Номер провадження: 22-ц/813/4885/23
Справа № 521/6659/17
Головуючий у першій інстанції Поліщук І.О.
Доповідач Воронцова Л. П.
30.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі
головуючого судді Воронцової Л.П,,
суддів: Базіль Л.В., Ігнатенко П.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про стягнення страхового відшкодування,
встановив
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з вказаною вище позовною заявою, уточненою в ході розгляду справи, у якій просила стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України 49 608.00 грн. страхового відшкодування на підставі п. 27.2 ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та 16 536,00 грн. страхового відшкодування на підставі п. 27.3 ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що з січня 1981 року до 28.02.2016 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебувала на утриманні в ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у кареті швидкої медичної допомоги від тілесних ушкоджень, отриманих в результаті наїзду на нього невстановленого транспортного засобу під час ДТП, що сталась 28.02.2016 року.
29 лютого 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160000000132 внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 28.02.2016 року на проїзній частині вул. Святослава Ріхтера, біля перехрестя з вул. Кострова, в Малиновському районі міста Одеси за участю водія ОСОБА_5 і пішоходів ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , якого смертельно травмовано.
Постановою про закриття кримінального провадження від 20.02.2021 року кримінальне провадження, відомості про яке внесені 29.02.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160000000132, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито на підставі п.2 ч.І ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діяннях водія ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до змісту постанови про закриття кримінального провадження ОСОБА_4 помер від тілесних ушкоджень, отриманих під час наїзду на нього передньої частини кузова легкового автомобіля «NISSAN MAXIMA», д.н. НОМЕР_1 ; смерть ОСОБА_4 перебуває у прямому причинному зв'язку з травмами, які могли бути завдані в результаті транспортної травми від дії деталей і поверхонь автомобілю та дорожнього покриття згідно висновку судово-медичної експертизи № 699-666 від 19 жовтня 2016 року.
Позивачка зазначає, що на момент ДТП - 28.02.2016 року цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «NISSAN MAXIMA», д.н. НОМЕР_1 , не була застрахована, у зв'язку з чим згідно з пунктом 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» саме МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих має відшкодувати завдану шкоду.
Оскаржуваним рішення позовні вимоги задоволено.
25 січня 2023 року на вказане рішення суду Моторне (транспортне) страхове бюро України, не погоджуючись із судовим рішенням, засобами поштового зв'язку направило до суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що:
- зміст оскаржуваного судового рішення не містить обґрунтованого посилання на те, що усі особи, які у даному випадку можуть заявити право у рівних частинах на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, належним чином обізнані про розгляд даного питання у судовому порядку та про наявність їх відмови від таких вимог;
- судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, без врахування положень ст. 13, п. 27.3 ст. 27, пп. "г" і "ґ" пункту 41.1 та пп. "в" пункту 41.2 ст. 41 ст. 41 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
23 березня 2023 року адвокат Стойкова М.Д., яка діє від імені ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, зауважила, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, з огляду на зазначені у ньому мотиви.
23 березня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на електрону пошту апеляційного суду були направлені письмові пояснення на апеляційну скаргу, у яких треті особи зазначили, що не погоджуються із доводами апеляційної скарги, є належним чином сповіщенні про розгляд даної справи, не звертались та не планують звертатись до МТСБУ з жодними заявами про виплату на їх користь страхового відшкодування у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження у даній справі було відкрито в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких обставин.
Рішення суду про задоволення позовних вимог мотивовано тим, що шкода, завдана смертю ОСОБА_4 підлягає відшкодуванню МТСБУ на підставі п. 27.2, 27.3 ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів'на користь ОСОБА_1 , як єдиній особі, з тих, що мають на це право, яка звернулась за таким відшкодування.
Апеляційний суд частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з січня 1981 року до 28.02.2016 року проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебувала на утриманні ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.09.2016 р. по справі № 523/4504/16-ц (а.с.14-15).
Відповідно до довідки Кооперативу «ІСКРА» (а.с. 17) ОСОБА_4 працював в гаражно-споживчому кооперативі «ІСКРА» з 17 травня 2011 року на посаді охоронця стоянки з середньомісячною заробітною платою 1450,00 грн.
28.02.2016 року на проїзній частині по вулиці Святослава Ріхтера (вул. Щорса), біля будинку № 95 в Малиновському районі м. Одеса відбувся наїзд легковим автомобілем «NISSAN MAXIMA», д.н. НОМЕР_1 . під керуванням водія ОСОБА_5 на пішоходів ОСОБА_6 і ОСОБА_4 , внаслідок чого вказаним пішоходам заподіяні тілесні ушкодження, від яких останній помер в автомобілі швидкої допомоги.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 666, виданого 29.02.2016 року КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» (а.с.8), причиною смерті ОСОБА_4 є травмування при зіткненні з легковим автомобілем, що відбулось по вул. Щорса.
29.02.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160000000132 внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 28.02.2016 року на проїзній частині вул. Святослава Ріхтера, біля перехрестя з вул. Кострова, в Малиновському районі міста Одеси за участю водія ОСОБА_5 і пішоходів ОСОБА_6 , якому вчинені тілесні ушкодження, та ОСОБА_4 , якого смертельно травмовано.
Постановою про закриття кримінального провадження старшого лейтенанта поліції СУ ГУНП в Одеській області Толкачова С.В. від 20.02.2021 року кримінальне провадження, відомості про яке внесені 29.02.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160000000132, закрито на підставі п.2 ч.І ст. 284 КІІК України у зв'язку з відсутністю в діяннях водія ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 помер від тілесних ушкоджень, отриманих під час наїзду на нього передньої частини кузова легкового автомобіля «NISSAN MAXIMA», д.н. НОМЕР_1 , а також те, що при даному розвитку механізму ДТП в діях водія легкового автомобіля «NISSAN MAXIMA», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 відсутні невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України, які б знаходились у причинному зв'язку з настанням події вищевказаної ДТП і настанням суспільно небезпечних наслідків даної дорожньо-транспортної пригоди. Також з постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 19/12/1-129-СЕ/19 водій автомобіля «NISSAN MAXIMA», д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 у заданій дорожній обстановці не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 шляхом застосування своєчасного гальмування як при фактичній так і при допустимій у населеному пункті швидкостях руху транспортного засобу.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Статтею 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди в постанові про закриття кримінального провадження та у інших доказах, наданих сторонами, відсутня, а тому підстави для звільнення відповідача від обов'язку відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, у даному випадку відсутні.
Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Таким чином, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавана за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
У статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної , життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-й. провадження № 14-176 цс 18, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавана шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати пткоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила -це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювана шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювана шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювана шкоди.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654 св 18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702 св 18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195 св 18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216 св 18); від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775 св 20) від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17 (провадження JSr° 61-39056 св 18); від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 (провадження № 61-11129 св 21), від 06.07.2022 року у справі № 442/3107 21 (провадження № 61-2086 св 21).
Крім того, підставами звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причина пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.
Отже, відсутність у водія автомобіля «NISSAN MAXIMA», д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 технічної можливості уникнути наїзду на ОСОБА_4 не є непереборною силою.
При цьому, частиною 1 ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Пунктом 27.1. статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
В пункті 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначається, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Статтею 1200 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті (ч.І ст.1200 ЦК).
Враховуючи те, що позивачка є особою, яка має право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого згідно пункту 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності' власників наземних транспортних засобів», апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування їй відвідачем шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України.
Щодо зауважень скаржника про відсутність у матеріалах справи відомостей про обізнаність осіб, які у даному випадку можуть заявити право у рівних частинах на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, про розгляд даного питання у судовому порядку та про наявність їх відмови від таких вимог апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Як вбчається з матеріалів справи, позивачем було порушено питання про притягнення, а судом було залучено до участі у справі всіх осіб, які з точки з зору вищевказаного закону мають право на частину компенсації.
З долучених до уточненої позовної заяви накладних вбачається, що відповідну позовну заяву було направлено третім особам у справі, які не заявляються самостійних вимог на предмет спору, а саме, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.200, 202).
Окрім того, із ЄДРСР апеляційним судом встановлено, що Апеляційний суд Одеської області у своїй постанові від 14 грудня 2017 року роз'яснив ОСОБА_2 , що оскільки в Малиновському районному суді м. Одеси знаходиться цивільна справа №521/6659/17 за позовом ОСОБА_1 до МТБСУ про стягнення страхового відшкодування ОСОБА_2 має право звернутись з заявою в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, станом на теперішній час в провадженні Малиновського районного суду м. Одеса відсутні нові справи за позовом ОСОБА_2 про стягнення з МТСБУ страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю ОСОБА_4 , тобто після винесення Апеляційним судом Одеської області рішення від 14.12.2017 року по справі № 521/16587/16-ц ОСОБА_2 з відповідним позовом не зверталась. Також вона не зверталась в рамках даної справи № 5216659/17 із заявою про залучення її в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
Не звертався до суду із відповідною заявою про залучення його в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і ОСОБА_3 .
Додатково, протягом апеляційного розгляду на адресу апеляційного суд від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, у яких треті особои повідомили суд, що належним чином сповіщені про розгляд даної справи, а також про те, що не звертались та не планують звертатись до МТСБУ з жодними заявами про виплату на їх користь страхового відшкодування у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 .
На підставі викладеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що судом було вжито всіх можливих процесуальних дій для правильного вирішення справи по суті.
Поряд з цим, апеляційний суд погоджується із зауваженнями апелянта щодо безпідставності стягнення з МТСБУ моральної шкоди, з огляду на неврахування судом першої інстанції приписів п. 27.3 ст. 27. підпунктів "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 Закону.
Так, згідно п. 27.3 ст. 27 Закону у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, МТСБУ відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи.
Пункт «г» п. 41.1 ст. 41 Закону особи, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 Закону - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності (пільгова категорія громадян).
Пункт «і» п. 41.1 ст. 41 Закону - у разі недостатності коштів та майна страховика -учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Пункт «в» п. 41.2 ст. 41 Закону - транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат "Зелена картка", що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України.
Як вбачається з листа МТСБУ від 14.09.2022 р. № 9-03/20263 на момент ДТП 28.02.2016 року цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «NISSAN MAXIMA», д.н. НОМЕР_1 , не була застрахована.
Тож, за обставинами даної справи, обов'язок відшкодовання МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом покладено на підставі пункту "а" п. 41.1 Закону, відповідно до якого, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
З огляду на викладене, оскільки чинним законодавством передбачено вичерпний перелік випадків покладення на МТСБУ обов'язку відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає безпідставним задоволення судом першої інстанції позовних вимог у відповідній частині.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч.8, ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч.1,2,13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від судового збору позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору за вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення стягненого з МТСБУ на користь держави судового збору до 496,08 грн., пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог, відшкодування матеріальної шкоди на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону.
Щодо судових витрат, понесених скаржником під час звернення до суду із апеляційною скаргою, апеляційний суд зазначає про таке.
Враховуючи, що позовну заяву подано особою з інвалідністю I групи, яка відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, та часткову відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені Моторним (транспортним) страховим бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) за подачу апеляційної скарги у розмірі 248,04 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого законодавства, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з МТСБУ страхового відшкодування на підставі п. 27.3 ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та від ухвалює у цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2022 року скасувати у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування на підставі п. 27.3 ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та стягнутої з відповідача суми судового збору.
Ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у відповідній частині.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131, адреса: Русанівський бульвар, 8, м. Київ, 02154) на користь держави суму судового збору у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 08 (вісім) копійок.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Судові витрати, понесені Моторним (транспортним) страховим бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) за подачу апеляційної скарги у розмірі 248 (двісті сорок вісім) гривень 04 (чотири) копійки компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Л.П. Воронцова
Судді : Л.В. Базіль
П.Я. Ігнатенко