справа№380/18908/22
30 березня 2023 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2020 по 04.12.2022 року у розмірі 60 187, 51 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що до 04 вересня 2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) з 04 вересня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На момент виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому належне грошове забезпечення у зв'язку з чим вказана обставина стала підставою для звернення позивача з відповідним позовом до Львівського окружного адміністративного суду (справа № 380/14677/21). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 380/14677/21, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року справа № 380/14677/21 (пров. № А/857/2777/22), апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року по справі № 380/14677/21 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. На виконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року справа № 380/14677/21, відповідач провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 05 грудня 2022 року в розмірі 60 162, 34 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку. Позивач уважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 05 грудня 2022 року, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
26 січня 2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини спір між сторонами щодо належних йому виплат був відсутнім, тому на вказану виплату не поширюються норми статті 117 КЗпП України.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 30 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви. На виконання ухвали суду від 30 грудня 2022 року позивач подав заяву від 09 січня 2023 року про виправлення недоліків позовної заяви. З врахуванням викладеного, недоліки позовної заяви усунуто повністю.
Ухвалою судді від 10 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира ремонтного взводу автомобільної техніки.
04.09.2020 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 185 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 380/14677/21, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року справа № 380/14677/21 (пров. № А/857/2777/22), апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року по справі № 380/14677/21 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року справа № 380/14677/21, відповідач провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 05 грудня 2022 року в розмірі 60 162, 34 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Із огляду на зазначене, враховуючи приписи ч. 4 ст. 78 КАС України вищезазначені обставини досліджені у справі № 380/14677/21), і такі при розгляді даної справи не доказуються, оскільки у справі беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Позивач уважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення, відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Пункт 242 розділу XII Звільнення з військової служби Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає таке: Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - також КЗпП України), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено строки розрахунку при звільненні.
Відповідно до цієї статті при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всіх суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
З огляду на таке законодавче регулювання Велика Палата Верховного Суду висновувала, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У підсумку у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідач на виконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року справа № 380/14677/21, провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 05 грудня 2022 року в розмірі 60 162, 34 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Таким чином, відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов'язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середній заробіток, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Позивач в позовній заяві просить суд стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05 вересня 2020 року (наступний день після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_4 )
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 05 грудня 2022 року.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 05 вересня 2020 року по 05 грудня 2022 року (включно) та становить 821 дні.
Водночас суд бере до уваги, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (05.12.2022 року) суд уважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А відтак із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 181 календарний день з 05.09.2020 року (перший день після звільнення) по 05.03.2021 року.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Суд встановив, що згідно з довідки військової частини №350/489/165пс/3 від 23.02.2023 року, розмір грошового забезпечення позивача за два календарні місяці служби перед звільненням (04.09.2020 року) становив: у липень 2020 року - 13 690 грн., у серпні 2020 року - 13 690 грн; разом - 27 380 грн.
Кількість календарних днів за липень 2020 року - серпень 2020 року становить 62 дні.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 441,61 грн (27380 грн/62 календарних дні).
Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середній заробіток, з урахуванням норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 181 календарний день.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 79 931, 41 грн (441, 61 грн х 181 календарний день).
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період, що не перевищує 6 місяців (181 календарних дні), у розмірі 79 931, 41 грн.
Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, який належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
У контексті викладеного суд відзначає, що сума виплаченої позивачу 05.12.2022 року (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум) (60 162, 34 грн.) є меншою, аніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні (79931, 41 грн.).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 60 162, 34 грн, виходячи із наступних розрахунків.
Зокрема, істотність частки складових виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні складає: 60 162, 34 грн. (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року) 79 931, 41 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,76.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,76 становить 60 747, 88 грн.: 441,61 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,76 х 181 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
В той же час суд звертає увагу на те, що визначена судом сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (60 747, 88 грн) є більшою, ніж та, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача (60 187,51 грн).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач, а саме 60 187, 51 грн.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати щодо розподілу судового збору у справі розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити повністю.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 60 187, 51 грн. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна