Житомирський апеляційний суд
Справа №273/658/22 Головуючий у 1-й інст. Васильчук О. В.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
27 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів: Талько О.Б., Шевчук А.М.
з участю секретаря
судового засідання Франчука В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №273/658/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за користування позикою, 3% річних та інфляційних збитків
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2022 року, яке ухвалено суддею Васильчук О.В.
У травні 2022 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що 04 квітня 2021 року відповідач ОСОБА_2 позичила у неї кошти в сумі 50000,00 грн, про що 15 червня 2021 року було складено розписку. За умовами договору позики відповідач зобов'язалася повернути борг частинами з виплатою відсотків за кожен місяць користування. Однак, до теперішнього часу позика відповідачем не повернута.
У зв'язку з наведеним просила суд стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в 50000,00 грн, проценти за користування позикою в розмірі 3546,56 грн, відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 1250 грн. та інфляційні збитки в сумі 3200 грн, а всього 57 996,56 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, без проведення належного дослідження всіх доказів у справі та надання їм відповідної оцінки. Ухвалюючи рішення суд не звернув уваги на ті обставини, що відповідач свої зобов'язання по поверненню боргу не виконує, на неодноразові звернення позивача щодо повернення боргу не реагує. Крім того, будь-яких заперечень проти позову остання до суду не подала, що свідчить про визнання нею обставин отримання позики та її неповернення. Також зазначає, що суд не сприяв всебічному, повному з'ясуванню обставин справи, не запропонував позивачу надати оригінал розписки на підтвердження заявлених вимог, що призвело на її думку до ухвалення у справі незаконного рішення.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу сторона відповідача не скористалась.
Сторони в судове засідання з'явилися. Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Відповідач судом повідомлялась про розгляд справи тричі, однак повістки поверталися до суду без вручення, із зазначенням причин на довідці Укрпошти - «адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з'явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договором позики не було визначено конкретного строку повернення позики і відповідачем не було дотримано порядку передбаченого ч.1 ст. 1049 ЦК України щодо направлення відповідачу вимоги про її повернення. Отже суд дійшов висновку, що у даному випадку через ненастання строку виконання зобов'язання, вимоги про стягнення з позичальника заборгованості за договором позики є передчасними.
Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046, ч.2 ст. 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Як убачається з матеріалів справи, 15 червня 2021 року ОСОБА_2 було видано розписку про отримання 04 квітня 2021 року від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 50000,00 грн.
Зі змісту розписки, оригінал якої був долучений позивачем до апеляційної скарги, вбачається, що в ній зазначено: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, особистий підпис позичальника та обов'язок позичальника повернути їх позикодавцю.
Однак в даній розписці не встановлено строк повернення позики. Окрім того, в матеріалах справи відсутня вимога ОСОБА_1 (позикодавця), яка адресована ОСОБА_3 (позичальнику) про повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Тлумачення частини першої статті 1049 ЦК України свідчить, що за відсутності домовленості позикодавця та позичальника про строк повернення позики, або при визначенні його моментом пред'явлення, позика має повертатися після спливу тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги позичальнику.
У випадку, якщо позикодавець звертається до суду, не здійснивши пред'явлення вимоги позичальнику на підставі частини першої статті 1049 ЦК України, то відсутній обов'язок позичальника повернути позику і відповідно не може відбутися порушення прав позикодавця. Тобто, в такій ситуації строк виконання зобов'язання не настає, а тому не може мати місця й порушення зобов'язання позичальником щодо повернення позики.
Під час розгляду справи було встановлено, що у даному випадку позикодавець звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики, не здійснив пред'явлення вимоги позичальнику на підставі частини першої статті 1049 ЦК України, а тому у позичальника відсутній обов'язок щодо повернення позики і відповідно порушення прав позивача не відбулось.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості за договором позики, оскільки у даному випадку відсутнє порушення зобов'язання позичальником ОСОБА_2 щодо повернення позики через не настання строку виконання зобов'язання за договором позики.
При цьому, подання позикодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу,а не цивільних правовідносин і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини першої статті 1049 ЦК України.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції копії позовної заяви та апеляційної скарги з додатками не отримала, що свідчить про необізнаність останньої з вимогами до неї про повернення боргу за договором позики.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2022 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 31 березня 2023 року.
Головуючий Судді