21 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/15190/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Краснов Є.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
за участю представників:
позивача: Стельмащук А.В., Яценко С.А., Шкелебей О.В.
відповідача-1: Курята В.В., Саковець І.В. (в режимі відеоконференції)
відповідача-2: не з'явився
відповідача-3: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - логістичний комплекс "Арктика"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022
у справі № 910/15190/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - логістичний комплекс "Арктика"
до: 1) Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"; 2) Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішення департаменту Державної виконавчої служби; 3) Державного підприємства "Сетам"
про визнання акта та свідоцтва недійсними
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (далі - позивач, ТОВ «ТЛК «Арктика») звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - відповідач-1, Банк), Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2, ДВС), Державного підприємства «Сетам» (далі - відповідач-3, ДП «Сетам») про визнання недійсними акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №53999200/24 від 23.05.2017 та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №2172 від 24.05.2017.
Позов обґрунтований порушенням при реалізації іпотечного майна приписів статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 49 Закону України «Про іпотеку», яке полягало в передачі предмета іпотеки Банку за вартістю, що не відповідала дійсній ринковій вартості цього майна та без визначення дійсного розміру грошових вимог Банку до позивача за кредитним договором. Так, вартість предмета іпотеки перевищувала розмір забезпечених вимог Банку, що унеможливлювало проведення заліку вимог іпотекодержателя без попереднього внесення на рахунок органу державної виконавчої служби різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягали стягненню.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.10.2021 (суддя Паламар П.І.) позов задоволений. Визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №53999200/24 від 23.05.2017 та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 24.05.2017 №2172.
Суд першої інстанції встановив, що розмір забезпечених вимог Банку був меншим за початкову ціну майна, визначену на час проведення електронних торгів, а отже у цьому випадку на виконання вимог частини 8 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» іпотекодержатель був зобов'язаний попередньо внести на рахунок органу державної виконавчої служби різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, що Банком зроблено не було. Порушення іпотекодержателем та державним виконавцем вимог закону про попереднє покриття різниці у вартості для придбання предмета іпотеки порушило права позивача, як іпотекодавця, під час відчуження його власності.
Судом першої інстанції також було враховано обставину визнання судовим рішенням у справі №826/7243/17 зокрема, неправомірними дій державного виконавця, які вчинені у межах виконавчого провадження, у якому відбувалась примусова реалізація іпотечного майна позивача, у частині передачі на реалізацію на електронних торгах належного боржнику майна та скасування прийнятих державним виконавцем у межах цього провадження постанов.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (колегія суддів: Михальська Ю.Б.- головуючий, Скрипка І.М., Тищенко А.І.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі укладеного з Банком кредитного договору № 876/31/1 від 04.11.2014 ТОВ «ТЛК «Арктика» одержало кредит у розмірі 100 млн. грн.
Виконання зобов'язання позивача за цим кредитним договором на підставі іпотечного договору від 04.11.2014 № 876/31/1-3 було забезпечене іпотекою належного позивачу нерухомого майна, а саме:
- рибним ярмарком та комплексом по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістичний центр "Скандинавія", який розташований за адресою Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а, який складається з адміністративного корпусу, літера А, загальною площею 1237,2 м2; рибного ярмарку, літера Б, загальною площею 2983 м2; комплексу по зберіганню продуктів харчування, літера В, загальною площею 16522,2 м2; насосної підстанції, літера Г, загальною площею 37,5 м2; механічної майстерні, літера Д, загальною площею 128,7 м2 (далі - Рибний ярмарок);
- двома земельними ділянками під ними загальною площею 2,500 га за адресою Київська обл., Києво-Святошинський р-н., Софіївсько-Борщагівська сільська рада, кадастрові номери 3222486200:04:001:0001, 3222486200:04:001:0002 (далі -Земельні ділянки).
10.03.2016 Банк звернувся до ТОВ «ТЛК «Арктика» з вимогою про дострокове повернення кредиту та вказував, що прострочена заборгованість останнього станом на 09.03.2016 становить 113 059 309,41 грн та складається з: 93 333 334,34 грн - строкової заборгованості за кредитом; 4 166 666,66 грн - простроченої заборгованості за кредитом; 3 577 529,19 грн - строкової заборгованості за процентами; 9 952 330,43 грн - простроченої заборгованості за процентами; 1 342 326,62 грн - пені; 90 219,61 грн - 3% річних; 147 026,56 грн - інфляційних втрат; 449 877,00 грн - штрафу за порушення умов іпотечного договору, а тому відповідно до визначеного пункту 3.3 кредитного договору порядку повідомив про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такої вимоги здійснити повне погашення кредиту.
У зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань приватним нотаріусом було вчинено виконавчі написи:
- від 27.03.2017 № 704 та №705 (за основним боргом за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 у сумі 93 333 333,34 грн та за процентами та штрафними санкціями за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 у сумі 60 779 032,54 грн);
- від 22.05.2017 №779 та №780 (за основним боргом (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24 грн за період з 22.05.2016 по 22.05.2017).
Банк на підставі виконавчих написів нотаріуса від 27.03.2017 № 704 та № 705 звернув стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог за кредитним договором у загальному розмірі 154 112 365,88 грн, для чого пред'явив указані виконавчі написи нотаріуса до виконання у ДВС, який постановами від 07.04.2017 та від 22.05.2017 відкрив виконавчі провадження відповідно № 53731207 та № 53995297 та об'єднав їх у зведене виконавче провадження № 53999200.
13.04.2017 державний виконавець виніс постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності, призначив суб'єктом оціночної діяльності ПП «Консалтингова група «Агро-Експерт», який склав звіт №039/17 від 18.04.2017 про незалежну оцінку вартості майна боржника станом на 18.04.2017 в сумі 172 653 000 грн (далі - звіт про оцінку).
У межах виконавчого провадження № 53999200 ДП "Сетам" 22.05.2017 були організовані електронні торги з початковою вартістю майна 172 653 000 грн, які згідно з протоколом № 257665 не відбулися у зв'язку з відсутністю учасників.
23.05.2017 державним виконавцем відкрито виконавчі провадження №54007213 та №54007317 з виконання виконавчих написів №779 та №780.
23.05.2017 іпотекодержатель заявив про придбання ним предмета іпотеки в порядку ст. 49 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з визнанням прилюдних торгів такими, що не відбулися, за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
У заяві Банк вказав, що станом на 23.05.2017 розмір вимог Банку до ТОВ «ТЛК «Арктика» за кредитним договором №876/31/1 від 04.11.2014 складає 198 583 782,56 грн, у тому числі:
- прострочена заборгованість за кредитом - 97 500 000,00 грн;
- заборгованість за процентами - 40 532 876,70 грн;
- сума пені - 22 365 254,91 грн;
- сума 3% річних - 4 260 135 грн;
- інфляційні втрати - 22 728 278,35 грн;
- штраф за порушення умов пункту 8.2.1. Іпотечного договору - 899 754 грн;
- штраф за порушення умов пункту 7.2.6. Кредитного договору - 487 500 грн;
- штраф за порушення умов пункту 8.2.3. Іпотечного договору - 59 983,60 грн;
- штраф за порушення умов пункту 7.2.5. Кредитного договору - 9 750 000 грн.
Банк також указав, що оскільки загальна сума забезпечених вимог кредитора (іпотекодержателя) на 25 930 782,56 грн перевищує початкову ціну майна та становить 198 583 782,56 грн (вартість нереалізованого майна складає 172 653 000 грн), він не зобов'язаний вносити кошти на рахунок органу державної виконавчої служби.
Придбання Банком іпотечного майна було оформлене 23.05.2017 актом державного виконавця № 53999200/24 про реалізацію предмета іпотеки (далі - Акт), а 24.05.2017 приватним нотаріусом видане свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (про реалізацію предмета іпотеки) (далі - Свідоцтво), на підставі яких Банк набув право власності на належні позивачу майно - Рибний ярмарок та Земельні ділянки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі № 910/10374/17, яке залишене в силі постановою Верховного Суду від 30.06.2022, задоволені позовні вимоги ТОВ «ТЛК «Арктика», визнано виконавчі написи №779 та №780 такими, що не підлягають виконанню, з підстав недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки для вчинення виконавчих написів Банком було пред'явлено документи, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Також постановою Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №826/7243/17 задоволено адміністративний позов ПАТ «ТЛК «Арктика», визнано протиправною бездіяльність державного виконавця при примусовому виконанні виконавчих написів №704, № 705 у межах зведеного виконавчого провадження №53999200, яка полягає у не направленні на адресу боржника документів виконавчих проваджень; визнано неправомірними дії державного, вчинені у межах виконавчого провадження №53731207, у частині передачі на реалізацію на електронних торгах належного боржнику майна - Рибного ярмарку та Земельних ділянок; визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця: 1) про арешт майна боржника від 07.04.2017 ВП №53731207; 2) про опис та арешт майна боржника від 12.04.2017 ВП №53731207; 3) про призначення суб'єкта оціночної діяльності від 13.04.2017 ВП №53731207; 4) про закінчення виконавчого провадження від 16.06.2017 ВП №53731207; 5) про стягнення виконавчого збору від 16.06.2017 ВП №53731207; 6) про арешт майна боржника від 22.05.2017 ВП №53995297; 7) про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 22.05.2017 ВП №53995297; 8) про закінчення виконавчого провадження від 16.06.2017 ВП №53995297; 9) про стягнення виконавчого збору від 16.06.2017 ВП №53995297.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума забезпечених вимог позивача перед Банком на момент видачі Акта (198 583 782,56 грн) перевищувала оціночну вартість нереалізованого майна (172 563 000 грн), а отже стягувач не повинен був у відповідності до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» вносити кошти на рахунок органу державної виконавчої служби.
Так, державний виконавець правомірно визначив початкову вартість іпотечного майна, встановлену у звіті про оцінку, який є чинним та складений на виконання статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та статей 41, 47, 49 Закону України «Про іпотеку». При цьому апеляційний суд відхилив посилання позивача на ринкову вартість майна, визначену в межах справи №911/2798/16, з тих підстав, що в межах цієї справи предметом спору було звернення Банком стягнення на майно а порядку статті 39 Закону України «Про іпотеку», а заявлені позовні вимоги судом по суті не розглядались, оскільки провадження у справі було припинено за відсутності предмета спору. Отже, судові рішення у справі №911/2798/16 не встановлюють преюдиційних для даної справи обставин щодо початкової вартості іпотечного майна.
Щодо розміру забезпечених вимог Банку, в рахунок погашення яких останнім було здійснено зарахування вартості предмета іпотеки, то у разі якщо іпотекодержатель виявив бажання залишити за собою нереалізований предмет іпотеки за процедурою, встановленою статтею 49 Закону України «Про іпотеку», то державний виконавець має враховувати саме весь розмір вимог стягувача за зобов'язанням, яке забезпечувалося нереалізованим предметом іпотеки, а не лише суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. У зв'язку з чим державний виконавець при прийнятті оспорюваного Акта обґрунтовано виходив із суми вимог, визначеної Банком у заяві про придбання предмета іпотеки.
Апеляційний суд також зазначив, що з огляду на предмет та підстави позову у даній справі, у її межах не можуть бути розглянуті доводи позивача про неправильність обрахунку суми боргу у виконавчих написах №779, №780, які є окремим спором про право, мають самостійний предмет та підстави позову. Більше того, підставою визнання у межах справи №910/10374/17 виконавчих написів №779 та №780 такими, що не підлягають виконанню, стало недотриманням нотаріусом процедури їх вчинення, а не відсутність у вимогах Банку ознак безспірності.
Стосовно посилань позивача на те, що у межах справи №826/7243/17 визнано незаконними дії державного виконавця, що передували передачі майна ТОВ «ТЛК «Арктика» у власність Банку, то враховуючи підстави заявленого у справі №826/7243/17 позову та мотиви прийняття судового рішення у ній, за умови чинності виконавчих написів №704, №705, встановленого виконавцем розміру забезпечених вимог Банку та відсутності доказів оскарження звіту про незалежну оцінку нерухомого майна, результат вирішення спору у наведеній справі не може бути підставою для задоволення позову у даній справі.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції щодо встановлення суми обрахованої AT "Ощадбанк" заборгованості ТОВ "ТЛК "Арктика" за Кредитним договором у розмірі 198 583 782,56 грн здійснені з невірним застосуванням положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, ст. 129-1 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 та Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №911/1558/18, від 22.10.2019 у справі №910/2039/18, від 21.01.2021 у справі №906/1077/19, від 05.09.2018у справі №921/153/16-г/13, від 28.01.2020у справі №917/1335/18, від 22.10.2018 у справі №910/2039/18, від 28.07.2022 у справі №922/1995/17.
Висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності передачі іпотечного майна AT "Ощадбанк" виходячи із встановленої на підставі звіту про оцінку його вартості у розмірі 172 653 000 грн з огляду на встановлену в межах справи №826/7243/17 незаконність процедури призначення державним виконавцем такого оцінювання, здійснений з неправильним застосуванням статей 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження", без врахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 27.05.2022 у справі №922/82/21.
При цьому відсутній висновок Верховного Суду про застосування у подібних правовідносинах статей 12, 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", статей 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження", статті 49 Закону України "Про іпотеку" щодо необхідності окремого оскарження звіту оцінювача з визначення вартості майна боржника при непогоджені боржника з процедурою передачі майна стягувачу за наслідками визнання торгів такими, що не відбулись, не зважаючи на встановлення в судовому порядку незаконності дій виконавця щодо передачі на реалізацію на електронних торгах належного боржнику майна і скасування його постанов про опис та арешт майна боржника та про призначення суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні.
Також на переконання скаржника апеляційний суд не встановив дійсність забезпечених вимог АТ «Ощадбанк». Так, на підставі Акта та Свідоцтва відбулось набуття AT "Ощадбанк" у власність предмета іпотеки за наслідками проведення згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України "Про іпотеку", ч. 8 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" процедури задоволення вимог іпотекодержателя, виходячи із вартості предмета іпотеки, що не відповідала дійсній ринковій вартості такого майна. При цьому державним виконавцем при складенні Акта порушено зазначені норми законодавства, оскільки проведено фактичний залік вимог AT "Ощадбанк" до ТОВ "ТЛК "Арктика" за Кредитним договором в рахунок ціни предмета іпотеки без визначення розміру забезпечених вимог, а встановленої чинними виконавчими написами суми заборгованості було недостатньо для безоплатної передачі Банку іпотечного майна. На даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 09.02.2023.
До Верховного Суду 09.02.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін як законну та обґрунтовану. Зазначає про відповідність дій державного виконавця у межах спірного виконавчого провадження вимогам чинного законодавства.
Також 10.02.2023 до Верховного Суду від Банку надійшов відзив на касаційну скаргу (направлений електронною поштою 09.02.2023), в якому останній вважає касаційну скаргу необґрунтованою, погоджується з висновками апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін.
Заслухавши доповідь головуючого судді, заслухавши пояснення учасників справи, переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Верховний Суд констатує, що оскаржуючи в межах даного судового провадження правомірність набуття Банком права власності на іпотечне майно, позивач стверджує про порушення державним виконавцем та відповідачем-1 вимог частини 8 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» зазначаючи про те, що реальна ринкова вартість реалізованого у межах виконавчого провадження заставного майна перевищувала розмір заставних вимог Банку. Порушення своїх прав позивач убачає в недоотриманні залишку коштів, які мали бути повернуті йому у разі перерахування Банком відповідної різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь Банку.
У підтвердження доводів щодо розміру ринкової вартості майна ТОВ «ТЛК «Арктика» посилається на висновок проведеної у межах справи №911/2798/16 судової експертизи, відповідно до якої вартість іпотечного майна становить 339 449 157 грн, тоді як складений в межах виконавчого провадження звіт про оцінку не визначає реальної вартості майна, оскільки проведений з порушенням стандартів оцінки. Щодо розміру забезпечених вимог Банку, то здійснений ним розрахунок грошових вимог є помилковим та розмір вимог за виконавчими написами №704, №705, №779, №780 не відповідає дійсному розміру заборгованості позивача за Кредитним договором, з урахуванням також обставини визнання за судовим рішенням у справі №910/10374/17 виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню.
Відхиляючи наведені доводи позивача та констатуючи дотримання відповідачами вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та ч. 8 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», апеляційний суд зазначив, що ринкова вартість іпотечного майна (172 563 000 грн) правомірно визначена державним виконавцем на підставі проведеної у межах виконавчого провадження експертної оцінки майна, що узгоджується з вимогами статті 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як розмір забезпечених вимог згідно з нормами частини 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» був визначений виконавцем на підставі заяви Банку про придбання предмета іпотеки (198 583 782,56 грн).
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 43 Закону України «Про іпотеку» початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження; у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна; для проведення оцінки нерухомого майна виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
У даному випадку, за відсутності згоди сторін виконавчого провадження щодо визначення вартості майна боржника, державний виконавець у відповідності до приписів статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» при передачі іпотечного майна на прилюдні торги визначив початкову ціну майна в розмірі 172 653 000 грн на підставі звіту про оцінку, виконаного призначеною виконавцем експертною установою - ПП «Консалтингова група «Арго-Експерт».
Апеляційним судом спростовано доводи позивача про невідповідність визначеної державним виконавцем початкової вартості майна його реальній ринковій вартості, які по суті ґрунтуються не незгоді позивача з висновком звіту №039/17 від 18.04.2017 про незалежну оцінку нерухомого майна, оскільки вказаний звіт про незалежну оцінку є чинним.
Згідно з положеннями ч. 1, 6, 8 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Водночас, у частині 7 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі№ 923/971/19 дійшла висновку, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
Так, частиною 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» встановлено спеціальну правову конструкцію задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора у разі оголошення торгів такими, що не відбулися, згідно якої протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
Отже, правовим наслідком реалізації іпотекодержателем свого права, передбаченого статтею 49 Закону України «Про іпотеку», є не продаж йому нереалізованого на торгах предмета іпотеки, а припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання шляхом заліку вимог в рахунок ціни майна.
При цьому положення частини 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» передбачають задоволення за рахунок іпотечного майна усіх забезпечених іпотекою вимог кредитора, не обмежуючи їх виключно розміром коштів, які підлягають стягненню за виконавчим документом.
Апеляційний суд установив, що заявою від 23.05.2017 Банк у межах десятиденного строку звернувся до державного виконавця про залишення за собою майна боржника, на яке зверталося стягнення, здійснивши розрахунок розміру своїх забезпечених вимог в сумі 198 583 782,56 грн, що стало підставою для складення державним виконавцем спірного Акту за наслідком оголошення публічних торгів зі звернення стягнення на це майно у виконавчому провадженні такими, що не відбулися за відсутності учасників.
Отже, згідно з частиною 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, як єдиний стягувач у зведеному виконавчому провадженні, має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, щодо якого звертається стягнення.
З огляду на зазначене апеляційним судом правильно застосовано норми законодавства про іпотеку як такі, що передбачають спеціальне регулювання для процедури звернення стягнення на майно боржника у випадку якщо єдиним стягувачем у виконавчому провадженні є іпотекодержатель.
ТОВ «ТЛК «Арктика», заперечуючи проти суми забезпечених вимог Банку, за якою було проведено зарахування вартості іпотечного майна, вважає, що станом на 23.05.2017 за виконавчими написами №704, №705, №779, №780 був відсутнім визначений в них обсяг заборгованості ТОВ «ТЛК «Арктика» за кредитним договором внаслідок неправомірного нарахування Банком частини заборгованості за Кредитним договором, а також у зв'язку з визнанням виконавчих написів №779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню за судовим рішенням у справі №910/10374/17, яке набрало законної сили 21.09.2021.
Зазначені доводи обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції з посиланням на те, що спір щодо розміру кредитного боргу позивача не є предметом заявленого позову та не може бути вирішений у межах даного судового провадження. Підставою ж для визнання у межах справи №910/10374/17 виконавчих написів №779 та №780 такими, що не підлягають виконанню, стало недотримання нотаріусом процедури їх вчинення, а не відсутність у вимогах Банку ознак безспірності або відсутність грошових вимог як таких.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що позивач не зазначає про те, що ним було проведено хоча б часткове погашення заборгованості за Кредитним договором до проведення спірних торгів і саме тому розмір вимог Банку не відповідає їх дійсному розміру, а натомість намагається заперечити розмір визнаних у виконавчому провадженні заставних вимог Банку шляхом незгоди з порядком їх обрахунку у межах даного судового спору, де відповідні обставини взагалі не входять до предмету доказування.
Щодо безпосередньо доводів касаційної скарги і посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм статей 12, 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ч. 1 ст. 49 Закону України "Про іпотеку", ст. 57, ч. 8 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах в розрізі того, що у спірному виконавчому провадженні проведено залік вимог Банку до ТОВ "ТЛК "Арктика" за Кредитним договором в рахунок ціни предмета іпотеки без визначення дійсного розміру забезпечених вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
З огляду на викладене та встановлені судом обставини набуття Банком права власності на предмет іпотеки шляхом зарахування його забезпечених вимог в рахунок вартості іпотечного майна, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги про необхідність формування окремого висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 12, 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ч. 1 ст. 49 Закону України "Про іпотеку", ст. 57, ч. 8 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» у спірних правовідносинах є безпідставними.
Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування при оцінці окремих обставин даної справи висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 14.01.2020 у справі №911/1558/18, від 22.10.2019 у справі №910/2039/18, від 21.01.2021 у справі №906/1077/19, від 05.09.2018у справі №921/153/16-г/13, від 28.01.2020 у справі №917/1335/18, від 22.10.2018 у справі №910/2039/18, від 28.07.2022 у справі №922/1995/17, від 27.05.2022 у справі №922/82/21 через неналежну конкретизацію скаржником цього посилання та з огляду на відмінності встановлених судами фактичних обставин зазначених справ від обставин даної справи, що мали істотне значення для їх вирішення.
Відтак Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на недоведення позивачем заявлених доводів та не спростування скаржником висновків апеляційного суду.
Відхиляючи доводи скаржника Верховний Суд також враховує висновки в рішенні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
У даному судовому провадженні позивачу було надано відповідь на його істотні аргументи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови в касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не має.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - логістичний комплекс "Арктика" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі №910/15190/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Краснов Є.В.