Номер провадження: 22-ц/813/1134/23
Справа № 495/5860/20
Головуючий у першій інстанції Боярський О. О.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
14.03.2023 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Цюри Т.В.,
за участю секретаря - Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 березня 2021 року у складі судді Боярського О.О.,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання відомостей недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, поширені ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 використовуючи своє службове становище, а саме: надання юридичного обґрунтування щодо нарахування та подальшої виплати індексації ОСОБА_3 , мав на меті отримати неправомірну вигоду. Просив визнати вказані відомості наклепом, зобов'язати ОСОБА_2 спростувати вказані відомості шляхом принесення вибачень ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2016 року по теперішній час позивач проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді заступника начальника прикордонного загону з правової роботи - начальника групи юридичного забезпечення. 28.08.2020 посадовими особами Державного бюро розслідувань та Військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону було проведено обшук (в порядку ст.234-235 КПК України) в службовому кабінеті позивача та за адресою його проживання в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42020161020000032 від 23.07.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. За результатами розслідування вищевказаного кримінального провадження, відповідно до вироку Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.09.2020 у справі №495/5471/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.27, ч.1 ст.369 та ч.1 ст.190 КК України. Відповідно до описової частини вироку, зазначено, що слід дійти висновку, що громадянин ОСОБА_2 , шляхом обману, повідомив громадянину ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 , використовуючи своє службове становище, а саме: надання юридичного обґрунтування щодо нарахування та подальшої виплати індексації ОСОБА_3 , має на меті отримати через ОСОБА_2 неправомірну вигоду, скориставшись службовим становищем ОСОБА_1 та його «іменем», вимагав у потерпілого неправомірну вигоду з метою власного збагачення, тим самим на думку позивача його честь, гідність та ділова репутація були принижені, підставою чого було розповсюдження неправдивих відомостей про ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що аналізуючи текст описової частини вироку Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.09.2020 у справі №495/5471/20 стає зрозумілим, що відповідач, при спілкуванні з ОСОБА_4 , вводячи його в оману, скористався «іменем» позивача, що в дальшому стало підставою для правоохоронних органів на проведення відносно ОСОБА_1 слідчих дій. Підтвердженням того, що необґрунтовано зазнали приниження честь та ділова репутація ОСОБА_1 є матеріали кримінального провадження, адже повідомлення про підозру ОСОБА_1 винесено не було, до відповідальності не притягувався. Тому на думку апелянта його честь, гідність та ділова репутація була принижена, підставою чого було оскарження неправдивих відомостей про нього ОСОБА_2 . Позивачу є незрозумілим, з яких причин суд першої інстанції прийняв матеріали кримінального провадження, як оціночні судження, а не як наклеп, адже зі змісту вироку чітко вказано про факт використання та приховування за «іменем» та «службовим становищем» позивача з боку відповідача, про що володіли інформацією відповідно потерпіла сторона, сторона обвинувачення та суд при розгляді кримінального провадження. Апелянт посилався на те, що відповідно до ст.66 КПК України, у процесуальних правах свідка, як учасника кримінального провадження, не передбачено права знайомитись з матеріалами кримінального провадження, робити з них копії, тому відповідно з об'єктивних підстав він не мав можливості надати до суду вирок суду.
Сторони в судове засідання 14.03.2023 року не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим суд вирішив розглянути справу без участі сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) Південного регіонального управління ДПС України, м. Білгород-Дністровський з 25.05.2016 року по теперішній час.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 вересня 2020 року у справі №495/5471/20 відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 369 та ч. 1 ст. 190 КК України.
Згідно вироку встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №137-ос від 23.03.2020 року був призначений на посаду офіцера відділення проходження служби особовим складом відділу кадрів Білгород-Дністровського прикордонного загону. З 07.06.2018 року у ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу за контрактом на посаді інспектора прикордонної служби 1-ї категорії - інструктор кінологічної групи відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » прапорщик ОСОБА_5 , якого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №143-ос від 26.03.2020 року звільнено з військової служби, у зв'язку з закінченням строку контракту. Будучи обізнаним про право ОСОБА_5 на нарахування та виплату індексації, приблизно наприкінці квітня - початку травня 2020 року, точну дату та час не встановлено, під час особистої зустрічі з останнім, яка відбулась на території ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у обвинуваченого ОСОБА_2 виник злочинний корисливий умисел, спрямований на заволодіння чужим майном - грошовими коштами ОСОБА_5 у сумі 15000 грн., шляхом обману та підбурювання його до надання службовій особі - помічнику начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з правової роботи - начальнику групи правового забезпечення ОСОБА_1 , неправомірної вигоди за вчинення службовою особою, в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-яких дій з використанням наданого їй службового становища, а саме: за надання юридичного обґрунтування щодо нарахування та подальшої виплати індексації за період з липня 2015 року по лютий 2018 року. 10.09.2020 року між обвинуваченим ОСОБА_2 та прокурором військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону старшим лейтенантом юстиції Завгороднім І.В., в присутності захисника Кузьменка М.Б. була укладена угода про визнання винуватості, відповідно до положень якої обвинувачений ОСОБА_2 розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 369 та ч. 1 ст. 190 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Вказаним вироком затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між обвинуваченим ОСОБА_2 та прокурором військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону старшим лейтенантом юстиції Завгороднім І.В., в присутності захисника Кузьменка М.Б. від 10.09.2020 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 369 та ч. 1 ст. 190 КК України. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 369 та ч. 1 ст. 190 КК України та на підставі санкції вказаних статей призначити йому покарання: за ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 369 КК України - у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права обіймати посади у кадрових підрозділах Державної прикордонної служби України строком на 1 рік; за ч. 1 ст. 190 КК України - у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. На підставі ч. ч. 1, 3 ст. 70 КК України, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та приєднати до основного покарання додаткове покарання та остаточно призначено обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. з позбавленням права обіймати посади у кадрових підрозділах Державної прикордонної служби України строком на 1 рік.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно притягувався до кримінальної відповідальності, що здійснювалось відповідними органами досудове розслідування в процесі якого мала місце поширення відповідачем неправдивих відомостей щодо позивача. Суд дійшов висновку, що позивач не надав письмові докази, які спростовують недостовірну інформацію розповсюджену нібито відповідачем під час досудового та судового розслідування.
Проте апеляційний суд з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Статтею 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому при вирішенні зазначених спорів суди мають враховувати, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Аналіз змісту оскаржуваної інформації, поширеної відповідачем про те, що ОСОБА_1 використовуючи своє службове становище, а саме надання юридичного обґрунтування щодо нарахування та подальшої виплати індексації ОСОБА_5 мав на меті отримати неправомірну вигоду, вказує на те, що, спірна інформація є твердженням про факти, оскільки її достовірність може бути перевірена.
Відповідачем не було надано суду підтвердження того, що позивач вчинив дії, які мають ознаки кримінального правопорушення, що підтверджує недостовірність спірної інформації.
При цьому, спірна інформація є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства, що створює враження про нього як про злочинця, що руйнує оцінку його ділових і професійних якостей, негативно впливає на суспільну оцінку якостей позивача в очах оточуючих, відтак є такою, що порушує право позивача на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації.
Факт поширення відповідачем вказаної інформації підтверджується вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 вересня 2020 року у справі №495/5471/20, в якій ОСОБА_2 підтверджував поширення ним негативної інформації відносно ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання оспорюваної інформації про позивача недостовірною, такою, що порушує його особисті немайнові права.
Разом з тим, вимога позивача щодо визнання відомостей поширених ОСОБА_2 саме наклепом не узгоджується з нормами ст. ст. 16, 277 ЦК України.
Не підлягає задоволенню вимога про спростування інформації шляхом зобов'язання ОСОБА_2 принести вибачення позивачу, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.
Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.
Виходячи з вимог ст. 13 ЦПК України та положень ст. 16 ЦК України щодо застосування способу захисту порушеного права судом у визначених законом випадках, апеляційний суд вважає за неможливе виходити за межі позовних вимог та визначати спосіб спростування інший, ніж визначено позивачем у позовній заяві.
Європейський суд з прав людини у рішеннях по справі "Тома проти Люксембурга" (2001 рік), по справі "Білуха проти України" від 09 лютого 2007 року, використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права становить за певних обставин достатню справедливу сатисфакцію.
За викладених обставин констатація факту порушення прав позивача відповідачем в частині визнання судом недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 вищевказаної інформації, поширеної ОСОБА_2 , є достатньою моральною сатисфакцією та відновленням порушеного права і законних інтересів позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання відомостей недостовірними скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, поширені ОСОБА_2 про те, що, ОСОБА_1 використовуючи своє службове становище, а саме: надання юридичного обґрунтування щодо нарахування та подальшої виплати індексації ОСОБА_3 , мав на меті отримати неправомірну вигоду.
Рішення в частині вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 спростувати відомості шляхом принесення вибачень ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 30.03.2023.
Головуючий:
Судді: