29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"28" березня 2023 р. Справа № 924/1238/21
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю. В., при секретарі судового засідання Загроцька А.Ю., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство „Еталон-Прилад", м. Харків
до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ
в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", ДП „НАЕК „Енергоатом", м. Нетішин
про стягнення грошей
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Фурман Т.О.
встановив:
Позивач у позові просить суд стягнути з відповідача заборгованість за неналежне виконання договору від 23.11.20 № 16980/53-124-01-20-12763 у розмірі 491 264, 07 грн., з яких: 430 200 грн. основний борг, 15 625, 63 грн. річні, 45 438, 44 грн. інфляційні.
Обгрунтовуючи позов, позивач зазначає, що поставивши відповідачу обумовлений договором товар на суму 655 200 грн., позивач виконав свої договірні зобов'язання належним чином. Відповідач же, у встановлені договором строки, здійснив лише часткову оплату поставленого товару на суму 225 000 грн., в зв'язку з чим виникла заборгованість на заявлену суму. Нарахування 3% річних та інфляційних здійснено з посиланням на ст. 625 ЦК України.
У відповіді на відзив, позивач додатково зазначив про необґрунтованість доводів відповідача щодо обов'язковості досудового врегулювання спору. Вказав, що право на звернення до суду гарантується, ніхто не може бути позбавлений цього права. Зазначено, що важке фінансове становище не є форс-мажорними обставинами в законодавчому розумінні. В спірних правовідносинах, саме політика держави у сфері енергетики призвела до зменшення доходів відповідача, а тягар цих дій покладено на позивача, який належним чином виконав свої зобов'язання. Тобто, в даному випадку має місце порушення принципу „належного урядування". Наслідки будь-якої помилки держави повинні покладатися на саму державу та не мають перекладатися на позивача.
Вказано також про безпідставність заперечень щодо нарахування інфляційних та 3% річних, оскільки такі нарахування мають здійснюватись при наявності прострочення виконання грошового зобов'язання, що має місце в спірних відносинах.
Щодо дати поставки, позивач зазначив, що він погоджується з відповідними доводами відповідача про те, що такою датою є 21.12.21.
Представник позивача до суду не з'явився.
Представник відповідача в судовому засіданні та відповідач у відзиві позов не визнають, зазначають таке.
1. Згідно укладеного між сторонами договору всі питання, пов'язані з виконанням сторонами договірних зобов'язань вирішуються в досудовому порядку, шляхом пред'явлення претензій. Однак, позивач не надав доказів на підтвердження того, що він, перед поданням позову, вжив заходів досудового врегулювання спору. Навпаки, позивач вказує про невжиття ним таких заходів. Таким чином, позивач, в супереч норм діючого законодавства та умов договору, звернувся з даним позовом без дотримання порядку врегулювання спору.
2. Доводи позивача про те, що він поставив обумовлений договором товар у передбачені договором строки не відповідають дійсності. Так, позивач вказує про поставку товару 16.12.20, в той час як фактично поставка здійснена 21.12.20, що підтверджується наданими доказами. Внаслідок цього, невірним є вказаний позивачем період нарахування річних та інфляційних, оскільки початок прострочення, на який позивач мав право здійснювати такі нарахування, починається не з 16.01.21, а з 20.01.21.
3. Відповідач не мав можливості виконати умови договору належним чином (вчасно оплатити поставлений товар у загальному обсязі) у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем, що виникло у зв'язку зі змінами, що склалися на енергетичному ринку - запровадження нової моделі функціонування ринку електроенергії. До встановлення нової моделі ринку, функції покупця і продавця електроенергії на Україні виконувало ДП „Енергоринок". Однак, на момент впровадження нової моделі ринку заборгованість ДП „Енергоринок" перед ДП „НАЕК „Енергоатом" становила майже 12 млрд. грн. При цьому, механізм погашення заборгованості ДП „Енергоринок" перед ДП „НАЕК „Енергоатом" на законодавчому рівні не врегульований. Тому, відповідач вимушений був звернутись до суду з позовом до ДП „Енергоринок" про стягнення заборгованості в розмірі 19 001 360 408, 70 грн. Розгляд справи триває і досі. Крім того, на даний час слухаються і інші спори до інших боржників.
Таким чином, опинившись у вищевказаних умовах, відповідач зазнав значного фінансового навантаження, і тих грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії було не достатньо для виконання договірних зобов'язань. Крім того, значна частина грошей спрямовувалась для оплати невідкладних, першочергових платежів у бюджет, для забезпечення безпеки роботи АЕС, а також для проведення позапланових закупівель з метою забезпечення карантинних заходів.
Отже, відповідач не мав можливості здійснювати оплату поставленого позивачем товару у встановлені договором терміни в силу об'єктивних і незалежних від відповідача обставин. При цьому, вказані обставини, на думку відповідача, є підставами для відстрочення виконання рішення (у разі задоволення позову).
4. Також, відповідач вважає безпідставним (таким, що суперечить суті цих нарахувань) нарахування позивачем 3% річних та інфляційних на суму ПДВ, що включена до вартості товару. Так, чинним законодавством України не передбачено ані обов'язку, ані права платника ПДВ здійснювати коригування вказаного податку. Незалежно від того, прострочене чи не прострочене виконання зобов'язання щодо оплати товару, що включає в себе ПДВ, податкове зобов'язання постачальника за такою операцією залишається незмінним. При цьому, сума ПДВ, що входить до вартості товару, фактично продавцю не належить, а підлягає перерахуванню до бюджету. Отже, відсутні будь-які підстави для твердження про те, що кредитор несе будь-які матеріальні втрати, в тому числі і від інфляційних процесів, які підлягають компенсації в результаті несвоєчасної сплати йому покупцем суми ПДВ, нарахованої у складі вартості товару. Відповідно, відсутні втрати не підлягають компенсації.
5. Відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, безпідставним та надмірно завищеним. Вказані витрати не відповідають вимогам розумності і співмірності. Крім того, доводи позивача про складність справи та тривалість витраченого часу адвоката не обґрунтовують розмір цих витрат в сумі 20 000 грн., а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення саме такої суми даних витрат.
6. У зв'язку з воєнною агресією рф проти України урядом прийнято низку нормативно-правових актів для захисту інтересів України, які фактично зупиняють видаткові операції щодо оплати товарів, робіт, послуг, які надаються/поставляються російською федерацією. Фінансові операції, пов'язані з оплатою за договорами поставки товарів виробництва рф підлягають фінансовому моніторингу та мають високий ризик відмови від проведення цих операцій.
У зв'язку з цим, відповідач утворив комісію щодо ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану, яка на підставі вказаних нормативно-правових актів прийняла рішення про зупинення здійснення видаткових операцій в частині товару, країною походження яких є рф і рб (республіка білорусь), в тому числі за договором, невиконання якого є підставою позову (товар за договором походить з рф).
Враховуючи вказане, відповідач просить: поновити строк для подачі додаткових доказів (пов'язаних з підтвердженням країни виробника товару); прийняти до уваги вказані докази; відмовити у позові; у разі задоволення позову - зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до їх розумного та реального значення; у разі задоволення позову - надати відстрочення виконання рішення
Вирішуючи клопотання відповідача про залучення до справи додаткових одказів, суд врахував, що такі докази не могли бути подані раніше, оскільки їх формування (виникнення) пов'язане з початком агресії рф проти України, у той час як підготовче провадження у справі закрито до відмічених подій - ухвалою від 08.02.22. Отже, в порядку ст. 119, ч. 5 ст. 80 ГПКУ, суд поновлює відповідачу строк на подання додаткових доказів та залучає дані докази до справи.
Матеріалами справи встановлено.
23.11.20 між відповідачем (покупець) та позивачем (постачальник) укладено договір № 16980/53-124-01-20-12763 за яким постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець в свою чергу зобов'язується прийняти і оплатити товар згідно з найменуванням в кількості, за цінами та по коду УКТ ЗЕД які передбачені у специфікації № 1 до договору (додаток № 1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору. Предметом поставки по даному договору є товар - код 38340000-0 згідно ДК 021-2015-Прилади для вимірювання величини (п. 1.2.).
Згідно п. 4.1. договору ціна товару по договору становить 546 000 грн., крім того ПДВ 20% 109 200 грн. Всього ціна договору становить 655 200 грн. Оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості (п. 5.1.).
Згідно розділу 9 договору всі спірні питання, пов'язані з виконанням сторонами умов договору, вирішуються сторонами в досудовому порядку шляхом пред'явлення претензій. У випадку не вирішення спірних питань в досудовому порядку, спори передаються на розгляд в господарський суд згідно з чинним законодавством України.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 11.1).
Додатком № 1 до договору є специфікація, де вказано: найменування товару - компаратор-калібратор універсальний КМ300КНТ, код, виробника, кількість - 1 шт., на ціну - 655 200 грн. із ПДВ. Додаток № 2 - технічна специфікація на закупівлю компаратора-калібратора універсального КМ300КНТ.
Згідно видаткової накладної від 16.12.20 № РН-0000822 постачальник - ТОВ „НВП „Еталон-прилад" поставив одержувачу - ХВ ВП „Складське господарство" ДП „НАЕК „Енергоатом", згідно договору - № 16980/53-124-01-20-12763 від 23.11.20 товар - компаратор-калібратор універсальний на суму 655 200 грн. Дана видаткова накладна підписана обома сторонами та скріплена їх печатками. Зокрема, у графі „відвантажив" накладна засвідчена позивачем, у графі „Отримав" - працівником складського господарства відповідача. При цьому, зі сторони відповідача накладна підписана 21.12.20.
Як видно з виписки банку від 08.11.21 товар за договором № 16980/53-124-01-20-12763 від 23.11.20 оплачено: 05.11.21 на суму 120 000 грн.; та на 105 000 грн.
Відповідач подав: ярлик на придатну продукцію номер 157/8-20 від 23.12.20; формуляр щодо компаратора - калібратора універсального ЗИУСН . 349.006 - 030 ФО; протокол засідання комісії щодо ризиків співпраці з учасниками / контрагентами в умовах воєнного стану
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі письмові заяви по суті справи та подані докази, суд врахував таке.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали договір поставки, визначивши умови, права та обов'язки сторін, які є обов'язковими для них.
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.
З позовних матеріалів вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 655 200 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000822 від 16.12.20. При цьому, прийняття товару відповідачем за вищевказаною видатковою накладною підтверджується підписом та печаткою працівника складського господарства відповідача на вказаній накладній, яка відповідає всім законодавчим ознакам (Закон „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") первинного бухгалтерського документа, який підтверджує проведення господарської операції.
Обов'язок оплати поставленого товару, відповідно до договору, виникає у відповідача протягом 30 календарних днів з дати поставки товару (п. 5.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи накладна № РН-0000822 датована 16.12.20р. Однак, датою поставки слід вважати 21.12.20, коли накладну підписав відповідач (дата накладної навпроти підпису представника відповідача). При цьому, слід врахувати, що за п. 6.4. договору датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної. Отже, кінцевий договірний термін оплати товару відповідачем закінчився 20.01.21. Проте, як вбачається з матеріалів справи оплата у вказаний вище строк, та станом на час розгляду справи проведена лише частково на суму 225 000 грн. (банківська виписка). Докази повної оплати товару у справі відсутні.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що строк повної оплати товару пропущено (докази оплати відсутні), у відповідача виникла заборгованість, розмір якої підтверджується документально та становить (655 200 грн. повна вартість товару за накладною, мінус 225 000 грн. часткової оплати) 430 200 грн.
За таких обставин, позов, в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню.
При цьому, доводи відповідача про недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору до уваги не приймаються, оскільки характер спору і законодавче регулювання спірних правовідносин не передбачають обов'язковості застосування такого порядку. А, відповідні умови договору щодо такого застосування не можуть оцінюватись як такі, що визначають особливий порядок звернення з позовом до суду та такі, що можуть обмежувати право особи на захист її інтересів у суді.
Крім того, не враховуються доводи відповідача щодо наявності надзвичайних та невідворотних обставин, враховуючи таке. Обґрунтовуючи наявність вищевказаних обставин, відповідач зазначає, що невиконання договірних зобов'язань зумовлено вкрай важким фінансовим становищем відповідача, спричиненим законодавчим переходом до нових правил господарювання в умовах зміненого ринку електроенергії. Відповідач, внаслідок вищевказаних обставин недоотримав фінансування від своїх контрагентів, що в свою чергу стало причиною невиконання зобов'язання, що є предметом спору.
За ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 218 ГКУ у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналізуючи вищевказані законодавчі норми, невиконання своїх зобов'язань контрагентами відповідача та відсутність коштів в останнього (що покладено в основу відповідних обґрунтувань) не можуть вважатись надзвичайними і невідворотними обставинами, в силу прямого законодавчого виключення їх з числа останніх.
Крім того, слід зазначити, що порядок застосування обставини форс-мажору прямо передбачено договором сторін. Так, розділом 7 договору № 16980/53-124-01-20-12763 від 23.11.20 передбачено, що: сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 ЗУ „Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін; сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення; доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є сертифікат ТПП України відповідно до ЗУ „Про Торгово-промислові палати в Україні", або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, наявність обставин, які унеможливлюють виконання договору та звільняють відповідача від відповідальності щодо такого виконання мають бути документально підтвердженими. При цьому, це мають бути спеціально передбачені докази - сертифікат Торгово-промислової палати України чи іншого органу. Отже, за відсутності в матеріалах справи вищевказаних доказів, а також доказів письмового повідомлення відповідача про настання вищезгаданих обставин, посилання на такі обставини є необґрунтованими.
Заперечуючи проти позову, відповідач відмітив також наявність обставин (прийняття нормативно-правових актів на захист інтересів держави), в відповідності до яких він не може проводити спірну оплату товару, походження якого з країни агресора. При цьому, він заявив клопотання про відстрочку рішення.
Дані доводи відповідача щодо неможливості оплати та прийняття рішення спеціальної комісії щодо такої не оплати (протокол 11) не можуть бути прийняті судом через те, що вказане рішення не змінює і не припиняє зобов'язань, що виникли в відповідності до договору, а також враховуючи, що строк оплати наступив задовго до початку військової агресії.
З цієї ж причини (прострочення почалось з 21.01.21) не може бути задоволено клопотання про відстрочку виконання судового рішення.
Отже, враховуючи встановлений судом факт виникнення заборгованості у відповідача щодо оплати поставленого товару, обґрунтованими є і нарахування річних та інфляційних. Так, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, враховуючи, що як встановлено вище, датою поставки товару є 21.12.20, а кінцевою датою оплати - 20.01.21, прострочення оплати виникає саме з 21.01.21, з якого і починається вірний період нарахування річних (а не з 16.01.21, як зазначив позивач). Тому, враховуючи вірний період нарахування - з 21.01.21 по 13.12.21, дійсною сумою річних є 15 356, 36 грн. Решта суми безпідставна.
Уточнення дати виникнення прострочення на нарахування позивачем інфляційних не впливає, оскільки період такого нарахування обрано з лютого 2021 року, тобто, з наступного місяця, в якому мала бути здійснена оплата (що відповідає практиці нарахування інфляційних). Тобто, інфляційні підлягають стягненню у заявленому розмірі.
В даному разі, слід зазначити, що не приймаються до уваги доводи відповідача щодо необґрунтованості нарахування річних та інфляційних на суму ПДВ, оскільки підстави застосування ст. 625 ЦК України виникають саме за наявності факту прострочення виконання грошового зобов'язання (яке, як встановлено судом - має місце), незалежно від виду платежу. При цьому, простроченням з точки зору ст. 625 ЦК України є нездійснення в передбачений договором строк оплати будь-якого грошового платежу, в тому числі вартості товару за договором, зі всіма її (вартості) складовими, в тому числі ПДВ. З точки зору законодавчого поняття заборгованості (до якої можливе застосування ст. 625 ЦК України) вид складових простроченого платежу немає значення.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Судові витрати, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) в особі відокремленого підрозділу „Хмельницька атомна електрична станція" ДП „НАЕК „Енергоатом" (код 21313677, 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Еталон-Прилад" (ЄДРПОУ 40711560, 61045, м. Харків, вул. Клочківська, 295) 430 200 грн. (чотириста тридцять тисяч двісті грн. 00 коп.) основного боргу, 15 356, 36 грн. (п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят шість грн. 36 коп.) 3% річних, 45 438, 44 грн. (сорок п'ять тисяч чотириста тридцять вісім грн. 44 коп.) інфляційних, 7 361, 60 грн. (сім тисяч триста шістдесят одна грн. 60 коп.) судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Суддя Ю.В. Гладюк
Повний текст рішення складено 30.03.23.
Віддрук/направлено 4 прим:
1 - до справи
2 - ТОВ "НВП „Еталон-Прилад" (info@etalonpribor.com.ua)
3 - ДП "НАЕК "Енергоатом" (energoatom@atom.gov.ua)
4 - ВП "Хмельницька АЕС" (office@khnpp.atom.gov.ua)