Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 березня 2023 року Справа№200/2033/22
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, з 1 березня 2018 р. у належному розмірі та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018, 2020 роки протиправною;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 користь недоплачене грошове забезпечення у розмірі 38 252,07 грн.;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 300,70 грн. та 27,3% середнього заробітку за період з 29.08.2021 р. по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 сплатити податкові та інші обов'язкові платежі, які підлягають відрахуванню, зі стягнутих на мою користь коштів за цим адміністративним позовом;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати довідку про нараховане грошове забезпечення за весь період служби у військовій частині НОМЕР_1 після проведеного нарахування грошового забезпечення у належному розмірі, у відповідності з приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що у період з 27 липня 2017 року по 28 серпня 2021 року вона проходила військову службу за контрактом у Збройних силах України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 серпня 2021 року №207 її було виключено зі списків особового складу військової частини. За результатом розгляду довідок, наданих відповідачем на її запит, було встановлено, що надбавка за вислугу років виплачувалась у зменшеному розмірі, ніж належало, та відповідно й інші види виплат, до складу яких входить дана надбавка. Також, у 2018 та 2020 роках не була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Окрім того, зазначає, що їй нараховано компенсацію за невикористану відпустку за 23 доби, про що зазначено в наказі командира частини НОМЕР_1 від 28 серпня 2021 року №207, а не 27 діб. Зазначає, що оскільки відповідач здійснив виплату грошового забезпечення 08.09.2021, виплату компенсації за неотримане речове майно 09.12.2021, а також не доплатив грошове забезпечення, то за затримку розрахунку вважає, що відповідач повинен нести відповідальність, передбачену ст.116, 117 КЗпП України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/2033/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем засобами електронного зв'язку надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки фактично позивача було звільнено з військової служби 28 серпня 2021 року, а звернулась до суду 28 січня 2022 року, тобто через 6 місяців після свого звільнення. Також, зі змісту позовних вимог про визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, з 1 березня 2018 р. у належному розмірі та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018, 2020 роки протиправною; стягнення з військової частини НОМЕР_1 користь недоплачене грошове забезпечення у розмірі 38 252,07 грн відповідачу вбачається, що позивач просить суд визнати неправомірним факт нарахування відповідачем грошового забезпечення позивачу у належному розмірі. Також, відповідач вважає, що звернення позивача з вимогами про стягнення середнього розміру заробітної плати за час затримки розрахунку є передчасними, оскільки за думкою самого позивача, остаточного розрахунку з ним ще не проведено. Інші вимоги позивача вважає похідними від основної вимоги та такими, що не підлягають до задоволення.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення їй ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску у відповідності до вимог частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року поновлено пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду, продовжено розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням активних бойових дій на території Донецької області, задля збереження життя та здоров'я учасників справи, працівників суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, у встановлений КАС України строк рішення по справі з об'єктивних причин не було прийнято, справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України (серія НОМЕР_2 виданого Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 6 грудня 2000 року), РНОКПП НОМЕР_3 .
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_4 , виданого 16 квітня 2018 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 27.07.2017 року №163, відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини ІІ пункту 18, частини ІІІ пункту 42, частини IV пункту 81 Положення про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 та на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_5 від 27.07.2017 року №88 з солдатом ОСОБА_1 , укладено контракт про проходження військової служби за контрактом та призначено на посаду курсанта навчальної медичної роти з 27 липня 2017 року зараховано до списків особового складу частини, та на всі види забезпечення. Пунктом 2 Наказу визначено виплату надбавки за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Відповідно до витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.08.2021 №207, старшого солдата ОСОБА_1 , командира відділення зв'язку групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25 серпня 2021 року №164-РС у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Бахмутського об'єднаного міського територіального центру комплектування та підтримки Донецької області.
З 28 серпня 2021 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 29 серпня 2021 року.
Також, у Наказі зазначено, що вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна 18 років 02 місяці 15 днів, пільгова 08 років 07 місяців 15 днів, загальна 26 років 10 місяців 00 днів. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік. Виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань згідно наказу Міністра оборони України від 18.02.2020 №45 у розмірі одного окладу за військовим званням.
Проходження позивачем військової служби за контрактом з 27.07.2017 року по 28.08.2021 року також підтверджується інформацією, зазначеною у військовому квитку серії НОМЕР_6 .
Згідно Довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 04.02.2021 року №269 виданої старшому солдату ОСОБА_1 про те, що вона дійсно в період з 28.10.2017 по 03.11.2017, з 03.11.2017 по 10.12.2017, з 15.12.2017 по 30.04.2018 безпосередньо приймала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м.Бахмут Донецької області.
Довідкою про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення від 04.02.2021 року №270, виданої старшому солдату ОСОБА_1 засвідчено, що вона дійсно в період з 30.04.2018 по 06.06.2018, з 17.12.2018 по 11.08.2019, з 20.03.2020 по 23.11.2020 безпосередньо приймала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення м.Бахмут Донецької області.
Матеріали справи виписку по картці/рахунку, відкритому позивачем в Акціонерному Товаристві Комерційний Банк «ПриватБанк», в якій зазначено, що 08.09.2021 року на особовий рахунок позивача Військовою частиною НОМЕР_1 було перераховано кошти у розмірі 78 882,20, 09.12.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 було перераховано кошти у розмірі 22 975,14 грн.
Також, позивачем до матеріалів справи надано копію диплому (серія НОМЕР_7 ) про те, що ОСОБА_1 закінчила у 2001 році Українську інженерно-педагогічну академію і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Професійне навчання. Автоматизовані системи управління промисловими установами» та здобула кваліфікацію інженера-педагога.
Відповідно до Додатку до диплома про вищу освіту НОМЕР_7 , ОСОБА_1 з 1 вересня 1995 року по 30 червня 2001 року навчалась в Українській інженерно-педагогічній академії, терміном навчання - 6 років, форма навчання - заочна.
22 вересня 2021 року, ОСОБА_1 звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 з інформаційним запитом, в якому просила надати письмову інформацію щодо належних їй виплат: щодо видів та розміру грошового забезпечення, які їй виплатили при звільненні; вчасно та чи в повному обсязі було проведено розрахунок при звільненні; довідку про розмір грошового забезпечення за період з 28.10.2017 по 28.09.2021; довідку про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 28.10.2017 по 28.09.2021; довідку-розрахунок за неотримане речове майно; довідку про розмір виплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Позивачем до матеріалів справи було надано довідку від 27.11.2021 року №1046 видану Військовою частиною НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_2 за період з 28.10.2017 по 28.09.2021.
Позивач вважає, що під час проходження нею служби та при її звільненні, відповідачем були порушені її права, у звя'зку з чим вона була змушена звернутися до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України № 2262-ХІІ .
Крім того, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Статтею 9 Закону України № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону України № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Суд зазначає, що Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Цей Порядок № 260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Дія цього Порядку № 260 (крім розділів II, V-IХ, ХІI-ХХV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно пункту 4 Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Абзацом 5 пункту 7 Порядку № 260 визначено, що у разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.
Розділом ІV Порядку № 260 визначено порядок виплати надбавки за вислугу років..
Пунктом 1 зазначеного розділу передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах:
від 1 до 5 років - 25 відсотків;
від 5 до 10 років - 30 відсотків;
від 10 до 15 років - 35 відсотків;
від 15 до 20 років - 40 відсотків;
від 20 до 25 років - 45 відсотків;
від 25 і більше років - 50 відсотків.
Відповідно до пункту 2 розділу, вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Пункт 3 зазначеного розділу визначає, що для виплати надбавки за вислугу років зараховуються періоди:
зазначені в постанові Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами);
проходження військової служби, які зараховуються на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця на посадах, передбачених у штатах кораблів, катерів, морських суден або самохідних рейдових суден (далі - кораблі (судна)), у тому числі, які ремонтуються, а також на посадах, передбачених в управліннях груп, ланок, загонів, дивізіонів, бригад і центрів, до складу яких входять кораблі (судна), які постійно розміщені на кораблях (суднах);
проходження військової служби під час виконання обов'язків у складі національного контингенту і національного персоналу, які зараховуються на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці.
Для виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям, призваним або прийнятим на військову службу із запасу, зараховуються всі періоди попередньої служби.
Періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у пільговому порядку, обчислюються відповідно до чинного законодавства України.
Періоди служби, обчислені на пільгових умовах відповідно до раніше встановленого порядку, перерахунку в бік зменшення не підлягають.
Відповідно до пунктів 4, 5 цього розділу, у разі поновлення на військовій службі внаслідок незаконного звільнення до вислуги років військовослужбовців зараховується час відсутності на службі з дня звільнення до дня поновлення на військовій службі. До вислуги років військовослужбовців не зараховується час відбування покарання у вигляді арешту (крім випадків, передбачених статтею 55 Кримінально-виконавчого кодексу України), а також час самовільного залишення військової частини або місця служби.
Згідно пункту 6 розділу, для виплати надбавки за вислугу років командир військової частини щорічно станом на 01 січня оголошує наказом вислугу років військовослужбовців.
Наказ видається на підставі особових справ військовослужбовців та інших документів (за їх наявності), що підтверджують проходження військової служби. Календарна та пільгова вислуга років зазначаються окремо.
Оголошення вислуги років для командира військової частини здійснюється наказом вищого командира за підпорядкованістю.
Пунктом 7 цього розділу визначено, що військовослужбовцям, які прибули до військової частини для подальшого проходження служби, виплата надбавки за вислугу років здійснюється на підставі інформації про вислугу років, зазначеної у грошовому атестаті.
Після надходження до військової частини особової справи військовослужбовця вислуга років для виплати йому надбавки оголошується наказом командира військової частини.
Як вбачається з довідки від 27.11.2021 року №1046 виданої Військовою частиною НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.10.2017 по 28.09.2021, позивачу у спірний період, а сам з 1 березня 2018 року була встановлена надбавка за вислугу років: березень 2018-1050,00; квітень 2018-червень 2018 -1074,50; липень 2018-грудень 2018- 1228,00; січень 2019-травень 2019- 1228,00; червень 2019-жовтень 2019 -1440,00; листопад 2019-3134,00; грудень 2019-1620,00; січень 2020-грудень 2020-1620,00; січень 2021-лютий 2021-1620,00; березень 2021-1759,35 ; квітень 2021 року по липень 2021- 1800,00; серпень 2021-1509,68.
Позивач, вважаючи, що відповідачем невірно була обрахована сума її вислуги посилається на Постанову Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 №393,згідно якої її повинен бути зарахована час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції (один місяць служби за три місяці), час проходження служби, протягом якого особа брала у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях (один місяць служби за три місяці); час навчання у цивільних закладах вищої освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання (із розрахунку - один рік навчання за шість місяців) та час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (один місяць служби за сорок днів).
З приводу цього, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393 (далі- Постанова №393) встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті “ж” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.
Абзацом 1 пункту 2 Постанови №393 визначено, що до вислуги років особам офіцерського складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони та інших військових формувань, створених Верховною Радою України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, а також особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті “ж” статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсій згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» додатково зараховується час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку - один рік за шість місяців.
Пунктом 3 Постанови №393 визначено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах, зокрема:
а) один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
г) один місяць служби за сорок днів: час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку про те, що періоди служби позивача, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції (один місяць служби за три місяці), час проходження служби, протягом якого особа брала у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях (один місяць служби за три місяці); час навчання у цивільних закладах вищої освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання (із розрахунку - один рік навчання за шість місяців) та час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (один місяць служби за сорок днів) повинні зараховуватись на пільгових умовах - до стажу роботи при призначенні та нарахуванні пенсії, а не при визначенні безпосереднього стажу служби для призначення та виплати їй щомісячної доплати за вислугу років.
Правова позиція аналогічного змісту щодо подібних правовідносин викладена у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №818/1614/17, від 24 вересня 2020 року у справі №808/3073/16, від 28 січня 2021 року у справі №825/1504/17.
При цьому, судом встановлено, що позивачу була нарахована та виплачувалась надбавка за вислугу років, підстав вважати її невірно обрахованою, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги позивача пов'язані з протиправністю бездіяльністю відповідача щодо неналежного розміру надбавки за вислугу років з 1 березня 2018 року у відповідності до приписів Постанови №393, необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.
Щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2020 роки, суд зазначає наступне.
Як вбачається з довідки від 27.11.2021 року №1046 виданої Військовою частиною НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.10.2017 по 28.09.2021, позивачу не була нарахована та виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2020 роки.
Відповідно до п. 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
15.02.2018 Міністром оборони України виданий наказ №65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік», відповідно до пункту 9 якого наказано: матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород і морського грошового забезпечення).
Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби. Інші одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.
Разом з цим, пунктом 7 зазначеного наказу передбачено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2018 році здійснювати за нормами, установленими законодавством України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такого порядку щодо здійснення виплат:
у першу чергу - розрахунки зі звільненими військовослужбовцями;
у другу - щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду;
у третю - грошова допомога для оздоровлення;
у четверту - інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів).
Із вищевикладеного вбачається, що у 2018 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалась за умови необхідного фінансування та наявності поважних причин, зазначених у заяві військовослужбовця.
Разом з цим, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, передбачена п. 33.1 Інструкції №260, відповідно до п. 7 наказу Міністерства оборони України №65 від 15.02.2018 є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яке виплачується в останню чергу за наявності коштів.
Відповідно до п. 6 наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 р. №45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік», зі змінами внесеними наказом Міноборони України від 26.06.2020 р. №236, матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі матеріальна допомога) виплачувати в розмірі одного окладу за їх військовими званнями.
Виплату матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав, зокрема, вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) унаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляд), протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що позивач зверталась у 2018 та 2020 роках до відповідача з заявами (рапортами) з зазначенням поважних причин, визначених наказом Міністерства оборони України «Про бюджетну політику Міністерства оборони України» № 65 від 15.02.2018 та наказом Міністерства оборони України від 18.02.2020 р. №45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік», з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
З огляду на наведене, судом не встановлено порушення прав позивача в цій частині позовних вимог.
Позовні вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 недоплачене грошове забезпечення у розмірі 38 252,07 грн., зобов'язання військової частини НОМЕР_1 сплатити податкові та інші обов'язкові платежі, які підлягають відрахуванню, зі стягнутих на користь позивача коштів за цим адміністративним позовом; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 надати довідку про нараховане грошове забезпечення за весь період служби у військовій частині НОМЕР_1 після проведеного нарахування грошового забезпечення у належному розмірі, у відповідності з приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, та стягнення з військової частини НОМЕР_1 середньої заробітної плати за час затримки розрахунку за недоплачене грошове забезпечення, є похідними від позовної вимоги, пов'язаної з протиправністю бездіяльністю відповідача щодо неналежного розрахунку розміру надбавки за вислугу років з 1 березня 2018 року, та невиплатою матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018, 2020 роки. Їх задоволення залежить від задоволення чи відмови у задоволенні основної вимоги.. Оскільки основна позовна вимога до задоволення не підлягає, не підлягають до задоволення і похідні позовні вимоги.
Щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні грошового забезпечення у розмірі 78 882,20 грн., компенсації за неотримане речове майно у розмірі 22 975,14 грн., суд зазначає наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.08.2021 №207, старшого солдата ОСОБА_2 , з 28 серпня 2021 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Матеріали справи містять виписку по картці/рахунку, відкритому позивачем в Акціонерному Товаристві Комерційний Банк «ПриватБанк», в якій зазначено, що 08.09.2021 року на особовий рахунок позивача Військовою частиною НОМЕР_1 було перераховано кошти у розмірі 78 882,20 та 09.12.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 було перераховано кошти у розмірі 22 975,14 грн.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата.
Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення позивачем у червні 2021 року відпрацьовано 30 днів, у липні 2021 року - 31 день, разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день.
З довідки про грошове забезпечення встановлено, що у червні 2021 року позивачу нараховано грошове забезпечення у сумі 12 625,41 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3 000,00 грн, оклад за військовим званням - 600,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 800,00 грн, доплата за виконання особливо важливих завдань - 3 510,00 грн, премія- 3 300,00 грн, індексація - 415,41 грн.
У липні 2021 року позивачу нараховано грошове забезпечення у сумі 12 750,03 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3 000,00 грн, оклад за військовим званням - 600,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 800,00 грн, доплата за виконання особливо важливих завдань - 3 510,00 грн, премія - 3 300,00 грн, індексація - 540,03 грн.
День звільнення позивача 28 серпня 2021 року вважається останнім днем служби.
Водночас, судом встановлено, що 08.09.2021 року на особовий рахунок позивача Військовою частиною НОМЕР_1 було перераховано кошти у розмірі 78 882,20.
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по 8 вересня 2021 року становить 10 календарних днів.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (12 625,41 грн + 12 750,03 грн) : 61 календарних днів = 415,99 грн.
Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає: 415,99 грн х 10 календарних днів = 4 159,90 грн.
Також, 09.12.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 було перераховано кошти у розмірі 22 975,14 грн. за неотримане речове майно.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено 9 грудня 2021 року, а не в день її звільнення 28 серпня 2021 року.
Період затримки розрахунку при звільненні з 29 серпня 2021 року по 9 грудня 2021 року становить 102 календарних дня.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (12 625,41 грн + 12 750,03 грн) : 61 календарних днів = 415,99 грн.
Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає: 415,99 грн х 102 календарних днів = 42 430,98 грн.
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із несвоєчасно сплаченими коштами за неотримане речове майно 22 975,14 грн., середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні 42 430,98 грн. не можна вважати співмірним, оскільки така компенсація значно перевищує суму заборгованості.
Враховуючи викладене, суд при вирішенні цього спору враховує, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, при прийнятті рішення у цій справі необхідно враховувати принцип співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки з нею розрахунку при звільненні. Необхідним є з'ясування частки недоплачених позивачу сум від загальної суми, що підлягала до виплати позивачу на час її звільнення.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів за неотримане речове майно становить 22 975,14 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 29 серпня 2021 року по 9 грудня 2021 року становить 54,14 % (22 975,14 : 42 430,98 х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 54,14% розраховується наступним чином: 415,99 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 54,14% = 225,22 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 225,22 грн. х 102 ( днів затримки розрахунку) = 22 972,44 грн.
Таким чином загальний розмір середнього заробітку, який визначений пропорційно розміру невиплачених позивачу сум за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 27 132,34 грн.
Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не зразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо неповного розрахунку, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, будучи обізнаною щодо невиплати їй відшкодування за неотримане речове майно, зверталась до суду щодо оскарження дій відповідача в цій частині. Крім того, аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Також, під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем належних позивачеві сум була обумовлена проявом грубого свавілля.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсаційних виплат та стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000,00 грн.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021р. у справі № 360/3574/19.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та, як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000 (п'ять тисяч гривень) 00 коп.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000 (п'ять тисяч гривень) 00 коп.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 29 березня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.В. Кочанова