30 березня 2023 року м. Житомир справа № 240/40187/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з даним позов, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо ненарахування позивачу за період з 27 березня 2020 року по 15 березня 2021 року заробітної плати у відповідності до вимог ст.81 Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати відповідача провести нарахування позивачу заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 27 березня 2020 року по 15 березня 2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного (розрахованого) у відповідності до ст.81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій; виплатити різницю між нарахованою сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.
В обґрунтування позову зазначив, що нарахування відповідачем посадового окладу у розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" є протиправною бездіяльністю, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, до суду направив відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Заперечуючи проти позову стверджує, що Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За приписами пункту 7 розділу ІІ цього ж Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІX оплата праці прокурорів на період до дня звільнення або переведення до створених прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505), відповідно до якої розмір окладу прокурора місцевої прокуратури становить 5660,00 грн., а тому представник відповідача вважає, що Житомирська обласна прокуратура при нарахуванні та виплаті заробітної плати ОСОБА_1 діяла відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивач направив до суду відповідь на відзив, доводи у якому аналогічні за змістом позовної заяви.
Заперечення на відповідь на відзив, яке надійшло на адресу суду від представника відповідача, повністю відповідає аргументам, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури у період 2012-2021 років.
Наказом №275к від 23 квітня 2021 року звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області та органів Житомирської обласної прокуратури за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру") 27 квітня 2021 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача нарахування та виплату заробітної плати за період з 27 березня 2020 року по 15 березня 2021 року без дотримання вимог ст.81 Закону України "Про прокуратуру", звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
За приписами ч.ч.1,2 ст.81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
На підставі ч.3 ст.81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Таким чином, починаючи з 15.07.2015 відбулися поетапні зміни в оплаті праці працівників прокуратури, збільшувались відповідно розміри посадових окладів працівників прокуратури.
У той же час, відповідно до положень ст.ст.8, 13 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Частиною 9 ст.81 Закону №1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що кореспондується із положеннями ст.ст. 89 і 90 вказаного Закону №1697-VII, відповідно, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України; фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
У ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України закріплено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Законом України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності з 01.01.2015) внесені зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII Перехідні положення Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Бюджетним кодексом, як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Постановою №505 надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати.
Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункти 6 Постанови №505).
Підпунктом 1 п.13 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 14.10.2014) доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Відповідні дії не були вчинені Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України "Про прокуратуру", що також узгоджується із постановами Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №640/3667/18 та від 07.05.2020 по справі №802/1179/16-а.
Вищенаведені правові норми, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зокрема, пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Поряд з цим, Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Проте пунктом 7 розділу ІІ цього ж Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІX оплата праці прокурорів на період до дня звільнення або переведення до створених прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників прокуратури.
Наведені положення Закону №113-ІX неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 "Про умови оплати праці прокурорів" затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (далі - Постанова №1155). Постановою № 1155 не вносилися зміни про збільшення посадових окладів до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
При цьому, виплата заробітної плати згідно з Постановою №1155 і статті 81 Закону №1697-VII пов'язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).
Верховний Суд у постанові від 28 липня 2022 року (справа №160/8181/21) вказав, зокрема, що Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ нерозривно пов'язані з положеннями пункту 21 розділу І цього ж Закону, згідно з яким внесено цілу низку змін до Закону №1697-VII, зокрема до статті 81 щодо розміру заробітної плати. Інтерпретувати і застосовувати приписи Закону №1697-VII у редакції, викладеній згідно із Законом №113-ІХ, треба у системному зв'язку з Прикінцевими і перехідними положеннями останнього, адже якщо інакше, то буде вихолощено (втрачено) ту "композицію" реформування органів прокуратури, яку заклав законодавець, прийнявши цей Закон. Реформування органів прокуратури у спосіб, визначений Законом №113-ІХ (Прикінцеві і перехідні положення), за задумом законодавця, має бути тимчасовим, "одноразовим" заходом для "кадрового перезавантаження" органів прокуратури. Це "перезавантаження" має відбуватися шляхом атестування чинних прокурорів України, результати якого, по суті, визначають їхню подальшу професійну діяльність на займаних посадах. Іншими словами, за наслідками атестації прокурора або звільняють з посади (якщо прокурор, за рішенням кадрової комісії, пройшов її неуспішно) або переводять на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, або у відповідній обласній прокуратурі чи окружній прокуратурі. Передбачені також наслідки відмови від проходження атестації - вони такі самі, як і у випадку неуспішного її проходження, а також випадки відсутності посад для переведення (але вони, як можна виснувати з тексту норм, можуть виникати після успішного проходження атестації). Отож, атестація чинних прокурорів - згідно з приписами Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ - стала наріжною для професійної діяльності прокурорів, точніше для її продовження, адже з її започаткуванням перебування на займаній досі посаді прокурора поставлено у залежність від її результатів. Одночасно з проходженням атестації (Законом № 113-ІХ) розрізнено й умови оплати праці прокурорів залежно від того, на якій посаді і в якому «статусі» вони є. Мовиться про те, що - за текстом абзацу третього пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ - до дня їх звільнення або переведення [до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури] (в останньому випадку - за умови успішного проходження атестації) оплата праці має здійснюватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Матеріали справи не містять відомостей про успішне проходження атестації позивачем.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що розрахунок заробітку позивача потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який останній отримував будучи на займаній посаді, тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурора новоствореної прокуратури.
Варто також звернути увагу, що з набранням чинності постанови №1155 не всім прокурорам України водночас збільшено посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону №113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови №505 і Постанови №1155).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для нарахування позивачу та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного ч.3 ст.81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020.
Вказане узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 27 жовтня 2020 року (справа №826/18228/16), від 14 вересня 2021 року (справа №320/1874/19), від 26 травня 2022 року (справа №540/1268/21), від 26 травня 2022 року (№540/1268/21), від 14 липня 2022 року (справа №240/1984/21), від 28 липня 2022 року (справа №620/1338/21), 18 серпня 2022 року (справа №240/18457/20),
Із врахуванням вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за період з 27.03.2020 по 15.03.2021 діяв на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій (бездіяльності), суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Липа