21 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/20958/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.,
за участю представників сторін:
позивача - Міхальов А.О. (самопредставництво),
відповідача - Наливайко Д.О. (адвокат)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "АНТОНОВ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.)
від 08.12.2022
у справі за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"
за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто",
2. Державного підприємства "АНТОНОВ"
про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2017 року Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі - Установа) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (далі - Товариство) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.05.2015 №15/05/15 (далі - договір), що укладений Установою і Товариством, та застосування наслідків недійсності правочину шляхом визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором від 05.10.1998 № 07/98 (далі - інноваційний договір), укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством "АНТОНОВ" (далі - Підприємство).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір був укладений під впливом помилки щодо ринкової вартості права вимоги, а також не відповідає вимогам закону, вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, оскільки передана грошова вимога не була дійсною.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 05.10.1998 Київське міське відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, як інвестор та Державне підприємство "Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О.К. Антонова", правонаступником якого є Підприємство, уклали інноваційний договір, предметом якого є реалізація інноваційного проекту № 30-0019/98 "Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань" (далі - Проект) по впровадженню нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект.
4. Відповідно до пункту 2.2. інноваційного договору загальна вартість Проекту становить 20 000 000 грн. Строки виконання Проекту: початок - 05.10.1998, закінчення - 05.10.2001.
5. На виконання умов інноваційного договору інвестор перерахував підприємству 16 165 194 грн (встановлено судовими рішеннями у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 за позовом Установи до Підприємства та Міністерства промислової політики України про стягнення 24 706 601, 55 грн).
6. 15.05.2015 Установа, як первісний кредитор, та Товариство, як новий кредитор, уклали договір в пункті 1.1. якого погодили, що позивач відступає та передає у власність відповідачу належне йому право грошової вимоги до Підприємства (боржник), а саме право вимагати повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, суми (цільового вкладу) за інноваційним договором (основний договір), укладеним між позивачем та боржником, у розмірі 16 165 094 грн, а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т.ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які боржник має сплатити згідно з інноваційним договором (разом - право вимоги).
7. У пункті 2.1. договору сторони погодили, що за відступлення права вимоги відповідач сплачує на користь позивача грошові кошти у розмірі ринкової вартості права вимоги відповідно до пункту 17 статуту позивача. Ринкова вартість вимоги визначена згідно зі звітом про оцінку майна суб'єкта оціночної діяльності - Приватним підприємством "Консалтингова група "Арго-експерт" станом на 30.04.2015. Розмір ринкової вартості складає 1 544 664, 54 грн без ПДВ.
8. Товариство перерахувало Установі 1 544 664, 54 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 1001221086 від 18.05.2015.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної інстанції та Верховного Суду
9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у позові відмовлено.
10. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 було задоволено апеляційну скаргу Установи; рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення; позов задоволено повністю.
11. Постановою Верховного Суду від 14.08.2018 судові рішення було скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
12. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021, позов задоволено повністю; визнано недійсним договір та визнано за Установою право кредитора за інноваційним договором.
13. Суди встановили, що на виконання умов інноваційного договору позивач перерахував Підприємству 16 165 194, 00 грн і відступив право вимоги Товариству, яке сплатило позивачу 1 544 664, 54 грн - вартість вимоги, що визначена на підставі звіту про оцінку майна. За статутом позивач мав уступати право вимоги до боржника відповідно до їх ринкової вартості.
14. Суди дійшли висновку, що договір про відступлення права вимоги є недійсним відповідно до статті 229 ЦК України, оскільки звіт про оцінку майна підписано неуповноваженою особою, і позивач помилився щодо ринкової вартості майнових прав, яка є істотною умовою (ціна договору).
15. Постанова суду апеляційної інстанції від 18.05.2021 до Верховного Суду не оскаржувалась.
Апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі
16. 19.10.2021 Підприємство, як особа, яка не брала участі у справі, але вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.
17. Ухвалою від 14.06.2022 суд апеляційної інстанції залучив Підприємство до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (примітка: в резолютивній частині ухвали суд залучив третю особу на стороні позивача, проте в мотивувальній зазначив про необхідність залучення на стороні відповідача).
18. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 109361323) було виправлено допущені описки, зазначено, що Підприємство залучено, як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
19. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 апеляційну скаргу Підприємства задоволено частково, скасовано судові рішення та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю, визнано недійсним договір та визнано за Установою право кредитора за інноваційним договором.
20. Суд встановив, що оскаржуваним рішенням вирішувалися питання щодо прав та обов'язків Підприємства, оскільки в резолютивній частині рішення визнано за позивачем права кредитора за інноваційним договором, що укладений з Підприємством. Таке порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення. Щодо суті спору суд апеляційної інстанції погодився з попередніми висновками судів щодо недійсності договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу
21. 06.02.2023 Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
22. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми частини п'ятої статті 50, статей 80, 168, 184, 254 ГПК України, оскільки:
- не врахував думку скаржника щодо залучення його до участі у справі або як третю особу із самостійним вимогами щодо предмету спору, або як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача, оскільки на сьогодні існує спір у справі № 910/20958/17 про стягнення з Підприємства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" (далі - ТОВ "Інтеравто") 16 165 094, 00 грн, і в межах цієї справи також розглядається спір про недійсність договору;
- прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є підставою для скасування постанови та направлення справи на новий розгляд (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України);
- скасував попередні судові рішення, але ухвалив таке саме рішення по суті позовних вимог, не заслуховуючи і не надаючи оцінки доводам та аргументам Підприємства, що є наслідком прогалини в ГПК, який не передбачає право суду апеляційної інстанції передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновок Верховного Суду щодо дій суду апеляційної інстанції при вирішенні спору по суті без дослідження правової позиції особи, яка не була залучена до участі у справі, відсутній (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
23. Скаржник додатково в обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає:
- пункт 4 частини третьої статті 277 ГПК України є окремою та самостійною підставою для обов'язкового скасування судового рішення суду першої інстанції;
- зазначення в апеляційній скарзі додаткового обґрунтування щодо суті спору в скаржника не вимагається;
- питання розгляду спору по суті справи є прерогативою суду першої інстанції, а обов'язком суду апеляційної інстанції є виключно перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції;
- у постанові від 14.12.2022 у справі № 917/1500/18 Верховний Суд вказав, що у такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а їх процесуальні права, що випливає із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов'язків;
- у постанові від 19.03.2019 у справі № 24/5005/14436/2011 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що скарги Установи розглянуто при неналежному складі учасників провадження у справі про банкрутство. Оцінка судом будь-яких доводів буде вважатися правомірною лише при належному складі осіб у справі, на права та обов'язки яких може вплинути судове рішення:
- відповідно до практики Європейського суду з прав людини права призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Повноваження вищих судових органів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
24. 16.03.2023 до Верховного Суду від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому сторона просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
25. У відзиві на касаційну скаргу Товариство вказує інші підстави для скасування судових рішень:
- недоведеність обставин, що ринкова вартість права вимоги складала іншу суму чи істотно відрізнялась від визначеної у договорі - 1 544 664, 54 грн;
- нез'ясування обставин, що мають значення для справи, щодо недобросовісної та суперечливої поведінки Установи, яка прийняла звіт і рецензію без зауважень;
- неправильне застосування норм статті 216 ЦК України, статті 208 ГК України, оскільки не вирішено питання наслідків недійсності правочину та відновлення становища Компанії;
- неправильне застосування норм статей 216, 388 ЦК України, оскільки не враховано, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
26. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому перевіряє лише дотримання норм матеріального та процесуального права, на які скаржник посилається як на підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
27. Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на таке.
28. Згідно з частиною першою статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
29. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).
30. Аналіз наведених норм права свідчить, що залучення до участі у справі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору можливе не інакше, як за зверненням такої особи з окремим позовом до однієї або декількох осіб в межах вже існуючого провадження під час розгляду справи судом першої інстанції до закінчення підготовчого провадження (або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).
31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з'ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
32. Господарський суд діє в межах повноважень та у спосіб, передбачений процесуальним законодавством (стаття 19 Конституції України), яке не передбачає можливості на стадії апеляційного перегляду залучати до участі у справі особу, яка не брала участі у справі, як третю особу із самостійними вимогами. А тому доводи скаржника щодо незалучення його, як третьої особи із самостійними вимогами, є необґрунтованими.
33. Розгляд господарським судом іншої справи (№ 910/19552/15) про визнання договорів недійсними (за зустрічним позовом Підприємства) не може бути підставою для залучення скаржника до участі у справі, як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору у справі, що переглядається, оскільки це також буде порушенням принципу диспозитивності (стаття 14 ГПК України).
34. До того ж, вимоги Підприємства про визнання недійсним договору розглядаються в межах вказаного скаржником судового провадження (справа №910/19552/15), в якому особа реалізує своє право на судовий захист, гарантований законом, шляхом звернення з відповідним зустрічним позовом.
35. Доводи скаржника про можливість подвійного стягнення з нього заборгованості за інноваційним договором Верховний Суд відхиляє, оскільки в мажах цього судового провадження не розглядалася вимога про стягнення відповідної заборгованості з Підприємства.
36. Посилання скаржника на необхідність залучення його до участі у справі, як третьої особи без самостійних вимог на стороні іншого учасника - відповідача, не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції в розумінні пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, оскільки підставою для скасування у такому випадку є факт незалучення особи до участі у справі взагалі. Також суд апеляційної інстанції постановив ухвалу від 06.03.2023 про виправлення описки щодо учасника, на стороні якого було залучено скаржника (на стороні відповідача). Тому такі доводи визнаються необґрунтованими.
37. Щодо доводів апеляційної скарги та меж розгляду справи судом апеляційної інстанції.
38. Відповідно до частини другої статті 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, доводи, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (пункт 5); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6); клопотання особи, яка подала скаргу (пункт 7); перелік документів та інших матеріалів, що додаються (пункт 9).
39. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України).
40. Наведені вимоги до апеляційної скарги застосовуються і до апеляційної скарги особи, яка не приймала участі у справі. Тобто особа, яка не приймала участі у справі і вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має зазначити в апеляційній скарзі у чому полягає незаконність і необґрунтованість рішення, навести всі доводи на підтвердження своєї позиції.
41. Також скаржник не обмежений в праві заявляти про нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню з наведенням обґрунтування таких клопотань. Скаржник розпоряджається своїми правами на власний розсуд, що забезпечує дотримання принципу диспозитвності.
42. Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, визначив підставою для апеляційного оскарження те, що його не було залучено до участі у справі, а оскаржуваним рішенням було вирішено питання про права та обов'язки Підприємства. Жодних інших доводів щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції Підприємство не навело і не зазначило про нові обставини чи докази, що підлягають встановленню та дослідженню, відповідно. Жодних клопотань (крім клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження) Підприємство не заявило.
43. Тому посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норми частини п'ятої статті 50, статей 80, 168, 184, 254 ГПК визнаються необґрунтованими, оскільки Підприємство не було обмежене наводити всі доводи щодо незаконності рішення, заявляти клопотання, тощо, однак не реалізувало (скористалось) таке право.
44. Верховний Суд зазначає, що визначення підстав апеляційного оскарження є правом особи, яка звертається з відповідною скаргою і яка розпоряджається ним на власний розсуд.
45. Водночас суд апеляційної інстанції обмежений доводами та вимогами поданої апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України). Тому Північний апеляційний господарський суд, дійшовши висновку, що оскаржуваним рішенням зачіпаються інтереси заявника, скасував його, однак підстав для відмови у позові не встановив, у зв'язку з чим погодився із судовими рішеннями щодо суті позовних вимог (про задоволення позову).
46. Повноваження суду апеляційної інстанції передбачені статтею 275 ГПК України, згідно з частиною першою якої суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2); у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті (пункт 7). У суду апеляційної інстанції відсутні повноваження передавати справу на новий розгляд.
47. Скасування рішення суду першої інстанції не є автоматичною підставою для ухвалення іншого рішення щодо суті позовних вимог. Так, підставою для скасування можуть бути порушення процесуального законодавства (неналежне повідомлення учасника справи, незалучення особи (пункти 3, 4 частини третьої статті 277 ГПК України), тощо), навіть при ухваленні правильного рішення щодо суті позовних вимог.
48. Отже, посилання скаржника щодо автоматичної зміни рішення суду першої інстанції стосовно суті позовних вимог у разі його скасування та необхідності направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції судом апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки зводяться до вільного тлумачення норм процесуального законодавства та фактично є незгодою із оскаржуваними судовими рішеннями про задоволення позову про визнання недійсним договору, однак не містить належної аргументації застосування норм права.
49. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду в постановах від 14.12.2022 у справі № 917/1500/18 та від 19.03.2019 у справі №24/5005/14436/2011 (не залучення особи порушує не тільки матеріальне, а й процесуальне право особи) є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши, що оскаржуване рішення стосувалося прав та обов'язків скаржника, залучив його до участі у справі, чим забезпечив реалізацію як матеріальних, так і процесуальних прав Підприємства у межах розгляду цієї справи.
50. Верховний Суд не розглядає питання, чи впливало рішення господарського суду першої інстанції на права та обов'язки Підприємства, оскільки це не було підставою касаційного оскарження.
51. Щодо доводів Товариства у відзиві на касаційну скаргу стосовно інших підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, то Верховний Суд вважає їх безпідставними, оскільки у відзиві на касаційну скаргу наводяться обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги (пункт 3 частини другої статті 295 ГПК України), а не підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Товариство не зверталось до Верховного Суду з окремою касаційною скаргою, а тому доводи, зазначені у відзиві, не можуть бути враховані судом, як підстава для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
53. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
54. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Розподіл судових витрат
55. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Верховний Суд
Касаційну скаргу Державного підприємства "АНТОНОВ" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі № 910/20958/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко