29 березня 2023 р. Справа № 400/5273/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Малих О.В. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, вул. Кобилянської Ольги, 1, м. Чернівці, 58002, площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002
про:визнання протиправним та скасування рішення від 14.10.2022 року та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецький області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернівецький області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій від 14.10.2022 року № о/р 143650006621 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій зарахувати до страхового (трудового) стажу всі періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.05.1980 року, виданої на ім'я ОСОБА_1 .
Ухвалою від 11.12.2022 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін у судове засідання).
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що ГУ ПФУ в Чернівецькій області протиправно відмовило їй у зарахуванні до страхового (трудового) стажу періоди роботи, зазначені в трудовій книжці, що призвело до відмови у призначенні пенсії.
Відповідач надав відзив, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що спірне рішення про відмову в призначенні позивачки пенсії прийнято через відсутність необхідного страхового стажу.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
06.10.2022 року позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії по інвалідності до ГУ ПФУ в Миколаївській області, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Згідно п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок 22-1), після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, для здійснення виплати пенсії.
Заява позивачки відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась ГУ ПФУ у Чернівецькій області, яким 14.10.2022 року винесено рішення № 143650006621 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.
Підстава відмови: наявність страхового стажу 5 років 2 місяці 21день при необхідних 14 років. Стаж враховано згідно даних в реєстрі застрахованих осіб та свідоцтв про народження дітей.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано всі періоди згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.05.1980 року, оскільки на титульній сторінці наявне виправлення прізвища позивачки та внесено запис про зміну, який не відповідає Інструкції, при цьому позивачкою не надано уточнюючих довідок. Також, не зараховано періоди роботи з 12.05.1992 року по 1997 згідно архівної довідки від 15.09.2022 року № 14-24-455, з 18.02.1991 року по 17.05.1994 року згідно архівної довідки від 15.09.2022 року № 14-24-452 та не враховано довідку про заробітну плату з 1991 року по 1992 року через невідповідність прізвища, ім'я та по батькові позивачки, зазначеним у довідках, паспортним даним або свідоцтву про народження.
Не погоджуючись з відмовою у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу та відмовою у призначенні пенсії, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону № 1058, Особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Станом на момент звернення до ГУ ПФУ в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії, вік позивачки становив 59 років, а згідно Довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 451125 від 08.02.2022 їй встановлено II групу інвалідності.
Страховий стаж позивачки, врахований ГУ ПФУ у Чернівецькій області, склав 5 років 2 місяців 21 день.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно з п. 1 ч. 22 Закону № 1058 відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду поміж іншого для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Щодо вимог про врахування до страхового стажу всіх періодів, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.05.1980, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.
Надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників потрібно виключно в разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі № 235/1112/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відмовляючи позивачу у врахуванні зазначеного стажу, ГУ ПФУ у Чернівецькій області виходило з того, що на титульній сторінці трудової книжки наявне виправлення прізвища позивачки та внесено запис про зміну прізвища, який не відповідає Інструкції.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 (далі - Постанова № 301) закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Отже, відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу всіх періодів роботи позивачки, зазначених в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.05.1980 року.
Безпідставним, також є неврахування архівних довідок про страховий стаж роботи 15.09.2022 р. № 14-24-455, № 14-24-452 та заробітну плату з 1991 року по 1992 року через невідповідність прізвища, ім'я та по батькові позивачки паспортним даним чи свідоцтву про народження, оскільки зазначені данні є помилкою керівника підприємства, установи, організації, обов'язком якого є заповнення цих документів і відповідальність за неправильне їх заповнення не може перекладатись на працівника, як і у випадку з трудовою книжкою, про що судом вже викладено позицію вище за текстом рішення. Суд, також наголошує, що основним документом підтвердження трудового стажу є трудова книжка, яка містить відомості про періоди роботи позивача, зазначені в цих довідках.
Таким чином, позивач має право на врахування цих довідок.
Враховуючи викладене, рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності підлягає скасуванню, а всі періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.05.1980 року, виданої на ім'я ОСОБА_1 - зарахуванню до страхового стажу.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір судом не розподіляється, оскільки позивач звільнена від його сплати відповідно до Закону України «Про судовий збір».
При цьому, позивачка просить суд про відшкодування їй витрат на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підгтовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Частиною ч. 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20.05.2020 року у справі № 240/3888/19, від 31.03.2020 року у справі № 726/549/19, від 11.12.2019 року у справі № 2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тому, зважаючи на незначний обсяг матеріалів справи (поданих позивачем доказів), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, з урахуванням того, що справа розглянута в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, 1, м. Чернівці, 58002; площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40329342) - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій від 14.10.2022 року № о/р НОМЕР_3 про відмову у призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, 1, м. Чернівці, 58002; площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40329342) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до страхового (трудового) стажу всі періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.05.1980 року, виданої на ім'я ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 29.03.2023 року.
Суддя О.В. Малих