Справа № 683/282/21
2/683/40/2023
28 березня 2023 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Бондарчук Л.А.
секретаря Борикіної Л.В.
з участю: відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в місті Старокостянтинів в порядку загального позовного провадження цивільну справу №683/282/21, 2/683/40/2023 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У лютому 2021 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 13500 доларів США основного боргу за договором позики, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду еквівалентно 378810 грн, а також 4742 долари США 20 центів, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду еквівалентно 133066 грн 20 коп. 3% річних та подвійної ставки НБУ за неповернення вчасно боргу.
В обґрунтування заявленого позову вказує, що 01 лютого 2017 року він позичив ОСОБА_1 8000 доларів США, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду еквівалентно 224480 грн, які останній мав повернути йому в строк до 25 лютого 2019 року. На підтвердження своїх зобов'язань за договором позики відповідач 01 лютого 2017 року власноручно написав розписку.
01 травня 2018 року він знову позичив ОСОБА_1 5500 доларів США, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду еквівалентно 154330 грн, які останній мав повернути йому в строк до 01 травня 2019 року. На підтвердження своїх зобов'язань за договором позики відповідач 01 травня 2018 року також власноручно написав розписку.
У зазначений строк ОСОБА_1 гроші не повернув й у добровільному порядку повертати не збирається, а тому просить стягнути з нього на свою користь суму основного боргу в розмірі 13500 доларів США, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду еквівалентно 378810 грн, а також 4742 долари США 20 центів, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду еквівалентно 133066 грн 20 коп. 3% річних та подвійної ставки НБУ за неповернення вчасно боргу.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримує, просить задоволити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що ОСОБА_1 ніяких коштів у ОСОБА_3 не позичав, можливо підписував чисті листи паперу, які згодом були сфальсифіковані шляхом накладання печатного тексту розписки.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 лютого 2017 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8000 доларів США, які останній зобов'язався повернути ОСОБА_3 в строк до 25 лютого 2019 року.
Крім того, 01 травня 2018 року ОСОБА_3 знову позичив ОСОБА_1 5500 доларів США, які останній зобов'язався повернути ОСОБА_3 в строк до 01 травня 2020 року.
До обумовлених строків ОСОБА_1 не виконав цього обов'язку та грошові кошти позивачу не повернув.
Зазначені обставини підтверджуються розписками ОСОБА_1 , оригінали яких зберігалися у ОСОБА_3 та які долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).
В силу ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Із норм ст.1051 ЦК України слідує, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У свою чергу, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
На підставі частин 1-3 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту боргової розписки від 01 лютого 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 8000 доларів США, які зобов'язався повернути до 25 лютого 2019 року, тобто розписка містить, зокрема, відомості про паспортні
дані ОСОБА_1 , паспортні дані ОСОБА_3 , отримання грошових коштів у конкретно визначеній сумі 8000 доларів США та зобов'язання щодо їх повернення, строк повернення, у нижній частині розписки міститься підпис ОСОБА_1 , навпроти якого зазначено його прізвище та ініціали.
Крім того, зі змісту боргової розписки від 01 травня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 5500 доларів США, які зобов'язався повернути до 01 травня 2020 року. Дана розписка також містить відомості про паспортні дані ОСОБА_1 , паспортні дані ОСОБА_3 , отримання грошових коштів у конкретно визначеній сумі 5500 доларів США та зобов'язання щодо їх повернення, строк повернення, у нижній частині розписки міститься підпис ОСОБА_1 , навпроти якого зазначено його прізвище та ініціали.
Отже, між сторонами виникли позикові правовідносини. Оригінали боргових розписок на момент подачі позову знаходилися у ОСОБА_3 , що свідчить про неповернення відповідачем позики.
ОСОБА_1 не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б вказували на те, що грошові кошти у розмірі, зазначеному в розписках від 01 лютого 2017 року та 01 травня 2018 року, не були одержані ним від ОСОБА_3 або ж повернуті останньому.
На підставі частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Отже, досліджені судом докази, вказують на те, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконано зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отриманні у позику в сумі 8000 доларів США та 5500 доларів США, не повернуті, а тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути суму основної заборгованості в розмірі 13500 доларів США.
Крім того, відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ.
Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Із зазначеного випливає, що валюта платежу визначається на день фактичного виконання грошового зобов'язання (яке може бути як добровільне так і примусове, як одноразове так і часткове), а відтак, у випадку виконання зобов'язання в іноземній валюті конвертацію вказаної суми заборгованості в національну валюту, при необхідності, належить провести на день здійснення платежу.
Оскільки ОСОБА_3 звернувся до суду з вимогою про стягнення 3% річних провівши відповідні розрахунки з 26 лютого 2019 року (за борговою розпискою від 01 лютого 2017 року) та 02 травня 2020 року (за борговою розпискою від 01 травня 2018 року) і до зазначеної в розрахунку позивача дати, а саме до 02 лютого 2021 року включно (тобто в межах заявлених позовних вимог), що в загальному становить 985 днів, з урахуванням наведеного вище, суд доходить висновку щодо стягнення 3% річних у визначеній в розписці валюті - доларах США.
Кінцевий строк виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики від 01 лютого 2017 року визначено сторонами 25 лютого 2019 року. У зазначений строк зобов'язання відповідачем не виконано, кошти в сумі 8000 доларів США не повернуто, отже з 26 лютого 2019 року слід рахувати прострочення виконання зобов'язання. Станом на 02 лютого 2021 року зобов'язання виконано не було. Отже, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних від простроченої суми за період з 26 лютого 2019 року по 02 лютого 2021 року включно, що становить 708 днів, складає 465 доларів США 53 центи (8000 доларів США х 3 : 100 : 365 днів х 708 днів).
Крім того, за договором позики від 01 травня 2018 року кінцевий строк виконання визначено сторонами 01 травня 2020 року. У зазначений строк зобов'язання відповідачем не виконано, кошти в сумі 5500 доларів США не повернуто, отже з 02 травня 2020 року слід рахувати прострочення виконання зобов'язання. Станом на 02 лютого 2021 року зобов'язання виконано не було. Отже, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних від простроченої суми за період з 02 травня 2020 року по 02 лютого 2021 року включно, що становить 277 днів, складає 125 доларів США 22 центи (5500 доларів США х 3 : 100 : 365 днів х 277 днів).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 просить також стягнути з ОСОБА_1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне повернення боргу за період з 26 лютого 2019 року по 02 лютого 2021 року в сумі 101804 грн 26 коп., та за період з 02 травня 2020 року по 02 лютого 2021 року в сумі 14712 грн 31 коп., яку розрахував, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за 708 днів та відповідно за 277 днів прострочення.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1 та 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як встановлено із матеріалів справи за виконання зобов'язання в самих розписках від 01 лютого 2017 року та від 01 травня 2018 року розмір пені не визначався, а тому у суду відсутні правові підстави для стягнення нарахованої позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне повернення боргу в сумі 116516 грн. 57 коп.
Щодо посилань відповідача та його представника про фальсифікацію боргових розписок, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст.81 КПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За клопотанням відповідача ухвалою від 26 січня 2022 року судом було призначено комплексну почеркознавчу та технічну експертизу документів. Судовим експертом до суду було надіслано клопотання про надання ОСОБА_1 додаткових документів та про здійснення оплати експертизи, однак станом на 8 вересня 2022 року ОСОБА_1 клопотання не виконано, тому ухвала суду була залишена без виконання.
Отже будь-яких належних та допустимих доказів того, що розписки сфальсифіковані, відповідачем суду не надано, не здобуто таких і в ході розгляду справи.
При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 18242 доларів США 20 центів, а задоволено на суму 14090 доларів США 75 центів, тобто на 65,28% (14090,75 х 100 : 18242,20).
За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути 3341 грн 15 коп. судового збору (5118,78 х 65,28%).
Керуючись ст.12, 13, 81, 141, 280-281 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13500 доларів США основного боргу за договорами позики від 01 лютого 2017 року та 01 травня 2018 року, а також 3% річних в розмірі 590 доларів США 75 центів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3341 грн 15 коп. судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя