30 березня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/213/23
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
розглянув заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір» №б/н від 27.03.2023 (вх. №2688 від 28.03.2023) про забезпечення позову у справі №921/213/23,
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапфір», вул. Подільська, буд 31, смт.Велика Березовиця, Тернопільський р-н, Тернопільський обл., 47724
до відповідача Приватного підприємства «Онікс», вул. С.Бандери, буд. 26, смт. Березовиця, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47724,
третя особа: Великоберезовицька селищна рада, вул. С.Бандери, буд. 26, смт. Велика Березовиця, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47724,
про: 1/ скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 - для іншого сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця;
2/ скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності №49001367 від 16.01.2023, внесений державним реєстратором Скориківської сільської ради Тернопільської області Гриндою О.Я. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 - для іншого сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця та припинення права власності Приватного підприємства «Онікс» ( код ЄДРПОУ 30280995) на земельну ділянку із кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 - для іншого сільськогосподарського призначення.
Одночасно з поданням позовної заяви, позивач подав заяву №б/н від 27.03.2023 про забезпечення позову шляхом:
- заборони Приватному підприємству «Онікс» ( код ЄДРПОУ 30280995) відчужувати у будь-який спосіб, визначати предметом іпотеки земельну ділянку за кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 - для іншого сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця, до набрання рішенням у даній справі законної сили;
- заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям акредитованим суб'єктам, нотаріусам, і іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію обмежень, на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру прав на нерухоме майно (в т.ч. до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек) записи про державну реєстрацію права власності та інших речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації права власності та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо об'єктів нерухомого майна, а саме: щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно земельної ділянки кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, вид цільового призначення земельної ділянки 01.13 - для іншого сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця, до набрання рішенням у даній справі законної сили.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на наступне:
- ТОВ «Сапфір» відповідно до рішення Великоберезовицької селищної ради народних депутатів №68 від 29.10.1996 отримало у постійне користування 4,89 га землі для господарської діяльності за рахунок господарського двору ТВ «Поділля» у зв'язку з купівлею будівель на підставі Договору купівлі-продажу від 03.02.1996 укладеного між ТОВ «Сапфір» та Агрофірмою «Поділля»;
- на підставі вказаного рішення ТОВ «Сапфір» видано Державний акт на право постійного користування серії ІІ-ТР №000266;
- позивач, відповідно до вимог Закону України «Про державний земельний кадастр», звернувся до ФОП ОСОБА_1 про розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, визначеної у Державному акті;
- державним кадастровим реєстратором Відділу 4 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області Марусяк І.І. прийняте рішення №РВ-4600092492023 від 21.03.2023 про відмову у внесенні відомостей до Держаного земельного кадастру за результатами розгляду заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з таких підстав: електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа; рекомендовано - виправити помилку угідь Угіддя, код 013.00, площа 4.6507: Помилка геометрії ( Самоперетин межі полігону в точці таким чином, що полігон утворює петлю в координаті ( 2234326.83 5476680.26)) Критична 3 Перетин ділянок з ділянкою 6125255200:02:002:3186; Площа співпадає на 49.6999;
- із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прав власності на земельну ділянку за кадастровим номером 6125255200:02:002:3186 площею 2,4303 га зареєстровано за ПП «Онікс» державним реєстратором Скориківської сільської ради Гриндою О.Я. на підставі Державного акту на право колективної власності на землю, серія та номер ТР №0095, виданого 17.09.1995 Тернопільською районною радою народних депутатів, який видано Агрофірмі «Поділля»;
- відповідно до статутів ПП «Онікс» та ТВ «Поділля» останнім належать майнові та немайнові права які передаються, але в них взагалі не йдеться про землю, яка належала на праві колективної власності Агрофірмі «Поділля»;
- Товариство власників «Поділля» після реорганізації Агрофірми «Поділля» протягом 5 років ( термін чинності Земельного кодексу України від 1990 року), а також після набрання чинності Земельним кодексом України 25 жовтня 2001 року до моменту свого припинення не набуло права власності на землі відображені в Державному акті на право колективної власності на землю, серія та номер ТР №0095 та не отримало правовстановлюючого документу на землі, що залишилися після розпаювання між колишніми членами Агрофірми «Поділля» та відображалися в цьому Акті, а отже ТВ «Поділля», як юридична особа, не було суб'єктом права колективної власності на землю та не набуло права власності на землі, що залишилися після розпаювання;
- Приватному підприємству «Онікс», як правонаступнику, ТВ «Поділля» не належить та не може належати право власності чи інше речове право на землі колишньої Агрофірми «Поділля», які не були розпайовані, а розпайованими землями, відповідно до вимог чинного Земельного кодексу відповідач може користувавсь на умовах договору оренди, укладеного між ним та власниками земельних паїв;
- звертає увагу, що вказані висновки викладені у постановах Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.11.2020 у справі №2-а-2791/10/1970 та від 31.08.2010 у справі №2-а-1803/10/1970, рішеннях Господарського суду Тернопільської області від 22.11.2012 у справі №921/1146/14-г/4 та від 11.06.2021 у справі №921/827/20 та постанові Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2012 у справі №3/21-271, при цьому таких суду не надав;
- відповідач безпідставно провів державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 6125255200:02:002:3186, площею 2,4303 га, оскільки таке право належало позивачу;
- відповідач на даний час необмежений у вчиненні дій щодо відчуження земельної ділянки, її обтяження тощо, що може призвести до неефективності правосуддя, навіть якщо рішення буде ухвалене на користь позивача. Не вжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду:
- з метою недопущення протиправних дій щодо вказаних земельних ділянок та збереження існуючого на сьогоднішній день кола суб'єктів спірних правовідносин та відображені в Державному земельному кадастрі та Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації щодо спірних земельних ділянок, позивач просить забезпечити позов.
Вважає, що зазначені заходи забезпечення позову не завдадуть жодних збитків відповідачу, тим більше, що фактично земельна ділянка перебувала і перебуває у користуванні позивача, тому потреби у зустрічному забезпеченні немає.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір» №б/н від 27.03.2023 (вх. №2688 від 28.03.2023) про забезпечення позову у справі №921/213/23, суд відмовляє у її задоволенні. При цьому, суд виходив з наступного.
Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011).
Відповідно до приписів ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ст. 137 ГПК України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч. 4 ст. 139 ГПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Отже, з положень ч. 4 ст. 139 ГПК України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Заявник не конкретизує підстави, які має на увазі та не доводить існування обставин, з якими пов'язує неможливість виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, належними доказами.
Заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не містить, а ні доказів існування обставин з якими позивач пов'язує необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а ні посилань на існування обставин з якими позивач пов'язує необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Відтак, заявник не довів суду наявність недобросовісних дій (і навіть намірів) з боку відповідача, які були б спрямовані на створення потенційних труднощів для виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог та жодним чином не обґрунтував існування реальної загрози щодо утруднення або унеможливлення виконання судового рішення.
Водночас, саме лише посилання в заяві на потенційну загрозу утруднення виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Дослідивши обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки заявник не надав жодних доказів на підтвердження того факту, що невжиття запобіжних заходів порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Щодо посилання заявника на практику Верховного Суду викладену у постановах від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 16.03.2020 у справі №916/3245/19 та від 16.10.2019 у справі №90/2285/19, то висновки у них стосуються обставин, які не є подібними у даній справі.
При цьому, суд звертає увагу заявника на те, що у разі виникнення реальної, підтвердженої загрози неможливості чи утруднення виконання судового рішення заявник не позбавлений в будь-який час повторно заявити про необхідність забезпечення позову з поданням суду відповідних доказів.
З огляду на викладене, враховуючи, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які в розумінні ст. 136, 137 ГПК України можуть бути підставами для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, заява позивача задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 136-140, 234-235 ГПК України, господарський суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Сапфір» у задоволенні заяви №б/н від 27.03.2023 (вх. №2688 від 28.03.2023) про забезпечення позову у справі №921/213/23.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання (30.03.2023) та може бути оскаржена протягом десяти днів до Західного апеляційного господарського суду.
Копію ухвали направити заявнику.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Ухвала суду розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя М.С. Стадник