вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" березня 2023 р. Справа№ 910/8846/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Копитової О.С.
суддів: Грека Б.М.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання: Гуньки О.В.
та представників сторін:
Сурмава Г.Л. - не з'явилася,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року
у справі № 910/8846/22 (суддя Яковенко А.В.)
за заявою ОСОБА_1
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року по справі № 910/8846/22 заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність та додані до неї документи повернуто без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд звільнити її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року у справі № 910/8846/22, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянтка зазначає, що вважає оскаржувану ухвалу такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.
Щодо доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди арбітражному керуючому за три місяці виконання повноважень, апелянтка зазначає, що законодавець, не передбачивши альтернативних способів сплати грошової винагороди арбітражному керуючому і встановивши імперативну норму щодо авансування грошової винагороди арбітражному керуючому, порушує її права, оскільки встановивши таку норму він фактично обмежує доступ, наданий особі до такої міри, що порушується сама суть права, адже цілком логічно, що, якщо особа не має можливості виконувати свої фінансові зобов'язання перед кредиторами через брак таких фінансів, вона і не зможе зібрати необхідну грошову суму для авансування на депозитний рахунок суду винагороди арбітражному керуючому.
Таким чином, щоб забезпечити виконання боржником обов'язку виплати винагороди керуючому реструктуризацією, апелянтка, як боржник, уклала відповідний договір про надання послуг арбітражного керуючого, у якому визначила умови щодо розміру винагороди, а також порядку виконання зобов'язання щодо виплати такої винагороди.
Щодо надання декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2019-2021 роки та доказів звернення заявника до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, апелянтка зазначає, що надання декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи, водночас певні неточності в декларації про майновий стан не можуть слугувати підставою для відмови у відкритті провадження або закриття провадження, оскільки законодавцем наділено боржника можливістю усунути такі неточності шляхом надання суду виправленої декларації.
Також, апелянтка зазначає, що відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства, керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, обов'язково її доводить до відома боржнику, у результаті чого в останнього виникає право виправити декларацію у строк встановлений законом.
З огляду на що, суд позбавлений повноважень на стадії відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи надавати оцінку поданим деклараціям.
Крім того, апелянтка зазначає, що посилання місцевого суду на необхідність надання доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна йому була для заповнення всіх розділів декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність є необґрунтованими та безпідставними, оскільки така інформація є конфіденційною і жоден державний орган, за відсутності згоди особи, якої стосується запитувана інформація, не надасть таку інформацію на клопотання, заяву чи вимогу іншої фізичної особи.
Таким чином, враховуючи викладене, апелянтка вважає, що місцевий суд дійшов до помилкових висновків та повернув заяву за відсутності на те правових підстав.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді: Копитової О.С., суддів: Грека Б.М., Остапенка О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 року витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8846/22 за заявою ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року у справі № 910/8846/22 до надходження матеріалів справи № 910/8846/22 до Північного апеляційного господарського суду.
02.01.2023 року від господарського суду міста Києва на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 року надійшли матеріали справи №910/8846/22 за заявою ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 року апеляційну скаргу скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року у справі № 910/8846/22 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року у справі №910/8846/22. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 призначено на 15.03.2023 року.
15.03.2023 року в судове засідання апелянтка не з'явилася, причини неявки суду не повідомила. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином.
Враховуючи викладені обставини, а також той факт, що заперечень щодо встановлених місцевим судом обставин справи не надійшло, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності апелянтки за наявними у справі документами.
В судовому засіданні 15.03.2023 року прийнято постанову у даній справі.
Згідно зі ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Статтею 115 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи може бути відкрито лише за заявою боржника.
Відповідно до ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2022 року заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без руху. Встановлено строк десять днів з дня вручення цієї ухвали ОСОБА_1 на усунення недоліків заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Встановлено ОСОБА_1 спосіб усунення недоліків заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність шляхом надання:
- декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2019-2021 роки, привівши їх у відповідність до наказу Міністерства юстиції України від 21.08.2019 року №2627/5 з зазначеннями відомостей про членів сім'ї;
- доказів звернення заявника до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна їй була для заповнення розділу ІІ та ІІІ декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність;
- доказів доплати авансування винагороди арбітражному керуючому у розмірі 19 500,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року по справі № 910/8846/22 заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність та додані до неї документи повернуто без розгляду.
Обґрунтовуючи прийняту ухвалу місцевий суд зазначив, що боржником не надано доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією в розмірі 19 500 грн., а надано Договір про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 01.07.2022 року, укладений між заявником та арбітражним керуючим Белінською Н.О., що на думку суду, суперечить умовам Кодексу України з процедур банкрутства, яким не передбачено відстрочення сплати грошової винагороди арбітражному керуючому, так як і не передбачено виплату такої винагороди частинами, щомісячно перераховуючи певну суму коштів.
Крім того, судом зазначено, що боржником в порушення ч. 5 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства не вказано у розділі ІІ та ІІІ декларацій про майновий стан боржника інформації про членів сім'ї боржника.
Зазначена ухвала суду і переглядається в апеляційному порядку.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: 1) розмір прострочених зобов'язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати; 2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; 3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення; 4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності). До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Частиною 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються: 1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; 2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи - підприємця; 3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; 4) опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна; 5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно; 6) перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором; 7) копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати; 8) відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках; 9) копія трудової книжки (за наявності); 10) відомості про роботодавця (роботодавців) боржника; 11) декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства; 12) докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень; 13) інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини; 14) інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Як було вище зазначено, Сурмава Г.Л., як фізична особа звернулася до господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства.
Частина 3 зазначеної вище статті Кодексу України з процедур банкрутства містить перелік документів, що додаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували поданню до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
До членів сім'ї боржника належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких з боржником не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Крім того, відповідно до п.9 Приміток до затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 21.08.2019 року№ 2627/5 форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію і така інформація не може бути отримана ним з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації зазначається "Член сім'ї не надав інформацію".
Як встановлено судом, у деклараціях про майновий стан боржника за 2019-2021 роки, заявником у відповідних рядках декларацій вказано про те, що членисім'ї інформації не надавали.
Водночас, до заяви не додано доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна була йому для заповнення розділу ІІ та ІІІ декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Апеляційний суд вважає за необхідне звернутися до постанови Верховного Суду у справі № 910/6639/20, в якій зазначено , що з огляду на мету та цілі Кодексу України з процедур банкрутства інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів та належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
На переконання суду, коло членів сім'ї боржника в частини п'ятої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства визначено у зв'язку із встановленням його обов'язку подати декларацію про майновий стан боржника за відповідною формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства, як додаток до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Подання декларації про майновий стан боржника полягає у необхідності підтвердження наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зазначених у частині другій статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Подання декларації про майновий стан надає можливість не лише встановити перелік та вартість майна, стан доходів та витрат на відповідну дату, а й динаміки розміру активів за відповідний період. Поряд з цим, ця декларація повинна містити відомості, що можуть свідчити про ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6639/20 також зазначила, що включення до кола членів сім'ї осіб, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхніх дітей, у тому числі повнолітніх, батьків, осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, пояснюється фідуціарним, зазвичай, характером відносин боржника з цими особами (обов'язок діяти якнайкраще в інтересах таких осіб), що може сприяти ухиленню від виконання боржником зобов'язань перед кредиторами шляхом перереєстрації майна (майнових прав) на цих осіб. До цих зловживань правом боржник може вдатись незалежно від того, що ці особи проживають окремо від боржника, не пов'язані з ним спільним побутом та сімейними правами і обов'язками.
Відповідно до п.12 ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються, зокрема, докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
Як встановлено судом першої інстанції, заявником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема, не додано доказів авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в повному обсязі.
Згідно абз. 3 ч. 2 ст.30 Кодексу України з процедур банкрутства, розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено з 1 липня 2022 року місячний прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 600,00 грн.
Отже, станом на дату звернення заявника із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність розмір авансування винагороди керуючому реструктуризацією повинен становити 39 000,00 грн ((2 600,00 грн. прожитковий мінімум для працездатних осіб, станом на дату звернення із заявою х 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 3 місяці виконання повноважень керуючим реструктуризацією).
При цьому, заявником до заяви про відкриття провадження у справі долучено докази сплати авансування винагороди арбітражному керуючому у розмірі 19 500,00 грн.
В зв'язку з викладеними обставинами судом першої інстанції ухвалою від 16.09.2022 року було залишено заяву без руху із наданням заявнику строку на усунення недоліків.
Доводом апеляційної скарги заявниці про те, що гарантією оплати праці арбітражного керуючого є те, що вона 01.07.2022 року уклала договір про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого із арбітражним керуючим Белінською Н.О.,з якою вони погодили інший порядок оплати роботи керуючого реструктуризацією, ніж визначено КодексомУкраїни з процедур банкрутства.
Колегія суддів відхиляє цей довід апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.
Згідно із ч. 4 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Таким чином, грошова винагорода арбітражного керуючого є заробітною платою за виконання ним своїх повноважень.
Передбачені п. 12 ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень є гарантією оплати праці арбітражного керуючого в процедурі реструктуризації боргів боржника у визначеному кодексом розмірі.
Колегія суддів зазначає, що укладений боржником договір про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого із конкретним арбітражним керуючим не може ототожнюватися з вимогами ст.116 Кодексу України з процедур банкрутства про авансування винагороди, оскільки цей договір не є гарантією справедливого проведення реструктуризації боргів боржника.
Так, колегія суддівзауважує, що укладення договору з арбітражним керуючим не є безумовною підставою для суду для його призначення керуючим реструктуризацією.
Статтею 28 Кодексу України з процедур банкрутства визначений перелік обставин за яких арбітражний керуючий не може бути призначений розпорядником майна, керуючим реструктуризацією, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реалізацією, зокрема, якщо такі особи є заінтересованими особами у цій справі або які є близькими особами фізичної особи- боржника.
Крім того, арбітражний керуючий може бути відсторонений господарським судом від виконання повноважень розпорядника майна, керуючого реструктуризацією, керуючого санацією, ліквідатора, керуючого реалізацією за клопотанням учасника провадження у справі або за власною ініціативою у разі неналежного виконання ним своїх повноважень.
Таким чином, у разі непризначення арбітражного керуючого, з яким підписано договір, або його відсторонення судом, може виникнути ситуація, яка фактично призведе до того, що призначеному/новопризначеному судом арбітражному керуючому у разі відсутності авансованої боржником винагороди не буде гарантовано належну оплату праці.
Крім того, колегія суддів погоджується з доводами місцевого суду про те, що обов'язок боржника авансувати вищенаведену винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлений Кодексом України з процедур банкрутства і подання доказів авансування є обов'язковою умовою, встановленою ч. 3 ст. 116 зазначеного Кодексу.
При цьому, ні Кодекс, ні інші діючі норми законодавства, не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, як не передбачають і умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №910/2629/20, від 23.11.2020 у справі №922/1734/20, від 19.11.2020 у справі № 927/203/20, від 17.02.2021 у справі №927/166/20).
При цьому, апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що відповідно до ст. 129 Конституції України, здійснюючи свої конституційні обов'язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відтак, встановлення процесуальним законодавством, зокрема Кодексом України з процедур банкрутства, механізму авансування винагороди арбітражного керуючого при звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство/неплатоспроможність, не обмежує право заявника на доступ до правосуддя.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржниці було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення першої інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 253-255, 269, ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 рокуу справі №910/8846/22залишити без задоволення.
2.Ухвалу господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року у справі №910/8846/22 залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Матеріали справи №910/8846/22 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови складено та підписано 27.03.2023 року
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді Б.М. Грек
О.М. Остапенко