СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/29511/21
пр. № 2/759/2156/22
28 лютого 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
в особі судді Сенька М.Ф.,
розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням, та про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,
встановив:
ОСОБА_1 заявив позов, за яким просив визнати за ним право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , а також визнати його дочку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування цим же жилим приміщенням.
Позивач вказував на те, що він з 1971 року, за винятком періоду з 1989 року по 2003 рік, постійно проживає в спірній квартирі на правах члена сім'ї наймача, з лютого 2011 року одноосібно користується квартирою та несе всі витрати на її утримання, відповідачка, хоч і була вселена в квартиру на правах члена сім'ї наймача, проте з 2003 року в квартирі не проживає, у витратах на її утримання участі не бере, а тому позивач вважає, що відповідачка втратила право користування квартирою. Разом з тим, відповідачка з липня 2021 року вимагає від позивача виселитись з квартири, тим самим не визнає його право на житло. В обґрунтування позову позивач послався на відповідні вимогам норми Житлового кодексу.
Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали судді від 05.01.2022 року, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Заяви про розгляд справи в іншому порядку від сторін не надходило.
Відповідачка надіслала відзив, за яким просила в задоволенні позову відмовити, пославшись на те, що вимоги позову про визнання права користування квартирою не підкріплені належними та допустимими доказами, а вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою є безпідставними, оскільки заявлені до неї, як до наймача квартири, в той час як вона є співвласницею квартири.
Правом на відповідь позивач не скористався.
Третя особа позиції по суті спору не висловила.
Судом встановлено таке.
19.10.1971 року виконавчим комітетом Радянської районної Ради депутатів трудящих ОСОБА_3 видано ордер №315/71 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 , разом з членами його сім'ї: ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_1 - син.
Вулицю Кременецьку в місті Києві перейменовано на вулицю Генерала Вітрука.
Позивач ОСОБА_1 проживав у вказаній квартирі з 23.11.1972 року по 05.10.1989 року, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 27.10.2021 року.
14.11.1989 року місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , на що вказує відмітка в його паспорті.
В дану квартиру позивач, разом з членами своєї сім'ї, вселився на підставі ордеру, що виданий йому виконавчим комітетом Ленінградської районної Ради народних м. Києва від 29.09.1989 року №64232 серія Б.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (див. свідоцтво про смерть).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (див. свідоцтво про смерть).
Розпорядженням голови Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 29.11.2006 року №2232 постановлено внести зміни в договір найму жилого приміщення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 і укласти його з ОСОБА_2 . Дане розпорядження винесене у зв'язку з вибуттям наймача ОСОБА_4 , з врахуванням заяви гр. ОСОБА_2 , 1927 р.н., та згоди членів її сім'ї в складі 2 осіб: вона, онука - ОСОБА_2 , 1977 р.н., (відповідачка).
Наймач спірної квартири ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР).
Оскільки вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, то членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
Крім того, за змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Таке тлумачення вказаної норми закону Верховний Суд виклав в постановах від 01 вересня 2021 року в справі №641/7103/19 (провадження №61-6885св20), від 12 квітня 2021 року в справі №127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження №61-5000св19).
Позивач вказував, що вселився в квартиру в 2003 році зі згоди усіх членів сім'ї наймача. На той час, як це видно з наведених вище даних, наймачем квартири був ОСОБА_4 (брат позивача), а членом сім'ї наймача була їх мати ОСОБА_2 .
Письмової згоди ОСОБА_2 на вселення позивача в квартиру суду не надано.
З огляду на той факт, що ОСОБА_2 , переоформляючи договір найму квартири на себе, не віднесла позивача до членів своєї сім'ї, як це видно з розпорядження представника власника квартири, суд вважає, що і в 2003 році вона не надавала згоду на вселення позивача в квартиру.
Крім того, наявність реєстрації місця проживання позивача в квартирі АДРЕСА_4 , в яку він свого часу вселився і проживав на законних підставах, за відсутності іншого, дає суду підстави прийти до висновку, що він утримує за собою право користування цим жилим приміщенням.
Тому суд погоджується з відповідачкою, що позивач не довів факту дотримання встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК УРСР порядку вселення у спірну квартиру, зокрема відсутність у нього права користування іншим житлом за життя наймача, отримання згоди на вселення від інших членів сім'ї наймача.
При цьому, суд не приймає посилання позивача на показання свідків, оскільки такі факти мають бути підтверджені письмовими доказами та/або поясненнями наймача житла і членів його сім'ї.
Що стосується доказів про сплату позивачем комунальних послуг, що надаються за адресою спірної квартири, то вони вказують лише на те, що позивач дійсно проживає в квартирі і користується цими послугами.
Отже, вимоги позову про визнання за позивачем права користування квартирою є необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Не можуть бути задоволені і вимоги позову про визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою, тому, що такі вимоги, з огляду на чинний ЖК УРСР, можуть бути заявлені тільки власником жилого приміщення, наймачем, членом сім'ї наймача, а до таких осіб, як це встановлено судом, позивач не відноситься.
До того ж, відповідачка та її син ОСОБА_5 приватизували квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим керівником органу приватизації Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 29.09.2021 року видано свідоцтво про право власності.
На підставі вказаного свідоцтва державним реєстратором Корчинською Л.В. 05.10.2021 року внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за відповідачкою права приватної власності на частку квартири (див. витяг з реєстру).
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України, ст. 150 ЖК).
За наведених вимог закону, той факт, що відповідачка понад рік не проживає у спірній квартирі не є підставою для обмеження її прав на цю квартиру.
Отже, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
За такого рішення, витрати позивача на розгляд справи розподілу не підлягають.
Відповідачка про свої витрати у справі не заявляла.
Заходів забезпечення позову судом не заявлялось.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10-13, 77-80, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням, та про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК Кодексу.
Можливість отримати інформацію щодо справи, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.
Суддя Сенько М.Ф.