30 березня 2023 року Справа № 160/1289/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1-Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 2-Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до 1- Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 2- Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 046350011811 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.01.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/- р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу роботи по списку № 2 період роботи з 01.07.1999 року по 12.03.2000 року на посаді машиніста конвеєра в/о «Павлоградвугілля» ЦЗФ «Павлоградська» та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до заяви від 03 січня 2023 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із письмовою заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах їй було протиправно відмовлено в призначенні пенсії, посилаючись на недостатність необхідного пенсійного віку і не зарахувавши до пільгового стажу всі періоди її роботи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року відкрито провадження у справі №160/1289/23, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
20.02.2023 до суду електронною поштою від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач-2 вважає вимоги позивача безпідставними і необґрунтованими.
Посилаючись на норми ч. 1, абз. 1 п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області переконане у правильності прийнятого ним рішення відносно позивача.
27.02.2023 через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач-1 погоджується з прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, рішенням.
Відповідач зазначає, що відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148- VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними): статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ.
Застосуванню підлягають ст. 13 частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VІІІ для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148- VIII, набрав чинності 11.10.2017 року, а тому досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, для призначення пенсії особі необхідно було до 11.10.2017 року.
Станом на 11.10.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повних 48 років та не досягла пенсійного віку, встановленого абз «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (50 років).
На час звернення за призначенням пенсії 03.01.2023 позивач досягла 52 роки та не досягла пенсійного віку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Посилаючись на Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, враховуючи, що атестація робочих місць на підприємстві проводилась згідно наказів №161 від 01.07.1994 і №109 від 13.03.2000, відповідач звертає увагу на те, що термін дії атестації, затвердженої наказом №1617 від 01.07.1994 (5 років) закінчився 30.06.1999, а термін дії наступної атестації, затвердженої наказом №109 розпочався 13.03.2000 року. Перерва в проведені атестації становить період з 01.07.1999 по 12.03.2000.
Судом встановлено наступні обставини, які підтверджені матеріалами справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 03.01.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою і документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046350011811 від 12.01.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Необхідний пенсійний вік становить 54 роки 6 місяців.
Пенсійним фондом встановлено, що вік заявниці 53р. 7 місяців 27 днів.
Необхідний страховий стаж становить 24 роки.
Страховий стаж особи становить 37 р. 8 м. 26 д.
Необхідний пільговий стаж становить 10 років.
Пільговий стаж особи становить 31 рік 3 місяці 28 днів.
До стажу роботи за Списком №2 не враховано період з 01.07.1999 по 12.03.2000, оскільки в зазначений період наявний розрив між проведенням атестацій.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного:
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист,
що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При прийнятті рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області керувалось п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України №1058, якими визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції від 09.12.2012 до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213) було встановлено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
В подальшому до ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечення» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213 були внесені зміни, зокрема п. «б» був викладений в наступній редакції:
«працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
23.01.2020 Конституційним Судом України було прийнято рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу 1, п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІ.
Вказаним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Згідно статей 151-2, 152 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Оскільки позивач звернулася із заявою про призначення пенсії після набрання рішенням Конституційного Суду України законної сили, застосуванню підлягають норми ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції від 09.12.2012 до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213).
Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV .
В рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (переглянута Великою Палатою Верховного Суду від 03.11.2021) за позовом особи, якої було визнано протиправним та скасоване рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 17.08.2020 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити особі пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 12.08.2020 року на підставі п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення.
Вказане рішення є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу ПФУ щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. В рішенні також наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:
а) позивачем є особа, яка:
-звернулась до ПФУ за призначенням пенсії після 23 січня 2020 року з підстав, визначених ст. 13 Закону №1788-ХІІ;
-на момент звернення досягла: чоловіки -55 років, жінки -50 років;
-набула стаж роботи, визначений ст. 13 Закону №1788-ХІІ;
-відповідачем є орган ПФУ, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
В даній зразковій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про застосування саме норм Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періоду її роботи з 01.07.1999 по 12.03.2000 на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, суд зазначає наступне.
За визначенням наведеним у ст. 1 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом , а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України від 54.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.2.14.Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій"
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
За записами копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 21.07.1987 була прийнята машиністом конвеєра 2 розряду Виробничого об'єднання «Павлоградвугілля» відповідно до наказу №25-к від 22.07.1987 (запис №4);
-01.03.2002 - звільнена за ст. 36 п. 5 КЗпП України за переводом на Виробничий філіал «Збагачувальна фабрика «Павлоградська» відповідно до наказу №126 від 01.03.2002 (запис № 6).
На підтвердження роботи у спірний період позивачем було також надано копію довідки ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 23.12.2022 №2605, якою підтверджено, що за період роботи з 11.03.1994 по 01.03.2002 позивач виконувала роботи на основному виробництві по збагаченню вугілля за професією машиніст конвеєра, що передбачено Списком №2 розділу ІІ підрозділу 2030000а код 13777 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03 1994 №162 і постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2002 №126.
Дана професія пройшла атестацію згідно наказу №161 від 01.07.1994 і наказу №109 від 13.03.2000.
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Тобто, за змістом наведених положень надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 10.12.2020 року у справі №372/403/17.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у постанові №687/975/17 працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу з підстав неналежного оформлення довідок про підтвердження наявного трудового стажу позивача.
Суд наголошує, що визначальним для призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Щодо посилання відповідача-2 на розрив між проведенням атестацій у період з 01.07.1999 по 12.03.2000, суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Зазначений Порядок № 383 регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Згідно п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 ( Порядок № 442) і розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (Методичні рекомендації).
Частиною 2 пункту 4 Порядку № 442 встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці № 41 від 01.09.1992 р., періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Зміст вищезазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
Таким чином, законодавцем покладений обов'язок своєчасного та якісного проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому не проведення або несвоєчасне та неякісне проведення з вини керівників підприємств атестації не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Тобто, відсутність атестації взагалі не може бути підставою для відмови позивачу у призначені пенсії на пільгових умовах.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16 не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Виходячи з правового аналізу, враховуючи наявність в трудовій книжці ОСОБА_1 записів, що підтверджують її роботу за Списком №2, наявність довідки, що підтверджує спірний період роботи позивача, суд приходить до висновку про безпідставність і протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, яким до пільгового стажу не зараховано всі наявні періоди роботи.
Таким чином, позивач досягла пенсійного віку і має достатній пільговий стаж для призначення і виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
З урахуванням наведених норм, суд дійшов висновку про помилковість доводів відповідача-2 про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції і діючого законодавства України.
Стосовно позовних вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» » від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, суд зазначає.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
За приписами ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до пільгового стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи наведене, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі не надали.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн згідно квитанції № 32528798800006199872 від 24.01.2023 за подачу позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у сумі 536,80 грн.
Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до 1-Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), 2- Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії-задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 046350011811 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.01.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/- р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до пільгового стажу роботи по списку № 2 період роботи з 01.07.1999 року по 12.03.2000 року на посаді машиніста конвеєра в/о «Павлоградвугілля» ЦЗФ «Павлоградська» ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до заяви від 03 січня 2023 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона