вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
21.03.2023м. ДніпроСправа № 904/4019/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Техбуд", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське Промислово - Транспортне Підприємство", м. Кривий Ріг, Дніпропетровської обл.
про стягнення заборгованості за договором у сумі 309 890,78 грн.
Представники:
від позивача Коваленко І.Д.
від відповідача не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес Техбуд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом та з урахуванням клопотання останнього від 13.02.2023 про відмові від позову в частині стягнення основного боргу, просить суд стягнути з відповідача 264 486,73 грн. - пені; 36 158,34 грн. - інфляції грошових коштів та 9 245,71 грн. - річних.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 31/22 від 18.04.2022 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення заявлених позовних вимог заперечує та вказує про те, що позивачем не надано доказів виконання своїх зобов'язань в частині надання відповідачу рахунків, підписаних видаткових накладних та документу, який підтверджує якість товару, у зв'язку з чим у останнього відсутні підстави для здійснення оплати за спірним договором, так як строк оплати фактично не настав, а тому право позивача на дату подання позову порушено не було.
На думку відповідача, у останнього відсутні зобов'язання щодо оплати пені, інфляційного забезпечення та 3% річних, оскільки факт поставки товару, в частині належного оформлення документів не підтверджено доказами та на даний час борг відсутній.
Крім того, відповідач вважає неможливим на дату подання позову встановити початок перебігу строк оплати поставленого товару, у зв'язку з чим відсутні підстави щодо нарахування пені, інфляції грошових коштів та річних.
У відповіді на відзив позивач з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов не погоджується та вказує про те, що до позовної заяви долучено банківську виписку, з якої вбачається що в призначенні платежу відповідачем було зазначено номер та дата рахунку, що спростовує посилання останнього на невиконання позивачем своїх зобов'язань в частині надання рахунків на оплату.
До того ж, позивач вказує про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження прийняття товару, у зв'язку з відхиленнями по якісним показникам.
Також позивач звертає увагу на те, що до позовної заяви додано всі видаткові накладні підписані як позивачем, так і відповідачем, та на кожній з них стоїть відмітка «Документ прийнято контрагентом».
На думку позивача, посилання відповідача на безпідставність нарахування інфляції грошових коштів та 3% річних, є безпідставними, оскільки останній не надав до суду жодного доказу щодо причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням зобов'язання та дією непереборної сили.
Крім того, посилання відповідача на збитковість підприємства у 1 півріччі 2022 року є безпідставним, оскільки виходячи з принципу свободи договору, позивач не зобов'язував відповідача до продовження договірних відносин, останній самостійно надав специфікації щодо кількості товару, який вважав за необхідне одержати.
Ухвалою суду від 14.11.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.12.2022, з подальшим його відкладенням до 10.01.2023.
Ухвалою суду від 10.01.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 13.02.2023 та відкладено підготовче засідання до 07.02.2023.
Ухвалою суду від 07.02.2023 підготовче засідання відкладалося до 13.02.2023.
13.02.2023 через електронну систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про відмову від позову в частині стягнення суми основного боргу.
Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв'язку з чим господарським судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.03.2023, про що постановлено ухвалу від 13.02.2023.
07.03.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій, в якому останній вказує про те, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України у відповідача значно погіршився майновий стан, так як вказана обставина значно змінила відносно стабільні раніше процеси ринкової економіки, а також припинилися договірні відносини з контрагентами через окупацію територій України, тому для відповідача заявлені штрафні санкції є надмірно великі.
Крім того, відповідач вказує про те, що підприємство останнього є збитковим, що підтверджується фінансовою звітністю.
Зокрема, збитки відповідача за результатами останнього фінансового звітного періоду за І півріччя 2022 року становлять понад 29 млн. грн. (збільшились на понад 20 млн. грн. у порівняні з аналогічним періодом попереднього року), при цьому поточна кредиторська заборгованості позивача становить понад 547 млн. грн., дебіторська заборгованість за послуги - понад 329 млн. грн., непокриті збитки понад 9 млн. грн., а заборгованість зі заробітної плати - понад 6,5 млн. грн.
Також відповідач зазначає про те, що на підприємстві ТОВ «Донпромтранс» у зв'язку зі зменшенням і неможливістю виконувати обсяги виробництва, оголошено простій та виведено працівників у простій та встановлено неповний робочий час.
У судовому засіданні, яке відбулось 07.03.2023, представником позивача заявлене усне клопотання про відкладення розгляду спору по суті, яке задоволено господарським судом.
Ухвалою суду від 07.03.2023 розгляд справи відкладався до 22.03.2023.
У судове засідання, що відбулося 21.03.2023 представник відповідача не з'явився.
Зважаючи на те, що наявних в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору по суті достатньо, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності уповноваженого представника відповідача.
21.03.2023 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -
Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар за договором поставки.
18.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Техбуд" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбаське Промислово - Транспортне Підприємство" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 21/22 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію. Ціна, кількість, асортимент товару вказані в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. 2.2 договору якість товару визначається стандартами і технічними умовами, зазначеними у специфікаціях до нього, якість підтверджується паспортом на виріб (або сертифікатом якості), який видається виробником товару.
Поставка товару здійснюється згідно з умовами та у терміни, які зазначені у специфікаціях до цього договору (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 3.3 договору в момент передачі товару постачальник повинен надати покупцеві належним чином оформлені наступні документи:
- видаткову накладну;
- товарно-транспортну накладну;
- документи, що підтверджують якість товару.
Приймання товару за кількістю здійснюється в порядку та на умовах, визначених цим Договором, та у відповідності до Інструкції № П-6 від 15.06.1965 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості», затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР (п. 4.1 договору).
Прийняття продукції за кількістю здійснюється в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності до Інструкції № П-7 від 25.04.1996 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості», затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР (п. 4.2 договору).
Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що у разі виявлення відхилень від вимог цього договору щодо кількості та (або) якості товару покупець з урахуванням можливостей технічних засобів зв'язку повідомляє про це постачальника, та викликає його повноважного представника.
При цьому покупець складає за підписом представників сторін «Акт виявлених недоліків», із зазначенням асортименту та кількості такого товару та скріплює його печаткою (п. 4.3 договору).
Згідно з п. 6.1 договору ціна на товар, що поставляється за цим договором встановлюється в національній валюті України, вказуються у специфікаціях та включають в себе всі податки і збори, інші обов'язкові платежі.
Умови оплати - покупець здійснює оплату вартості товару у відповідності з умовами, зазначеними у специфікації (п. 6.5 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.04.2023.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Між сторонами 18.04.2022 було складено та підписано специфікації до спірного договору: № 1 на суму 1 609 990,80 грн., № 2 на суму 60 400,00 грн., № 3 на суму 1 510 000,00 грн., № 4 на суму 4 439 067,80 грн., № 5 на суму 754 992,00 грн., № 6 на суму 452 995,20 грн.
Специфікаціями № 1-4 визначено умови оплати - 100% відстрочка; термін оплати - через 2 календарних дня з моменту отримання товару, при умові надання рахунків, видаткових накладних та документу який підтверджує якість товару (сертифікат, паспорт тощо); термін поставки - на протязі 20 календарних днів з моменту отримання письмової заявки.
Специфікаціями № 5-6 визначено умови оплати - 100% відстрочка; термін оплати - через 3 календарних дня з моменту отримання товару, при умові надання рахунків, видаткових накладних та документу який підтверджує якість товару (сертифікат, паспорт тощо); термін поставки - на протязі 5 календарних днів.
На виконання умов договору позивач поставив товар на загальну суму 8 914 039,50 грн., що підтверджується видатковими накладними копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. - 28 - 83).
Вказані накладні підписані уповноваженими представниками сторін за допомогою електронного підпису.
Відповідачем було частково сплачено за отриманий товару на суму 7 881 018,30 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 81-107).
Таким чином, відповідач у визначений в специфікаціях термін, за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 1 033 021,20 грн., що й стало причиною виникнення спору.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідач після звернення позивача до суду повністю сплатив вартість поставленого товару у розмірі 1 033 021,20 грн., про що свідчать платіжні інструкції від 17.11.2022 №№ 5047 на суму 24 960,30 грн., 5046 на суму 124 771,30 грн., 5049 на суму 104 688,30 грн., 5051 на суму 87 791,40 грн., 5052 на суму 457 575,30 грн., 5054 на суму 81 056,80 грн., 5055 на суму 23 254,00 грн., 5048 на суму 70 607,60 грн., 5053 на суму 58 316,20 грн., копії яких долучено до матеріалів справи, у зв'язку з чим позивачем подано заяву про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 1 033 021,20 грн.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46, частини першої статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Заявлена відмова від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 1 033 021,20 грн. не суперечить законодавству і не порушує прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи та інших осіб.
За таких обставин, заява про відмову від позову приймається господарським судом, що є підставою для закриття провадження у відповідній частині вимог.
Таким чином, суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 1 033 021,20 грн.
В той же час, судом встановлено, що відповідач оплатив поставлений йому товар із простроченням.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені річних за загальний період прострочення з 22.06.2022 по 20.10.2022 в сумі 9 245,71 грн. та інфляція грошових коштів за період з липня 2022 року по вересень 2022 року в сумі 36 158,34 грн.
Розрахунок річних та інфляції грошових коштів позивачем здійснено відповідно до умов договору та діючого законодавства, а отже, вказані суми підлягають до примусового стягнення.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 7.7 договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату за отриманий товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно сплаченого товару, за кожен день прострочення.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлена пеня за загальний період прострочення з 20.04.2022 по 20.10.2022 в сумі 264 486,73 грн.
Розрахунок пені позивачем завищено, у зв'язку з тим, що останнім при розрахунку суми пені було здійснено нарахування пені на дні, в яких відповідачем здійснювалися часткові оплати.
Після здійсненого судом перерахунку до стягнення підлягає пеня за загальний період прострочення з 20.04.2022 по 20.10.2022 в сумі 256 551,96 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 90%, господарський суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленї до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
Оцінюючи можливість зменшення суми пені, суд враховує, що позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача, не надано.
Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.
З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо можливості зменшення розміру пені на 40%.
При цьому суд також враховує, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних, також певною мірою компенсує можливі негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.
Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що позивачем при передачі товару не були надані товаросупровідні документи, та рахунок на оплату товару, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Доказів, які б свідчили про те, що при передачі товару, позивачем не було передано документ, що підтверджує якість товару, відповідач не надав, як не надав і доказів звернення до Постачальника (позивача) з вимогою про надання всього пакету товаросупровідних документів чи його частини.
Безпідставними є і твердження відповідача відносно не отримання останнім рахунків для оплати товару, з огляду на те, що платіжні документи, відповідно до яких здійснювалися його оплата, в графі "призначення платежу" містить посилання на номер та дати рахунків.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає таке.
У заяві про відмову від позову в частині стягнення основного боргу, позивач посилаючись на ч. 3 ст. 130 ГПК України просить суд стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
Відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Оскільки позивач не підтримує своїх позовних вимог в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 033 021,20 грн. унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу.
Також господарський суд звертає увагу на те, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
В решті відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське Промислово - Транспортне Підприємство" (50053, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Мусоргського, 20, код ЄДРПОУ 31366355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Техбуд" (04073, м. Київ, просп. Степана Бандери, буд. 32, код ЄДРПОУ 39618812) - 153 931,17 грн. - пені, 9 245,71 грн. - річних, 36 158,34 грн. - інфляції грошових коштів, 20 024,67 грн. - судового збору.
Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 033 021,20 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 31.03.2023.
Суддя І.Ф. Мельниченко