28.03.2023 року м. Дніпро Справа № 908/1957/21(908/3084/21)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.
при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 06.09.2022р. у справі № 908/1957/21 (908/3084/21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 54, оф. 41-А; код ЄДРПОУ 40001366)
до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця", код ЄДРПОУ 40075815 (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5)
про стягнення 199 422,72 грн.
в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”, код ЄДРПОУ 40001366 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 54, офіс 41А), -
У жовтні 2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” пред'явило у Господарському суді Запорізької області позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування 199 422,72 грн. шкоди на підставі ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» для розгляду в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство позивача.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.09.2022р. у справі № 908/1957/21(908/3084/21): позов задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця, код ЄДРПОУ 40075815 (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль, код ЄДРПОУ 40001366 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 54, офіс 41А; адреса для листування: 04073, м. Київ, а/с 93) 199 422 (сто дев'яносто дев'ять тисяч чотириста двадцять дві тисячі) грн. 72 коп. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, 2 991 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 34 коп. судового збору.
Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця", в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.09.2022р. у справі № 908/1957/21 (908/3084/21) та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне:
- судом першої інстанції не досліджено умови Договору № 07244/ЦТЛ-2018 про надання послуг та додаткові угоди до нього, які є чинними та підписані позивачем без заперечень, а тому здійснена останнім оплата послуг з подачі й забирання вагонів на малодіяльній станції не може вважатися збитками позивача;
- судом першої інстанції не враховано, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, передбачений ст. 1166 ЦК України необхідний для настання цивільно-правової відповідальності, зокрема факт завдання відповідачем збитків, оскільки усі сплачені позивачем, як експедитором, кошти в оплату послуг залізниці відшкодовані йому третіми особами;
- суд першої інстанції при ухваленні рішення дійшов до безпідставного висновку, що наявність рішення Антимонопольного комітету України від 06.08.2020р. № 470-р надає позивачу підстави для стягнення з відповідача шкоди відповідно до ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки згідно з ст. 75 ГПК України вказане рішення не має преюдиційного значення для розгляду даної справи;
- судом першої інстанції безпідставно застосовані правові висновки Верховного Суду у справах, які не є подібними до даної справи, та неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2023р. поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.09.2022р. у справі № 908/1957/21 (908/3084/21), відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.09.2022р. у справі № 908/1957/21(908/3084/21), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 14.02.2023р.
В судовому засіданні по справі оголошувалась перерва з 14.02.2023р. по 28.03.2023р.
Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечують, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача позивача безпідставною, посилаючись при цьому на зловживання відповідачем монопольним становищем на ринку, що встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020р. № 470-р та судовими рішеннями у справі № 910/15766/20, та є підставою для стягнення з відповідача, заподіяною позивачу такими діями шкоди, відповідно до ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Розпорядник майна боржника (позивача) - ТОВ “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” у судовому засіданні 14.02.2023р. підтримав доводи останнього та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
09.03.2023р. розпорядник майна боржника надіслав до апеляційного суду електронною поштою клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов'язковою, а їх неявка не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності розпорядника майна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» (Замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (Перевізник) укладений Договір № 07244/ЦТЛ-2018 про надання послуг (надалі іменується Договір).
Предметом Договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1.).
Крім того, обов'язком Перевізника є, зокрема, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до цього договору.
Згідно з п. 1.3. Договору, надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
Відповідно до п. 2.1.6. Договору, Замовник зобов'язується оплачувати Перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Згідно з п.п. 4.1., 4.2. Договору, розрахунки за цим Договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця». Оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Перевізника, вказаний в пункті 14.2 Розділу 14 Договору.
Пунктом 4.5. Договору передбачено, що по мірі виконання перевезень та надання послуг, Перевізником відображається в особовому рахунку використання Замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг); додаткових послуг за вільними тарифами; плати за користування вагонами за межами України, наведеної у зведеній відомості, що формується на підставі інформаційних повідомлень; штрафів та пені на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами).
Згідно п. 12.1. Договору, закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього Договору.
Рішенням правління АТ «Українська залізниця» (Відповідач) від 18.12.2018р. № Ц-64/101 запроваджено послугу "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановлено за неї плату в розмірі 170,38 грн. без ПДВ х 1 вагон х 1 км (надалі іменується послуга малодіяльних станцій).
Наказом АТ «Українська залізниця» (Відповідач) від 09.01.2019р. № 22 зазначену послугу введено в дію.
Після цього, між Відповідачем та Позивачем укладена Додаткова угода№ 13/ДОН від 30.08.2019р. до Договору № 07244/ЦТЛ-2018, яким доповнено розділ 2 Договору новим підпунктом 2.1.20. у такій редакції: « 2.1.20. Компенсувати Перевізнику витрати, пов'язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов'язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у Додатку 1 до цього Договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій, зокрема, малодіяльна вантажна станція навантаження/вивантаження (станція надання послуг): станція Межова за відстань подачі або забирання 20 км з розрахунку 173,11 грн. без ПДВ х 1 вагон х 1 км.
Протягом вересня місяця 2019 р. Позивачу Відповідачем надавалася зазначена послуга по зазначеній вище станції, що підтверджується накопичувальними картками Відповідача №№ 09090122, 11090127, 17090136, 18090138, 19090142, 21090145, 24090146.
Згідно Переліків філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Відповідача від 10.09.2019р., 11.09.2019р., 18.09.2019р., 19.09.2019р., 19.09.2019р., 21.09.2019р., 24.09.2019р. з особового рахунку Позивача на підставі зазначених вище накопичувальних карток Відповідач списав (стягнув) грошові кошти у загальному розмірі 99 711,36 грн. з ПДВ.
При цьому, факт сплати Позивачем та отримання Відповідачем коштів у розмірі 99 711,36 грн. з ПДВ за послугу малодіяльних станцій Відповідачем визнається.
З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020р. № 470-р у справі № 130-26.13/102-19 визнано, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» (Відповідач) протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків; визнано дії Акціонерного товариства «Українська залізниця», які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення; за порушення, зазначене в п. 2 цього рішення, на Акціонерне товариство "Укрзалізниця" накладено штраф у розмірі 18 282 400 гривень.
Не погоджуючись з даним рішенням АМКУ, Відповідач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним Рішення № 470-р від 06.08.2020 р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021р. у справі № 910/15766/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021р., у задоволенні позовних вимог Відповідача до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним Рішення № 470-р від 06.08.2020р. відмовлено повністю.
В рішенні Господарського суду міста Києва № 910/15766/20 зокрема встановлено, що вказані дії перевізника створюють для суб'єктів господарювання, які уклали відповідні типові договори й користуються послугами AT "Укрзалізниця" з перевезення вантажів, різні умови, оскільки суб'єкти господарювання, які здійснюють приймання/відправлення вантажів зі станцій, які визначені малодіяльними, змушені укладати додаткові угоди до договорів та сплачувати різну вартість за фактично одну послугу - приймання/відправлення вантажів. Суб'єкти господарювання, які використовують малодіяльні станції, також сплачують різну вартість послуги залежно від відстані такої станції до найближчої немалодіяльної. Суб'єкти господарювання, які мають можливість сформувати маршрутну відправку, не сплачують вартість послуги, на відміну від тих, які не мають такої можливості.
Таким чином, Антимонопольний комітет України дійшов висновку, що дії АТ "Укрзалізниця" щодо визнання малодіяльних вантажних станцій і запровадження послуги "Подача й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановлення її вартості, призводять до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, яке було б неможливим за умови існування конкуренції на ринку.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.10.2021р. касаційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2021р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 р. у справі № 910/15766/20 без змін.
Згідно новини Антимонопольного комітету України, яка розміщена на його офіційній Інтернет сторінці від 17.05.2021р. та додана до позовної заяви, Відповідач сплатив Комітету накладений розмір штрафу та відзвітував про припинення порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення комітету від 06.08.2020р. № 470-р.
Позивач стверджує, що внаслідок вчинення Відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції щодо запровадження послуги малодіяльних станцій та встановлення її вартості по станції Межова в розмірі 173,11 грн. без ПДВ х 1 вагон х 1 км., Позивач поніс необґрунтовані витрати по сплаті Відповідачу даної послуги у розмірі 99 711,36 грн. з ПДВ, і відповідно до ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» він має право на відшкодування шкоди у зв'язку з цим у подвійному розмірі (99 711,36 грн. х 2 = 199 422,72 грн.), стягнення якої і є предметом позову у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги Позивача місцевий господарський суд виходив з того, що наявність вини та протиправної поведінки Відповідача встановлена у справі № 910/15766/20 та не підлягає доказуванню, а Позивачем доведена та встановлена судом наявність всіх складових елементів для відшкодування Відповідачем майнової шкоди на підставі ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у розмірі 199 422,72 грн. (99 711,36 грн. х 2).
Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції безпідставними та помилковими.
Так, згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами частини 2 статті 20 ГК України, права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
При цьому правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" ГК України.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 1 статті 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною 2 статті 224, частиною 1 статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Таким чином, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; вини боржника.
При цьому згідно з частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Наведені норми підлягають застосуванню разом з відповідними положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції", який не містить окремих (спеціальних по відношенню до ЦК України) норм щодо визначення поняття шкоди та збитків.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції вказав на наявність як факту завдання позивачу шкоди, так і всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення.
Суд також зазначив, що позивач правомірно розраховує шкоду у подвійному розмірі, оскільки відповідач вчинив порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а позивачем доведена та встановлена судом наявність всіх складових елементів для відшкодування шкоди з відповідача.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.
Відповідно до наявних у справі доказів з особового рахунку позивача за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльній вантажній станції, на виконання умов додаткових угод до Договору, списано 99 711,36 грн., що не заперечується сторонами у справі.
При цьому позивач наголошує, що саме ця сума є його збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, статей 224, 225 ГК України.
Водночас, досліджуючи докази, якими позивач обґрунтовує наявність шкоди, її розмір та причинно-наслідковий зв'язок між порушенням відповідача та шкодою, апеляційний суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами вказані обставини з огляду на таке.
Як вже вище зазначалось за приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Отже, відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил наведеної вище статті.
Загальне поняття "збитки" складається із двох складових:
По-перше, "реальна шкода" (1) витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі; 2) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права);
По-друге, "збитки" (упущена вигода, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене).
Таким чином, аналізуючи назву та зміст наведеної вище статті шляхом співставлення її частин, можна стверджувати, що збитки є складовою частиною шкоди (майнової), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування майнової шкоди.
Апеляційний суд вважає, що Позивач не довів завдання йому шкоди, яку він просить стягнути в подвійному розмірі, з огляду на таке.
Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Позивач здійснює такі види господарської діяльності: 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (основний); 52.24 Транспортне оброблення вантажів.
Крім того, під час розгляду даної справи Позивач не заперечував та не спростував, що виступав експедитором та надавав послуги транспортного експедирування своїм клієнтам у спірних правовідносинах.
З урахуванням зазначеного у відповідних правовідносинах Позивач виступає посередником між Відповідачем та своїми клієнтами.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
За приписами статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно, Позивач як експедитор не може вважатися особою, якій були завдані збитки внаслідок виконання ним умов договору з відповідачем та додаткових угод до договору, оскільки всі зроблені позивачем та документально підтверджені платежі на користь відповідача за цим договором мали бути компенсовані (повернуті) йому клієнтами, з яким позивач надавав транспортно-експедиторські послуги.
Імперативними положеннями законодавства України встановлено абсолютне право експедитора на отримання від клієнта компенсації всіх витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта з метою виконання договору транспортного експедирування. Вказана компенсація є окремим від винагороди експедитора платежем з боку клієнта.
Враховуючи наведене, вчинення дій експедитором в інтересах клієнта проводиться за рахунок клієнта та клієнт зобов'язаний відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором. Отже, здійснені Позивачем на користь Відповідача за Договором та додатковими угодами до нього платежі за послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані, з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" у даному випадку є витратами експедитора та підлягають компенсації Позивачу з боку клієнта-контрагента за відповідними договорами транспортного експедирування.
Колегія суддів враховує, що якби власники (відправники, отримувачі) вантажів звернулися б до позивача як експедитора з вимогами про компенсацію на їх користь додаткових витрат, пов'язаних з користуванням малодіяльними станціями та застосуванням незаконно встановлених АТ «Укрзалізниця» додаткових тарифів, і отримали б добровільно або в судовому порядку таке відшкодування, то ТОВ “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” могло б цілком обґрунтовано заявити відповідні регресні вимоги до АТ «Укрзалізниця». Разом з тим доказів того, що ТОВ “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” здійснило відповідні виплати на користь своїх клієнтів матеріали справи не містять.
Відтак, здійснені Позивачем на користь Відповідача платежі, щодо яких існує спір, не є реальними збитками Позивача. Також ці витрати не можуть бути віднесені й до упущеної вигоди Позивача, оскільки вигодою Позивача як експедитора є саме винагорода, що сплачується окремо від компенсації витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20 та у постановах від 16.02.2023 у справі № 910/14588/21, від 16.03.2023 у справі № 910/147/22.
Крім цього, у постанові від 16.03.2023 у справі № 910/147/22 Верховний Суд зазначив, що стаття 75 ГПК України не містить норми, яка б вказувала на те, що рішення АМК носять преюдиційний характер для суду.
Так, в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, за змістом частини четвертої статті 75 ГПК України преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і не є правовою позицією (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18).
Водночас правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду (частина сьома статті 75 ГПК України).
Верховним Судом у постановах від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 визначено, що преюдиціальне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Позивач не був стороною спору у справі № 910/15766/20, тому висновки суду першої інстанції та доводи Позивача щодо встановлення під час розгляду вказаної справи наявності вини та протиправної поведінки Відповідача у спірних правовідносинах є безпідставними.
З огляду на вказане, Позивач не довів обставин завдання йому шкоди порушенням Відповідачем конкурентного законодавства, її розміру та причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та такими збитками (шкодою) та, відповідно, не обґрунтував підстав для стягнення шкоди у відповідному розмірі на його користь.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”.
Відтак, рішення місцевого господарського суду слід скасувати, як таке, що ухвалено з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, недоведенням обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати зі сплати Позивачем судового збору за подання позову у сумі 2 991,34грн. та по сплаті Відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 487,01грн. слід покласти на Позивача.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.09.2022р. у справі № 908/1957/21 (908/3084/21) - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.09.2022р. у справі № 908/1957/21 (908/3084/21) - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” - відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 487,01грн.
Видачу наказу у відповідності до ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 30.03.2023 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя В.Ф. Мороз