30 березня 2023 року
справа №380/25444/21
провадження № П/380/25696/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 24.12.2021 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 із виплати компенсації за додаткову відпустку передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.04.2018 у зв'язку із звільненням із військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період з 03.04.2018 до повного фактичного розрахунку по 29.11.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 з 02.04.2018. На момент виключення із списків особового складу військової частини з ОСОБА_1 не проведений повний розрахунку при звільненні, а саме: одноразова грошова допомога, передбачена частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення в розмірі 69982,55 грн. виплачена 06.04.2018, компенсація за додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 18197,37 грн. виплачена 30.11.2021. Позивач вважає, що період з 03.04.2018 по 29.11.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи, просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 03.04.2018 по 29.11.2021.
Ухвалою від 15.02.2022 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та ухвалив розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, за наявними матеріалами. 23.03.2022 суд постановив ухвалу, зупинив провадження у цій справі до припинення перебування військової частини НОМЕР_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
17.01.2023 позивач подав заяву від 10.01.2023, на підставі статті 47 КАС України зменшив розмір позовних вимог та визначив їх в такій редакції (а.с.):
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 із виплати компенсації за додаткову відпустку передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.04.2018 у зв'язку із звільненням із військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період з 03.10.2018 до повного фактичного розрахунку по 29.11.2021 (а.с. 46-47).
Ухвалою від 06.02.2023 за клопотанням представника позивача суд поновив провадження у справі (а.с. 52).
Ухвалою від 07.02.2023 суд витребував у ВЧ НОМЕР_1 відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за два повні місяці перед звільненням - лютий та березень 2018 року.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, позов не визнає, просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 56-61). Зазначає, що час звільнення позивача з військової служби не було спору щодо розміру нарахованих сум, належним позивачу при звільненні. Просить врахувати суд чинні норми статті 117 КЗпП України щодо виплати працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Від військової частини НОМЕР_1 на адресу суду надійшли витребувані судом документи - довідка з відомостями щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з лютого по березень 2018 року (а.с. 68).
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) проходив військову службу в Державній спеціальній службі транспорту. Відповідно до наказу голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту №5/РС від 28.02.2018 звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України за сімейними обставинами; відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №78 від 02.04.2018 з 02.04.2018 виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 8,9).
На день виключення зі списків особового складу (02.04.2018) ВЧ НОМЕР_1 не виплатила ОСОБА_1 усіх сум, належних йому при звільненні.
Так, 06.04.2018 на банківський рахунок ОСОБА_1 проведено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 69982,55 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 11).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №380/12154/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю: суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 квітня 2018 року (а.с. 13-18). На виконання цього рішення суду ВЧ НОМЕР_1 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; кошти в сумі 18197,37 грн. надійшли 30.11.2021 на банківський рахунок позивача, що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с.21).
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента постановлено поширити дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України.
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008:
- після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання (абзац перший);
- особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій).
Частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, норми КЗпП наводяться в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення 02.04.2018, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 69982,55 грн., грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 18197,37 грн. Суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
При обчисленні періоду затримки суд враховує, що ВЧ НОМЕР_1 фактично виплатила позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 06.04.2018 (а.с.11), грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 30.11.2021. Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 03.04.2018 по 29.11.2021) та становить 1337 календарних дні.
Відповідно до картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с.68), розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за лютий 2018 року - 5653,03 грн., березень 2018 року - 10103,67 грн., усього - 15756,70 грн.; при ділення цієї суми на 59 днів середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 267,06 грн. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 357059,22 грн. (267,06 х 1337).
Разом з тим, порівнюючи розмір несвоєчасно виплачених позивачу сум з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.
При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц:
“[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
67. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. […]
78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]
87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). […]
94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).
94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя”.
З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц суд при вирішенні питання щодо суми відшкодування враховує такі обставини:
суд переконаний, що обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 357059,22 грн. є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, наведеній вище, дійшла таких висновків:
- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п.89 постанови);
- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у пп. 91.1-91.4 постанови,
- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови).
Застосовуючи наведений вище підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні (https://bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls) можна розрахувати розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти (одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 69982,55 грн., грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 18197,37 грн.) від ВЧ НОМЕР_1 , міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки, при цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше одного року).
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:
1) одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 69982,55 грн. виплачена 06.04.2018, період затримки виплати становить 3 календарних днів. Середньозважена ставка короткострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 03.04.2018 (02.04.2018 позивач виключений із списків особового складу військової частини) становила 27,4% річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 157,60 грн. (69982,55 х 27,4% /365 х 3).
2) грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 18197,37 грн. виплачена 30.11.2021, період затримки виплати становить 1337 календарних днів. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 03.04.2018 (02.04.2018 позивач виключений із списків особового складу військової частини) становила 30,0% річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 19997,16 грн. (18197,37*30,0%/365*1337).
Отже, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить 20154,76 грн. (157,60+19997,16).
З огляду на застосування підходів, обраних Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд задовольняє позовні вимоги частково та на підставі статті 9 КАС України виходить за межі позовних вимог, обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача - стягнення на його користь суми коштів, що відповідає критеріям розумності та пропорційності.
На підставі статті 372 КАС України суд визначає, що на виконання цього рішення суду відповідач при здійсненні виплати позивачу стягненої у цій справі суми коштів повинен здійснити нарахування, утримання, сплату та компенсацію передбачених законодавством податків та обов'язкових зборів. З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.9,19-22,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) НОМЕР_4 (двадцять тисяч сто п'ятдесят чотири) гривні 76 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення, апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Москаль Р.М.