Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" березня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/329/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул.Іллінська, 8, м.Київ, 04070, код ЄДРПОУ 20474912)
до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (вул.Плеханівська, 63, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ: 21186813)
про стягнення виплаченого страхового відшкодування
без виклику учасників справи
27.01.2023 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 70 526,69 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої був пошкоджений автомобіль страхувальника.
30.01.2023 ухвалою Господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" стягнення виплаченого страхового відшкодування до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/329/23. Вирішено розгляд справи №922/329/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України); строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України); строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України.
В той же день, для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача - Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (вул. Плеханівська, 63, м. Харків, 61001) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/329/23 від 30.01.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Однак, вказану судову кореспонденцію 09.02.2023 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
27.02.2023 ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/329/23 від 30.01.2023 було повторно направлено на адресу Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", а саме: вул. Плеханівська, 63, м. Харків, 61001, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження. Відповідна адреса також вказана позивачем в позовній заяві.
Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію 23.03.2023 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно із ч.1 ст.10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Водночас, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Проте, станом на 30.03.2023 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
10.07.2021 о 14 год. 30 хв. у м. Харкові, пров. Піскунівський сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «CHEVROLET Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки «Renault Logan», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Під час зазначеної дорожньо-транспортної пригоди було заподіяно механічні пошкодження автомобілю марки «Renault Logan», номерний знак НОМЕР_2 .
На момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди діяв генеральний договір добровільного страхування наземного транспорту №01/03/2018 від 01.03.2018 та основні умови генерального договору добровільного страхування наземного транспорту №01/03/2018 від 01.03.2018 (надалі - Договір), які було укладено між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» (страхувальник, вигодонабувач).
Відповідно до умов Договору, страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом «Renault Logan», номерний знак НОМЕР_2 .
Страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" з заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Відповідно до Акту огляду транспортного засобу від 17.07.2021 у результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль страхувальника.
Постановою Московського районного суду м. Харкова від 27.07.2021 по справі №643/12869/21 водія автомобіля «CHEVROLET Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , - ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода була визнана страховим випадком, про що 27.08.2021 та 13.10.2021 співробітниками Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" було складено страхові акти №АRХ2875948 та №АRХ2955460, відповідно до яких прийнято рішення про виплату суми страхового відшкодування у розмірі 67 691,29 грн. та 5 435,40 грн. відповідно, а всього 73 126,69 грн.
Розрахунок страхового відшкодування Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" було здійснено на підставі акту огляду транспортного засобу від 17.07.2021, ремонтної калькуляції №1.003.21.0 від 20.08.2021, рахунку-фактури №200 від 07.08.2021, страхового акту №АRХ2875948 від 27.08.2021, рахунку-фактури №252 від 30.09.2021, страхового акту №АRХ2955460 від 13.10.2021.
На виконання умов Договору страхування, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 67 691,29 грн. згідно платіжного доручення №812299 від 28.08.2021 та в розмірі 5435,40 грн. згідно платіжного доручення №827937 від 18.10.2021.
Відповідно до інформації, розміщеної на веб-сайті https://policy-web.mtsbu.ua, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «CHEVROLET Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована за Полісом №ЕР 201777263 в страховій компанії Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія".
Ліміт цивільно-правової відповідальності за шкоду завдану майну відповідно до умов Полісу №ЕР 201777263 становить 130 000,00 грн.
Франшиза згідно Полісу №ЕР 201777263 встановлена в розмірі 2600,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору 11.10.2021 позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про регресні вимоги №4380 АРКС від 06.10.2021 та 07.12.2021 - додаток до заяви про регресні вимоги №4380+4563 АРКС від 06.12.2021.
Проте, як стверджує позивач, відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування, що й стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст.979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п.3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
У частині 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.
Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, є суброгацією.
Як свідчать матеріали справи, грошові кошти в розмірі 73 126,69 грн. були перераховані позивачем, згідно заяви страхувальника, на рахунок у АТ "Правекс Банк" відповідно до платіжних доручень №812299 від 28.08.2021 №827937 від 18.10.2021, а отже до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, саме в межах суми 73 126,69 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги №4380 АРКС від 06.10.2021 та №4380+4563 АРКС від 06.12.2021 до відповідача про виплату страхового відшкодування на загальну суму 73 126,69 грн., оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останній надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Згідно з ч.2 ст.999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Водночас, як передбачено приписами ч.3 ст.985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом, згідно з положеннями ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п.22.1 ст.22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст.29); відповідно до п.32.4, 32.7 ст.32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п.12.1 ст.12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями ст.29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено ст.1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «CHEVROLET Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована за полісом №ЕР 201777263 в страховій компанії Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія".
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст.19 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі ст.1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 року у справі №910/3650/16 та у справі №910/32969/15).
Крім того, згідно з абц.2 п.36.2 ст.36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
За наведених обставин у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що страхові акти №АRХ2875948 від 27.08.2021 і №АRХ2955460 від 13.10.2021 та платіжні доручення №812299 від 28.08.2021 і №827937 від 18.10.2021 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Так, відповідно до cт.3 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (п.1 cт.9 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”).
Відповідно до п.12.1 ст.12 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Так, фактичні витрати позивача згідно страхових актів №АRХ2875948 від 27.08.2021 та №АRХ2955460 від 13.10.2021, пов'язані з даним страховим випадком складають 73 126,69 грн.
Франшиза згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР 201777263 встановлена в розмірі 2 600,00 грн. Ліміт цивільно-правової відповідальності за шкоду завдану майну згідно Полісу становить 130 000,00 грн.
Таким чином, для проведення відшкодування Приватне акціонерне товариство "Харківська муніципальна страхова компанія" зобов'язане відшкодувати Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "АРКС" грошові кошти в розмірі: 73 126,69 грн. - 2 600,00 грн. = 70 526,69 грн., де 73 126,69 грн. - фактичні витрати за шкоду майна, 2 600,00 грн. - розмір франшизи, передбачений Полісом №ЕР 201777263.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення затрат по оплаті страхового відшкодування у розмірі 70 526,69 грн.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" про стягнення виплаченого страхового відшкодування - задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (вул. Плеханівська, 63, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ: 21186813) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ: 20474912) суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 70 526 (сімдесят тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 69 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "30" березня 2023 р.
Суддя Т.О. Пономаренко