Справа №127/5740/23
Провадження №1-кп/127/175/23
29 березня 2023 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.02.2023 за № 12023025040000028, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Дружне Калинівського району Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України,
08.02.2023 близько 20.30 год. ОСОБА_5 перебував у закладі «Абсент бар», що розташований за адресою: вул. Ширшова, 20 в м. Вінниці, де разом із ОСОБА_6 спільно вживав алкогольні напої. В ході цього між ними виникла суперечка, після чого вони вийшли на вулицю. Перебуваючи біля вказаного бару, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продовжився словесний конфлікт, в результаті чого в ОСОБА_5 виник протиправний умисел, направлений на заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_6 шляхом нанесення йому тілесних ушкоджень.
Реалізовуючи вказаний протиправний умисел, усвідомлюючи свої протиправні дії та бажаючи настання негативних наслідків, ОСОБА_5 спричинив удар головою в ділянку обличчя ОСОБА_6 та декілька ударів кулаками рук в ділянку носа, після чого ОСОБА_6 , бажаючи припинити протиправні дії ОСОБА_5 , охопив останнього за тулуб та спільно з ним впав на землю, де ОСОБА_5 , не припиняючи вчиняти свої протиправні дії, спрямовані на заподіяння тілесних ушкоджень, продовжив кулаками рук спричиняти удари ОСОБА_6 , при цьому наніс два удари в ділянку голови, коли останній знаходився в лежачому положенні на землі, в результаті чого ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження.
Своїми діями ОСОБА_5 завдав ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому кісток носа без зміщення, на спинці носа з переходом на нижні повіки обох очей, в лобній ділянці справа та зліва, в лівій біля вушній ділянці, на обох поверхнях завитка лівої вушної раковини з переходом в завушну ділянку - синці неправильно-овальної форми, з фіолетово-зелено-жовтого кольору, розмірами від 2,0х3,0 см до 3,0х9,0 см. В лобній ділянці справа та зліва, на нижній повіці правого ока - садна на фоні синців, смуго подібної форми, розмірами 0,1х0,5 см до 0,4х1,5 см, вкриті виступаючими червоними кірочками.
Вказані ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, виникли від травматичної дії (удару, тертя) тупого твердого предмета (предметів).
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених у обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він відпочивав у барі разом з потерпілим. Між ними виникла суперечка, в результаті якої він наніс ОСОБА_6 тілесні ушкодження. Спочатку він наніс удар головою в ділянку обличчя, а в подальшому ще й кулаками.
Про вчинене він шкодує.
З потерпілим він намагався зв'язатись, однак останній не відповів на його дзвінки.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Потерпілий ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, разом з тим в матеріалах справи міститься заява останнього, згідно з якою він просить суд здійснити розгляд справи за його відсутності, претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченого не має, щодо міри покарання покладається на розсуд суду.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз'яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.
Враховуючи вищезазначені правові норми, суд вважає за доцільне обмежитись дослідженням відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, про що зазначено сторонами кримінального провадження.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт нанесення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 . Зокрема, обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду чіткі й послідовні показання з цього приводу.
В судовому засіданні встановлено, що своїми діями ОСОБА_5 завдав ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому кісток носа без зміщення, на спинці носа з переходом на нижні повіки обох очей, в лобній ділянці справа та зліва, в лівій біля вушній ділянці, на обох поверхнях завитка лівої вушної раковини з переходом в завушну ділянку - синці неправильно-овальної форми, з фіолетово-зелено-жовтого кольору, розмірами від 2,0х3,0 см до 3,0х9,0 см. В лобній ділянці справа та зліва, на нижній повіці правого ока - садна на фоні синців, смуго подібної форми, розмірами 0,1х0,5 см до 0,4х1,5 см, вкриті виступаючими червоними кірочками. Вказані ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
З огляду на викладене, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд вважає, що діяння ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками умисного тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'ю.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Крім того суд враховує, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом'якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді штрафу.
Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих представником сторони обвинувачення документів не вбачається, чи приймались під час досудового розслідування будь-які рішення щодо речових доказів у кримінальному провадженні, а тому суд позбавлений можливості виконати вимоги зазначеної правової норми.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: