про залишення позовної заяви без руху
30 березня 2023 року м. Житомир справа № 240/8121/23
категорія 112030300
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ), до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, згідно положень статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Зазначений позов не може бути прийнятий до провадження суду та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Усупереч зазначеному, ОСОБА_1 не надала документ про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Відповідно до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI у відповідній редакції (далі - Закон).
Судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 цього Закону).
За статтею 2 Закону платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
У частині 2 статті 3 Закону визначено перелік об'єктів - заяв до суду, за подання яких судовий збір не справляється, а в статті 5 цього Закону - вичерпний перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг та за видачу судами документів, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 5 Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.
Зазначену норму слід ураховувати в системному зв'язку зі статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною 1 цієї правової норми у випадках, встановлених законом, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах.
Натомість, в силу частини 1 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Таким чином, звертаючись з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_1 діє як законний представник першої в розумінні частини 1 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України, а не як фізична особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб відповідно до частини 1 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Законом не передбачено пільги від сплати судового збору законного представника, який звертається в інтересах неповнолітнього, крім законних представників дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю (пункт 9 частини 1 статті 5 Закону).
Отже, пільга щодо сплати судового збору визначена пунктом 7 частиною 1 статті 5 Закону не поширюється на ситуацію у цьому випадку.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 640/109/19 та в ухвалі Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №620/1060/21.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З огляду на те, що предметом позову є дії суб'єкта владних повноважень, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону визначено, що за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлено ставку судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2023 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Ураховуючи, що відповідно до положень статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи та те, що позовна заява містить вимогу немайнового характеру, розмір судового збору за подання позову складає 1073,60 грн. (2684,00 грн. х 0,4).
Також, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї правової норми передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач просить відповідача здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, визначеної статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду, виникли у період з 17 липня 2018 року (прийняття рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018). Водночас позов подано до суду позивач лише 22 березня 2023 року, тобто вимоги за період з 17 липня 2018 року по 21 вересня 2022 року заявлені з пропуском строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
У заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач указує, що до набрання чинності постанови Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі №240/4946/18 аналогічні позови судом не розглядались. Також вважає, що поважною причиною для поновлення строку є СOVID 2019 та продовження військового стану на території України. Окремо наголошує, що нараховані суми соціальної виплати, на яку особа має право, але не отримані своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує соціальну виплату, виплачується за минулий час без обмеження шестимісним строком.
Посилання позивача на практику Верховного Суду, суд до уваги не приймає, оскільки, неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є непереборними обставинами, які не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, а тому не можуть уважатись поважними.
Щодо посилання позивача на карантинні обмеження та військовий стан на території України, суд указує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року введено карантин та відповідні обмежувальні заходи з 12 березня 2020 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України № 540-IX), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).».
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-ІХ (далі Закон України № 731-ІХ), який набрав чинності 17 липня 2020 року, внесені зміни до пункту VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його зміст в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.».
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Вищевикладене свідчить про те, що законодавець передбачив закінчення продовжених у зв'язку із запровадженням карантину строків 06 серпня 2020 року. Водночас зауважив, що підставою для продовження таких строків є відповідна заява особи із зазначенням причини їх пропуску, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Покликаючись на введення в державі карантинних обмежень у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу на підтвердження обставин, пов'язаних із такими подіями, які мали місце у відношенні безпосередньо до нього та перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Саме ж лише посилання на існування певних обставин, не дає суду можливості вважати, що обмеження, впроваджені у зв'язку з карантином, були об'єктивно непереборними обставинами дотримання строку звернення до суду.
Також суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на запровадження в Україні воєнного стану, оскільки строки звернення до суду спливли ще у 2018 році, а тому запровадження у лютому 2022 року в Україні воєнного стану жодним чином не вплинуло на можливість реалізації позивачем права звернення до суду.
Більш того, суд зазначає, що запровадження в Україні воєнного стану не може бути підставою для безумовного поновлення строків звернення до суду, оскільки особа яка звертається до суду з клопотанням про поновлення строку повинна вказати на об'єктивні обставини, які перешкодили своєчасному зверненню до суду через запровадження воєнного стану.
ОСОБА_1 до заяви про поновлення строку звернення до суду не надано доказів, які б об'єктивно підтверджували, що із запровадженням в Україні воєнного стану позивач був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Також, судом не беруться до уваги посилання ОСОБА_1 , що нараховані суми соціальної виплати, на яку позивач має право, але не отримані своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує соціальну виплату, виплачується за минулий час без обмеження строком, з таких мотивів.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У відповідності до наведеної норми, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Її зміст вказує на те, що вона врегульовує строки виплати пенсії, яка була нарахована, але не виплачена пенсіонеру.
Ураховуючи те, що спірні правовідносини не стосуються нарахованої, але не виплаченої пенсії, а також те, що наведена норма врегульовує питання строків виплати такої пенсії, а не строків звернення до суду, стаття 55 Закону України №2262-ХІІ не може бути застосована при розгляді питання строків звернення до суду.
Отже, вказані обставини не є об'єктивними перешкодами для своєчасної реалізації права на звернення до суду у строк, установлений процесуальним законом, та не можуть бути підставою для висновку про його поновлення.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом 10 днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частинами 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 не сплачено судовий збір, пропущено строк звернення до суду, а причини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням ОСОБА_1 строку для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних причин пропуску строку та доказів на їх підтвердження щодо позовних вимог за період з 17 липня 2018 року по 21 вересня 2022 року, а також документу про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн. на такі реквізити: ГУК у Жит.обл/ТГ м.Житомир/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37976485; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA048999980313181206084006797; код класифікації доходів бюджету 22030101.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 залишити без руху.
Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків - 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис