Справа № 461/787/22
Провадження № 1-кс/461/1517/23
31.03.2023 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Львівської обласної прокуратури,
встановив :
20.03.2023 після надходження до Галицького районного суду міста Львова з суду апеляційної інстанції слідчому судді ОСОБА_1 передано на розгляд скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Львівської обласної прокуратури.
ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Львівської обласної прокуратури, у якій просить:
-визнати протиправною невнесення Львівською обласною прокуратурою відповідних відомостей на підставі його заяви про вчинення кримінального правопорушення від 06.01.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
-зобов'язати Львівську обласну прокуратуру внести відповідні відомості на підставі заяви ОСОБА_4 про вчинене кримінальне правопорушення від 06.01.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
-визнати ОСОБА_4 потерпілим у даному кримінальному провадженні.
В обґрунтування скарги ОСОБА_4 покликається на те, що 06.01.2022 року ним на адресу Генерального прокурора скеровано заяву про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України.
25.01.2022 з Офісу Генерального прокурора скаржник отримав лист, згідно якого наведену вище заяву скеровано до Львівської обласної прокуратури для організації її розгляду.
Звертаючись з даною скаргою до слідчого судді, ОСОБА_4 вказує на те, що відомості за наведеною вище заявою до ЄРДР не внесені, що, на його думку, вказує на протиправну бездіяльність представників суб'єкта оскарження. Скаржник вважає, що уповноважені особи прокуратури не виконали покладених на них ст.214 та ст. 55 КПК України обов'язків, що порушує його права гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що уповноважені особи суб'єкта оскарження не наділені повноваженнями не вносити відомості за відповідною заявою до ЄРДР навіть якщо, на їх думку, така заява (повідомлення) не свідчить про кримінальне правопорушення.
Скаржник в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, у скарзі навів клопотання про слухання справи за його відсутності, у зв'язку із карантином введеним на території держави.
Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги. Вказав, що заяву ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення 19.01.2022 року, відповідно до вимог ст.ст. 214, 216 КПК України, скеровано за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові, оскільки відомості наведені у заяві, а саме відомості щодо суб'єкта кримінального правопорушення вказують на те, що вона стосується компетенції даного органу досудового розслідування.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
З урахуванням наведених положень, врахувавши наведене у скарзі клопотання ОСОБА_4 про слухання справи за його відсутності, вважаю, за можливе провести розгляд скарги за відсутності скаржника.
Дослідивши матеріали скарги, заслухавши доводи прокурора, приходжу до наступних висновків, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Встановлено, що 06.01.2022 року скаржником на адресу Генерального прокурора скеровано заяву про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України.
25.01.2022 з Офісу Генерального прокурора скаржник отримав лист від 14.01.2022, згідно якого наведену вище заяву скеровано до Львівської обласної прокуратури для організації її розгляду.
У зазначеній заяві про вчинене кримінальне правопорушення скаржник просив зареєструвати її у ЄРДР, відкрити кримінальне провадження за ст. 382 КК України відносно службових осіб Державного бюро розслідувань та визнати його потерпілим у кримінальному провадженні.
Також, встановлено, що наведена заява про вчинення кримінального правопорушення, на підставі ст.ст. 214, 216 КПК України, 19.01.2022 скерована для розгляду за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові.
Станом на час розгляду скарги відомості про внесення даних за вказаною заявою про вчинення кримінального правопорушення територіальним підрозділом ДБР, як у скаржника, так і у представника Львівської обласної прокуратури, відсутні. Отже, даних про те, що відомості за заявою ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення внесено до ЄРДР в ході розгляду скарги не встановлено.
Досліджуючи питання внесення відомостей до ЄРДР, також враховую наступне.
Згідно п. 18 ч. 1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Відповідно до ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Аналіз наведених положень вказує на те, що слідчий суддя повинен діяти виключно в межах своєї компетенції та повноважень і керуватися при цьому загальними засадами кримінального провадження. При цьому поняття кримінального провадження охоплює собою увесь спектр дій пов'язаних із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, зокрема процесуальних дій пов'язаних із внесенням відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як наведено вище, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом (п. 1). Неупередженість суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.
Безсторонність (неупередженість) суду означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Отже, дотримуючись наведених вище положень та засад, слідчим суддею, на виконання вказівки суду апеляційної інстанції, в межах наявної компетенції та повноважень з'ясовано у прокурора дані про результати розгляду заяви саме суб'єктом оскарження - Львівською обласною прокуратурою. Зокрема, 23.03.2023 розгляд справи відкладений саме, у зв'язку із відсутністю у слідчого судді відповідної інформації.
Варто відзначити, що даних про результати розгляду даної заяви у відповідному підрозділі ДБР в ході розгляду скарги слідчому судді не надано.
В цьому контексті слід також відзначити, що слідчим суддею створено належні умови для реалізації своїх процесуальних прав учасниками провадження. Зокрема, як скаржника так і відповідний суб'єкт оскарження повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, а слухання справи відбувається у відкритому судовому засіданні. Також, слідчим суддею враховані положення процесуального законодавства щодо дотримання розумних строків провадження, участі скаржника у розгляді справи та його клопотання про слухання справи за його відсутності. Крім того, слідчим суддею зважено на вимоги процесуального закону щодо диспозитивності та змагальності під час провадження.
Згідно ч. ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Водночас, положення чинного процесуального законодавства не зобов'язують слідчого суддю з власної ініціативи витребувати в ході розгляду скарги в порядку ст. 303 КПК України ту чи іншу інформацію у її володільця (у даному випадку підрозділу ДБР).
За переконанням слідчого судді витребування з власної ініціативи, за відсутності відповідного обґрунтованого клопотання учасника процесу, наведеної інформації в органу досудового розслідування, який до того ж не є учасником провадження, може створити у сторін провадження думку про упередженість слідчого судді. Більше того, очевидним для слідчого судді є те, що по-перше витребування такої інформації призведе до відкладення розгляду скарги і не сприятиме дотриманню розумних строків під час провадження, по-друге незалежно від змісту отриманої інформації така може бути сприйнята сторонами провадження як свідоме збирання слідчим суддею доказів на користь обґрунтування позиції того чи іншого учасника процесу.
Таким чином, слідчим суддею в межах наданої йому компетенції, з дотриманням принципів неупередженості та безсторонності, з'ясовано питання внесення до ЄРДР відповідних відомостей саме суб'єктом оскарження - Львівською обласною прокуратурою.
Оцінюючи саму скаргу та долучені до неї матеріали, враховую наступне.
За правилами пунктів 1, 5 частини першої статті 303 КПК заявник має право оскаржити, серед іншого, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, та рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
У межах цієї процедури слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий, дізнавач або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року (справа №818/1526/18, провадження № 11-1263апп18).
Скаржник вважає, що Львівська обласна прокуратура в особі її уповноважених представників не виконали покладених на них ст.214 КПК України обов'язків та не вчинили дій визначених наведеними положеннями.
Згідно ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК до ЄРДР, серед іншого, вносяться відомості про: короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається обов'язок уповноважених осіб здійснити фіксацію наданих заявником відомостей про кримінальне правопорушення. Водночас, передбачена чинним КПК процедура внесення відомостей не свідчить про те, що взагалі відсутні будь-які критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до ЄРДР. Ця процедура передбачає, що для перевірки відповідних підстав не потрібно проводити детальну та ретельну оцінку викладених у заяві відомостей, а фактично необхідно лише перевірити зміст самої заяви на предмет наявності у ній належних даних для внесення відомостей до ЄРДР.
Завданням судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на цій стадії є перевірка зазначених скаржником обставин, що, на його думку, вказують на бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, та за наявності відповідних підстав - відновлення порушених прав.
Відповідно до п.20-4 Перехідних положень КПК України, після початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур покладення повноважень на прокурорів цих органів прокуратури у кримінальних провадженнях здійснюється з дотриманням вимог законодавства та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Пунктом 22 Перехідних положень КПК України рекомендовано Генеральній прокуратурі України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу:
1) створити Єдиний реєстр досудових розслідувань, розробити та затвердити за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, положення про порядок його ведення;
2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.214 КПК України та п.п.4 п. 1 частини 2 (Порядок внесення відомостей до Реєстру) Розділу І Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора 30.06.2020 № 298 (далі- Положення), до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Згідно пункту 2 частини 1 (Порядок внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру) Розділу ІІ Положення, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Зазначені положення кримінального процесуального закону свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. До того ж підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події кримінального характеру. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення.
Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Зокрема, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 вересня 2021 року (справа № 556/450/18 провадження № 51-4229км20) зазначено наступне:
«За змістом ст. 214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Разом із цим слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР».
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16.05.2019 (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) вказав наступне: «Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин».
Отже, наведені вище доводи вказують на те, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення для того, щоб технічно внести дані відомості до відповідних розділів реєстру. Це слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Підставами вважати, що у заяві чи повідомленні містяться відомості саме про кримінальне правопорушення є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність його ознак. Такими даними є фактичне зазначення відомостей, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Отже, закон фактично передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення у ньому інформації саме про кримінальне правопорушення.
В свою чергу, норми чинного кримінального процесуального законодавства встановлюють обов'язок здійснити фіксування наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, достатніх для реалізації завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, а не будь-якої інформації, направленої особою як заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення.
Процесуальний закон визначає і покладає на компетентних осіб (слідчий, дізнавач, прокурор) обов'язок перевірити відповідну заяву на предмет наявності у ній відомостей достатніх для її реєстрації у ЄРДР та у разі наявності таких невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слід відзначити, що в ході розгляду скарги встановлено те, що відповідні уповноважені особи Львівської обласної прокуратури не позбавили заявника права на належний розгляд його заяви, а фактично скерували її до компетентного підрозділу ДБР, який наділений відповідними повноваженнями щодо внесення даних до ЄРДР.
З дослідженої слідчим суддею копії супровідного листа від 19.01.2022 №31/1-р-22 за підписом начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань вбачається, що додатком до даного листа є заява про вчинення кримінального правопорушення, яка зазначена як звернення на 8 арк. У вказаному супровідному листі міститься посилання на положення ст.214 КПК України, що свідчить про те, що наведена заява розглядалась саме в порядку визначеному КПК України. Той факт, що у супровідному документі вказана заява зазначена як звернення не впливає на його зміст, адже безпосередньо заява скерована до компетентного органу і такий повинен дослідити саме її, а не супровідний лист. В свою чергу, та обставина, що визначення належного органу досудового розслідування може відбуватись після внесення відомостей до ЄРДР не спростовує те, що відповідний орган наділений повноваженнями на внесення даних щодо первинної реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення у реєстрі.
В цьому контексті слід відзначити, що законодавець наділяє скаржника правом оскаржити і відповідні дії територіального підрозділу ДБР, у разі непогодження з такими.
Разом з тим, наведені вище встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про те, що обставини розгляду наведеної заяви про вчинення кримінального правопорушення вказують на те, що дії уповноваженого представника прокуратури щодо скерування наведеної вище заяви про вчинення кримінального правопорушення компетентній особі не свідчать про вчинення свідомих дій щодо нереєстрації заяви у ЄРДР. Більше того, фактично наведені вище обставини вказують на те, що така заява розглядалась і скерована для розгляду саме з врахуванням положень КПК України. При цьому заявник наділений можливістю оскаржити дії компетентного органу, зокрема щодо невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, у разі непогодження з такими.
Отже, виходячи з наведеного, приходжу до висновку про те, що у даному випадку не знайшли свого підтвердження доводи скаржника щодо протиправної бездіяльності відповідних посадових осіб прокуратури.
Водночас, слід відзначити наступне.
Зі змісту ч. 1 ст. 306 КПК України вбачається, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду.
Кримінальним процесуальним кодексом України не визначена підсудність скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.
Статтею 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Отже, виходячи з положень ст. 306 КПК України та загальних засад кримінального процесуального законодавства, судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадження під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 02 березня 2020 року у справі №263/19/20 (провадження №51-420впс20).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Так, у згаданому висновку суду касаційної інстанції зазначено, що зі змісту ч. 1 ст. 306 КПК України вбачається, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду.
Кримінальним процесуальним кодексом України не визначена підсудність скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора. Однак, ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Виходячи з положень ст. 306 КПК України та загальних засад кримінального процесуального законодавства, судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадження під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Таким чином, скарги на рішення, дії або бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Отже, з наведеного вбачається, що визначальним критерієм підсудності скарг в порядку ст. 303 КПК України, є саме орган досудового розслідування (його місце знаходження).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом (Частина 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові зареєстровано за адресою: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса 6, та знаходиться у Личаківському районі м. Львова, тобто поза межами територіальної юрисдикції слідчого судді Галицького районного суду м. Львова.
Таким чином, слідчий суддя не оцінює дії відповідних службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, оскільки це виходить за межі його компетенції.
Виходячи з наведених вище доводів та мотивів, приходжу до висновку про відсутність належних законних підстав для визнання протиправним невнесення Львівською обласною прокуратурою відповідних відомостей на підставі заяви скаржника про вчинення кримінального правопорушення від 06.01.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зобов'язання Львівської обласної прокуратури внести відповідні відомості на підставі заяви ОСОБА_4 про вчинене кримінальне правопорушення від 06.01.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Оцінюючи вимоги скаржника щодо визнання його потерпілим у кримінальному провадженні, слід відзначити наступне.
Відповідно до положень ч.ч.1-3, 5 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Наведені положення вказують на те, що питання визначення процесуального статусу учасника кримінального провадження як потерпілого віднесено до компетенції слідчого та прокурора. Крім того, такий статус надається особі після внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
З огляду на наведене, а саме відсутність даних про початок досудового розслідування та відмову заявнику після початку досудового розслідування у наданні процесуального статусу потерпілого, приходжу до висновку, що скарга у цій частині також не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, виходячи з наведених вище доводів та мотивів, приходжу до висновку про відсутність законних підстав для задоволення скарги.
Керуючись ст.ст.303, 304,306,307 КПК України,
постановив:
В задоволенні скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1