Номер провадження 2/754/1416/23
Справа №754/7884/22
Іменем України
28 березня 2023 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Якименко А.І.
за участю:
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представників позивача - адвокатів: Загороднього С.В., Костюк Л.Т., Богдан О.О.
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання спільного майна, -
Позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення витрат на утримання спільного майна.
Свої позовні вимоги, з урахуванням збільшення позовних вимог, які прийняті судом, мотивує тим, що вона, відповідач ОСОБА_2 та їх спільна донька ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , яка належить в рівних частинах кожному. Незважаючи на те, що після фактичного припинення шлюбних відносин, відповідач разом з позивачем та їх спільною донькою проживають за вищевказаною адресою. Однак ОСОБА_2 зареєстрований в іншій квартирі за адресою АДРЕСА_2 . Починаючи з травня 2015 року відповідач припинив брати участь в утриманні спільного майна, та не сплачує за спожиті житлово-комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 . Спільна дочка ОСОБА_4 самостійного доходу не має, весь тягар утримання спільного майна, квартири АДРЕСА_1 , позивач несе одноособово. Так за період з вересня 2019 по жовтень 2022 позивачкою ОСОБА_1 було сплачено вартість спожитих житлово-комунальних послуг в загальному розмірі 61336,63грн, а отже 1/3 частина вартості спожитих житлово-комунальних послуг, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 становить 20942,59грн, тому просить позовні вимоги задовольнити та вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16.09.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
До суду від відповідача ОСОБА_2 02.11.2022 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає що сторони перебували у шлюбі, під час якого ними була придбана квартира АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що він зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , та після розірвання шлюбу з позивачкою проживає саме за адресою по вулиці Мілютенка . Позивач, користуючись його відсутністю змінила замки на вхідних дверях та встановила охоронну сигналізацію. Таким чином, відповідач не користувався будь-якими комунальними послугами в квартирі та звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. Відповідач у відзиві зазначає, що в спірній квартирі, в заявлений період часу не проживав і не міг користуватися жодними комунальними послугами, а оскільки там проживала позивач ОСОБА_1 та їх дочка, саме вони повинні сплачувати за спожиті послуги.
02.11.2022 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про здійснення розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25.11.2022 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін з метою уникнення порушення прав сторін на справедливий суд.
Від позивачки ОСОБА_1 21.12.2022 до суду надійшли пояснення по справі, відповідно до яких зазначено, що під час розгляду справи № 754/4836/18 про поділ майна подружжя відповідач ОСОБА_2 під час звукозапису судового засідання зазначає, що фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , з часу придбання квартири, а деякий час проживає у матері на Закарпатті .
Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких посилається на обставини викладені ним у відзиві на позовну заяву та додатково зазначає, що він проживав за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 , а також на Закарпатті , де проживає його мати, яка потребує допомоги. Також відповідач додавав, що лише в лютому 2023 року переїхав до квартири АДРЕСА_1 , та встановив замок на кімнату з метою її використання. Відповідач посилається на копії договорів з ПАТ «Київенерго» та ПАТ «Київгаз», відповідно до яких в квартирі прописано двоє людей, таким чином він не являється споживачем послуг з газопостачання та централізованого опалення та постачання гарячої води. На підставі наведеного просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивачка ОСОБА_1 та її представники в судових засідання позов підтримували та просили його задовольнити в повному обсязі
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судових засідання проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В судому засіданні 13 лютого 2023 року судом був заслуханий свідок ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_6 надала свідчення, що вона є рідною донькою позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 . Засвідчила, що вона постійно проживає та зареєстрована в квартирі квартири АДРЕСА_1 . Її батько, відповідач ОСОБА_2 , постійно проживає за вищевказаною адресою, та тільки може не проживати на Різдво, коли перебуває у матері в м.Мукачево.
В судому засіданні 27.03.2023 судом були заслухані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_7 надала свідчення, що з вересня 2019 року знайома із позивачем та відповідачем. Засвідчила, що вона кожен тиждень бачить відповідача, як він заходить додому з продуктами, виносить сміття та постійно приїжджає на машині та ставить її біля дому.
Свідок ОСОБА_2 надав свідчення, що лише з лютого 2023 року проживає постійно в квартири АДРЕСА_1 . Добровільно сплачував комунальні послуги, надавав кошти особисто позивачці ОСОБА_1 . Засвідчив, що він з 2019 року по червень 2020 року проживав за адресою АДРЕСА_2 . З червня по жовтень 2020 року проживав в м. Мукачево у своєї матері. З жовтня по грудень 2020 року проживав в АДРЕСА_2 . З початку 2022 року до 01.02.2022 року проживав в м.Мукачево. З березня по травень 2022 року проживав в АДРЕСА_2 . З червня по серпня 2022 проживав в м. Мукачево. З вересня 2022 по лютий 2023 року проживав в АДРЕСА_2 .
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та їм правовідносин.
На підставі Договору купівлі-продажу від 19.11.1999, ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 купили квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,04кв.м. та житловою площею 41,5кв.м, що складається з трьох житлових кімнат, в рівних частинах кожному.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.04.2018, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 30.12.1995 Києво-Святошинським районним будинком урочистих подій Київської області, за актовим записом №535 - розірвано.
Відповідно до Заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) укладеним між ПАТ «Київгаз» та ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 , кількість зареєстрованих осіб - 2, ОСОБА_1 ознайомившись з Умовами Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, на офіційному сайті НКРЕКП в мережі Інтернет та в друкованому виданні - приєдналась до умов вищезазначеного Договору.
Відповідно до Заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу (для побутового споживача) укладеним між ДП «КиївГазЕнерджи» та ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ознайомившись з Умовами Типового договору постачання природного газу споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2500, на офіційному сайті НКРЕКП в мережі Інтернет та в друкованому виданні - приєдналась до умов вищезазначеного Договору.
Згідно Договору № 069005300810100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 14.08.2015 укладеного між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 , яка є власницею квартири АДРЕСА_1 виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені Договором.
До матеріалів справи відповідачем долучено Акт № 1 від 11.01.2023 складений уповноваженою особою паспортистом ТОВ «УК «Навібуд» в присутності ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в якому зазначено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з березня 2019 року.
Всупереч Акту, який наданий відповідачем, позивачкою до справи також долучено Акт від 24.02.2023, підписаний начальником ЖЕД-301 в присутності мешканців ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , в якому зазначено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про органи самоорганізації населення» органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.
За змістом ч.1, 2 ст. 22 Закону України «Про органи самоорганізації населення» керівник органу самоорганізації населення - особа, яка обирається зборами (конференцією) жителів за місцем проживання та очолює орган самоорганізації населення і наділена відповідними повноваженнями у здійсненні організаційно-розпорядчих функцій в порядку, передбаченому Положенням про цей орган.
Керівник органу самоорганізації населення: організовує роботу цього органу; скликає і проводить його засідання; організовує виконання рішень органу самоорганізації населення; є розпорядником коштів, підписує рішення та інші документи органу самоорганізації населення; представляє цей орган у відносинах з фізичними і юридичними особами; виконує доручення органу самоорганізації населення; здійснює інші повноваження, визначені цим та іншими законами України, а також прийнятим відповідно до них Положенням. У разі відсутності керівника органу самоорганізації населення або неможливості виконання ним своїх обов'язків з інших причин його повноваження виконує заступник керівника або секретар в порядку і межах, передбачених Положенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про органи самоорганізації населення» органу самоорганізації населення у межах території його діяльності під час його утворення можуть надаватися, зокрема, такі повноваження: розглядати звернення громадян, вести прийом громадян; вести облік громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу самоорганізації населення.
Отже сторони дійсно зверталися до уповноважених осіб з актом про проживання, однак складені Акті не відповідають приписам Закону України «Про органи самоорганізації населення», суперечать один одному, та не містять конкретного та беззаперечного встановлення періоду постійного проживання ОСОБА_2 , а тому суд вважає, що Акти надані сторонами не є належними та достовірними доказами по справі та не бере їх до уваги.
Також суд критично ставиться до свідчень свідка ОСОБА_7 , оскільки зі свідчень не можливо встановити, що відповідач постійно проживає та споживає житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки сам відповідач не заперечує, що він інколи перебуває в квартирі за адресою АДРЕСА_1 .
Зі свідчень свідка ОСОБА_2 судом було встановлено факт перебування в квартирі, однак факту споживання житлово-комунальних послуг не встановлено.
Свідчення свідка ОСОБА_6 (рідної дочки сторін) суд оцінює критично, оскільки вважає її зацікавленою стороною на стороні позивачка (матері), оскільки свідок визнав, що має конфліктні стосунки з батьком - відповідачем по справі.
Що стосується дослідженого в судовому засіданні аудіо запису, суд зауважує, що свідчення відповідача ОСОБА_2 надавались в іншій справі, де предметом спору є поділ майна подружжя. Однак питання споживання та користування житлово-комунальними послугами до відповідача не ставились. Запитань щодо конкретного споживання послуг не пред'являлись. А тому суд не бере до уваги досліджений в судовому засіданні аудіо запис, як належний та достовірний доказ постійного проживання і споживання житлово-комунальних послуг в спірній квартирі.
Разом з тим, відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
При цьому, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно із ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 355 ЦК України, передбачає, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).
Разом з тим, правовідносини з приводу надання та отримання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним законом, який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, а саме Законом України «Про житлово-комунальні послуги»
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Законом України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживає має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 одноособово сплачує за надані житлово-комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями квитанцій про вартість спожитих житлово-комунальних послуг та випискою з АТ КБ «ПриватБанк» по окремим витратам по картці/рахунку ОСОБА_1 , з яких вбачається, що позивачка ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі сплачує за житлово-комунальних послуги.
Отже з матеріалів справи вбачається, що позивачкою ОСОБА_1 за період з вересня 2019 року по жовтень 2022 року сплачено за житлово-комунальні послуги на загальну суму 61336,63грн.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов'язковими для застосування судами.
У постанові Верховного Суду від 13.08.2020 по справі № 703/2200/15-ц зазначено, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).
Судом установлено, що сторони є власниками в рівних частинах спірної квартири, і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статей 156, 162 ЖК України, власники квартир зобов'язані брати участь у витратах по утриманню квартири і придомової території, проведенню ремонту та своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги.
Обов'язок на власників жилого приміщення по несенню витрат на утримання будинку і при будинкової території, сплаті комунальних послуг покладений також нормами ст. 322 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Отже ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства як один із власників квартири АДРЕСА_1 повинен брати участь у витратах по утриманню квартири і придомової території, проведенню ремонту та своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги.
Однак враховуючи те, що судом не встановлено беззаперечного постійного проживання відповідача в спірній квартирі, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати тільки за вивезення побутових відходів і прибудинкові комунальні послуги, за опалення (теплової енергії) та обслуговування домофонних систем, оскільки гарячим та холодним водовідведенням та електроенергією користування відповідачем судом не встановлено.
Так за 2019 рік по квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, за спожиті житлово-комунальних послуг з теплової енергії (опалення), вивезення побутових відходів і прибудинкові комунальні послуги було нараховане - 1580,68грн, сума яка підлягає стягненню з відповідача становить 526,90грн = (1580,68грн : 3 (трьох власників).
За 2020 рік по квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, за спожиті житлово-комунальних послуг з теплової енергії (опалення), вивезення побутових відходів і прибудинкові комунальні послуги було нараховане - 13270,62грн, сума яка підлягає стягненню з відповідача становить 4423,54грн = (13270,62грн : 3 (трьох власників ).
У 2021 році по квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, за спожиті житлово-комунальних послуг з теплової енергії (опалення), вивезення побутових відходів і прибудинкові комунальні послуги було нараховане 14628,09грн, сума яка підлягає стягненню з відповідача складає 4876,03грн (14628,09грн : 3 (трьох власників) = 4876,03грн).
За 2022 рік по квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, за спожиті житлово-комунальних послуг з теплової енергії, вивезення побутових відходів і прибудинкові комунальні послуги та обслуговування домофонних систем було нараховане 12033,49грн, сума яка підлягає стягненню з відповідача становить 4011,16грн = (12033,49грн : 3 (трьох власників).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суму витрат сплачених за житлово-комунальні послуги з утримання спільного майна за адресою: АДРЕСА_1 в загальному розмірі 13837,63грн за період часу з вересня 2019 року по жовтень 2022 року включно.
На підставі ст. 141 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені та документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 992,40грн.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», 156, 162 ЖК України, статтями 317, 319, 322, 355, 358, 360 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 416, 417 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання спільного майна - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з вересня 2019 року по жовтень 2022 року кошти в розмірі 13837,63грн (тринадцять тисяч вісімсот тридцять сім гривень) 63 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2023
Суддя В.В. Бабко