31 березня 2023 року Справа №160/6406/22
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Дніпро заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 р. у справі №160/6406/22, -
04.05.2022 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в розрахунку ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2018, 2019, 2020 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %, починаючи з 30.06.2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2022 р. провадження у справі, після залишення ухвалою суду від 02.06.2022 р. даної позовної заяви без руху, було відкрито, та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 р. у справі №160/6406/22 Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- задоволено.
Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в розрахунку ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2018, 2019, 2020 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %, починаючи з 30.06.2021 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.).
23.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 р. у справі №160/6406/22, в обґрунтування якої зазначено, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду є підстави для встановлення судового контролю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 р. призначено заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 р. у справі №160/6406/22 до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи на 31 березня 2023 року.
В матеріалах справи містяться докази про направлення як заявнику, так і відповідачу копій ухвал про призначення означеної заяви до розгляду.
Станом на 31.03.2023 р., будь-яких письмових пояснень щодо пред'явлення даної заяви, матеріали справи не містять.
Відтак, суд зазначає, що останній вжив заходи, щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної заяви в порядку письмового провадження, визначеним КАС України.
Відтак, оскільки як відзиву на заяву до суду не надходив, а матеріали справи містять відомості про належне повідомлення відповідача щодо призначення до розгляду означеної заяви у даній справі, останнє не перешкоджає розгляду заяви.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частинами 1, 4, 5, 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, застосування судом до суб'єкта владних повноважень-відповідача у справі приписів ст. 383 КАС України можливе лише в разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Виконавчий лист у справі №160/6406/22 виданий Дніпропетровським окружним адміністративним судом 03.10.2022 р.
В матеріалах справи відсутні докази щодо відкриття виконавчого провадження.
Не погоджуючись діями УПФУ щодо невиконання рішення суду, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 382 КАС України передбачено підстави та порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
У відповідності до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 2 ст. 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 382 КАС України половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Отже, судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення строку для подачі звіту та накладення штрафу. Поряд з тим, суд зауважує, що такий захід судового контролю підлягає до застосування у разі не виконання суб'єктом владних повноважень рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 звертає увагу, що норма статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувана шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст. 382 КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України.
Враховуючи позицію суддів, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 800/592/17, Кодекс адміністративного судочинства України, в редакції, що застосовується з 15 грудня 2017 року, не пов'язує встановлення судового контролю за виконанням рішення суду із встановленням у резолютивній частині рішення суду відповідачу - суб'єкту владних повноважень обов'язку подати звіт про виконання судового рішення. Таким чином, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може як під час прийняття рішення у справі, так і після ухвалення рішення у справі (з урахуванням положень ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вказане спростовує доводи представника відповідача про неможливість встановлення судового контролю за виконання рішення суду на стадії після прийняття рішення судом.
Таким чином, метою застосування до суб'єкта владних повноважень судового контролю за виконанням рішення суду є дисциплінування боржників з метою своєчасного, якісного та належного виконання рішення суду, що набрало законної сили.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27 від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в ч.1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частиною 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Водночас, суд зазначає, що заявником не надано до суду доказів, що виконавче провадження не закінчене та триває. Отже, державним виконавцем здійснюються дії в рамках повноважень, наданих ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, суд вважає, що примусовий порядок виконання рішення ще не завершений, оскільки дії відповідача щодо невиконання рішення перевіряються відповідним органом Державної виконавчої служби, та без надання належної оцінки відповідним органом, суд не може стверджувати, що встановлені законом заходи примусового виконання рішення суду наразі є вичерпаними.
Відтак, станом на день подання позивачем клопотання, що розглядається, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 р. у справі №160/6406/22.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоцільність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 243, 248, 382 КАС України суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 р. у справі №160/6406/22, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова