08 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/15598/19(910/8017/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
за участю представників:
ТОВ "Трудовий колектив Автогосподарства" - Лича Б.О.,
Київська обласна рада - Кондратенко Я.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги керівника Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022
у справі № 910/15598/19(910/8017/20)
за позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трудовий колектив Автогосподарства",
Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство",
за участю Київської обласної ради,
про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги №28/02-17 від 28.02.2017 року
в межах справи № 910/15598/19
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трудовий колектив Автогосподарства"
до Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство"
про банкрутство.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15598/19 про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство" (далі - КП КОР «Автогосподарство», боржник), провадження в якій відкрито ухвалою від 21.11.2019. Справа перебуває на стадії процедури розпорядження майном.
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві - кредитор по справі (далі - ГУ ДПС у м .Києві, Управління, позивач), звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ, відповідач 1) «Трудовий колектив Автогосподарства» та КП КОР «Автогосподарство» (відповідач 2), за участю Київської обласної ради, про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги №28/02-17 від 28.02.2017 у межах справи про банкрутство КП КОР «Автогосподарство».
Обґрунтовуючи заявлений позов про визнання недійсним договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього №№ 1-15, позивач посилався на обставини, які свідчать про укладання оспорюваного договору між КП КОР «Автогосподарство» (боржником) та ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» (ініціюючим кредитором) як заінтересованими особами одна до одної в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), адже ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» заснований членами трудового колективу КП КОР «Автогосподарство», заступник директора боржника ОСОБА_1 в період з 28.12.2016 по 19.12.2017 був керівником ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства».
Вказане є підставою для визнання вказаного договору недійсним у відповідності до приписів статті 42 КУзПБ, а також застосування реституції до нього.
Позивач також зазначав, що сам факт підписання договору свідчить про вчинення правочину поза межами своєї цивільної дієздатності з посиланням щодо обмеженого права тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора КП КОР «Автогосподарство» на підписання правочинів на суму більш, як 100 000,00 грн, без погодження в встановленому порядку з Київською обласною радою.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не було надано порядку, встановленого заявником, який би передбачав чіткий перелік дій, які повинен виконати керівник комунального підприємства при укладені договору на суму більшу, ніж 100 000,00 грн, а отже не було надано доказів того, що в.о. генерального директора КП КОР «Автогосподарство» Балаба А.Г. не погоджував укладення договору № 28/02-17 від 28.02.2017 про надання поворотної фінансової допомоги та додаткових угод № 1 та № 2 до Договору із Засновником.
Також відповідачем було зазначено, що положеннями Статуту КП КОР «Автогосподарство» визначено, що підприємство здійснює фінансово-господарську діяльність на основі самостійності та не несе відповідальності за зобов'язаннями засновника, а засновник не несе відповідальності за зобов'язаннями підприємства.
Поряд із цим, також вказав про те, що укладення правочину боржником із заінтересованою особою не є самостійною ознакою підставою для визнання недійсним даного правочину, оскільки згідно статті 42 КУзПБ, лише наявність причино-наслідкового зв'язку між діями боржника та наслідками таких дій є підставою для визнання правочину недійсним.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
28.02.2017 між ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» (позикодавець за договором) та КП КОР «Автогосподарство» (позичальник за договором) укладено договір надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 (далі - договір) відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути її у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 5.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно з пунктом 2.1 договору основна поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 261 700 грн без податку на додану вартість.
При необхідності позичальнику може бути надано додаткову поворотну фінансову допомогу, яка узгоджується сторонами та оформлюється додатковою угодою до даного договору та є його невід'ємною частиною (пункт 2.2. договору).
У відповідності до пункту 2.5 договору кошти, залучені від позикодавця як основна поворотна фінансова допомога, повертаються у термін до 31.03.2017.
Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що кошти, залучені від позикодавця як додаткова фінансова допомога, повертаються у термін, визначений відповідною додатковою угодою до даного договору.
22.03.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 200 000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 22.04.2017.
18.04.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 274 000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 18.05.2017.
25.07.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 81 000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 25.08.2017.
10.08.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 67210 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 10.09.2017.
14.08.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 5 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 10 000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 14.09.2017.
21.08.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 6 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 19 600 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 21.09.2017.
24.09.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 7 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 136 095 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 24.10.2017.
26.09.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 8 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 16 268,50 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 26.10.2017.
26.10.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 9 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 50000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 26.11.2017.
30.10.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 10 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 146 954 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 30.11.2017.
15.11.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 11 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 50 000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 01.12.2017.
21.11.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 12 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 107 625 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 05.12.2017.
07.12.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 13 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 50000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 13.12.2017.
12.12.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 14 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 100 000 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 12.01.2018.
27.12.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 15 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 38938,98 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 27.01.2018.
Судом встановлено, що на виконання умов договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього №№ 1-15 позикодавцем було перераховано боржнику кошти у розмірі 1609391,48 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, які наявні в матеріалах справи.
КП КОР «Автогосподарство» повернувши частину позики в розмірі 149000,00грн, частково виконало свої зобов'язання за договором та додатковими угодами до нього.
Зазначені обставини були встановлені у рішенні Господарською суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/23155/17, яке постановою Київського апеляційного господарською суду від 26.06.2018 залишено без змін.
Позивач стверджував, що ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» та КП КОР «Автогосподарство» є заінтересованими особами по відношенню одна до одної в розумінні статті 1 КУзПБ, що є підставою для визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього, а також застосування реституції до нього.
Позивач зазначав, що за оскаржуваним договором та додатковими угодами до нього, укладеними із заінтересованими особами, у КП КОР «Автогосподарство» умисно створено заборгованість перед ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», внаслідок чого останнє стало неплатоспроможним, майна стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що стало підставою для порушення провадження у справі про банкрутство боржника.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.10.2021 позов ГУ ДПС у місті Києві задоволено частково. Визнано недійсним договір про надання фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, укладений між КП КОР «Автогосподарство» та ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», а також додаткові угоди до нього № 1 від 22.03.201, № 2 від 18.04.2017, № 3 від 25.07.2017, № 4 від 10.08.20217, № 5 від 14.08.2017, № 6 від 21.08.2017, № 7 від 24.09.2017, № 8 від 26.09.2017, № 9 від 26.10.2017, № 10 від 30.10.2017, № 11 від 15.11.2017, № 12 від 21.11.2017, № 13 від 07.12.2017, № 14 від 12.12.2017, № 15 від 27.12.2017. У частині вимоги щодо застосування реституції - відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» на користь ГУ ДПС у місті Києві судовий збір у розмірі 2102,00 грн. Стягнуто з КП Київської обласної ради «Автогосподарство» на користь ГУ ДПС у місті Києві судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Обґрунтовуючи рішення в частині задоволення вимог господарський суд послався на статті 1, 42 КУзПБ, встановивши, що відповідачі є заінтересованими особами, а оспорюваний договір було укладено в підозрілий період.
Місцевий суд виходив із встановлених обставин, а саме, що КП КОР Автогосподарство» зареєстровано 25.11.1992, а його засновником є Київська обласна рада, а ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) заснований членами трудового колективу КП КОР «Автогосподарство».
В період з 28.12.2016 по 19.12.2017 керівником ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» був ОСОБА_1 , який у період з 06.06.2017 по 23.01.2018 був керівником КП КОР «Автогосподарство»; засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство».
Також суд встановив, що відповідно до банківських виписок за 2017 - 2018 роки з рахунків КП КОР «Автогосподарство», відкритих в АТ «Правекс Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», грошові кошти, перераховані ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» до КП КОР «Автогосподарство» в якості поворотної фінансової допомоги за оспорюваним договором № 28/02-17 від 28.02.2017, витрачалися на виплату заробітної плати та оплату за податковими зобов'язаннями банкрута, які виникли із виплати заробітної плати.
Суд відхилив посилання позивача на обставини підписання оспорюваних правочинів зі сторони КП КОР "Автогосподарство" в.о. генерального директора Балаба А.Г. без належних на те повноважень та без погодження з Київською обласною радою, зазначивши, що вказані обставини були встановлені у рішенні Господарською суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/23155/17, яке постановою Київського апеляційного господарською суду від 26.06.2018 було залишено без змін.
За висновком місцевого суду, вказані обставини дають підстави стверджувати, що отримані кошти за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 28.02.2017 № 28/02-17 не використовувались задля збереженні майна комунального підприємства та покращення результатів його фінансово-господарської діяльності і майнового стану, а використовувались для виплати заробітної плати засновникам ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», які перебували в трудових відносинах з боржником.
Рішення суду в частині задоволення вимог прийнято з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
В частині вимог щодо застосування реституції за наслідками визнання недійсним вказаного договору місцевий господарський суд відмовив з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2021 у справі №910/15598/19(910/8017/20) скасовано. Прийнято нове рішення. В задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову, зазначивши, що місцевим судом не визначено чим саме порушені інтереси позивача укладеним правочином та яким чином визнання його недійсним призведе до поновлення порушених прав, оскільки визнання опорюваного договору недійсним з підстав вказаних кредитором фактично не вплине на обов'язок боржника повернути отримані від кредитора кошти, а лише змінить підставу для такого повернення.
За висновком апеляційного суду, лише факт укладення спірної угоди між заінтересованими особами не може бути єдиною і беззаперечною підставою для визнання її недійсною без реального доведення, що саме така угода була укладена на шкоду інтересам боржника або його кредиторам. Жодних інших підстав, окрім тих, що спірна угода укладена між заінтересованими особами і у відповідності до статті 42 КУзПБ, кредитором не зазначено.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
До Верховного Суду з касаційними скаргами звернулися керівник КП КОР "Автогосподарство" арбітражний керуючий Демчан О.І. (скаржник 1) та ГУ ДПС у м.Києві (скаржник 2), які просять постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) скасувати, рішенням Господарського суду м. Києва від 04.10.2021 - залишити в силі.
Арбітражний керуючий Демчан О.І., обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застування статті 42 КУзПБ зроблені при неправильному застосуванні цих норм матеріального права та без врахування висновків Верховного Суду.
Скаржник 1 стверджує, що КП КОР «Автогосподарство» та ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» є заінтересованими особами одне відносно іншого, а оспорюваний договір було укладено з метою штучного створення кредиторської заборгованості боржника перед ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства».
ГУ ДПС у м. Києві в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на неправильне застосування закону, який підлягав застосуванню, а саме статтю 1, частину 2 статті 42 КУзПБ.
Скаржник 2 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію в частині застосування статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ, яка була уточнена постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.
Управління зауважує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились аргументи позовної заяви, враховані судом першої інстанції, що за оскаржуваним договором та додатковими угодами до нього, укладеними між заінтересованими особами, у КП КОР «Автогосподарство» створено кредиторську заборгованість боржника перед ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», внаслідок чого останнє стало неплатоспроможним, майна стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що стало підставою для порушення провадження у справі про банкрутство боржника.
Договір та додаткові угоди до нього укладено із заінтересованими та на користь заінтересованих осіб по відношенню до боржника ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», із метою збереження контролю над майном боржника та звернення стягнення на майно для погашення виниклого внаслідок укладеного договору та додаткових угод боргів на користь ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства».
На підтвердження правової позиції скаржник зазначав, що 01.10.2017 між боржником (за договором - поклажодавець) та ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» (за договором - зберігач) укладено договір відповідального зберігання майна №17/10-1, за яким, на умовах, встановлених договором, зберігач зобов'язався зберігати майно поклажодавця.
Згідно акта приймання-передачі майна від 01.10.2017 до вищевказаного договору відповідального зберігання майна КП КОР «Автогосподарство», як поклажодавець, передало всі наявні транспортні засоби в кількості 19 одиниць. Отже, починаючи з 01.10.2017 КП КОР «Автогосподарство» було позбавлене можливості використання власного майна для ведення господарської діяльності, але при цьому КП КОР «Автогосподарство» продовжував отримувати фінансову допомогу за додатковими угодами.
За доводами скаржника 2, оспорюваний правочин розглядається Управлінням як спосіб уникнення імовірного звернення стягнення на майно боржника, що є безпосереднім порушенням прав й інтересів податкового органу, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
Позиція інших учасників
ТОВ "Трудовий колектив Автогосподарства" у відзивах на касаційні скарги керівника КП КОР "Автогосподарство" арбітражного керуючого Демчана О.І. та ГУ ДПС у м. Києві просить залишити їх без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду від 30.11.2022 залишити без змін.
Київська обласна рада у поясненнях на касаційну скаргу керівника КП КОР "Автогосподарство" арбітражного керуючого Демчана О.І. заперечує проти її вимог, зазначає про обґрунтованість висновку апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції від 30.11.2022 залишити без змін.
Арбітражний керуючий Ткачук О.В. подав письмові пояснення у справі щодо касаційної скарги боржника, в яких звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду м. Києва від 10.08.2022 у справі № 910/15598/19, якою було покладено виконання обов'язків керівника боржника (КП КОР "Автогосподарство") на розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Демчана О.І. скасована постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25.01.2023), в задоволенні клопотання розпорядника майна арбітражного керуючого Демчана О.І. про припинення повноважень керівника боржника та покладення виконання його обов'язків на розпорядника майна Демчана О.І. відмовлено.
Справа про банкрутство КП КОР "Автогосподарство" перебуває та стадії розпорядження майном, повноваження розпорядника майна боржника виконує арбітражний керуючий Ткачук О.В.
Вказані обставини, на думку розпорядника майна Ткачука О.В. свідчать про наявні правові підстави для закриття касаційного провадження у справі №910/15598/19(910/8017/20) за касаційною скаргою керівника КП КОР "Автогосподарство" арбітражного керуючого Демчана О. І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022.
У поясненнях арбітражний керуючий Ткачук О.В. звертає увагу Верховного Суду на законність оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у даній справі.
Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду
Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Щодо касаційної скарги керівника КП КОР "Автогосподарство" арбітражного керуючого Демчана О.І.
Відповідно до частини 3 статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає касаційну скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.
При зверненні з касаційною скаргою (від 01.12.2022 вих. № 02-87/155), яка надійшла до Верховного Суду 02.12.2022 (вх. № 6064/2022) арбітражний керуючий Демчан О.І. на підтвердження повноважень представника КП КОР «Автогосподарство» посилався на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.08.2022 у справі № 910/15598/19, якою відсторонено керівника КП КОР «Автогосподарство» Максюту О. П. від займаної посади керівника підприємства та покладено виконання обов'язків керівника КП КОР «Автогосподарство» на розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Демчана О.І.
Судовою колегією встановлено, що 27.12.2022 постановою Північного апеляційного господарського суду (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25.01.2023) у справі про банкрутство № 910/15598/19 скасовано ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.08.2022 та відмовлено в задоволенні клопотання розпорядника майна про припинення повноважень керівника боржника та покладення виконання його обов'язків на розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Демчана О.І., розпорядником майна КП КОР «Автогосподарство» призначено арбітражного керуючого Ткачука О.В.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
У наданих суду поясненнях розпорядник майна КП КОР «Автогосподарство» арбітражний керуючий Ткачук О.В. не підтримує вимоги касаційної скарги арбітражного керуючого Демчана О.І., а звертає увагу Верховного Суду на законність оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у даній справі.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою керівника КП КОР "Автогосподарство" арбітражного керуючого Демчана О.І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі №910/15598/19(910/8017/20) на підставі пункту 2 частини 1 статті 296 ГПК України.
Щодо суті касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги ГУ ДПС у місті Києві, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає про таке.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Водночас, провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, колегія суддів вважає за доцільне звернутися до уточненої правової позиції судової палати для розгляду справ про банкрутство, викладеній в постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, щодо застосування статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 № 904/7905/16.
Верховний Суд зауважив, що на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Провадження у справі № 910/15598/19 про банкрутство КП КОР "Автогосподарство" відкрито ухвалою від 21.11.2019, у зв'язку з чим до спірних правовідносин вірно застосовані приписи статті 42 КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, щодо обчислення строків та підстав для визнання недійсним договору, укладеного 28.02.2017, в межах трирічного строку.
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина 2 статті 42 КУзПБ).
Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
В статті 1 КУзПБ визначено, що заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
Розглядаючи доводи позивача про укладення оспорюваного договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 між заінтересованими особами, місцевий господарський суд встановив, що КП КОР «Автогосподарство» зареєстровано 25.11.1992, його засновником є Київська обласна рада.
ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) заснований членами трудового колективу КП «КОР «Автогосподарство».
У період з 28.12.2016 по 19.12.2017 керівником ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» був ОСОБА_1 , який у період з 06.06.2017 по 23.01.2018 був керівником КП КОР «Автогосподарство».
Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, а також з матеріалів справи вбачається, що засновниками ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» є: ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_7 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_6 ), ОСОБА_8 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_9 ), ОСОБА_11 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_10 ), ОСОБА_12 , (індивідуальний податковий номер НОМЕР_11 ), ОСОБА_13 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_12 ), ОСОБА_14 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_13 ), ОСОБА_15 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_14 ), ОСОБА_16 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_15 ), ОСОБА_17 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_16 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_19 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ), ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_20 ).
У відповіді на запит ліквідатора банкрута про отримання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум отриманого з них податку за період 2017-2018 (роки укладення та дії оспорюваного правочину), ГУ ДПС у м. Києві надано інформацію (лист вх. №8051/02-87 від 15.06.2021 із додатками до нього), відповідно до якої, у 1, 2 та 3 кварталах 2017, тобто в період укладення договору та додаткових угод до нього, всі 20-ть засновників ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство», а саме: ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_7 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_6 ), ОСОБА_8 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_9 ), ОСОБА_11 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_10 ), ОСОБА_12 , (індивідуальний податковий номер НОМЕР_11 ), ОСОБА_13 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_12 ), ОСОБА_14 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_13 ), ОСОБА_15 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_14 ), ОСОБА_16 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_15 ), ОСОБА_17 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_16 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_19 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ), ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_20 ).
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство» за вказаний період складає: 1 квартал - 26 працівників (20 з них засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства»), 2 квартал - 27 працівників (20 з них засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства»), 3 квартал - 36 працівників (20 з них засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства»).
У 4-му кварталі 2017 (в період укладення додаткових угод до договору) 17-ть з 20-ти засновників ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство», а саме: ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_7 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_6 ), ОСОБА_8 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_9 ), ОСОБА_11 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_10 ), ОСОБА_12 , (індивідуальний податковий номер НОМЕР_11 ), ОСОБА_13 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_12 ), ОСОБА_16 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_15 ), ОСОБА_17 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_16 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_19 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ), ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_20 ).
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство» за вказаний період складала 25-ть працівників (17-ть з них засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства»).
У 1 кварталі 2018 року 7 засновників ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство», а саме: ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_19 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ).
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство» за вказаний період складала 11-ть працівників (7-м з них - засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства»).
У 2-му та 3-му кварталах 2018 року 6-ть засновників ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство», а саме: ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ).
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство» за вказаний період складала 8-м працівників (6-ть з них засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства»).
З урахуванням встановлених місцевим судом фактичних обставин колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» та КП КОР «Автогосподарство» є заінтересованими особами по відношенню одна до одної в розумінні статті 1 КУзПБ, адже боржник заснований членами трудового колективу КП «КОР «Автогосподарства», а ОСОБА_1 , який у період з 06.06.2017 по 23.01.2018 був керівником КП КОР «Автогосподарство», у період з 28.12.2016 по 19.12.2017 був керівником ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства».
Колегія суддів зауважує, що норма стаття 42 КУзПБ, яка визначає спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника. Правочини боржника, які зменшують його власні активи, підлягають оцінці на предмет наявності в діях боржника ознак приховування/виведення майна боржника. Такі дії, як правило, спрямовані на шкоду правам та інтересам кредиторів, оскільки позбавляють їх можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.
Відтак, при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання договору недійсним судам належить враховувати дійсні мотиви, через які боржником вчинено правочин і чи є такі мотиви добросовісними.
Аналогічна правова позиція підтверджується висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 15.07.2021 у справі № 927/531/18.
У цьому питанні колегія суддів враховує, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) є однією з основоположних засад цивільного законодавства і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
З наданих до матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що:
- загальна сума поворотної фінансової допомоги згідно договору № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього склала 1 135 391,48 грн;
- згідно листа ГУ ДПС у м. Києві вх. № 8051/02-87 від 15.06.2021 загальна сума доходу, нарахованого на користь платників податків - фізичних осіб КП КОР «Автогосподарство» за період 2017-2018 склала 1 202 723,90 грн;
- відповідно до банківських виписок за 2017-2018 з рахунків КП КОР «Автогосподарство», відкритих в АТ «Правекс Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», встановлено, що грошові кошти, перераховані ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» до КП КОР «Автогосподарство» в якості поворотної фінансової допомоги, витрачалися на виплату заробітної плати та оплату за податковими зобов'язаннями банкрута, які виникли із виплати заробітної плати;
- виписки з рахунків не містять інформації щодо витрат спрямованих на покращення фінансово-господарської діяльності боржника, відповідачем 1 не надано доказів щодо витрат на збереженні майна комунального підприємства та покращення результатів його фінансово-господарської діяльності і майнового стану;
- грошові кошти, отримані КП КОР «Автогосподарство» від ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», використовувались для виплати заробітної плати засновникам ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», які перебували в трудових відносинах з боржником.
Відтак, договір та додаткові угоди до нього укладені з заінтересованими особами та на користь заінтересованих осіб по відношенню до боржника, із метою збереження контролю над майном боржника та звернення стягнення на майно для погашення наявного внаслідок укладеного договору боргу на користь ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що встановлені у цій справі обставини свідчать про наявність підстав для застосування статті 42 КУзПБ та визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на таке:
- правочин укладено у підозрілий період (протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство),
- внаслідок укладеного договору у КП КОР «Автогосподарство» умисно створена заборгованість перед ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», адже отримані за договором кошти не використовувались для збереженні майна комунального підприємства та покращення результатів його фінансово-господарської діяльності і майнового стану;
- грошові кошти, отримані за оспорюваним правочином, використовувались для виплати заробітної плати засновникам ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», які перебували в трудових відносинах з боржником;
- оспорюваний договір укладений між заінтересованими особами, ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» заснований членами трудового колективу КП КОР «Автогосподарство», засновники ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство».
Апеляційний господарський суд, дійшовши висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову, не спростував висновків суду першої інстанції, та в порушення статті 277 ГПК України не довів невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
Відповідно до статті 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що поклавши в основу постанови висновок про відсутність реального доведення позивачем укладення спірної угоди на шкоду інтересам боржника або його кредиторам, суд апеляційної інстанції не спростував доводів позивача, не навів ні зміст його аргументів, зокрема, щодо умисно створеної заборгованості за оспорюваним договором перед ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», внаслідок чого останнє стало неплатоспроможним, майна стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів; щодо укладення оспорюваного договору з метою збереження контролю над майном боржника та звернення стягнення на майно для погашення виниклих внаслідок укладеного договору боргів на користь ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», а також не навів відповідного обґрунтування на їх відхилення.
В той же час, в позовній заяві Головним управління ДПС у м. Києві оспорюваний правочин визначається саме як спосіб уникнення ймовірного звернення стягнення на майно боржника, що є безпосереднім порушенням прав й інтересів податкового органу як кредитора боржника.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, у даному випадку - статтю 42 КУзПБ.
З урахування наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не дотримався вимог статей 74, 86, 236, 282 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, у зв'язку з чим неправильно застосував норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду.
Водночас, сукупність встановлених у цій справі обставин (укладення оспорюваного правочину у підозрілий період, між заінтересованими особами, використання коштів для виплати заробітної плати засновникам ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства», які перебували в трудових відносинах з боржником, створення заборгованості за оскаржуваним договором перед ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства») підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить вимогам частина п'ятої статті 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цього договору недійсними згідно з положеннями статей 215, 234 ЦК України та статті 42 КУзПБ.
Суд відхиляє доводи Київської обласної ради щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним, мотивовані посиланням на вчинення сторонами дій з виконання його умов, зокрема щодо фактичного реального надходження коштів на рахунки боржника та часткове їх повернення (позикодавцем перераховано боржнику кошти у розмірі 1 609 391,48 грн, боржником повернуто частину позики в розмірі 149 000,00 грн), оскільки вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18)).
За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість касаційної скарги та про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Верховний Суд з урахуванням викладених вище доводів вважає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі № 910/15598/19(910/8017/20) підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 - залишенню в силі.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі №910/15598/19 (910/8017/20).
2. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) скасувати.
4. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 у справі №910/15598/19 (910/8017/20) залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Банасько О.О.
Жуков С.В.