30 березня 2023 року м. Житомир справа № 240/33166/22
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання незаконним і скасуваня наказу, визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати незаконним і скасувати наказ керівника апарату Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області від 26.07.2022 №37-к "Про внесення змін до наказу по апарату райдержадміністрації від 10.03.2033 "12-К "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на час проходження військової служби" в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області та її апарату, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплаті йому середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 27.11.2022 (період перебування на військовій службі);
- стягнути з Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області середній заробіток (з урахуванням індексу інфляції) за період з 19.07.2022 по 27.11.2022 в розмірі нарахованому на момент припинення виплати (19.07.2022) зі сплатою відповідних обов'язкових платежів із цієї суми та його розподілу у відповідних бухгалтерських документах, що визначає розмір пенсійного забезпечення на відповідні періоди, в яких вони мали бути здійснені;
- визнати протиправною бездіяльність Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області та її апарату, яка полягає у обмеженні його права на щорічну основну відпустку за період з 19.07.2022 по 27.11.2022 та зобов'язати включити цей період в стаж роботи, який дає право на щорічну основну відпустку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним наказом йому припинено виплату середнього заробітку на час призову на військову службу. Вважає, що такий наказ прийнято відповідачем необґрунтовано та без наявності на те підстав, відтак останній підлягає скасуванню у судовому порядку, а відповідач зобов'язаний нарахувати та виплачувати з 19.07.2022 по 27.11.2022 йому середній заробіток. Крім того, відповідач зобов'язаний включити період проходження військової служби в стаж роботи, який дає право на щорічну основну відпустку
Ухвалою відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 257 КАС України.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого останній зазначив, що у зв'язку із змінами, внесеними до ч.3 ст. 119 Кодексу законів про працю України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, наказом від 26.07.2022 №37-к "Про внесення змін до наказу по апарату райдержадміністрації від 10.03.2033 "12-К "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на час проходження військової служби" позивачу з 19.07.2022 припинено нарахування і виплату середнього заробітку. Стаття 119 КЗпП України передбачає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків. Відповідно до вказаної статті за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Таким чином, працівникам прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації надаються гарантії та пільги відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", але за ними зберігаються місце роботи і посада на підприємстві. Крім того, Законом від 01.07.2022 №2352-ІХ внесено зміни до ст.82 КЗпПУ і ст.9 Закону України "Про відпустки" та визначено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову. Тому, вважає позовні вимоги безпідставними. Просив в позові відмовити.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з жовтня 2020 року працює в Бердичівській РДА на посадах завідуючого юридичним сектором, апарату РДА, начальника юридичного відділу апарату РДА.
Наказом командира НОМЕР_1 окремого батальйону територіальної оборони від 27.02.2022 №3 позивача з 26.02.2022 прийнято на військову службу відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", зараховано до списків особового складу НОМЕР_1 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України на посаду старшого солдата.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 26.11.2022 №279 позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я з 26.11.2022.
Відповідно до наказу керівника апарату Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області від 10.03.2022 №12-К у зв'язку з прийняттям позивача на військову службу останнього увільнено від роботи та згідно з ст. 119 КЗпП України збережено за ним місце роботи, займану посаду та середній заробіток з 26.02.2022 до дня фактичного звільнення з військової служби.
У зв'язку із змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, наказом керівника апарату Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області від 26.07.2022 №37-к "Про внесення змін до наказу по апарату райдержадміністрації від 10.03.2033 "12-К "Про увільнення від роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на час проходження військової служби" позивачу з 19.07.2022 припинено нарахування і виплату середнього заробітку.
Не погоджуючись з вказаним наказом позивач, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Крім того, слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022.
Відносно посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об'єктивно призводить до погіршення становища, суд зазначає наступне.
Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: "На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю."
В пункті 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
На час прийнятті спірного наказу та на даний час Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд зазначає, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ не містить таких вимог, з огляду на вказане суд вважає посилання позивача у цій частині необґрунтованим.
Вказане правове регулювання спірних правовідносин свідчить на користь висновку, що відповідач, приймаючи оспорюваний наказ діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому відсутні підстави для його скасування.
Аналогічну правову позицію висловив Третій апеляційний адміністративний суд в постанові від 28.02.2023 у справі №160/12670/22.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області та її апарату, яка полягає у обмеженні права на щорічну основну відпустку за період з 19.07.2022 по 27.11.2022 та зобов'язання включити цей період в стаж роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини в цій частині врегульовані Кодексом законів про працю України, Законами України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі -Закон № 889-VIII) та "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Статтею 57 Закону № 889-VIII визначено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до ст.59 цього Закону щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Пунктом 2 ч.1 ст.82 КЗпПУ (в редакції зі змінами, внесеними згідно Закону від 01.07.2022 № 2352-IX, яка діє з 19.07.2022) передбачено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.
Аналогічне правове регулювання міститься в ст.9 Закону України "Про відпустки".
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку не зараховується час, коли працівник проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з тим, позивачем всупереч вимог зазначеної процесуальної норми не надано будь-яких доказів, що він звертався до відповідача з питання зарахування стажу військової служби до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку за місцем роботи.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що наказом керівника апарату Бердичівської РДА від 06.12.2022 № 64-В позивачу була надана щорічна основна оплачувана відпустка за період роботи 11.10.221 - 10.10.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
В той же час суд зазначає, що ст.40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Таким чином, позивач на період проходження військової служби мав право на щорічну основну відпустку в порядку, визначеному ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність спірних дій та наказу, а відтак позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_4 ) до Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області (пл. Соборна, 23,Бердичів,Житомирська область,13301. ЄДРПОУ 04053619) про визнання протиправним та скасування наказу, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос