Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/257/23 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 307 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
30.03.2023 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 березня 2023 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчук, Полтавської області, українця, громадянина України, не працюючого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх та інших осіб не має, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, раніше судимого:
- 04.04.2019 Київський районним судом м. Полтави, з ч. 1 ст. 309 КК України, до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки, на підставі ст. 71 КК України частково приєднано покарання по вироку Жовтневого районного суду м. Полтави від 05.09.2018 року за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді 7 років З місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, остаточне покарання 4 роки позбавлення волі
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 22 травня 2023 включно, з визначенням застави у сумі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 134200 грн.,
В провадженні Ленінського районного суду м. Кіровограда перебуває матеріали кримінального, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021121010002609 від 28.10.2021 за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.2 ст.255-1 КК України, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про необхідність продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зазначивши, що ризики застосування запобіжного заходу - тримання під вартою не зменшились та продовжують існувати. Враховуючи тяжкість покарання та відсутність стійких соціальних зв'язків у обвинувачених, існують ризики ухилення від кримінальної відповідальності та вчинення нового кримінального правопорушення. Також, обвинувачені можуть перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме укривати від слідства дійсні обставини скоєння підготовки до злочину та обставини, необхідні для встановлення істини по даному кримінальному провадженні. Окрім того, існує ризик незаконного впливу на свідків.
Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечив проти продовження строку тримання під вартою, вказавши, що ризики, наведенні прокурором є формальні. Просив суд застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшити розмір застави.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 березня 2023 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з визначенням застави.
В разі внесення заставодавцем визначеної в ухвалі суми застави, з-під варти обвинуваченого ОСОБА_7 звільнити та зобов'язати виконувати наступні обов'язки:
- прибувати за викликом до суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утриматись від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у даному кримінальному проваджені.
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду.
Попереджено обвинуваченого ОСОБА_7 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України з одночасним вирішенням питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК України.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_7 не одружений, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, не працює, що свідчить про відсутність у нього постійного джерела доходу. Раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за злочини, в тому числі у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, однак на шлях виправлення не став.
Обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.2 ст.255-1 КК України, які у відповідності до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжких злочинів, покарання за більш тяжкий злочин, а саме за ч.2 ст.255-1 КК України визначено як позбавлення волі від дев'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Дані кримінальні правопорушення ОСОБА_7 вчинив під час відбування покарання у виправній установі.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого
ОСОБА_7 скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою обрати його підзахисному запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суддя фактично продовжив підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою виключно через вчинення злочину в період відбування покарання, через попередню судимість, що є недостатнім для визначеного в ухвалі найсуворішого, виняткового запобіжного заходу.
В матеріалах провадження та в оскаржуваній ухвалі відсутні будь-які докази та доводи, які б безперечно свідчили, що більш м'якший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КГІК України, а підозрюваний ОСОБА_7 може виконувати процесуальні обов'язки та для цього достатніми є інші запобіжні заходи, зокрема, особисте зобов'язання або домашній арешт.
В рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на недопустимість порушень при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та наголосив, що без обґрунтування іншими підставами тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для цього.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу апеляційного суду і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинуваченняОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 до вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколами допитів свідків; протоколами про результати проведення негласних слідчих (розшуковик) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, контроль за телефонними розмовами, аудіовідеоконтроль особи, протоколами проведених обшуків та оглядів місця події, протоколами проведених тимчасових доступів до речей і документів. висновками експертів, протоколом проведення слідчого експерименту від 27.04.2022 та іншими матеріалами кримінального провадження.
В той же час, колегія суддів враховує, що фактичні обставини справи в апеляційній скарзі не оскаржуються.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.2 ст.255-1 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що с Є.М. міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочинів, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_7 на особисту свободу.
Доводи захисника про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 колегією суддів не можу бити враховано.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, відсутність міцних соціальних зв'язків, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень.
Санкція статті закону за вчинення злочину у якому обвинувачується ОСОБА_7 , передбачає покарання у виді позбавлення волі.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Московенко проти України», «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Про наявність ризиків свідчить те, що ОСОБА_7 офіційно не працює, не одружений, не має утриманців, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби на переховування від органів досудового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та родичів потерпілої слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків, потерпілого, та родичів потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 може знати свідків, тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до нього альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов'язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Колегією суддів не може бути враховано доводи захисника про наявність майна та місця проживання обвинуваченого, як підстава для зміни запобіжного заходу, оскільки вказане жодним чином не зменшує наявні ризики.
Необхідно зазначити про те, що у ОСОБА_7 не має утриманців, які є достатнім стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого, оскільки останній не одружений, а мати сторонньої допомоги не потребуєь.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням підозрюваним процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт.
Крім того при обранні первинного запобіжного заходу судом було визначено розмір застави, який обвинувачений або його близькі може сплатити, що буде достатнім стримуючим фактором для уникнення вищезазначених ризиків.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, намагатися переховуватися в іншій країні, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2022 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 березня 2023 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 22 травня 2023 включно, з визначенням застави у сумі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 134200 грн., - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4