30 березня 2023 р. Справа № 520/24625/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2022, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.12.22 по справі № 520/24625/21
за позовом ОСОБА_1
до Головне управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просив суд:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.04.2021 по 06.10.2021 у розмірі 160886 (сто шістдесят тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 28 коп., які перерахувати на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , ІВАN НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 24044 (двадцять чотири тисячі сорок чотири) грн. 31 коп., які перерахувати на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , ІВАN НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
В обґрунтування позову позивач зазначав, що затримка відповідачем повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 є протиправною.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 року по справі № 520/24625/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.04.2021 по 06.10.2021 у розмірі 160886 грн. 28 коп., які перерахувати на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , ІВАN НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16500 грн 00 коп, які перерахувати на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , ІВАN НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивач звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні більше ніж через півтора місяця після отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
На думку апелянта, позивачем без поважних причин пропущено місячний строк передбачений ч. 5 ст.122 КАС України.
В свою чергу Порядком №260, а саме розділом VI п.8, визначено, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
На переконання апелянта, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Представник позивача скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що до складу одноразової грошової допомоги не входить виплата грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. А отже, отримавши одноразову грошову допомогу при звільненні, позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав у частині невиплати йому грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Представник позивача вважає, що відповідач надавши довідку про одноразову грошову допомогу при звільненні позивача фактично підтвердив бездіяльність ГУНП в Луганській області щодо затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні та невилати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Представник позивача вважає, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише 08.11.2021. Отже, строк для звернення до суду, має розраховуватися саме з цієї дати.
На переконання представника позивача ним було дотримано вимог ч. 5 ст. 122 КАС України в частині дотримання місячного строку для звернення до суду.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 06.04.2021 наказом № 174 о/с від 05.04.2021 Головного управління Національної поліції в Луганській області ОСОБА_1 (далі Позивач) було звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.2 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію».
Вислуга років на день звільнення, у календарному обчисленні, становила 28 років 04 місяці 11 днів, в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 20 років 11 місяців 19 днів, у обчисленні для призначення пенсії - 49 років 04 місяці 00 днів. Стаж служби в поліції, для виплати, складав 28 років.
Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області від 01.11.2021 № 1435/111/22-2021 ОСОБА_1 була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні. Зазначена грошова допомога була нарахована з таких складових: посадовий оклад 3400.00 грн.. оклад за спеціальним званням «полковник поліції» 2400 грн. надбавка за стаж в поліції 50 % - 2900.00 грн, специфічні умови проходження служби 75 % - 6525.00 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15 % - 510 грн, премія 31,92% - 5022.61 грн.
Отже, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні становив: 20757,61 грн. * 50 % * 28 календарних років = 290606,54 грн - 1.5% військовий збір = 286247,30 грн.
Позивач стверджує, що при звільненні, а саме 06.04.2021, відповідач мав виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 286247,30 грн.
Разом з тим, у день звільнення вказана допомога позивачу виплачена не була, та фактично була виплачена останньому 07.10.2021, що підтверджується платіжним дорученням №5340 від 06 жовтня 2021 року та витягом з відомості на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за жовтень 2021 року (Відомість №416 від 05.10.2021).
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, щодо затримки повного розрахунку, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має сплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що у цій справі не є спірним те, що у день звільнення ОСОБА_1 зі служби відповідачем не проведено всіх належних йому виплат, а саме, одноразову грошову допомогу при звільненні. Вказані кошти у розмірі 286 247грн. 30 коп. перераховані відповідачем ОСОБА_1 06.10.2021 про що позивач зазначає в позові, у зв'язку із чим останній має право на застосування статті 117 КЗпП України у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Таким чином, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поруч із цим, згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
Таким чином, постанови Верховного Суду, на які позивач посилається у касаційній скарзі, а саме, у справах № 806/2164/16, № 813/1001/17, № 420/2934/19 щодо права працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, на які посилається скаржник у касаційній скарзі є нерелевантними, з огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
У підсумку Верховний Суд резюмує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п'ята статті 122 КАС України).
Колегія суддів зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 06 жовтня 2021 року (платіжне доручення № 5340), отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Водночас до суду звернувся 21 листопада 2021 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Представник позивача у відзиві зазначає, що отримавши одноразову грошову допомогу при звільненні, позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав у частині невиплати йому грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. З приводу отримання передбаченої законодавством виплати позивачу грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, останній звернувся до ГУНП в Луганській області. 08.11.2021 позивач засобами поштового зв'язку отримав від ГУНП в Луганський області довідку про одноразову грошову допомогу при звільненні від 01.11.2021 №1435/111/22-2021. Отже, про порушення своїх прав позивач дізнався лише 08.11.2021.
Колегія суддів не бере до уваги доводи зазначені доводи представника позивача, стосовно того, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише 08.11.2021, оскільки відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05.04.2021 № 174 "Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнити зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77, з 06 квітня 2021 року полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника відділу, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, стаж служби в поліції для виплати складає 28 років..."
Таким чином, позивач з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05.04.2021 № 174, довідався про те, що відповідач має виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985р., пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України, колегія суддів зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Враховуючи наведене вище, оскільки позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду зі вказаними позовними вимогами та належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом останнім не надано, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
З урахуванням наведених вище висновків суду, доводи сторін щодо суті спору жодним чином не впливають на вирішення даної справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно із ч.1 ст.319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3 та 4 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, а позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 по справі № 520/24625/21 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко В.А. Калиновський