Справа №:755/894/23
Провадження №: 4-с/755/20/23
"31" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
представника скаржника - Мороз В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця (бездіяльність органу примусового виконання) Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», -
19.01.2023 року скаржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця (бездіяльність органу примусового виконання), у якій просить:
- визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття обтяження у вигляді арешту майна ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження №50232418;
- зобов'язати посадових осіб Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт у виконавчому провадженні №50232418 на майно ОСОБА_1 , який накладений постановою державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 19.02.2016 року.
Вимоги скарги мотивовано тим, що 21.01.2015 року Дніпровським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист №755/30023/14-ц на виконання рішення суду про стягнення зі скаржника на користь ТОВ «Кей-Колект» боргу у розмірі 547665,68 грн. За вказаним виконавчим листом суб'єктом оскарження було відкрите ВП №50232418. 22.09.2016 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення ВП, однак арешт з майна боржника не знято. У відповідь на адвокатський запит суб'єкт оскарження 11.01.2023 року повідомив, що вказане виконавче провадження дійсно перебувало на виконанні у відділі, 19.02.2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 22.09.2016 року на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення ВП в зв'язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби, оскільки встановлено, що боржник працює у ТОВ «Карданвал Сервіс», яке знаходиться в Дарницькому районі м. Києва. Також суб'єкт оскарження повідомив, що на теперішній час матеріали ВП знищено за терміном зберігання і станом на 30.12.2022 року ВД до відділу повторно не надходив і на виконанні не перебуває. 05.01.2023 року стороною скаржника отримано відповідь Дарницького ВДВС у м. Києві про те, що перевіркою даних АСВП встановлено, що станом на 02.01.2023 року ВП №50232418 з примусового виконання виконавчого листа №755/30023/14-ц від 21.01.2015 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» боргу в розмірі 547665,68 грн. на виконання до відділу з Дніпровського ВДВС у м. Києві не надходив та не перебуває. 12.01.2023 року стороною скаржника отримано інформаційну довідку з реєстру нерухомого майна та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зі змісту якої вбачається, що все належне скаржнику майно арештоване на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №5023418 від 19.02.2016 року винесеної ВДВС Дніпровського РУЮ. Не зняття арешту істотно випливає на права та законні інтереси скаржника, оскільки він не має можливості вільно розпоряджатися майном. 17.09.2020 року скаржник набув у власність кв. АДРЕСА_1 , однак наявний арешт не дає можливості скаржнику вільно реалізовувати свої права щодо цієї квартири. Посилаючись на положення ст.ст. 30, 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року з наступними змінами та доповненнями, скаржник вказує, що не зняття арешту з його майна при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю суб'єкта оскарження і порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання зняти арешт з нерухомого майна боржника. Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі №817/928/17 викладеного у постанові від 27.03.2020 року, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Стосовно строку подання скарги сторона скаржника вказує, що відповідний строк слід відраховувати з 12.01.2023 року, тобто з наступного дня після отримання відповіді від Дніпровського ВДВС у м. Києві, з якої вбачається, що арешт з майна до цього часу знято не було.
Ухвалою суду від 20.01.2023 року скаргу було залишено без руху.
Ухвалою суду від 20.02.2023 року відкрите провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті з викликом учасників справи.
24.02.2023 року до суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Кей-Колект» на подану скаргу, у яких стягувач просить відмовити в задоволенні скарги посилаючись на те, що за змістом положень ст. 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження», при закінченні виконавчого провадження в зв'язку із направленням ВД за належністю іншому органу державної виконавчої служби встановлена пряма заборона зняття арешту з майна боржника. Також стягувач зазначає, що відповідно до п. 3.16. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МУЮ України №512/5 від 02.04.2012 року (в редакції чинній на час винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження) , у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС відповідно до пункту 10 частини першої статті 49 Закону державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає причини направлення виконавчого документа за належністю, повідомляє про проведені виконавчі дії (якщо стягнення проведено частково, зазначається про фактично стягнену суму коштів), якщо боржник відсутній, вказується дата складання акта про відсутність боржника. До копії постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець додає також постанови про стягнення виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, копії постанов про накладення арешту на кошти чи майно боржника, копії документів щодо майнового стану боржника та його доходів у разі їх наявності. Вказані норми законодавства вказують, що державний виконавець завершуючи ВП №50232418 і направляючи виконавчий лист за належністю до іншого відділу, не міг зняти накладений арешт на майно боржника, а тому його дії є цілком правомірними та законними. Також стягувач зазначає, що скаржником не надано доказів повного реального виконання виконавчого документа, сплати виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією і проведенням виконавчих дій, а тому наявні підстави для збереження чинності арешту майна боржника, в свою чергу скаржник своїми діями стосовно зняття арешту з майна намагається уникнути виконання рішення суду. Також представник товариства вказує, що скаржником пропущений встановлений законом строк для звернення до суду з відповідною скаргою, оскільки оскаржувана бездіяльність мала місце у 2016 році, а про наявність арешту скаржнику стало відомо 25.05.2021 року, про що зазначено в адвокатських запитах. На момент направлення адвокатських запитів (26.12.2022 року) стороні скаржника було достовірно відомо про наявність у межах ВП арешту, про рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21.01.2015 року, про видачу на підставі цього рішення виконавчих листів, про відкриття ВП №50232418 та про винесення постанови про закінчення ВП і направлення ВД за належністю до Дарницького ВДВС м. Києва.
21.03.2023 року до суду надійшла відповідь скаржника зі змісту якої вбачається, що скаржник підтримує раніше заявлені позовні вимоги і додатково зазначає, що товариство помилково посилається на ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки у вказаній нормі закону у редакції від 02.06.2016 року, яка діяла на момент винесення оскаржуваної постанови, йдеться про звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна фізичної особи. В свою чергу, положення ст. 40 даного закону у редакції від 02.06.2016, яка діяла на момент винесення оскаржуваної постанови, передбачали необхідність зняття арешту з нерухомого майна у разі закінчення виконавчого провадження. Як у відповідності до старої редакції ЗУ «Про виконавче провадження» так і у відповідності до нової редакції закону арешт з майна боржника повинен був бути знятий саме одночасно з винесенням постанови про закінчення ВП. Проте таких дій вжито не було. Неправомірні дії суб'єкта оскарження є триваючими, а підтвердження продовження бездіяльності міститься у відповіді на адвокатський запит, яка була отримана стороною скаржника 11.01.2023 року. Про порушення свого права скаржник дізнався саме із відповіді ВДВС про те, що арешт майна й досі не скасовано. Арешт накладений в межах ВП №50232418 не допоможе виконати рішення суду у справі №755/30023/14-ц, оскільки це ВП не може бути поновлене і жодні виконавчі дії у ньому не можуть бути проведені, поскільки матеріали ВП знищені. Навіть якщо скаржник виконає рішення суду і сплатить заборгованість, ні стягувач, ні боржник не зможуть звернутись до виконавчої служби з відповідною заявою, оскільки матеріали ВП знищені і виконавець не матиме можливості вчинити жодні виконавчі дії у межах ВП. У абз. 2 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» вказано, що ВП, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Також неможливим буде і подання після виконання рішення суду позову про зняття арешту з майна, оскільки Верховний Суд неодноразово зазначав, що це є неналежним способом захисту прав боржника. Верховний Суд у постанові від 12.10.2022 року в справі №203/3435/21 зазначив, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги скарги з підстав викладених у ній, просить скаргу задовольнити і додатково пояснив суду, що майно боржника арештоване, натомість виконавчого провадження давно не існує, а арешт не знятий, у зв'язку із чим скаржник не може користуватись своїм майном. Представник також вказує, що стягувач не звертався до суду з приводу поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання і лише його письмовими запереченнями проти скарги стягувач своїх прав не захистить.
Представники стягувача та суб'єкта оскарження в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, вислухавши пояснення представника скаржника, вивчивши матеріли справи, дослідивши наявні у справі письмові докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, всебічно та об'єктивно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.01.2015 року у справі №755/30023/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість за кредитом у розмірі 29900,70 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 14.10.2014 року складає 387243,97 грн., заборгованість за процентами у розмірі 12104,68 дол. США, 10234,78 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 14.10.2014 року складає 156767,71 грн., та суму сплаченого судового збору в розмірі 3654,00 грн., всього стягнувши 547665,68 грн.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 11.01.2023 року, скаржнику на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 17.09.2020 року, №3156.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.01.2023 року, 02.03.2016 року проведено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту нерухомого майна скаржника на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.02.2016 року №50232418.
За змістом листа Дніпровського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 30.12.2022 року №119990, на виконанні у відділі перебувало ВП №50232418 з примусового виконання ВЛ №755/30023/14-ц від 21.01.2015 року виданого Дніпровським р/с м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості в розмірі 547665,68 грн. 19.02.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження. 22.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про закінчення ВП (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС), оскільки було встановлено, що боржник працює у ТОВ «Карданвал», яке знаходиться у Дарницькому районі м. Києва. матеріали ВП №50232418 знищено за закінченням терміну зберігання. Перевіркою АСВП встановлено, що станом на 30.12.2022 року вищевказаний ВД до відділу повторно не надходив та на виконанні не перебуває.
Вказану відповідь сторона скаржника отримала 11.01.2023 року на адвокатський запит від 26.12.2022 року, що підтверджується роздруківкою надходжень листів на електронну скриньку адвоката.
За змістом листа Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 02.01.2023 року №76, перевіркою даних АСВП встановлено, що станом на 02.01.2023 року, ВП №50232418 з примусового виконання ВЛ №755/30023/14-ц від 21.01.2015 р., який було видано Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості в розмірі 547665,68 грн., на виконання до відділу з Дніпровського ВДВС у м. Києві не надходив та не перебуває.
Поряд із цим, за змістом наявних в матеріалах справи даних АСВП, в провадженні Дарницького РВ ДВС м. Київ перебувало виконавче провадження №53229133, яке було відкрите 11.01.2017 року, статус ВП: завершено. Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувач: ТОВ «Кей-Колект».
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Так само частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до положень ст.ст. 448-451 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У даному випадку суд вважає, що скаржником не пропущений строк звернення до суду із відповідною скаргою, оскільки не дивлячись на посилання стягувача, закон визначає десятиденний строк звернення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Тобто, ураховуючи, що скаржник оскаржує бездіяльність суб'єкта оскарження про не зняття арешту з майна при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, і про те, що такий арешт не знімався у зв'язку із закінченням ВП шляхом направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС йому стало відомо 11.01.2023 року із відповіді виконавчої служби, строк звернення до суду не пропущений. Інших даних, які б свідчили про те, що скаржнику було раніше відомо про не зняття виконавцем арешту при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження матеріали справи не містять.
Поряд із цим, розглянувши справу по суті суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні скарги, ураховуючи наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що постанову про закінчення виконавчого провадження державний виконавець прийняв 22.09.2016 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Закон України «Про виконавче провадження» прийнятий 02.06.2016 року, набрав чинності 05.10.2016 року.
Відтак правомірність дій державного виконавця щодо не зняття арешту з майна боржника при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження має бути перевірена в межах закону чинного станом на час винесення зазначеної постанови, тобто на підставі вимог Закону України «Про виконавче провадження» прийнятого у 1999 році з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Згідно ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Частинами 1, 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, якою встановлювались наслідки завершення виконавчого провадження, передбачалось, що разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, вказаною нормою закону чітко визначались випадки коли при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець не здійснює зняття арешту, що був накладений на майно боржника, у тому числі при закінченні виконавчого провадження у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Про те, що державний виконавець у даному випадку не мав прав та повноважень знімати арешт при закінченні виконавчого провадження свідчать і положення п. 3.16 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮ України №512/5 від 02.04.2012 року (в редакції чинній станом на 22.09.2016 року), згідно якої, у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС відповідно до пункту 10 частини першої статті 49 Закону державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає причини направлення виконавчого документа за належністю, повідомляє про проведені виконавчі дії (якщо стягнення проведено частково, зазначається про фактично стягнену суму коштів), якщо боржник відсутній, вказується дата складання акта про відсутність боржника. До копії постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець додає також постанови про стягнення виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, копії постанов про накладення арешту на кошти чи майно боржника, копії документів щодо майнового стану боржника та його доходів у разі їх наявності.
Таким чином, дії державного виконавця щодо не зняття арешту з майна боржника при вирішення питання про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із передачею виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби, були правомірними і повністю відповідали вимогам діючого на той час законодавства, а тому вимоги скаржника про визнання бездіяльності суб'єкта оскарження неправомірною задоволенню не підлягають.
Вимога скаржника про зобов'язання посадових осіб суб'єкта оскарження скасувати арешт у ВП №50232418 накладений постановою від 19.02.2016 року не підлягає до задоволення як похідна від першої вимоги щодо визнання бездіяльності неправомірною, а також з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначений вичерпний перелік підстав для зняття арешту, так, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Поряд із цим, частиною 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Питання правомірності бездіяльності суб'єкта оскарження, порушеного стороною виконавчого провадження віднесено до регулювання розділом VII ЦПК України яким передбачено прийняття рішення зобов'язального характеру в разі обґрунтованості скарги (неправомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності), а зміст приписів ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що в випадках не віднесених до підстав, обумовлених ч. 4 ст. 59 цього Закону - арешт знімається за рішенням суду.
До таких випадків, коли арешт знімається за рішенням суду можна віднести обставини за яких виконавче провадження відсутнє (закінчене, знищене тощо), стягувач майнових претензій не має, а арешт майна боржника безпідставно триває довгий час.
Однак, вимог про зняття арешту за рішенням суду скарга ОСОБА_1 не містить, адже ним висунуто вимогу зобов'язального характеру щодо посадових осіб суб'єкта оскарження.
Натомість, з урахуванням положень ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Крім того, про те, що у даному випадку вимога зобов'язального характеру щодо посадових осіб суб'єкта оскарження є не ефективною, свідчить той факт, що ВП №50232418 закінчене та його матеріали знищені.
Статтями 40, 41 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом, а також передбачено, що відновлення виконавчого провадження можливе лише у разі визнання судом незаконною чи скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Як вірно зазначає у своїй скарзі сторона скаржника, у даному випадку ВП закінчене і його матеріали знищені, тому жодні виконавчі дії в його межах не можуть бути проведені.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведене свідчить, що суб'єкт оскарження не має законодавчих повноважень здійснювати зняття арешту у закінченому виконавчому провадженні, матеріали якого при тому ще й знищені, відтак суд не може зобов'язувати особу вчинити дії, які суперечать закону.
Вказане ще раз підтверджує, що у таких випадках арешт знімаються саме рішення суду за наявності відповідної вимоги, ураховуючи положення ст. 13 ЦПК України.
На кінець суд звертає увагу на те, що не дивлячись на заперечення Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), згідно даних АСВП в провадженні Дарницького РВ ДВС м. Київ перебувало виконавче провадження №53229133, яке було відкрите 11.01.2017 року, статус ВП: завершено. Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувач: ТОВ «Кей-Колект».
З огляду на дату відкриття вказаного ВП, порядковий номер провадження та найменування сторін виконавчого провадження, а також ураховуючи, що в межах розгляду справи сторона скаржника не посилалась на те, що скаржник є боржником перед ТОВ «Кей Колект» і за іншими виконавчими документами, наявний обґрунтований сумнів щодо ненадходження виконавчого листа на виконання до Дарницького РВ ДВС м. Київ. При цьому статус виконавчого провадження значиться «завершено», а в матеріалах справи відсутні будь-які дані та документи, за якими можна встановити конкретний вид завершення провадження (закінчення, повернення тощо).
Слід зазначити, що номер виконавчого провадження не є унікальним. Присвоєння іншого номеру виконавчого провадження у Дарницькому РВ ДВС м. Київ (53229133) є логічним, адже ВП №50232418 завершене і за належністю направляються не матеріали виконавчого провадження, а виконавчий документ. Відповідно інший відділ ДВС приймаючи виконавчий лист до виконання відкриває виконавче провадження, якому присвоюється новий номер.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 259-26, 447-451, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про виконавче провадження» 1999 року, ст. 19 Конституції України, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮ України №512/5 від 02.04.2012 року, суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця (бездіяльність органу примусового виконання) Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Повний текст ухвали суду складений 31.03.2023 року.
Суддя -