25 серпня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Кеміня М.П.
суддів - Джуги С.Д., Панька В.Ф.
при секретарі - Коновчук Т.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,
ОСОБА_1 в грудні 2009 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення з відповідача 26 000 суми боргу; 2 605.69 грн. пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 2 522 грн. суми з врахуванням індексу інфляції за час прострочення повернення суми позики, 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, та судові витрати по справі. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що між ним та відповідачем по справі 10.12.2008 р. був укладений нотаріально посвідчений договір позики, за яким він передав у власність ОСОБА_3 26 000 грн., які позичальник зобов'язався повернути не пізніше 10 січня 2009 року. Оскільки відповідач не повернув суму позики, просив стягнути з нього зазначену вище суму а також пеню та інфляційні як наслідок порушення позичальником договору позичальником та моральну шкоду завдану йому неправомірними діями відповідача.
ОСОБА_3 в лютому 2010 р. пред'явив до ОСОБА_1 зустрічний позов про визнання недійсним укладеного між ними договору позики з підстав, що з осені 2007р. по весну 2008 р. він мав із ОСОБА_1 трудові відносини і працював адміністратором грального залу ігрових автоматів, оскільки ОСОБА_1 нібито з'ясував недостачу грошових коштів у касі грального залу, шляхом застосування до нього психологічного тиску та погроз, вимагав відшкодувати йому завдану шкоду недостачею, крім того вводячи його в оману, що укладеним договором він вирішить проблему та залагодить конфлікт, та те що договір укладений під впливом тяжких обставин, такий носив всі ознаки фіктивного договору без наміру створити будь-яких наслідків просив визнати договір недійсним на підставі статей 230, 231, 233, 234 ЦК України.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним договору позики укладений між сторонами 10.12.2008 р.
В апеляційні скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції як незаконного та не обґрунтованого а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції. В скарзі зазначає, що судом невірно встановленні фактичні обставини справи, та дана оцінка доказам по справі, а також неправильно застосовано норми матеріального права. Апелянт наводить й інші доводи з яких на його думку рішення суд підлягає скасуванню.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судом першої інстанції і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та відповідача по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення скасуванню із ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики укладений між сторонами, з посиланням на покази двох свідків вважав доведеним, що ОСОБА_3 вчинено правочин під впливом тяжких для нього обставин (ст. 233 ЦК) та під психічним тиском, а саме загрози звільнення та втрати заробітку у разі неукладеного такого правочину і такий вчинений проти справжньої його волі( ст. 231 ЦК). У зв'язку з визнанням договору позики недійсним відмовлено у позові ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за даним позовом.
Проте цих висновків суд дійшов без ретельної перевірки обставин справи й належної оцінки зібраних доказів, із порушенням норм матеріального та процесуального права. Такі висновки суду ґрунтуються на припущеннях про обставини справи, а не на зібраних доказах.
Як вбачається із матеріалів справи між ОСОБА_1 з однієї сторони (позикодавцем) та ОСОБА_3 з другої сторони (позичальником) 10.12.2008 р. укладений нотаріально посвідчений договір позики за яким позикодавець передав у власність позичальнику 26 000 грн., які позичальник зобов'язався повернути до 10 січня 2009 року. В договорі зазначено, що грошові кошти позичальник отримав до підписання вказаного договору. В договорі також зазначено, що при підписанні зазначеного договору сторони ствердили, що при укладенні даного договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску: договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин (а.с.10-11).
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Виходячи із вищезазначеного змісту ст. 233 ЦК України, один і той же правочин не може бути визнання недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК та ст. 231 ЦК України, оскільки такі підстави є взаємовиключними, позаяк вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах вчиняється добровільно, без наявності насильства.
Крім того судом в рішенні констатовано, що такими обставини суд визнає загроза звільнення та втрати заробітку у разі не укладення такого правочину. При цьому суд прийшов до такого висновку не на матеріалах справи, а на припущеннях. Так в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про те, що ОСОБА_3 перебував у трудових стосунках із ОСОБА_1, як і взагалі у будь-яких трудових стосунках в період що передував укладенню угоди, в силу чого обставини, що такий втратить роботу або заробіток у разі не укладення вказаної угоди є недоведеними. Показами свідків зазначенні обставини не доводяться, такі можу бути взяті до уваги в сукупності з іншими доказами щодо працевлаштування та отримання заробітку, а також наявності обставин, що ОСОБА_1 міг мати службовий вплив на ОСОБА_3
Відсутні в матеріалах справи й докази того, що зазначений правочин вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи. Як не доведено ОСОБА_3, що він підписував вказаний правочин під впливом насильства.
В силу вищенаведеного колегія суддів приходить висновку, що рішення суду в частині задоволення зустрічного позову та скасування договору позики як оспорюваного договору, з підстав передбачених ст. . 233 ЦК та ст. 231 ЦК не ґрунтуються на наявних матеріалах справи та нормах матеріального права, в силу чого таке підлягає скасуванню, із відмовою в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
Разом з тим колегія суддів виходячи із правомірності укладеного між сторонами договору позики вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.
Як вбачається із змісту договору позики ОСОБА_3 по договору позики отримав від ОСОБА_1 гроші в розмірі 26 000 грн., які в обумовлений в договорі строк до 10 січня 2010 року не повернув. Відповідач не заперечує обставини не повернення грошей, оскільки заперечував сам договір позики та вважав його недійсним.
За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановленні договором.
Виходячи із наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення із ОСОБА_3 суму боргу 26 000 грн. ґрунтуються на вимогах закону та укладеного між ними договору позики в сило чого такі підлягають задоволенню.
Статтею 1050 ЦК України передбачені наслідки порушення договору позичальником, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, яки прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності із принципом диспозитивності закріпленої в ст. 11 ЦПК України, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем позовних вимог, та те що в позовних вимогах ОСОБА_1, як кредитор, пред'явив вимогу про зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, такі підлягають задоволенню з врахуванням часу прострочення а саме з 10 січня 2009 р. по 25 серпня 2010 р. часу ухвалення по справі рішення (позивачем вимога про стягнення три проценти річних від простроченої суми не заявлялась).
Відповідно до величин індексів інфляції за 2009р. та 2010р. за даними Державного комітету статистки України сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції становить 30 238 грн. (26 000 грн. + 4 238 грн.) а саме:
за 2009 рік
січень 26 000 х 102.9% -26 000 = 754 грн.
лютий 26 000 х 101.5% -26 000 = 390 грн.
березень 26 000 х 101.4% -26 000 = 364 грн.
квітень 26 000 х 100.9% -26 000 = 234 грн.
травень 26 000 х 100.5% -26 000 = 130 грн.
червень 26 000 х 101.1% -26 000 = 286 грн.
липень - 99.9 %
серпень - 99.9%
вересень 26 000 х 100.8% -26 000 = 208 грн.
жовтень 26 000 х 100.9% -26 000 = 234 грн.
листопад 26 000 х 101.1% -26 000 = 286 грн.
грудень 26 000 х 100.9% -26 000 = 234 грн.
за 210 рік
січень 26 000 х 101.8% -26 000 = 462 грн.
лютий 26 000 х 101.9% -26 000 = 494 грн.
березень 26 000 х 100.9% -26 000 = 234 грн.
квітень - 99.7%
травень - 99.4%
червень - 99.6%
липень - 99.8 %
разом: 4 238 грн.
Разом з тим вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_3 за кожний день прострочення пені в залежності від облікової ставки НБУ в розмірі 2 605 грн. 69 коп. задоволенню не підлягають виходячи із наступного.
Позивач як на підставу задоволення посилається на статті 549-552 ЦК України якими передбачено стягнення неустойки (штраф, пеня). Неустойка як вид забезпечення виконання зобов'язання по договору позики (ст. 546-548 ЦК України), не укладався між сторонами по договору позики як вид забезпечення виконання зобовязання такий не пред'явлений суду як доказ по справі. А тому зазначенні позовні вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та договірних стосунках і такі до задоволення не підлягають.
Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 і про відшкодування моральної шкоди, оскільки як встановлено матеріалами справи між сторонами виникли договірні правовідносини.
За ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановленні договором або законом.
Укладеним між сторонами договором не передбаченого відшкодування моральної шкоди в разі порушення його умов, як не передбачено таке відшкодування й законодавством, що регулюю позикові відносини. За таких обставин в задоволенню вимог про відшкодуванню моральної шкоди немає підстав.
Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України із відповідача ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 підлягають документально підтвердженні судові витрати по справі по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ за подачу позовної заяви (а.с.3-4) та апеляційної скарги (а.с.44-45) в розмірі 862 грн.
Керуючись ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2010 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 30 238 (тридцять тисяч двісті тридцять вісім) грн., та судові витрати по справі в розмірі 862 (вісімсот шістдесят дві) грн.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: