Єдиний унікальний № 331/5324/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/674/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України
27 березня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2022 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Люберці Московської області рф, громадянин України, маючий середню освіту, не працюючий, не одружений, дітей на утриманні не має, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) 18 березня 2019 року Михайлівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
2) 4 червня 2019 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;
3) 14 серпня 2020 року Михайлівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2021 року скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлено у місця позбавлення волі для відбування покарання у виді 4 років позбавлення волі,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2020 року та призначено остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - 20 вересня 2021 року.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за наступних обставин.
15 лютого 2021 року, в період часу з 14.14 години до 14.20 години, ОСОБА_7 , знаходячись у торговому залі магазину «Watsons», що розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 83/85, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, переконавшись у тому, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу до торгівельних полиць зазначеного магазину, намагався таємно викрасти майно, що належить ТОВ «ДЦ Україна», а саме: капсули для прання «ARIEL», у кількості 2 упаковок, вартістю 248 гривень за упаковку, а всього майна на загальну суму 496 гривень.
Після чого ОСОБА_7 , сховавши вищевказаний товар під свій верхній одяг, продовживши свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення майна, пройшовши касову зону вищевказаного магазину, не розрахувавшись за товар та вийшов з магазину, однак відразу був зупинений працівниками магазину.
У подальшому ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що його злочинні дії, направлені на таємне викрадення чужого майна були виявлені, почав тікати з місця вчинення злочину з метою утримання викраденого майна при собі, однак був зупинений працівниками охорони торгового центру «Аврора», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 83/84 з викраденим товаром.
Своїми умисними діями ОСОБА_7 відкрито викрав майно магазину «Watsons» на загальну суму 496 гривень, чим спричинив ТОВ «ДЦ Україна» матеріальну шкоду на вищевказану суму.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом дій ОСОБА_7 , вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок своєї суворості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не врахував наявність щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання.
Так, ОСОБА_7 на початку судового розгляду вину визнавав частково, оскільки не погоджувався з кваліфікацією його діяння, але в подальшому він повністю визнав себе винним, розкаявся у вчиненому, що не було враховано при призначенні покарання.
Крім того, не було враховано думку представника потерпілої особи, яка не бажала суворого покарання обвинуваченому та зазначала, що шкоди завдано не було.
Також суд не взяв до уваги молодий вік обвинуваченого, а також те, що обставини вчинення кримінального правопорушення значно зменшують його суспільну небезпечність.
Просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який рішення суду першої інстанції вважав законним, обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 186 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник обвинуваченого фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів; встановив відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання; дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який раніше судимий, вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення у період іспитового строку, має постійне місце реєстрації та проживання, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, але протягом 2019-2021 років неодноразово оглядався лікарем наркологом з діагнозом «Синдром залежності від канабіоїдів; вживання психостимуляторів зі шкідливими наслідками».
Також суд першої інстанції врахував позицію сторони обвинувачення, представника потерпілого та сторони захисту з приводу призначення покарання.
Колегія суддів також враховує те, що обвинувачений раніше 3 рази притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі, умисних корисливих тяжких злочинів, має не зняті та не погашені в установленому законом порядку судимості, раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення в період дії іспитового строку за попереднім вироком, раніше тричі звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив та на шлях виправлення ставати не бажає, що у сукупності свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
Крім того, колегія суддів враховує, що обвинувачений не працює, суспільно-корисною працею не займається, стабільного джерела доходу не має, а попередній кримінальний досвід свідчить про те, що він заробляє на життя шляхом вчинення кримінальних правопорушень.
До того ж, він не має стійких соціальних зв'язків, не одружений, неповнолітніх чи малолітніх дітей на утриманні не має.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, і підстави як для застосування ст.ст. 69, 75 КК України до вказаного покарання, так і пом'якшення йому розміру призначеного покарання, відсутні.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 2 ст. 186 КК України ОСОБА_7 було призначене покарання в мінімальних межах санкції статті, а призначаючи остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, суд застосував принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, приєднавши до покарання за новим вироком від невідбутої частини покарання за попереднім вироком у вигляді 4 років позбавлення волі лише 1 рік позбавлення волі, що також не свідчить про несправедливість призначеного остаточного покарання через його суворість.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на попередній кримінальний досвід обвинуваченого, наявність у нього не знятих та не погашених судимостей, факт неодноразових звільнень від відбування покарання з випробуванням у минулому, а також дані про особу обвинуваченого, у суду першої інстанції не було правових підстав для призначення ОСОБА_7 більш м'якого остаточного покарання, ніж у виді 5 років позбавлення волі, яке, на переконання колегії суддів, не є явно несправедливим через суворість.
До того ж, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що раніше ОСОБА_7 вже 3 рази звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, однак це жодним чином не сприяло його виправленню та перевихованню, а обставини справи та дані про особу обвинуваченого не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого з приводу неналежного врахування судом першої інстанції визнання обвинуваченим вини та думки представника потерпілого, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні обвинуваченому покарання та прийшов до висновку про можливість призначення йому за ч. 2 ст. 186 КК України, покарання в мінімальних межах санкції.
На переконання колегії суддів, молодий вік обвинуваченого також не може бути підставою для пом'якшення покарання, оскільки незважаючи на свій молодий вік, ОСОБА_7 раніше вже 3 рази судимий за вчинення корисливих кримінальних правопорушень, у тому числі тяжких.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений відшкодував потерпілому завдану шкоду, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що саме за сприяння працівників правоохоронних органів було повернуто викрадене майно, належне потерпілому.
Таким чином, фактично шкоду потерпілому було відшкодовано шляхом повернення викраденого працівниками правоохоронних органів, а не обвинуваченим.
Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги з приводу того, що обвинувачений щиро розкаявся, у зв'язку з чим вказана обставина не може бути прийнята судом як така, що пом'якшує покарання.
Так, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18), факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом'якшує покарання. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.
У даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_7 перед представником потерпілого не вибачився, постійно змінював свою позицію по відношенню до скоєного кримінального правопорушення.
Тобто незважаючи на визнання обвинуваченим своєї вини, його поведінка не свідчить про негативну оцінку та осуд своїх дій, не вказує на співчуття та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2022 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Дата документу Справа № 331/5324/21