Справа № 420/596/23
31 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Бутенка А.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)», в якій просила: визнати протиправною бездіяльність державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки; зобов'язати державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік в кількості 20 діб та за 2022 рік в кількості 15 діб.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що проходила службу у Державній установі «Північна виправна колонія (№ 90)». На час прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 , відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористанні дні відпустки, що відповідно до наказу державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» від 13.05.2022 року № 69/ОС кількість невикористаних днів відпустки, яка підлягала компенсації, складає за 2021 рік - 20 діб та за 2022 рік - 15 діб.
14.02.2023 року до суду від Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив що діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заяви чи клопотання від сторін.
23.01.2023 року до суду від позивачки надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою суду від 16.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2023 року задоволено клопотання позивачки про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Обставини справи.
ОСОБА_1 проходила службу у Державній установі «Північна виправна колонія (№ 90)».
31.05.2022 року позивачку було звільнено з посади молодшого інспектора відділу охорони державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію».
Як стверджує позивачка, Відповідач при звільненні протиправно не здійснив їй виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2021 рік у кількості 20 діб та за 2022 рік у кількості 15 діб.
28.10.2022 року у листі-відповіді відповідач посилається на обставину не здійснення виплати через те, що м. Херсон окупований та згідно листа ТПП від 28.08.2022 року № 2024/02.0-7.1 в країні виникли форс-мажорні обставини з 24 лютого 2022 року.
Не погодившись із такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно ч.5 ст.25 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до п.4, 5 ч.10 ст.62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Відповідно до ч.ч.9-10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Частинами 1 та 2 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260, визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 7 і 8 п.8 Розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Висновки суду.
Суд зазначає, що правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, зокрема до яких, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він вже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, суд погоджується з позивачем, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Тобто, у випадку звільнення позивачки з органів Державної кримінально-виконавчої служби України їй виплачується компенсація за всі невикористані нею дні як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу № 69/ОС кількість невикористаних днів відпустки, яка підлягала компенсації, складає за 2021 рік - 20 діб та за 2022 рік - 15 діб.
Таким чином, на момент звільнення позивачка мала 35 діб невикористаної відпустки за 2021-2022 роки.
З урахуванням зазначеного, відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачці при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік тривалістю 20 календарних днів та за 2022 рік тривалістю 15 календарних днів.
Отже, відповідач всупереч положенням статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України при звільненні позивачки зі служби не нарахував та не сплатив їй компенсацію за дні невикористаної відпустки за 2021-2022 роки.
Крім цього, як вбачається з наказу № 69/О/С від 13.05.2022 року про звільнення позивачки, кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказані в наказі про звільнення.
Проте, всупереч вимогам діючого законодавства відповідач не здійснив виплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
28.10.2022 року у листі-відповіді відповідач посилається на форс-мажорні обставини країни з 24 лютого 2022 року пов'язані із запровадженням військового стану, однак на думку суду вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача на гарантовану компенсацію за невикористані дні відпустки, оскільки на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських, а згідно Порядку № 260 поліцейським, які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, бездіяльність Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки є протиправною.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік в кількості 20 діб та за 2022 рік в кількості 15 діб.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім в даному випадку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачці було відстрочено сплату судового збору, тому судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 (73005, Херсонська обл., с. Трохимівка; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» (73032, м. Херсон, вул. Некрасова, 234; код ЄДРПОУ: 08564699) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
3. Зобов'язати Державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік в кількості 20 діб та за 2022 рік в кількості 15 діб.
4. Стягнути з Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» (код ЄДРПОУ: 08564699) на рахунок отримувача UA468999980313171206084015756, отримувач коштів ГУК в Од. обл./Київський р-н./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко