Справа № 635/7912/19 Номер провадження 22-ц/814/1233/23Головуючий у 1-й інстанції Бобко Т.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
15 березня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Триголова В.М.,
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»(далі- АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості .
Позов мотивовано тим, що 11 серпня 2017 року відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», з метою укладення договору про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ«ПриватБанк».
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг.
Згідно вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 14 липня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 20 448,03 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 14253,20 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 4142,43грн.; заборгованість за нарахованими відсотками -592,49 грн.; заборгованість по судовим штрафам - 1449,91 грн.
Вказану заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 11 серпня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути в судовому порядку з ОСОБА_1 на свою користь.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 серпня 2017 року в сумі 700 (сімсот) гривень.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 65 (шістдесят п'ять) гривень 76 (сімдесят шість) копійок.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти за тілом кредиту в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а тому суд прийшов до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог мотивовано тим, що як свідчить довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 , останньому був встановлений кредитний ліміт у розмірі 700 гривень, про отримання такої суми в якості кредитних коштів зазначає і представник позивача у відповіді на відзив і не заперечує відповідач, зазначаючи у відзиві. Будь-яких відомостей щодо отримання кредитних коштів в іншому розмірі або ж підвищення кредитного ліміту, матеріали справи не містять.
АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи , порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, вважає що рішення є необґрунтованим та незаконним , прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості за тілом кредиту та простроченими відсотками , ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується наявність між сторонами домовленості про розмір базової відсоткової ставки за прострочення оплати по кредиту та про відповідальність боржника у вигляді штрафів, у разі неналежного виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів. Позичальник висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив , що підписанням анкети-заяви він в повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» . які розміщені на офіційному сайті позивача за адресою privatbank.ua і які разом з Пам'яткою клієнта та Тарифами складають договір банківського обслуговування.
Також апелянт зазначає , що Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів , затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.2012р. №578/5 , згідно якого до первинних документів , які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах , віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Тож посилаючись на це , та надавши суду виписку про рух коштів за рахунком відповідача, апелянт стверджує , що суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів , тобто заборгованості за тілом кредиту.
14 грудня 2021 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Максимова М.І., у якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що не заперечувалось відповідачем по справі.
У вказаній заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Роздруківка з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, при цьому, ані Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, ані Умови та правила надання банківських послуг не підписані відповідачем.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором б/н від 11 серпня 2017 року станом на 14 липня 2017 року складає 20448,03 гривень, з яких: 14263,20 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 4142,43 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 592,49 гривень - заборгованість по нарахованим відсоткам, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 949,91 гривень - штраф «процентна складова).
14 червня 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Враховуючи ту обставину, що зміна типу товариства в розумінні ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерне товариство» не є його перетворенням, а зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, зазначені зміни зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, суд вважає можливим стягнути вищевказану заборгованість за користь АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частини 2 статті 1046 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
АТ КБ «ПриватБанк», пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив окрім заборгованості за тілом кредиту та заборгованості по процентам, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. При цьому, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на їх офіційному сайті - www.privatbank.ua, як на невід'ємні частини спірного договору.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначається сторонами в самому договорі).
Районним судом вірно встановлено , що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку позичальника від 11 серпня 2017 року не визначені ані сума кредитного ліміту, ані процентна ставка, ані умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, у цій анкеті-заяві відсутні умови договору про збільшення Банком в односторонньому порядку ліміту кредитування та строку кредитування. На підтвердження своїх вимог за позовом позивачем не надані жодні відомості щодо строку дії кредитної карти, також відсутні будь-які відомості щодо перевипущення карт із зазначенням нового строку дії.
З наданого Банком розрахунку заборгованості вбачається, що позивач просить стягнути заборгованість по тілу кредиту - у розмірі 14263,20 гривень, заборгованість за простроченим тілом кредиту - у розмірі 4142,43 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками - у розмірі 592,49 гривень та штрафи - 500 гривень (фіксована частина), 949,91 гривень (процентна складова).
Зі змісту самої анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку позичальника від 11 серпня 2017 року вбачається, що така заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Судом першої інстанції правильно зауважено, що в матеріалах справи відсутня Пам'ятка клієнта, яка є однією з невід'ємних частин спірного договору, а у Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умовах та правила надання банківських послуг відсутній підпис позичальника, що не може свідчить про ознайомлення його у повному обсязі зі всіма умовами кредиту.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання батьківських послуг розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи відповідну анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року ( провадження № 6-16цс15).
Таким чином , відмовляючи в частині позовних вимог , що вказані позивачем у позовній заяві , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зі змісту банківської виписки по рахунку ОСОБА_1 , доданої представником позивача до відповіді на відзив на позов, вбачається, що банківські операції здійснювались за допомогою декількох карток. При цьому, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , виданої АТ КБ «ПриватБанк», містить відомості лише щодо картки з № НОМЕР_1 з кредитним лімітом 700 гривень ( що підтверджується а.с.121 зворот). Будь-яких відомостей щодо видачі відповідачу інших кредитних карток по рахунку відповідача, в тому числі зазначених у виписці, матеріали справи не містять, як і відомостей щодо перевипуску карток із зазначенням строку їх дії. Зі змісту фотографії, наданої представником позивача на підтвердження отримання відповідачем кредитної картки, також вбачається отримання ним картки саме за № НОМЕР_1 , однак строку її дії не вбачається. Вищевикладене позбавляє суд можливості встановити наявність заборгованості за кредитом, її розмір (в разі наявності) та період нарахування.
Відтак , відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ліміт кредитування, строк повернення кредиту (користування ним), ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Також місцевий суд вірно встановив, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 .. Банк дотримав вимоги, передбачені законодавством, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які Банк вважав узгодженими.
Як видно з матеріалів справи, а саме з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 , останньому був встановлений кредитний ліміт у розмірі 700 гривень, про отримання такої суми в якості кредитних коштів зазначає і представник позивача у відповіді на відзив і не заперечує відповідач, зазначаючи у відзиві. Будь-яких відомостей щодо отримання кредитних коштів в іншому розмірі або ж підвищення кредитного ліміту, матеріали справи не містять.
Інших документів, які б обумовлювали розмір отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та були підписані ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» не було надано, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у повному розмірі (вказаної АТ КБ «ПриватБанк» у позовній заяві) за тілом кредиту та по простроченим відсоткам за користування кредитними коштами є безпідставними.
У своїй апеляційній скарзі позивач також посилається на Перелік типових документів затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012року №578/5, зазначаючи , що банківська виписка має статус первинного документу.
Апеляційний суд погоджується з таким твердженням, що виписка по рахункам є належним доказом , але, за умови , що позивачем не надано належних доказів отримання відповідачем заявлених у позові сум (тіла кредиту в розмірі 14 263,20 грн ), та натомість наявна довідка про встановлення кредитного ліміту в сумі 700 грн., відтак в колегії суддів відсутні підстави вважати , що сторонами був обумовлений інший розмір кредитного ліміту а ніж вказаний у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти № 5168755105883355 оформленої на ОСОБА_1 .
А отже , колегія суддів вважає обґрунтованим висновок районного суду , що отримані та використані позичальником кошти у розмірі 700 грн, згоду на отримання яких ОСОБА_1 надавав, підписуючи анкету-заяву від 11 серпня 2017 року, останній в добровільному порядку Банку не повернув, з урахуванням вимог частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вимога Банку щодо стягнення з відповідача тіла кредиту у розмірі 700 грн. є обґрунтованою.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судові витрати апелянта, пов'язані з розглядом справи в судах, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов