Справа № 531/670/22 Номер провадження 22-ц/814/2231/23Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т.М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
20 березня 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.,
розглянула в судовому засіданні у м. Полтаві, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Прасолова Ігоря Вадимовича на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2022 року та додаткове рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2022 року по справі за позовом адвоката Прасолова Ігоря Вадимовича в інтересах ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У квітні 2022 року адвокат Прасолов І.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 з 01.09.2020 року прийнята на посаду продавця продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_2 .
Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 27.01.2022 року ОСОБА_1 дізналася про своє звільнення з 12.09.2021 року.
При звільненні їй не було надано ні копії наказу про звільнення, ні трудової книжки, яку вона віддала роботодавцю при працевлаштуванні, де вона зберігається до даного часу.
ЇЇ звернення до відповідача з вимогою про надання копії наказу про звільнення та повернення належної їй трудової книжки залишились без реагування.
Через затримку видачі ФОП ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 копії наказу про звільнення, порушено її трудові права, відновлення яких можливо у спосіб стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 75582 грн. станом на 22.07.2022 року.
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2022 року в задоволенні позову адвоката Прасолова В.В., в інтересах ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2022 року заяву представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Янка О.О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 понесені витрати за надання професійної правничої допомоги у сумі 10000 грн.
Не погодившись з даними судовими рішеннями, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Прасолов І.В. оскаржив їх в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, невірну оцінку доказів по справі, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Зазначав, що при вирішенні питання щодо позовної давності, суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги, що строк для звернення до суду почав обраховуватися саме з моменту коли позивачка дізналася про своє порушене права, а саме з відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків 27.01.2022 року.
Окрім того, зазначає, що ні відповідачем, ні її представником не було зроблено заву в порядку ч. 8 ст. 142 ЦПК України про подання доказів щодо розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду по даній справі, що районним судом враховано не було та безпідставно вирішено питання про розподіл витрат на професійну проничу допомогу, що свідчить про порушенням процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на наступне.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом ФОП ОСОБА_2 №02-К від 01.09.2021 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів, на підставі чого сторони уклали трудовий договір у письмовій формі.
Згідно наказу ФОП ОСОБА_2 №04-К від 12.09.2021 року ОСОБА_1 звільнено 12.09.2022 року із займаної посади за п.1 ст.36 КЗпП України на підставі її власної заяви.
В ході розгляду справи позивач надавала суду пояснення та зазначала, що нею дійсно таку заяву було написано власноручно у день призначення її на посаду.
Вказувала, що її трудова книжка продовжувала залишатись в неї, роботодавцю вона її не надавала.
В матеріалах справи мається адресоване позивачу повідомлення від 13.09.2021 року, в якому ФОП ОСОБА_2 повідомляє ОСОБА_1 про задоволення її заяви про звільнення за угодою сторін та роз'яснює, що у зв'язку з неявкою у день звільнення, хоча про це була домовленість, вона може в зручний час з'явитися для ознайомлення із наказом та отримання його копії, а також запропоновано надати трудову книжку для внесення до неї відповідних відомостей.
У ході розгляду справи встановлено, що вказане повідомлення направлено простим листом.
Факт його отримання позивач заперечувала та пояснювала, що їй було відомо про закриття магазину, тому на робочому місці після 12.09.2021 р. вона більше не з'являлася, оскільки зрозуміла що її звільнено.
Будь-яких доказів, які-б доводили факт направлення позивачем відповідних заяв чи звернень до відповідача з вимогою надати копію свого наказу про звільнення - матеріали справи не містять.
При цьому, само по собі посилання позивача на інформацію з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суму виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_1 від 27.01.2022 року як на дату, коли їй стало відомо про своє звільнення, не заслуговує на увагу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як роботодавцем не було порушено вимоги ч. 5 ст. 235 КЗпП України, натомість позивачкою пропущено передбачений законодавством тримісячний строк звернення до суду, без зазначення поважності причин такого пропуску.
Колегія судів не може в повній мірі погодитися з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно правової позиції Верховного Суду у справі №501/2316/15-ц від 26.08.2020 року, вимушений прогул це період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на інше роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення у трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Судом встановлено та не заперечується самими сторонами, що трудова книжка позивачем при прийнятті на роботу відповідачу не надавалась, а продовжувала залишатись у працівника, тому посилання останньої на те, що відповідачем при звільненні не було видано трудову книжку - не заслуговують на увагу.
Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги, а саме те, що вона після свого звільнення неодноразово зверталась до роботодавця з проханням надати їй наказ про її звільнення.
Будь-яких доказів з цього приводу матеріали справи не містять.
Натомість сама позивач в своїх поясненнях повідомляє суд про те, що їй у вересні 2021 р. вже було відомо про закриття магазину, в якому вона працювала продавцем, у зв'язку з чим вона зробила висновок про своє звільнення.
При цьому, посилання позивача на інформацію з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суму виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_1 від 27.01.2022 року як на дату, коли їй стало відомо про своє звільнення, не заслуговує на увагу, оскільки із таким запитом до компетентного органу вона могла звернутись в будь-який час та отримати таку інформацію, натомість вона як платник податку звернулась до контролюючого органу лише в січні 2022 р.
Матеріалами справи доводиться те, що відповідачем направлено позивачу лист з пропозицією ознайомитися з наказом про звільнення та надати трудову книгу для внесення даних про звільнення.
За змістом п. 4.2. Інструкції №58 до обов'язків роботодавця віднесено направлення працівнику, який не був присутній на роботі у день його звільнення, поштове повідомлення із вказівкою про необхідність (отримання) ознайомлення з наказом про звільнення (трудової книжки), тобто виконання даного обов'язку вичерпується саме надсиланням повідомлення звільненому працівнику у встановлений п. 4.2. строк, а не отриманням такого повідомлення останнім.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідачем виконано обов'язок щодо надіслання звільненому працівнику у день звільнення з роботи, якщо він в цей день відсутній на роботі, поштового повідомлення про необхідність ознайомитися з наказом про звільнення.
Натомість обставин, які б свідчили про те, що позивач зверталася до відповідача про надання їй наказу чи надання можливості ознайомитися з таким наказом, і відповідачем в цьому їй було відмовлено, по справі не встановлено та відповідні докази з цього приводу суду не надані, а отже затримка щодо ознайомлення позивача з наказом про звільнення за заявою позивача відбулася не з вини роботодавця, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з не ознайомленням останньої з наказом, відсутні.
За вказаних обставин, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідачем не було порушено прав та інтересів працівника при звільненні, а відтак правових підстав для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з відсутністю видачі копії наказу - не було.
Разом з цим, вірно встановивши обставини по справі та дійшовши обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених вимог, суд помилково зазначив про пропущення позивачем визначених ст. 233 КУпАП, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, строку звернення до суду.
Так, за своєю правовою природою середній заробіток за ч. 5 ст. 235 КЗпП України фактично є заробітною платою, тому працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
В даному випадку, позивачем заявлено вимогу по стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який на її думку має місце з часу неотримання нею наказу про звільнення та продовжує мати місце до часу звернення до суду з вказаним позовом, тому висновок суду про пропуск останньою визначених положеннями ст. 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду - є помилковим.
За вказаних обставин, судове рішення підлягає зміні шляхом виключення з його тексту вказівки про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи доказів, які б спростували висновок суду щодо необґрунтованості заявлених вимог.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення внаслідок невірного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Так, спірні правовідносини врегульовані положеннями ч. 5 ст. 235 КЗпП України, згідно до яких у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
За змістом наведеної норми закону (ч. 5 ст. 235) середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі наказу про звільнення (трудової книжки) перешкодила його працевлаштуванню.
Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки. Наведене відповідає позиції Верховного Суду по справі №569/6979/20 від 14.07.2021.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачка після 12.09.2021 року на робочому місці у ФОП ОСОБА_2 не з'являлася, оскільки достеменно розуміла, що звільнена із роботи, однак не з якими заявами до роботодавця не зверталась.
В день свого звільнення на робочому місці не знаходилась.
Будь-яких належних та достатніх доказів, які б доводили порушення її прав при звільненні суду не надала, позаяк не довела самого факту того, що внаслідок неотримання нею наказу про своє звільнення у неї мав місце вимушений прогул, відшкодування якого відбувається за рахунок стягнення середнього заробітку за час такого вимушеного прогулу.
Що стосується доводів апеляційної скарги на додаткове рішення, колегія приходить до наступного висновку.
Ухвалюючи рішення районним судом задоволено в повному обсязі заяву адвоката Янко О.О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., при цьому суд виходив з того, що адвокатом надано належні та допустимі докази щодо виконаних ним робіт.
Згідно ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.
Згідно частин 1, 3 статті 133 та частин 1, 3 статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно вимог ч. ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи слідує, що у поданому на позовну заяву відзиві, представником відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвокатом Янко О.О. викладено заперечення проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та заявлено клопотання про стягнення з останньої понесених ФОП ОСОБА_2 судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10000 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, до якого додано договір про надання правничої допомоги від 12.05.2022 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю.
Крім того, адвокат відповідача звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат, до якої приєднав акт виконаних робіт та докази про перерахування з карткового рахунку відправника ОСОБА_2 на картку одержувача ОСОБА_3 10000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 690/408/17, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Виходячи з положень ст. 137 ЦПК України, беручи до уваги кількість витраченого адвокатом часу в цілому, співмірність вартості його послуг складності справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшити розмір визначених стороною позивача витрат на правничу допомогу.
Адвокатом Янко О.О. взято участь у двох судових засіданнях суду першої інстанції 15.08.2022 та 19.09.2022, надано відзив на позовну заяву, клопотання про залишення позовної заяви без руху, з підстав несплати судового збору, інших доказів щодо надання будь-якої професійної юридичної допомоги відповідачу в процесі розгляду в районному суді надано не було.
Так, при визначенні суми компенсації витрат колегія суддів бере до уваги як фактично надані адвокатом послуги, пов'язані з його участю в судових засіданнях районного суду 15.08.2022 протягом 24 хв. та 19.09.2022 протягом 35 хв., так і саму складність справи, яка відноситься до малозначних справ та не представляє собою складність у вирішенні спірних правовідносин, які урегульовані усталеною судовою практикою, з незначною ціною позову, тому з урахуванням реальності та кількості витраченого адвокатом часу до відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягатиме 5000 грн.
За вказаних обставин, додаткове рішення суду першої інстанції необхідно змінити та зменшити стягнуті з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати за надання професійної правничої допомоги з 10 000 грн. до 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Прасолова Ігоря Вадимовича задовольнити частково.
Рішення Карлівського районного суд Полтавської області від 19 вересня 2022 року змінити та виключити з мотивувальної частини рішення вказівку про пропуск позивачем тримісячного строку для звернення до суду з вказаним позовом.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Додаткове рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2022 року змінити, зменшити стягнуті з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати за надання професійної правничої допомоги з 10 000 грн. до 5000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 27 березня 2023 року.
Судді: О.І. Обідіна Л.І. Пилипчук О.В. Чумак