Справа № 2а-5676/10/1070
20 липня 2010 року Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби у Київській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певну дію,
Громадянин Узбекистану ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просить скасувати рішення Відділу міграційної служби у Київській області згідно наказу №33 від 19.03.2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язати Відділ міграційної служби у Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим, оскільки заява позивача про надання статусу біженця є обґрунтованою відносно побоювань стати жертвою переслідувань.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача 15.06.2010 року подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення, у яких проти заявлених позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні. На думку відповідача, заява позивача є необґрунтованою, а оскаржуване рішення прийнято правомірно.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03.03.2010 року громадянин Узбекистану ОСОБА_1 звернувся до Відділу міграційної служби у Київській області із заявою про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, яка того ж дня була прийнята до розгляду.
В заяві позивач зазначив, що причиною залишення країни громадської належності є побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні переслідування.
У позовній заяві позивач вказує, що він є членом організації Джамад Таблік, вона є незаконною в Узбекистані. ОСОБА_1 перебував у головному центрі в Індії, в м. Делі. Після того, як Служба безпеки дізналася, що він перебував в м. Делі, його почали переслідувати. У 2009 році влітку 20-х членів організації Джамад Таблік заарештували в зоні відпочинку в горах, їх тримали 15 діб, а одному з них дали 5 років позбавлення волі. Ті, кому дали 15 діб позбавлення волі, по закінченню ув'язнення, почали приходити до ОСОБА_1 і спілкуватися на релігійні теми. Одного з них переслідували працівники Служби безпеки, і таким чином, вони дізналися місце проживання позивача. З цього дня працівники Служби безпеки переслідували ОСОБА_1 Позивача почали шукати біля його дому, допитувати сусідів. Працівники Служби безпеки обшукали помешкання позивача, шукаючи його, без будь-яких на те підстав. Весь цей час позивач переховувався у тещі. Після чого він вирішив виїхати, оскільки його попередники були засуджені за зайняття Табліком. Позивач через вказані причини виїхав до Російської Федерації, але через те, що на вимогу Узбекистану Росія депортує втікачів до Узбекистану позивач вирішив покинути Російську Федерацію та просити притулку в Україні.
Таким чином, ОСОБА_1 вказує на обставини, які на його думку, є підставою вважати, що його життя знаходиться у небезпеці.
На співбесіді заявник зазначив, що причинами, які змусили його залишити країну свого постійного перебування, є релігійні переслідування. Зокрема, ОСОБА_1 повідомив, що вже 7 років займається Табліком. Ця організація є нелегальною. Тому члени цієї організації збираються в зоні відпочинку або в друзів дома. Там вони спілкувалися на релігійні теми. До 2009 року все було спокійно, а після літа 2009 року СНБ (Служба національної безпеки) почала затримувати товаришів позивача по організації, які займалися Табліком не більше 2-3 років. Вказаних осіб співробітники СНД затримували на 15 діб, а одного з них навіть засудили до 5 років позбавлення волі (ст.ст. 244, 246 Узбецького кримінального кодексу), оскільки він купив в Росії книгу «Обрані хадиси». Це вважається пропагандою і таких книг не можна привозити до Узбекистану.
Як пояснив позивач, до нього на роботу прийшов його товариш і попередив про те, що ОСОБА_1. цікавляться та перевіряють. До цього, у січні 2009 року, позивач їздив до Індії. Там є центр Табліка - Нізомідін. Мало хто з Узбекистану були у тому центрі протягом останніх 13-14 років. Деякі знайомі ОСОБА_1 також були у Нізомідіні, а коли вони поверталися додому їх заарештували. Оскільки позивач був у вказаному центрі до нього серйозно відносяться. 02.02.2010 року до ОСОБА_1 подзвонив його учень та попередив, що про нього питають якісь люди, після чого ОСОБА_1 одразу поїхав до своєї тещі у м. Фергана. 05.02.2010 року ОСОБА_1 повернувся до м. Коканд щоб забрати особисті документи. Після цього виїхав до м. Ташкент звідки вилетів до Росії. Після цього ОСОБА_1 подзвонив дружині і сказав терміново їхати до тещі, оскільки вважає, що співробітники СНБ можуть переслідувати його родину. В Росії ОСОБА_1 дізнався, що проти нього в Узбекистані дали покази, а всі хто займається Табліком виїхали до Казахстану. В РФ ОСОБА_1 порадили виїхати до України, оскільки Росія видає за запитом Узбекистану втікачів. Тому позивач приїхав до України.
19.03.2010 року за результатами розгляду особової справи громадянина Узбекистану ОСОБА_1 головним спеціалістом-юристом відділу міграційної служби у Київській області Шуляковою Т.В. складено письмовий висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та начальником відділу підписано повідомлення від 22.03.2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Згідно зі ст. 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до абзацу 2 ст. 1 Закону України «Про біженців» від 21.06.2001 року № 2557-ІІІ (далі - Закон України № 2557-ІІІ), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до повної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Як вже зазначалось, позивач вважає, що не може повернутись до Узбекистану саме з мотивів побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні мотиви, що відповідачем не вживалися заходи щодо встановлення очевидної необгрунтованості заяви.
Відповідно до абзацу 1 ст. 12 Закону України № 2557-ІІІ, орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Абзацом 6 ст. 12 Закону України № 2557-ІІІ визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом 2 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Вказаним положенням Закону встановлено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця.
Враховуючи те, що підставою для подання заяви щодо отримання статусу біженця слугувало побоювання позивача зазнати переслідування у разі повернення на батьківщину з релігійних мотивів, зважаючи на приписи зазначених правових актів, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови в оформленні документів стосовно вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця.
У відповідності до ст. 13 Закону України № 2557-ІІІ, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу з метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, Директиви ЄС «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці ЄС з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і були надано задовільне пояснення відповідно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не може довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Судом встановлено, що позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що не має можливості повернутись до країни походження в зв'язку з переслідуванням через релігійні мотиви.
Разом з тим, суд звертає увагу, що необґрунтованим є вимагати документи, які доводять переслідування з боку влади від особи, яка переслідується або близький родич, якої переслідується, оскільки досить часто особи, які шукають статус біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу, усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Тому відмова суб'єкта владних повноважень в наданні особі статусу біженця на підставі відсутності документів, які б підтверджували факт переслідування її за національною, політичною, релігійною ознакою не в кожному випадку можуть бути визнанні обґрунтованими.
Крім того, суд не бере до уваги твердження відповідача щодо того, що ОСОБА_1 17 днів знаходився на території третьої безпечної країни і відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців» це є підставою для ненадання сатусу біженця.
Як зазначено вище, ОСОБА_1 не звертався у Російській Федерації з клопотанням про надання статусу біженця чи притулку, оскільки побоювався видачі його Узбекистану. При цьому при співбесіді працівником відділу міграційної служби у Київській області питання ОСОБА_1 про причини неподання клопотання про надання статусу біженця чи притулку у Російській Федерації не ставилося.
Відповідно до вимог статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене суд, прийшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним наказу від 19.03.2010 року № 33.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок прийняття органом міграційної служби рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання, регламентований ст. 12 Закону України «Про біженців». Дана стаття має назву «попередній розгляд заяв». Таким чином, зазначення у спірному наказі про відмову в оформленні документів для вирішення щодо надання статусу біженця такої підстави, як відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, є передчасним та необґрунтованим.
Згідно з ст. 13 Закону України «Про біженців» розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. При цьому, працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими ч. 2 ст. 12 цього Закону. Орган міграційної служби разом з органами внутрішніх справ, служби безпеки здійснює перевірку наявності обставин, за якими статус біженця не надається відповідно до абзаців другого, третього і четвертого ст. 10 цього Закону. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначалось вище, підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця є подання заяв, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим ст. 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (ч. 6 ст. 12 Закону України «Про біженців»).
Із системного аналізу вказаних норм чинного законодавства випливає, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця є, зокрема, відсутність посилання особою, яка подала таку заяву, на зазначені у абзаці другому ст. 1 вказаного Закону умови (стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань). А у разі зазначення однієї з таких умов, обґрунтування побоювань стати жертвою переслідування встановлюється після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця.
Таким чином, відповідачем спірний наказ прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження не з тією метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мало значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Проте, враховуючи положення ст. 6 Конституції України, яка передбачає розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, суд не повноважний вирішувати питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Дане повноваження належить до виключної компетенції органів міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, з дотриманням відповідної процедури (на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби). Тому, позовна вимога щодо зобов'язання Відділу міграційної служби у Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу не підлягає задоволенню.
В той же час, згідно з другим реченням ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_1, для повного захисту його прав, свобод та інтересів, про захист яких він просить, а саме: про необхідність зобов'язання Відділу міграційної служби у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні відносно ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом наказу Відділу міграційної служби у Київській області від 19 березня 2010 року № 33.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 70-72, 86, 94, 159-163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Відділу міграційної служби у Київській області від 19 березня 2010 року № 33.
Зобов'язати Відділ міграційної служби у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні відносно ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом наказу Відділу міграційної служби у Київській області від 19 березня 2010 року № 33 .
В решті адміністративного позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.О. Спиридонова
Постанову складено у повному обсязі 22.07.2010 року.