгованість по рахунку інфляції;
-5376,48 грн. - заборгованість 3 % річних.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Стаття 627 Цивільного кодексу України та стаття 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до частини 1 ат частини 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
Нормою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Також, приписами статті 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно статті 638 Цивільного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно статті 640 Цивільного кодексу - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно статті 642 Цивільного кодексу - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статей 526, 615 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки статтею 629 Цивільного кодексу України встановлюється принцип безумовності та обов'язковості виконання договору.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з повідомленням директора ТОВ ФК "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" Тихонової О.О. за вих. № 4546-ВП від 03.03.2021, відповідно до договору від 08.12.2016 № ВП-081216-2 було здійснено за дорученням ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" наступний успішний переказ: 05.03.2018 на суму 3000,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 319344, номер транзакції в системі WayForPay.
Відповідачем не надано доказів, які спростовують висновки суду з приводу підтвердження факту отримання ним суми позики.
При цьому, згідно умов пункту 8.1 Договору позики № 2061144 від 04.03.2018 р., невід'ємною частиною цього Договору є "Правила про порядок надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту" Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансово-кредитний супермаркет" (далі - Правила). Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті www.fksm.com.ua.
Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Позивачем до позовної заяви не додано копії Правила про порядок надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет".
Текст зазначених вище Правил, розміщений на сайті www.fksm.com.ua, не може бути належним доказом, оскільки зміст редакції цього документа повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет"), яке може вносити зміни в дані Правила.
Позивачем суду не надано доказів того у якій саме редакції ОСОБА_1 був ознайомлений з Правилами та погодився їх неухильно дотримуватись.
В позові ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» просить стягнути заборгованість по тілу позики в розмірі 3000,00 грн.
Позивачем доведено ту обставину, що 05.03.2018 ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» передало ОСОБА_1 позику в сумі 3000,00 грн шляхом перерахування зазначених грошових коштів (позики) на картковий рахунок власника картки ОСОБА_1 , то суд вважає, що у відповідності положень абзацу першого частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України у останнього існує зобов'язання щодо повернення «Фінансово-кредитний супермаркет» суми позики у розмірі 3000,00 грн.
Щодо стягнення 3% річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі грошові зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язання, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2.1. вказаного договору, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 3000,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов'язався повернути позику, сплатити проценти та всі інші платежі за користування кредитом.
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що позика надається строком на 29 днів до 01.04.2018 включно.
Відповідно до графіку розрахунків до договору позики, сума позики склала 3000,00 грн, термін платежу - 29 днів, сума до сплати процентів 0 грн.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені строки погашення позики, які встановлені договором, тобто, боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, позивач має право на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних за період з 05.03.2018 по 01.12.2021 в розмірі 5376,48 грн.
Однак, суд не погоджується з обґрунтованістю заявленого позивачем розміру та періоду нарахування 3% річних, а саме щодо наявності підстав їх нарахування саме з 05.03.2018, коли позика була перерахована на картковий рахунок відповідача, оскільки положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми здійснюється за весь час прострочення.
В свою чергу, прострочення виконання відповідачем ОСОБА_1 почалось лише після 01.04.2018 р., коли закінчився строк на який позику було надано (підпункт 2.2.3 Договору позики), а сама позика не була повернута позивачу відповідачем.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для виконання, до дня ухвалення рішення, помноженої на 3, поділеної на 100 і поділеної на 365 (днів у році).Суд зазначає, що сума заборгованості, яка враховується для розрахунку 3 % річних повинна становити 3000,00 грн.
За такого, з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних за період з 02.04.2018 р. по 01.12.2021 р. у розмірі 330,16 грн. (3000*1339* 3/100/365)
Щодо стягнення індексу інфляції в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму збитків з урахуванням індексу інфляції за період з 05.03.2018 по 01.12.2021 в розмірі 12886,61 грн.
Однак, суд також не погоджується з обґрунтованістю заявленого позивачем розміру та періоду нарахування індексу інфляції, а саме щодо наявності підстав їх нарахування саме з 05.03.2018 р., коли позика була перерахована на картковий рахунок відповідача, оскільки положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що сплата індексу інфляції здійснюється за весь час прострочення.
В свою чергу прострочення виконання відповідачем ОСОБА_1 почалось лише після 01.04.2018, коли закінчився строк на який позику було надано (підпункт 2.2.3 Договору позики), а сама позика не була повернута позивачу відповідачем.
Тобто індекс інфляції підлягає нарахуванню, за період з 02.04.2018 року по 01.12.2021 р.
При цьому, в доданому до позовної заяви розрахунку позивач зазначив виключно суму суми збитків з урахуванням індексу інфляції 12886,61 грн. без наведення самого його розрахунку.
Суд зазначає, що сума заборгованості, яка враховується для розрахунку інфляційних втрат повинна становити 3000,00 грн.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці, тобто мала місце дефляція.
Розмір інфляційних збитків розраховується за формулою:
Сума боргу х сукупній індекс інфляції - сума боргу,
Тобто, з відповідача на користь позивача за прострочення погашення позики підлягає стягненню інфляційні втрати у розмірі 800,10 грн, ( 3 000,00 x 1.26670022 - 3 000,00)
Щодо стягнення заборгованості по комісії
Відповідно до п.п. 4.2.2.1., 4.2.2.2. позичальник зобов'язаний сплати комісію 50 % від суми позики - щомісячно з дати укладання цього Договору та сплачується позичальником при погашенні позики; 100 % від суми позики - щомісячно з дати невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань та сплачується до моменту погашення власної заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Суд звертає увагу на те, що згідно положень абзацу першого частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до положень абзацу першого частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
В свою чергу частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями статей 549-552 Цивільного кодексу України передбачено сплату неустойки (штрафу, пені) у разі порушення боржником зобов'язання.
Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що наслідками укладення договору позики є: зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві суму грошових коштів (суму позики); одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики; сплата позичальником позикодавцю індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; сплату позичальником позикодавцю неустойки (штрафу, пені) у разі порушення боржником зобов'язання.
Проте, положеннями параграфа 1 "Позика" Глави 71 Розділу І Книги п'ятої Цивільного кодексу України не передбаченого такого наслідку укладення договору позики як сплата комісії.
З урахуванням вище наведеного суд вважає, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по комісії в сумі 139832,88 грн є необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості в загальному розмірі 4130,26 грн, яка складається із заборгованості за позикою 3000,00 грн, 3%річних - у сумі 330,16 грн, інфляційні втрати - 800,10 грн., а в задоволенні іншої частини заявлених вимог слід відмовити.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
В частині 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 2416,45, що підтверджується платіжним дорученням № 1196 від 03.12.2021 АТ "ОТП банк" (а. с. 1).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то понесені судові витрати за подання позовної заяви відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 2,6%, в сумі 62,83 грн.
Керуючись статтями 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-кредитний супермаркет" (ЄДРПОУ 38604217, м.Київ, вул. Лейпцизька 16) заборгованість за договором позики №2061144 від 04.03.2018 в загальному розмірі 4130,26 грн., яка складається з: заборгованості за позикою - 3000,00 грн.; 3% річних - 330,16 грн.; інфляційні втрати - 800,10 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-кредитний супермаркет" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 62,83 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Центрального районного суду м. Миколаєва протягом 30 днів з дня оголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.
Повний текст рішення виготовлено: 03 квітня 2023 року.
Суддя Н.П. Черенкова