Справа № 127/22346/19
Провадження № 2/127/1601/22
24.03.2023 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Антонюка В.В.,
при секретарі Жмудь Я.П.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення вартості частки квартири,-
ОСОБА_3 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_6 про стягнення вартості частки квартири.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 з 04.06.1983 року. У їх спільній власності перебувала квартира АДРЕСА_1 . 14.02.2009 року, продовжуючи перебувати у шлюбі із позивачем, ОСОБА_7 , без згоди позивача, уклала договір купівлі-продажу даної квартири із ОСОБА_8 . Письмової згоди на укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири позивач не надавав. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14.08.2012р. частково задоволено позов ОСОБА_3 та визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , що був укладений 14.02.2009р. між дружиною позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Позивач зазначає, що в липні 2015 року, він звернувся до суду із позовом до ОСОБА_9 , якій на той час належала спірна квартира, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на 1/2 частину квартири. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12.01.2018 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 та зазначено, що "Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 14.08.2012 року встановлено, що 14.02.2009 року ОСОБА_7 розпорядилась спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , без згоди ОСОБА_3 , уклавши договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_8 . При укладенні та посвідченні вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_7 повідомила нотаріусу неправдиві відомості про те, що вона не перебуває в шлюбі, а спірна квартира є її особистою власністю, чим ввела в оману нотаріуса та покупця ОСОБА_8 "
Крім того, позивач зазначає, що у вказаному рішенні зазначено про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частини квартири, оскільки вона належить йому відповідно до вимог закону. Крім того, судом було встановлено, що поділ майна між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не проводився, належних доказів щодо наявності домовленості чи договору про розмір часток в майні не надано, тобто їх частки у майні не визначені і не виділені в натурі, що свідчить про неможливість витребування з чожого незаконного володіння речі, яка не є індивідуально визначеною, крім того позивачем взагалі не надано доказів про можливість реального поділу спірної квартири, що є обов'язковою умовою для забезпечення можливості витребування відповідної її частки, при цьому позивач може захистити свої порушені права шляхом звернення з відповідним позовом до винної особи про відшкодування завданих збитків.
Оскільки факт порушення прав позивача встановлений рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14.08.2012 року, позивач вважає, що вони мають бути поновлені у встановлений законодавством спосіб
На момент звернення до суду із даним позовом, позивач немає можливості користуватись спірною квартирою, оскільки ще в 2010 році ОСОБА_9 виписано ОСОБА_3 з даної квартири. На даний час, квартира належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 27.11.2017 року. Квартира подарована йому ОСОБА_9 .
Вартість 1/2 частки спірної квартири позивач оцінив в 150 000,00 грн.
Оскільки частки квартири виділити в натурі не можливо, то позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_6 150 000,00 грн., в якості компенсації за належну позивачу частку спірної квартири. Судові витрати просив покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 27.08.2019 року відкрито провадження у даній справі за загальними правилами позовного провадження та призначено до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 29.10.2019 р. за клопотанням представника позивача, судом призначалась будівельно-технічна експертиза та провадження у справі зупинялось на час проведення експертизи.
Ухвалою суду від 08.01.2020 р. провадження в справі було поновлено, оскільки надійшло клопотання судового експерта про надання дозволу на проведення судової експертизи за матеріалами, доданими до справи в установленому законом порядку.
27.01.2020 року за результатами розгляду клопотання судового експерта, судом було винесено ухвалу про задоволення зазначеного вище клопотання та надано дозвіл на проведення судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами, доданими до справи в установленому законом порядку та повторно направлено справу для проведення експертизи.
23.03.2020 року на адресу суду повернуто матеріали цивільної справи із Висновком експерта за результатами проведеної експертизи, в зв'язку із чим, ухвалою суду від 24.03.2020 року провадження у справі було поновлено.
28.05.2020 року, представником позивача подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 438 935,00 грн. в якості компенсації вартості частки квартири АДРЕСА_1 . Судові витрати покласти на відповідача, а саме 4389,35 грн. - судовий збір за подання позовної заяви; 384, 20 грн. судовий збір за подання заяви про забезпечення позову та 4 200, 00 грн. - вартості послуг експерта.
21.07.2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Заочним рішенням суду від 09.09.2020 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення вартості 1/2 частки квартири - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 438 935, 00 гривень в якості компенсації вартості частки квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі - 4 389,35 грн., суму судового збору за заяву про забезпечення позову в розмірі 384,20 грн. та витрати на оплату послуг експерта в розмірі 4 200,00 грн.
Ухвалою суду від 11.05.2021 року за заявою ОСОБА_4 , який є сином позивача ОСОБА_3 , та спадкоємцем майна ОСОБА_3 за заповітом від 13.10.2017 року, посвідченим державним нотаріусом Третьої Вінницької державної нотаріальної контори Березовською В.С., зареєстрованим в реєстрі за № 2-1641 (а.с.184), замінено стягувача у виконавчому листі №127/22346/19 від 10.11.2020 року, виданому на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2020 року по цивільній справі №127/22346/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення вартості 1/2 частки квартири - з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 12.10.2021 року за поданням головного державного виконавця Першого відділу ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Н.М. Березової, оголошено розшук боржника ОСОБА_6 .
24.05.2022 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Шикунової А.О. надійшла заява про перегляд заочного рішення суду від 09.09.2020 року.
За результатами розгляду даної заяви ухвалою суду від 21.06.2022 року вищевказану заяву задоволено. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення вартості частки квартири - скасовано. Призначено справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення вартості частки квартири за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Ухвалою суду від 08.08.2022 року за клопотанням представника позивача, замінено відповідача у цивільній справі №127/22346/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення вартості частки квартири, а саме неналежного відповідача - ОСОБА_6 на належного - ОСОБА_5 .
16.03.2023 року від представника відповідача - адвоката Шеремет Г.А. на адресу суду надійшов відзив, в якому вона просила в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Свою позицію обгрунтувала тим, що спірні правовідносин відносяться до сімейних, а саме: спірні правовідносини виникли з порушення майнових прав ОСОБА_3 , оскільки за змістом позовної заяви зазначено, що він не надавав згоди дружині - ОСОБА_7 на продаж спільного майна подружжя - спірної квартири, так як перебував з нею в зареєстрованому шлюбі. На думку представника відповідача, до спірних правовідносин слід застосувати відповідні положення ст. ст. 70,71 СК України, які регулюють визначення розміру часток майна дружини та чоловіка при поділі майна та способу та порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, пов'язаної з отриманням компенсації вартості майна саме з ОСОБА_7 , яка продала спірну квартиру без згоди чоловіка та отримала кошти у її вартість.
Представник відповідача зазначає, що відповідно до змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_7 , укладаючи правочин - договір купівлі-продажу від 14.02.2009 р. спірної квартири, яка належала їх подружжю, не повідомила про те, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_10 , тому від нього не була отримана письмова згода на продаж спільного майна подружжя. Вважає, що саме дружина позивача ОСОБА_7 порушила майнові права чоловіка ОСОБА_3 та за висновком апеляційного суду і є тією «винною особою», яка повинна відповідати за порушення майнових прав ОСОБА_3 . Позов ОСОБА_3 був пред'явлений не до тієї особи відповідача ОСОБА_6 , яка стала власником спірної квартири, яка не має відношення до порушення майнових прав позивача ОСОБА_3 . Саме ОСОБА_7 , продала спірну квартиру за відплатним правочином - договором купівлі-продажу квартири від 14.02.2009 року, в подальшому спірна квартира переходила за договорами відчуження до інших осіб, останнім власником спірної квартири стала ОСОБА_5 .
Представник відповідача вважає, що позивачем не правильно був обраний спосіб захисту майнових прав, а саме позов пред'явлений до власників спірної квартири, які в подальшому придбавали квартиру за відплатними договорами та не мають відношення, до порушення майнових прав позивача ОСОБА_3 , які виникли за сімейними правовідносинами. Також зазначає, що за позовом неправильно визначені правовідносини за ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, оскільки це стосується набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, що не відноситься до порушених майнових прав позивача з приводу відчуження спільного сумісного майна подружжя, жінкою без згоди чоловіка.
Окрім того, представник відповідача зазначає, що згідно змісту заяви, наданої ОСОБА_7 до нотаріуса перед укладанням нею договору купівлі-продажу спірної квартири від 14.02.2009 p., було зазначено, що: я ОСОБА_7 на момент придбання вищезазначеного нерухомого майна в зареєстрованому шлюбі не перебувала, реєстрація шлюбу з ОСОБА_3 припинена 22.06.1999 року відділом РАГС м. Хмільник. Зазначене підтверджує, що саме ОСОБА_7 , своїми діями ввела в оману нотаріуса та повідомила, що шлюб з чоловіком ОСОБА_10 припинений 22.06.1999 року, вказана заява підтверджує те, що у порушення майнових інтересів чоловіка ОСОБА_3 відбувалося з боку ОСОБА_7 по відношенню до нього або за їх домовленістю. Отримавши у вартість проданої спірної квартири від 14.02.2009 року грошові кошти ОСОБА_7 в наступний час обізнана та не заперечує, щоб спільний син ОСОБА_4 продовжував приймати участь в цивільній справі як стягувач 1/2 вартості компенсації спірної квартири, яку вже один раз продавши спірну квартиру отримала. Так в матеріалах цивільної справи є заява ОСОБА_7 згідно якої вона повідомляє суд, « що на частку майна мого покійного чоловіка ОСОБА_3 не претендую, про що в спадковій справі свідчить моя заява». За копією заяви ОСОБА_7 до нотаріуса від 25.02.2021 р. за копією спадкової справи, яка долучена до матеріалів цивільної справи, зазначається, що вона повідомляє про зміст заповіту, посвідченого 13.10.2017 р. від «імені мого чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 що він заповів належну йому квартиру під номером АДРЕСА_2 своєму сину ОСОБА_4 , на отримання обов'язкової долі у спадщині...не претендую».
14.02.2009 року його жінка ОСОБА_7 , продовжуючи перебувати у шлюбі уклала договір купівлі-продажу спірної квартири, отримала кошти в інтересах сім'ї, оскільки сімейні відносини між нею та ОСОБА_3 не припинялися.
В подальшому ОСОБА_3 звертався з численними позовами, оскільки вважав, що його майнові права порушені, оскільки не давав згоди на укладення договору купівлі-продажу квартири, яка перебувала у спільній сумісній власності їх подружжя і намагався витребувати свою частину квартири із чужого незаконного володіння, пред'являючи позови до нових власників спірної квартири. Постановою від 12.01.2018 року Апеляційний суд Вінницької області в позовній заяві ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання його права власності на 1/2 спірної квартири відмовив та зазначив, що позивач може захистити свої порушені права шляхом звернення з відповідним позовом до винної особи про відшкодування завданих збитків.
В даному випадку тією винною особою була один із подружжя, а саме дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , яка надала відомості нотаріусу, що не перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 та спірна квартира не входить в спільну сумісну власність подружжя.
Копія спадкової справи, долученої до матеріалів цивільної справи дає підстави для висновку, що позивач ОСОБА_3 до кінця свого життя знаходився в сімейних відносинах з ОСОБА_7 та їх дії відносно спільного майна подружжя були узгодженні, що підтверджує, про відсутність заподіяної майнової шкоди ОСОБА_3 , який не надав згоду на продаж квартири.
31.07.2018 року ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_1 за відплатним договором купівлі-продажу, який був укладений між нею як покупцем та власником майна ОСОБА_6 , договір був нотаріально посвідчений за №565. На дату укладення договору 31.07.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судового спору не було, оскільки позивач ОСОБА_10 звернувся з позовом до ОСОБА_6 про стягнення 1/2 частки вартості майна квартири 14.08.2019 р.
Відповідач ОСОБА_5 не заподіяла майнової шкоди інтересам позивача ОСОБА_3 , придбала спірну квартиру у власника ОСОБА_6 , на дату придбання квартири, тобто на 31.07.2018 року, квартира під забороною (арештом) не перебувала, що перевіряв нотаріус за відповідними державними реєстрами, та посвідчив правочин. Відповідач ОСОБА_5 є неналежним відповідачем по цивільній справі, оскільки придбала квартиру за відплатним договором купівлі-продажу квартири від 31.07.2018 року за №565 у її власника ОСОБА_6 , що відповідало діючому цивільному законодавству ст. 655, 657, 658, 664 ЦК України. ОСОБА_5 сплатила гроші ОСОБА_6 за придбану за правочином квартиру та правомірно нею володіє.
Спірні правовідносини за позовними вимогами ОСОБА_3 виникли з приводу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , пов'язаних з заподіянням матеріальної шкоди інтересам одного із подружжя за договором від 14.02.2009 року, до яких відповідач ОСОБА_5 відношення не має. З огляду на вищевикладене, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позовні вимоги, виходячи з обставин цивільної справи, підтверджують відсутність заподіяння майнової шкоди ОСОБА_3 , є безпідставними та необгрунтованими.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Грабік М.С. підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Шеремет Г.А. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву та долучених до матеріалів справи письмових поясненнях і просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того, просила стягнути із позивача на користь відповідача понесені судові витрати, а саме за надання правничої допомоги в розмірі 20 000 грн.
З'ясувавши позиції учасників судового процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у лютому 2012 р. ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на майно. Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 27.06.2012 року позов ОСОБА_3 , задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14.08.2012р. частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасовано рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 27.06.2012 року та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , що був укладений 14.02.2009р. між колишньою дружиною позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Крім того, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14.08.2012р. встановлено, що спірної квартири належить ОСОБА_3 відповідно до вимог закону (а.с.15-16).
В липні 2015 року, ОСОБА_3 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_9 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на 1/2 частину квартири. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.11.2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено в повному обсязі. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12.01.2018 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.11.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. Апеляційним судом Вінницької області у даній постанові встановлено, що поділ майна між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не проводився, належних доказів щодо наявності домовленості чи договору про розмір часток в майні не надано, тобто їх частки у майні не визначені і не виділені в натурі, що свідчить про неможливість витребування з чужого незаконного володіння речі, яка не є індивідуально визначеною, крім того позивачем взагалі не надано доказів про можливість реального поділу спірної квартири, що є обов?язковою умовою для забезпечення можливості витребування відповідно її частки, при цьому позивач може захистити свої порушені права шляхом звернення з відповідним позовом до винної особи про відшкодування завданих збитків (а.с.4-5). При цьому апеляційний суд аналізував, що ОСОБА_7 14 лютого 2009 року розпорядилася спільною сумісною власністю подружжя квартирою АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_3 , уклавши договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_8 . При укладанні та посвідченні договору купівлі-продажу ОСОБА_7 повідомила нотаріусу неправдиві відомості про те, що вона не перебуває у шлюбі і спірна квартира є її особистою власністю, чим ввела в оману нотаріуса та покупця ОСОБА_8 . Тобто особа, яка заподіяла шкоду майновим інтересам ОСОБА_3 , яка зробила дії всупереч вимогам закону, укладаючи договір купівлі-продажу від 14 лютого 2009 року, була визначена за судовими рішеннями від 14.08.2012 року Апеляційного суду Вінницької області та постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12.01.2018 р. Так згідно заяви, наданої ОСОБА_7 до нотаріуса перед укладанням нею договору купівлі-продажу спірної квартири від 14.02.2009 р., за змістом якої було зазначено, що я ОСОБА_7 на момент придбання вищезазначеного нерухомого майна в зареєстрованому шлюбі не перебувала, реєстрація шлюбу з ОСОБА_10 припинена 22.06.1999 року відділом РАГС м. Хмільник (а.с.20 т.2).
Як вбачається із матеріалів справи, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано за рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 18.10.2010 року (а.с. 21, т.2).
Із відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.02.2018 року, вбачається, що на момент звернення позивачем до суду із даним позовом, власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_6 (т.1 а.с.8,11).
Згідно Висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №ОС-368 від 20.03.2020 року, ринкова вартість 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , визначена порівняльним методичним підходом, станом на 20.03.2020 року становить 438 935,00 грн. Виділення в натурі 1/2 частки зазначеної квартири, з метою обладнання окремої ізольованої квартири, виконати неможливо (т.1 а.с.71-98).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Вінницьким міським відділом ДРАЦС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) 04.01.2021 року, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер (т.1 а.с. 159).
25.02.2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. заведена спадкова справа №21/2021, відповідно до матеріалів якої, спадковцем майна померлого ОСОБА_3 , є його син - ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (т.1 а.с. 163).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31.07.2018 року посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №565, ОСОБА_6 передав належну йому на праві особистої приватної власності, а ОСОБА_5 прийняла квартиру АДРЕСА_1 і зобов'язалась оплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у даному договорі (т.2 а.с. 13-14).
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За приписами ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення щодо рівності часток у спільній сумісній власності містить ч. 2 ст. 372 ЦК України.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60, 68, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція зазначених норм свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_7 14 лютого 2009 року розпорядилася спільною сумісною власністю подружжя - квартирою АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_3 уклавши договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_8 . При укладанні та посвідченні договору купівлі-продажу ОСОБА_7 повідомила нотаріусу неправдиві відомості про те, що вона не перебуває у шлюбі і спірна квартира є її особистою власністю, чим ввела в оману нотаріуса та покупця ОСОБА_8 .
Крім того, особа, яка заподіяла шкоду майновим інтересам ОСОБА_3 , яка вчинила дії всупереч вимогам закону, укладаючи договір купівлі-продажу від 14 лютого 2009 року, була визначена рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14.08.2012 року та постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12.01.2018 р., а саме ОСОБА_7 .
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12.01.2018 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.11.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційним судом Вінницької області у даній постанові встановлено, що поділ майна між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не проводився, належних доказів щодо наявності домовленості чи договору про розмір часток в майні не надано, тобто їх частки у майні не визначені і не виділені в натурі, що свідчить про неможливість витребування з чужого незаконного володіння речі, яка не є індивідуально визначеною, крім того позивачем взагалі не надано доказів про можливість реального поділу спірної квартири, що є обов?язковою умовою для забезпечення можливості витребування відповідно її частки, при цьому позивач може захистити свої порушені права шляхом звернення з відповідним позовом до винної особи про відшкодування завданих збитків. Тобто, винною особою, яка заподіяла ОСОБА_3 збитки є ОСОБА_7 .
Згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин.
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
На позивачеві лежить обов'язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.
Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає що позов задоволенню не підлягає у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог до вказаного відповідача.
Що стосується заявлених представником вимог щодо стягнення із позивача на користь відповідача понесених витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.
Статтею 141 ч.1 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Встановлено, що відповідно між ОСОБА_5 та адвокатом Шеремет Г.А. 04.03.2023 року укладено договір про надання правничої допомоги та представництво в суді. Відповідно до акту прийому-передачі адвокатських послуг від 23.03.2023 року вартість виконаних адвокатських послуг за домовленістю складає 20 000,00 грн. Вказана сума перерахована ОСОБА_5 на рахунок ОСОБА_2 в безготівковому порядку, що підтверджується квитанцією №Р24А931585959D77199 від 09.03.2023 року у сумі 20000, 00 грн. за адвокатські послуги.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи вище зазначене, суд прийшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.
Керуючись ст.ст. 4, 13,81,89,137,141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення вартості частки квартири - залишити без задоволення.
Судові витрати понесені позивачем та його правонаступником - залишити за ними.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.08.2019 року.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду виготовлено 30.03.2023 року.
Позивач: ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3
Правонаступник позивача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3
Відповідач: ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя: