Справа № 2а-3476/10/1070
20 липня 2010 року Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД» до Миронівської районної державної адміністрації Київської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
24.02.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо видачі довідки від 25.12.2003 року № 6/32-1801 про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД», зареєстроване 18.03.1994 року, реєстраційний номер 199, ідентифікаційний код 13740336, є правонаступником Миронівського ПМК-21 та зобов'язання відповідача відкликати довідку від 25.12.2003 року № 6/32-1801.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача щодо видачі довідки від 25.12.2003 року № 6/32-1801 суперечать вимогам чинного законодавства, є протиправними і призводять до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а отже дана довідка підлягає відкликанню.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача та третя особа проти позову заперечували з підстав, викладених у письмових запереченнях відповідача і у заяві третьої особи, та зазначили, що дії Миронівської районної державної адміністрації Київської області є правомірними, оскаржувана довідка видана на основі вимог чинного законодавства та просили відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши представників сторін та третю особу, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 25.12.2003 року на запит Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Миронівському районі відповідачем було направлено лист № 6/32-1801, в якому зазначено що правонаступником Миронівського ПМК-21 є товариство з обмеженою відповідальністю «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД», зареєстроване 18.03.1994 року, реєстраційний номер 199, ідентифікаційний код 13740336.
Позивач вважає дії відповідача щодо видачі довідки про правонаступника Миронівського ПМК-21, яким відповідно до зазначеної довідки є позивач, протиправними, оскільки підстав вважати ТОВ «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД» правонаступником Миронівського ПМК-21 не існує. В огрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації, а відповідачем не доведено обставину безоплатної передачі жодного майна позивачу від будь-якої юридичної особи, тому позивач не є правонаступником Миронівського ПМК-21 і спірна довідка підлягає відкликанню, як така, що шкодить інтересам позивача.
Для всебічного розгляду справи судом досліджені наступні документи: статут будівельно-виробничого кооперативу «Гарант», зареєстрованого рішенням № 202 від 25.12.1990 року виконавчого комітету Миронівської районної ради народних депутатів та перереєстрованого рішенням № 208 від 17.12.1991 року виконавчого комітету Миронівської районної ради народних депутатів; статут Миронівського орендного будівельно-виробничого підприємства, зареєстрований 29.12.1992 року розпорядженням № 200 представника Президента України в Миронівському районі Київської області, у якому зазначено, що орендне Миронівське будівельно-виробниче підприємство створене на добровільних засадах рішенням загальних зборів трудового колективу кооперативу «Гарант» м. Миронівки та регіональним відділенням фонду державного майна України по Київській області, які уклали між собою угоду про оренду (пункт 1.1), та що орендне підприємство є правонаступником майнових та інших прав та обов'язків кооперативу «Гарант», ПМК-21 (пункт 1.4); договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД», укладений 10.12.1993 року членами організації орендарів Миронівського орендного будівельно-виробничого підприємства; статут Миронівської будівельно-виробничої фірми «Гарант-ЛТД», зареєстрований під реєстраційним № 229-199ТОВ 18.03.1994 року розпорядженням № 58 представника Президента України в Миронівському районі Київської області, у пункті 2.1 якого зазначено, що засновниками товариства є члени організації орендарів Миронівського орендного будівельно-виробничого підприємства, що здійснили викуп державного майна, уклали договір про заснування товариства та добровільно внесли свої пайові частки в статутний фонд товариства з метою подальшої діяльності; договір купівлі-продажу № 6 державного майна Миронівського орендного будівельно-виробничого підприємства.
На підставі даних документів позивач вважає, що ТОВ «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД» не є правонаступником Миронівського ПМК-21, відповідач та третя особа стверджують зворотне.
З цього приводу суд зауважує наступне.
Відносини, що виникають з приводу встановлення загальних правових основ одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплення права особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначення статусу учасників інформаційних відносин, регулювання доступу до інформації та забезпечення її охорони, захисту особи та суспільство від неправдивої інформації регулюються Законом України «Про інформацію» від 02.10.1991 року № 2657-ХІІ (далі - Закон № 2657-ХІІ).
Відповідно до ст. 3 Закону № 2657-ХІІ дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Статтею 21 Закону № 2657-ХІІ встановлено, зокрема, що інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
ТОВ «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД» зазначає, що не існує підстав, які б дозволяли вважати позивача правонаступником Миронівського ПМК-21. Таким чином, позивач вважає, що зазначена у листі від 25.12.2003 року № 6/32-1801 інформація не відповідає дійсності.
Статтею 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) встановлено, що неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень» тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з приміткою до вказаної статті посадові особи, на яких поширюється дія Закону України «Про боротьбу з корупцією», притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Як вбачається з листа від 25.12.2003 року № 6/32-1801, лист підписаний виконуючим обов'язки голови адміністрації Ковальчуком В.П. та підготовлений Самко Н.В., які є державними службовцями, на яких відповідно розповсюджується дія Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 року № 356/95-ВР.
Пунктом «г» ч. 1 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.
З огляду на викладене, надавши відповідь на запит Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Миронівському районі на підставі Закону України «Про інформацію», відповідач надав інформацію, яка, на думку позивача, є недостовірною.
Тобто, зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати протиправними дій відповідача щодо видачі довідки (листа) від 25.12.2003 року № 6/32-1801 у зв'язку з недостовірністю наданої інформації, тобто фактично просить адміністративний суд встановити наявність в діях відповідача ознак (складу) адміністративного правопорушення.
Відповідно до положень ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.
Поняття адміністративного правопорушення викладено у ст. 9 КУпАП. Так, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією» встановлено, що вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за винятком осіб, зазначених у частині другій цієї статті, будь-якого з передбачених у ст. 1 цього Закону корупційних діянь, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення корупційних діянь, передбачених цим Законом, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, головою районної, обласної, районної у місті ради (у разі її створення), їх заступниками або секретарем відповідної сільської, селищної, міської ради, у разі здійснення ними згідно із законом повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи викладене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що питання щодо наявності складу правопорушення вирішується в порядку передбаченому КУпАП стосовно конкретного державного службовця та являє собою процес виявлення адміністративного правопорушення, його фіксація уповноваженими на те органами, доведення наявності складу адміністративного правопорушення і обов'язкове притягнення до відповідальності винної особи.
При цьому відповідальність в таких випадках визначається стягненнями, передбаченими КУпАП.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Так, в судовому засіданні представник позивача наголосив на тому, що Миронівська районна державна адміністрація Київської області не мала права видавати довідку, що оскаржується, оскільки вона не відповідає встановленій формі.
Згідно з ст. 26 Закону № 2657-ХІІ джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.
Відповідно до ст. 27 Закону № 2657-ХІІ документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або на іншому носієві. Первинний документ - це документ, що містить в собі вихідну інформацію. Вторинний документ - це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.
Суд зауважує, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Миронівському районі звернувся до Миронівської районної державної адміністрації Київської області із запитом, на який листом від 25.12.2003 року № 6/32-1801 надано відповідь, та вказаний документ взагалі не визначений як довідка.
Як вбачається з викладеного, обов'язку органів державної влади надавати відповідь на запити у формі довідок Законом не передбачено. Тобто в даному випадку відповідач діяв на підставі Закону України «Про інформацію», у зв'язку з чим протиправності в його діях не вбачається, а отже підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відкликати довідку (лист) немає.
Щодо твердження третьої особи про пропуск позивачем строку для звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, суд не бере до уваги таке твердження, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема копією клопотання до Миронівського районного суду Київської області про ознайомлення з матеріалами справи від 16.07.2009 року, наявною у матеріалах справи, про наявність оскаржуваної довідки (листа), її зміст позивач дізнався та отримав копію 16.07.2009 року. Оскільки суду не надано доказів зворотного, термін звернення з цією позовною заявою необхідно відраховувати саме від 16.07.2009 року.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Миронівська будівельно-виробнича фірма «Гарант-ЛТД» до Миронівської районної державної адміністрації Київської області за участю третьої особи ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.О. Спиридонова
Постанову складено у повному обсязі 23.07.2010 року.