29 березня 2023 року Справа № 280/600/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД»
до Одеської митниці
про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови,
До Запорізького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД» (далі - ТОВ «ВІКЛ КО ЛТД», позивач) з позовом до Одеської митниці (далі - відповідач), в якому просить суд:
1) визнати протиправними та скасувати рішення ВМО2 м/п «Одеса-вантажний» №UA500500/2022/200386/2 від 09.12.2022 - про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2022/001376 від 09.12.2022;
2) стягнути з відповідача судові витрати та витрати пов'язані з розглядом справи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення щодо коригування митної вартості та картка відмови в прийнятті митної декларації прийняті відповідачем неправомірно з огляду на таке. Позивачем для проведення митного оформлення поставленого товару (сталеві панельні радіатори) була оформлена в електронному вигляді та направлена відповідачу митна декларація №22UA500500045186U5, згідно з якою митна вартість товару визначена ним за основним (першим) методом. Надалі відповідачем 09.12.2022 прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 09.12.2022 №UA500500/2022/200386/2 та, за результатами перевірки митної декларації, видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від №UA500500/2022/001376. Позивач вважає, що наведені митним органом розбіжності підлягають спростуванню, а митна вартість підтверджена наданими документами. Відтак, на думку позивача, вказане рішення відповідача про коригування митної вартості товарів та картка відмови відповідача в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 26.01.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
14.02.2023 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№6654), в якому представник відповідача зазначає, що під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією №22UA500500045186U5 від 08.12.2022 встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, представником заявлені наступні розбіжності: 1) відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; 2) пунктом 1.2. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 08.07.2019 №UA2019/007 передбачено, що предметом контракту є продукція виробника «SANICA ISI SANAYI A.S.», але до митного оформлення надано товар виробником якого є «SANICA ISI SAN A.S.»; 3) в наданій до митного оформлення експортній митній декларації №22351700EX00024732 є посилання на інвойс, реквізити якого відрізняються від наданого до митного оформлення. Надалі декларанта повідомлено про можливість подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленою ним митної вартості товарів. Так, позивачем було надіслано рахунок на оплату №17 від 01.12.2022, лист імпортера №349 від 06.12.2022, лист імпортера №401 від 09.12.2022; серед іншого у листі №349 вказується про стан розрахунків за товар, але для підтвердження проведених операцій не було надано банківський платіжних документів. Відтак, оскільки в наданих позивачем документах разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Також представник відповідача звернув увагу на доцільності застосування резервного методу визначення митної вартості, навівши причини неможливості застосування інших. Так, митним органом встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим та становить по товару № 1 - 2,63 дол.США/кг нетто (МД від 27.09.2022 №UA408020/2022/042606), ніж заявлено декларантом 1,88 дол.США/кг. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Крім того, представником відповідача висловлені заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
17.02.2023 через підсистему «Електронний суд» від Одеської митниці надійшло клопотання (вх.№7351) про долучення доказів, а саме копій документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
21.02.2023 на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№7569), подана представником позивача адвокатом Ярошенком О.О., який діє на підставі на ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1013781 від 20.02.2023. Представник позивача спростовує твердження представника відповідача щодо ненадання банківських платіжних документів стосовно товару. Крім того, на думку представника, митним органом був використаний третій метод визначення митної вартості (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів), оскільки фактично використано митну декларацію від 27.09.2022 №UA408020/2022/042606.
10.03.2023 на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача (вх.№10187) про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій зазначає, що розмір витрат 5 000 грн. є співмірним з обсягом робіт та складністю справи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ТОВ «ВІКЛ КО ЛТД» зареєстровано юридичною особою 02.06.2010, Номер запису: 11031020000027346. Видами діяльності підприємства є 43.22 - Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 46.90 - Неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 - Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); 47.91 - Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 56.10 - Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 73.12 - Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації (а.с.11-12).
Між позивачем, як покупцем, та компанією SANICA ISI SANAYI A.S., як продавцем, укладено контракт №UA2019/007 від 08.07.2019 (далі - Контракт), за умовами якого компанія продає, а покупець приймає та оплачує стальні панельні радіатори торгової марки ENERGY, ППР труби, ППР фітинги та фітинги торгової марки SANICA в асортименті, кількості та цінам, вказаним у специфікаціях до такого контракту, відповідно до замовлень, наданих покупцем (а.с.22-23).
За пунктом 3 Контракту валютою є долар США, ціна за одиницю товару встановлюється відповідно до чинного прайс-листу, знижки узгоджуються у специфікаціях до контракту на кожне окреме відвантаження. Ціна за одиницю товару включає в себе витрати на пакування, загрузку товару на транспортний засіб (а.с.22, 22 зворотній бік).
Відповідно до пункту 4 Контракту покупець зобов'язується виконати 100% оплату товару протягом 30 днів з дати відвантаження. Всі витрати за Контрактом здійснюються у доларах США шляхом банківського переводу грошових коштів на рахунок продавця. Покупець платить за фактичну кількість відвантаженого товару (а.с.22 зворотній бік).
На виконання умов Контракту була складена та узгоджена специфікація №20 від 19.10.2022 до контракту №UA2019/007 від 08.07.2019. Так, вказаною специфікацією визначені умови постачання товару, ціноутворення, порядок оплати. Крім іншого, в ній вказано, що вартість пакування, пакувальних матеріалів та робіт включена у вартість товару (а.с.24).
Згідно з інвойсом продавця від 30.11.2022 №SBI2022000007952 було придбано та ввезено на митну територію України товар на загальну суму 35 728,73 доларів США (а.с.26-27).
В матеріалах справи міститься договір №2 від 16.11.2022 по перевезенню вантажів автомобільними транспортними засобами у міжнародному та міжміському сполучення, укладений між позивачем, як замовником (в особі директора - Ботвінова М.Ю.), та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (в особі директора - ОСОБА_1 ), як перевізником. За умовами цього договору замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення доставки вантажів автомобільним транспортом по території Україні та по території іноземних держав згідно заявок замовника (а.с.33-34).
У довідці за вих.№17 від 01.12.2022 зазначена вартість транспортних витрат за маршрутом: м.Ахчисар (Туреччина) - п/п Орлівка (Україна) становить 150 000,00 грн., а за маршрутом: п/п Орлівка (Україна) - м.Запоріжжя (Україна) становить 20 000 грн. (а.с.35).
Оплата за вказане міжнародне перевезення вантажу підтверджується рахунком на оплату №17 від 01.12.2022. на суму 170 000,00 грн. (а.с.37).
Для здійснення митного оформлення товару 08.12.2022 за контрактом від 08.07.2019 №UA2019/007 позивачем до Одеської митниці було подано митну декларацію по формі МД-6, довідковий №9220 (згідно графи 7 МД), відповідно до якої була заявлена митна вартість товарів у розмірі 1 456 549,64 грн. (35 728,73 дол.США за обмінним курсом 36,5686 грн.), у т.ч. транспортні послуги (150 000 грн.) (а.с.13).
Разом з декларацією позивачем були подані відповідачу та, відповідно, задекларовані наступні документи (що зафіксовано у графі 44 МД): контракт №UA2019/007 від 08.07.2019 (а.с.22-23), специфікація №20 від 19.10.2022 (а.с.24), пакувальний лист б/н від 30.11.2022 (а.с.28), інвойс від 30.11.2022 №SBI2022000007952 (а.с.26-27), автотранспортна накладна CMR №398800 від 30.09.2022 (а.с.37), сертифікат про проходження товару від 01.12.2022 №Y049223 (а.с.17), платіжне доручення №63 від 04.11.2022 (а.с.29), платіжне доручення №64 від 14.11.2022 (а.с.30), платіжне доручення №65 від 02.12.2022 (а.с.31), рахунок-фактура про надання транспортно-експедиторських послуг №17 від 01.12.2022 (а.с.36), довідка №17 від 01.12.2022 (а.с.35), лист імпортера №349 від 06.12.2022 (а.с.32), лист імпортера №401 від 09.12.2022 (а.с.15), митна декларація країни відправлення №22351700ЕХ00024732 від 01.12.2022 (а.с.18) та інші.
08.12.2022 після аналізу поданих позивачем документів відповідач дійшов висновку щодо необхідності витребування у нього додаткових документів, про що склав відповідне повідомлення.
Повідомлення обґрунтоване тим, що надані позивачем до митного оформлення товару (стальні панельні радіатори) документи містять певні розбіжності, а саме:
1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) пункт 1.2 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 08.07.2019 №UA2019/007 передбачено, що предметом контракту є продукція виробника «SANICA ISI SANAYI A.S.», але до митного оформлення надано товар виробником якого є «SANICA ISI SAN A.S.», який також є у сертифікаті про походження товару від 01.12.2022 №Y049223;
3) в наданій до митного оформлення експортній мд №22351700ЕХ00024732 є посилання на інвойс, реквізити якого відрізняються від наданого до митного оформлення (а.с.14).
Із урахуванням виявлених розбіжностей відповідач запропонував позивачу на підтвердження митної вартості товару надати такі додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти (прас-листи) фірми-виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; експортну декларацію країни відправлення з перекладом на українську мову (а.с.14).
09.12.2022 декларантом надіслано рахунок на оплату №17 від 01.12.2022, лист імпортера №349 від 06.12.2022, лист імпортера №401 від 09.12.2022, рішення суду №280/4794/22 та лист декларанта №0912/1.
Позивачем також були надані пояснення щодо виявлених розбіжностей: 1) щодо вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт - у Контракті та специфікації до нього зазначається про включення у вартість товару вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт; 2) щодо скорочені назви компанії постачальника надано лист стосовно цього питання; 3) щодо експортної декларації №22351700ЕХ00024732 від 01.12.2022 - вся інформація співпадає з іншими документами, вказані E-Fatura є внутрішніми документами відправника щодо списання імпортного металу відповідно до норм чинного законодавства Туреччини, які не мають відношення до наданого інвойсу (а.с.15).
09.12.2022 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2022/200386/2, в якому, серед іншого, зазначено, що наданих документів недостатньо для підтвердження митної вартості товару. Також у вказаному рішенні вказано, що за допомогою інформації, отриманої за результатами здійснення митного контролю із зазначенням номерів відповідних митних декларацій, яка міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексі Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), АСМО «Інспектор» встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим та становить по товару № 1 - 2,63 дол.США/кг нетто (МД від 27.09.2022 №UA408020/2022/042606), ніж заявлено декларантом 1,88 дол.США/кг. (а.с.20).
На підставі даного рішення відповідач оформив картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2022/001376 від 09.12.2022 (а.с.19).
Позивач не погодився з прийнятим відповідачем рішенням, але з метою подальшого випуску товару скористався правом наданим частиною третьою статті 52 МК України та оформив 12.12.2022 нову митну декларацію по формі МД-6 №22UA500500045550U6,сплативши митні платежі згідно із заявленою позивачем митною вартістю товарів та надавши гарантію в розмірі різниці між заявленою позивачем митною вартістю та митною вартістю визначеною відповідачем (149 290,53 грн.), про що зазначено в графі 47 митної декларації (під кодом «55») (а.с.21).
Не погодившись з обґрунтованістю прийняття оскаржуваних рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного кодексу України (далі - МК України), інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 МК України, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Пунктами 23 та 24 частини першої статті 4 МК України передбачено, що митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частиною першою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно зі статтею 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
За частинами першою, другою статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (частина перша статті 64 МК України).
Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
За змістом статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Отже, законодавцем регламентовано вичерпний перелік документів, що мають подаватись декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частини п'ята, шоста статті 53 МК України).
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Тобто при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).
Суд зазначає, що митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані її складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Зазначене узгоджується з правовими висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2022 по справі №815/3805/16.
Під час здійснення відповідачем контролю правильності визначення митної вартості товарів та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом у митного органу виникли сумніви щодо правильності визначення митної вартості а саме:
1) щодо вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт;
2) щодо скороченої назви компанії постачальника, зазначеної при митному оформленні;
3) щодо експортної митної декларації з посиланням на інвойс, реквізити якого відрізняються від наданого до митного оформлення.
Щодо доводів відповідача про відсутність складових митної вартості товару, а саме вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товар, суд зазначає наступне.
За пунктом 3.4 Контракту ціна за одиницю товару включає в себе витрати на пакування, загрузку товару на транспортний засіб.
З поданих до митного оформлення документів встановлена відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.
При цьому, відповідачем не доведено понесення позивачем додаткових витрат на упаковку товару, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.
На думку суду, вимога митного органу про надання додаткових документів на підтвердження такої складової митної вартості як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, за умови включення вартості пакування до ціни товару, є безпідставною. Тому в даному випадку вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв'язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару. Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі №815/6794/17 і в постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №160/8775/18.
Крім того, відповідно до пункту 2.1 Контракту поставка товару здійснюється на умовах EXW AKHISAR/MANISA (EXW ISTANBUL) відповідно до Міжнародних правил Інкотермс 2010. Згідно із статтею А.9 зазначеного правила продавець зобов'язаний за власний рахунок здійснити пакування товару. Пакування товару продавець здійснює у спосіб, прийнятний для його перевезення.
Відтак покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.
Тобто, матеріалами справи підтверджено, що умовами Контракту передбачено включення вартості пакування та маркування до вартості товару та не передбачено понесення додаткових витрат Покупця на пакування товару.
Стосовно посилань митного органу на розбіжність у назві компанії у Контракті та при митному оформленні суд звертає увагу, що такі недоліки носять формальний характер та жодним чином не перешкоджають прийняттю митної декларації.
Після пропозиції митного органу надати додаткові документи позивачем було надано лист позивача вих.№401 від 09.12.2022, зміст якого відповідає листу виробника, за яким зазначено офіційну повну назву компанії (SANICA ISI SANAYI ANONIM SIRKETI) та скорочену (SANICA ISI SAN A.S. / Sanica ISI SANAYI A.S.), реєстр.№4600017516.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, зокрема, у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992, що реалізуючи Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження. Разом з тим Суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки захист прав повинен бути не лише формальним, але й реальним.
Також надмірні формальності не можуть покладатися в основу рішень адміністративного органу, якими б заперечувалася сутність змісту конституційно гарантованого права. Адже форма, відповідно до вимог поваги до прав людини та принципу сприяння, не має підміняти зміст, зокрема, в ситуації, коли під час прийому документа його можна привести у відповідність до формальних вимог закону.
Щодо розбіжностей реквізитів інвойсу у митній декларації, поданій до оформлення, та у митній декларації країни відправлення №22351700ЕХ00024732 від 01.12.2022, суд вказує, що разом з поясненнями, поданими про назву компанії, самим виробником зазначено, що вказана E-Fatura внутрішнім документом відправника щодо списання імпортного металу, дані якої слід зазначати за законодавством Туреччини.
Так, подана до оформлення митна декларація країни відправлення містить інформацію про постачальника та покупця, назву, кількість та ціну товару, умови поставки та посилання на номер контейнера, проте не містить номера комерційного інвойсу, а містить номер, який надано цьому документу в електронній митній базі Туреччини. Документ Fatura Var 30.11.2022/2224316011886026370156/1-2 від 30.11.2022 є номером електронного документу в електронній базі Туреччини, формується експортером при митному оформленні, при цьому постачальником надіслана саме e-Fatura, в якій зазначено такий саме номер інвойсу. Крім того, позивачем надано переклад українською мовою експортної декларації, зі змісту якого можна визначити, що це посилання на інший документ, а не на комерційний інвойс.
В оскаржуваному рішенні митного органу також вказано, що наданий лист імпортера №349 від 06.12.2022 про стан розрахунків за товар не є достатнім підтвердженням проведених операцій.
Так, за поставлений товар позивачем проведено розрахунок відповідно до платіжних доручень, наданих до митної декларації (про що вказано у графі 44): №63 від 04.11.2022 на суму 14 500 дол.США (за курсом 535 547,35 грн.), №64 від 14.11.2022 на суму 13 500 дол.США (за курсом 498 613,05 грн.), №65 від 20.12.2022 на суму 5 910,13 дол.США. Як зазначено самим позивачем, сплата грошових коштів відбулась у меншому розмірі (33 10,13 дол.США замість 35 728,73 дол.США) внаслідок переплати за товар у листопаді 2022 року. Вказане також підтверджується листом позивача за вих.№349 від 06.12.2022 щодо стану розрахунків за товар між ТОВ «ВІКЛ КО ЛТД» (Україна) та SANICA ISI SANAYI AS (Туреччина) за 2022 рік станом на 06.12.2022.
Разом з тим, суд зазначає, що розрахункові документи не впливають на митну вартість товару та не спростовують заявленої декларантом митної вартості.
При цьому, суд враховує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 13.02.2018 у справі №803/1112/17 про те, що ненадання банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів, які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.
Крім того, умови оплати за товар не впливають на митну вартість такого товару з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені). Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.04.2018 по справі №815/329/17 та від 26.11.2020 по справі №540/2455/19.
Щодо обраного відповідачем методу митної вартості, слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов'язково зазначаються помер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).
При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).
Проте, як видно з графи 33 оскаржуваного рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось
Відтак, відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості, ігноруючи попередні методи при об'єктивній можливості їх застосування.
Крім того, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених пунктом 2 частиною першою статті 57 МК України, у зв'язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичного, подібного (аналогічного) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі №809/278/17, від 27.07.2018 у справі №809/1174/17, від 21.02.2018 у справі №820/17417/14.
Пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
На думку суду, позивачем було надано для митного оформлення імпортованого товару всі необхідні документи, які ідентифікують оцінюваний товар. Надані документи не містять розбіжностей та містять дані, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товарів. В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів, які б свідчили про наявність у поданих позивачем до митного оформлення документах розбіжностей чи ознак підробки, а також не доведено, що подані документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів або не містять відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Більш того, витребовуючи весь перелік додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, передбачений частини третьої статті 53 МК України, митний орган не обґрунтував яким чином кожен з витребуваних документів може усунути розбіжність або підтвердити заявлену мину вартість товару.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були всі підстави здійснити митне оформлення товару (стальні панельні радіатори) за методом, визначеним позивачем, проте відповідач не вчинив цього та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 09.12.2022 №UA500500/2022/200386/2, відтак останнє є протиправним та підлягає скасуванню.
Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 09.12.2022 №UA500500/2022/001376 була видана відповідачем у зв'язку з прийняттям рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 09.12.2022 №UA500500/2022/200386/2 та є його наслідком, суд, з урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки рішенню про коригування митної вартості товарів, дійшов висновку, що вона також є протиправною та підлягає скасуванню
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз змісту вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Питання визначення суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Разом з цим, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 та від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Крім того, суд вважає доцільним взяти до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2022 у справі №607/4341/20, в якій наголошено, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Водночас чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Відтак склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.06.2022 №380/3142/20.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 18.01.2022 у справі №910/2679/21, від 12.01.2022 у справі №918/548/21.
Враховуючи положення частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи встановлено, що надання професійної правничої допомоги позивачу адвокатом Ярошенком О.О. підтверджується наступними документами:
- договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №3-В від 19.01.2023;
- додаткова угода №1 від 23.02.2023 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №3-В від 19.01.2023;
- акт надання правничої (юридичної) допомоги від 09.03.2023;
- рахунок №03/01 від 09.03.2023;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1013781 від 20.02.2023.
Тобто в якості документу, підтверджуючого сплату витрат на правову допомогу, представником позивача надано до суду копію рахунку №03/01 від 09.03.2023, підписаного самим адвокатом, без власного підпису позивача, що не може підтверджувати сплату позивачем витрат на правову допомогу.
Суд звертає увагу, що саме витрати позивача (а не прибутки адвоката) мають бути підтверджені належними фінансовими документами, або у випадку безготівкового розрахунку - платіжним дорученням, квитанцією, які суду не подані, тому відсутні підстави включати до судових витрат по справі витрати позивача на послуги адвоката як такі, що не підтверджені належними фінансовими документами.
Відтак суд зауважує, що наданий рахунок не є належним фінансовим документом, який підтверджує в даному випадку факт понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Крім того, суд звертає увагу, що позовна заява (надійшла до суду 24.01.2023) підписана директором ТОВ «ВІКЛ КО ЛТД» Ботвіновим М.Ю. (у порядку самопредставництва), а така заява по суті справи, як відповідь на відзив, подана адвокатом Ярошенком О.О. Також слід вказати, що акт про надання правничої (юридичної) допомоги від 09.03.2023 не підписаний адвокатом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, понесених під час розгляду справи, у зв'язку з відсутністю доказів безпосередньо факту їх понесення.
Квитанцією від 23.01.2023 №3841підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2 684,00 грн. (а.с.9). За таких обставин, відповідно до частини першої статті 139 КАС України судові витрати на оплату судового збору в розмірі 2 684,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД» задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2022/200386/2 від 09.12.2022.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA500500/2022/001376 від 09.12.2022.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД» судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД», місцезнаходження: 69032, м.Запоріжжя, вул.Південне шосе, буд.52; код ЄДРПОУ 25488103.
Відповідач - Одеська митниця, місцезнаходження: 65078, м.Одеса, вул.Лип Івана та Юрія, буд.21-А; код ЄДРПОУ 44005631.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 29.03.2023.
Суддя К.В.Мінаєва