Справа № 2а-899/10/1070 (2а-7650/09/1070)
15 липня 2010 року Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука Олександра Васильовича про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулись до суду з адміністративним позовом до прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука Олександра Васильовича (далі - відповідач) та, з урахуванням зміни позовних вимог, просили визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з невиконанням Указу Президента України № 700/2002 від 13.08.2002 року, а саме: незабезпеченням кваліфікованого, неупередженого, об'єктивного і своєчасного розгляду звернень ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 02.08.2004 року, 12.10.2004 року, 19.11.2004 року, 28.01.2005 року, 11.03.2005 року вх. № 696, 25.11.2005 року № 3518, 12.04.2006 року з метою оперативного вирішення порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав; визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з невиконанням Указу Президента України № 109/2008 від 07.02.2008 року, а саме: нестворенням умов для участі заявників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у перевірці поданих заяв і скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок звернень від 05.11.2008 року вх. № 163 на особистому прийомі; визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням обов'язків щодо розгляду скарг і заяв від 19.11.2004 року вх. № 163, передбачених ст. 18 Закону України «Про звернення громадян»; визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням обов'язків щодо розгляду скарг і заяв від 19.11.2004 року, 28.01.2005 року, 05.11.2008 року вх. № 163 ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, передбачених ст. 19 Закону України «Про звернення громадян»; визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з невиконанням Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України 28.12.2005 року № 9гн, а саме: порушення порядку розгляду і вирішення звернення від 05.11.2008 року вх. № 163 ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3; визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням ст. 212-3 КУпАП протягом 2004-2009 років, а саме: права громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на інформацію; визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а саме: відмови ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в інформації, наданні недостовірної і неповної інформації протягом 2004-2009 років; визнати протиправною бездіяльність прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука О.В., яка виразилася у недоведенні письмово до запитувачів протягом десяти днів про те, що інформаційний запит 10.04.2009 року буде задоволений; визнати протиправною бездіяльність прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука О.В., яка виразилася у незадоволенні інформаційного запиту від 10.04.2009 року протягом місяця; зобов'язати прокурора Дніпровського району м. Києва вчинити певні дії, а саме: надати письмову інформацію запитувачам ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на інформаційний запит від 10.04.2009 року; зобов'язати прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука О.В. вирішити звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідно до Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при розгляді поданих позивачами скарг та заяв порушено вимоги законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про прокуратуру», «Про боротьбу з корупцією», Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» № 109/2008 від 07.02.2008 року, Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» № 700/2002 від 13.08.2002 року, Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 28.12.2005 року № 9гн, ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що призвело до порушення законних прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідач письмових заперечень проти адміністративного позову до суду не надав. Однак, представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та зазначив, що прокуратура Дніпровського району м. Києва при розгляді скарг та заяв позивачів діяла у відповідності до вимог чинного законодавства та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Вислухавши позивачів та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з травня 2003 року до прокуратури Дніпровського району м. Києва ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 багаторазово подавалися звернення щодо протиправних дій директора ПП «Українська правнича спілка» Харченка Вадима Миколайовича.
Так, 23.04.2003 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до прокуратури Голосіївського району м. Києва було подано заяву на протиправні дії директора ПП «Українська правнича спілка» Харченка Вадима Миколайовича, що мали місце в квартирі АДРЕСА_1.
28.04.2003 року за вих. № К9/483-з вказана заява була направлена прокуратурою Голосіївського району м. Києва за належністю по територіальному принципу до прокуратури Дніпровського району м. Києва.
28.05.2003 року прокуратура Дніпровського району м. Києва у листі № 485с-03/439вих-03 повідомила заявників про результати розгляду заяви, зокрема зазначила, що між заявниками та Харченком В.М. склалися цивільно-правові відносини, які відповідно до ст. 24 Цивільно-процесуального кодексу України мають вирішуватися у судовому порядку, а також, що згідно зі ст. 17 Закону України «Про адвокатуру» заявникам у випадку порушенням Харченком В.М. вимог зазначеного закону необхідно звернутися за захистом своїх порушених прав до Київської міської колегії адвокатів.
21.07.2003 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до прокуратури Голосіївського району м. Києва було подано заяву на протиправні дії директора ПП «Українська правнича спілка» Харченка Вадима Миколайовича аналогічну заяві від 23.04.2003 року.
18.08.2003 року за вих. № К9/483-з вказана заява також була направлена прокуратурою Голосіївського району м. Києва до прокуратури Дніпровського району м. Києва в порядку територіальності.
04.09.2003 року прокуратура Дніпровського району м. Києва у листі № 485с-03/1959вих-03 ще раз порадила заявникам звернутися за захистом своїх порушених прав до місцевого суду.
Крім цього, 05.08.2004 року позивачі звернулися до прокурора Дніпровського району м. Києва зі скаргою на дії працівників Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві щодо неправомірного винесення постанов про відмову у порушенні кримінальної справи відносно Харченка В.М. (справа № 1994 за 2003 рік) по зверненням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно протиправних дій Харченка В.М. у якій містилась, зокрема, вимога опитати заявників по суті справи та провести необхідну перевірку і винести постанову по справі.
У відповідь на вказану скаргу з прокуратури Дніпровського району м. Києва надійшов лист від 05.09.2004 року № 485с-03, яким прокуратура повідомила скаржників, що рішення винесене Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві про відмову в порушенні кримінальної справи є обґрунтованим та підстав для його скасування не вбачається.
12.10.2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до прокуратури Дніпровського району м. Києва доповнення до скарги, прийнятої прокуратурою 05.08.2004 року, в якому вказали на невиконання належним чином працівниками Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві своїх обов'язків, що призвело до винесення необґрунтованої постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
Крім того, 19.11.2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до прокуратури Дніпровського району м. Києва заяву, у якій просили відповідно до ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» надати можливість бути присутніми на особистому прийомі прокурора Дніпровського району м. Києва. Заявники зазначили, що відповідь на заяву від 12.10.2004 року не була надана та зауважили на неможливість вирішити жодного питання шляхом листування.
26.11.2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно подали до прокуратури Дніпровського району м. Києва доповнення до скарги, прийнятої прокуратурою 05.08.2004 року, в якому зазначили на невиконання належним чином працівниками Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві своїх обов'язків, що призвело до винесення необґрунтованої постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
19.12.2004 року за № 31с-04 прокуратурою Дніпровського району м. Києва заявникам направлено лист, у якому повідомлено, що в ході перевірки прокуратурою заяви щодо неправомірних дій Харченка В.М. встановлено проведення неодноразових перевірок заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за результатами яких було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Також зазначено, що за результатами вивчення зазначених матеріалів прокуратура погоджується з прийнятим рішенням про відмову в порушенні кримінальної справи та роз'яснено право оскаржити прийняте рішення Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві до суду.
28.01.2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно подали до прокуратури Дніпровського району м. Києва заяву, у якій просили надати можливість бути присутніми на особистому прийомі прокурора Дніпровського району м. Києва, оскільки за результатами поданої заяви від 19.11.2004 року не було проведено прийому.
Прокуратурою Дніпровського району м. Києва заявникам направлено лист від 09.03.2005 року № 150с-05, в якому зазначено, що в ході перевірки прокуратурою заяви щодо неправомірних дій Харченка В.М. встановлено проведення неодноразових перевірок заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за результатами яких було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Також зазначено, що за результатами вивчення зазначених матеріалів прокуратура погоджується з прийнятим рішенням про відмову в порушенні кримінальної справи та роз'яснено право оскаржити прийняте рішення Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві до суду.
11.03.2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до прокуратури Дніпровського району м. Києва подано заяву щодо неправомірних дій Харченка В.М. для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України, яка 17.03.2005 року направлена заступником прокурора Дніпровського району до Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві для проведення детальної перевірки викладених фактів і прийняття повторного рішення у відповідності до ст. 97 КПК України.
Листом заступника начальника Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві повідомлено прокурора Дніпровського району м. Києва про відмову в порушенні кримінальної справи по матеріалам перевірки повторної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо неправомірних дій директора ПП «Українська правнича спілка» Харченка В.М.
25.11.2005 року позивачами подано прокурору Дніпровського району м. Києва заяву з вимогою надати обґрунтовані відповіді, відповідно до ст.ст. 18, 19, 22 Закону України «Про звернення громадян», ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» щодо обставин дослідження раніше поданих заяв та скарг позивачів, у тому числі заяви про злочин від 11.03.2005 року, а також вимогою про скасування постанови Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві від 01.05.2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи та вимогою порушити відносно Харченка В.М. кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 190, 192, 383 Кримінального кодексу України.
Прокуратурою Дніпровського району м. Києва заявникам направлено лист від 09.12.2005 року, в якому зазначено, що в ході розгляду заяви щодо неправомірних дій Харченка В.М., Кондратюк Р.О. встановлено проведення неодноразових перевірок заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за результатами яких було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Також зазначено, що за результатами вивчення зазначених матеріалів прокуратура погоджується з прийнятим рішенням про відмову в порушенні кримінальної справи та роз'яснено право оскаржити прийняте рішення Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві до суду.
09.02.2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до прокуратури м. Києва подано заяву про злочин, у якій заявники просять порушити кримінальну справу відносно Харченка В.М. за ознаками злочину, передбаченого ст. 383 КК України.
01.06.2006 року вказана заява направлена прокуратурою м. Києва до прокуратури Дніпровського району м. Києва для організації перевірки обставин, викладених у заяві.
Крім того, 18.04.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Голосіївського районного суду м. Києва подано заяву про злочин, у якій заявники також просять порушити кримінальну справу відносно Харченка В.М. за ознаками злочину, передбаченого ст. 383 КК України.
Вказана заява направлена Голосіївським районним судом м. Києва до прокуратури Голосіївського району м. Києва для організації перевірки обставин, викладених у заяві.
26.04.2006 року вказана заява була направлена прокуратурою Голосіївського району м. Києва до прокуратури Дніпровського району м. Києва в порядку територіальності.
09.04.2007 року помічником прокурора Дніпровського району м. Києва Протасом О.Б. складено рапорт про те, що йому доручено провести перевірку за колективним зверненням ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо неправомірних дій директора ПП «Українська правнича спілка» Харченка В.М. та з інших питань. У вказаному рапорті повідомлено про те, що починаючи з 2003 року від вказаних заявників до прокуратури неодноразово подавалися колективні заяви з аналогічного приводу і прокуратурою по вказаних заявах неодноразово проводились ретельні перевірки в порядку ст. 97 КПК України та приймалися рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Крім того, на момент складання рапорту у прокуратурі Дніпровського району м. Києва перебуває аналогічне звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перевірку якого доручено провести прокуратурою м. Києва. Враховуючи викладене та ту обставину, що прокуратурою Дніпровського району проведено перевірку у повному обсязі, досліджувані питання вирішено по суті та прийнято остаточне законне рішення, Протас О.Б. просив затвердити висновок про припинення провадження по зверненню.
09.04.2007 року прокурором Дніпровського району м. Києва затверджено висновок про припинення провадження по зверненню ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
05.11.2008 року позивачі прийшли на особистий прийом до прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука О.В., на якому позивачами було подане звернення (вх. 163 від 05.11.2008 року), в якому просили особистий прийом 05.11.2008 року провести відповідно до: ст.12 Закону України «Про прокуратуру»; Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» № 109/2008 від 07.02.2008 року, а саме: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам, створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; з'ясування причин, що породжують повторні звернення громадян; Закону України «Про звернення громадян, а саме: надати можливість особисто викласти аргументи та брати участь у перевірці заяв і скарг, подавати додаткові матеріали, об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити звернення, особисто організувати та перевірити стан розгляду заяв, забезпечити поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявами рішень, вирішити питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, безпосередньо вирішити всі питання звернень на особистому прийомі. Про результати розгляду повідомити письмово, але тільки після отримання відповідей на всі питання, які будуть порушені на особистому прийомі; п. 2.4, 4.10, 4.16, 7.9 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.
Як пояснили позивачі, на особистому прийомі 05.11.2008 року, після ознайомлення з матеріалами справи, прокурором було встановлено те, що постанову Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві про відмову в порушенні кримінальної справи відносно Харченко В.М. необхідно скасувати.
Впродовж двох місяців ніякої інформації за результатами проведених прокуратурою дій позивачам не було надано. Після ознайомлення з наглядовим провадженням позивачами було встановлено, що 10.04.2007 року прокурором Дніпровського району м. Києва Мельничуком О.В. був затверджений висновок про припинення провадження по зверненню .
Позивачами 10.04.2009 року на ім'я прокурора Дніпровського району Мельничука О.В. був поданий інформаційний запит (вх. 1079 від 10.04.2009 року), в якому йшлося про неправомірну відмову Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві в порушенні кримінальної справи відносно Харченка В.М., невиконання прокуратурою Дніпровського району м. Києва вимог законів України «Про прокуратуру», «Про звернення громадян» в частині надання повних і обґрунтованих відповідей заявникам на поставлені у заявах та скаргах питання, а також поставлена вимога надати обґрунтовані відповіді обставин, викладених у висновку, та висновок про припинення провадження по зверненню, затвердженого прокурором Дніпровського району м. Києва 10.04.2007 року.
08.05.2009 року прокуратурою Дніпровського району м. Києва на інформаційний запит ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 10.04.2009 року вх. 1079 відправлено лист за № 1505-08, яким повідомлено заявників, що прокуратурою припинено переписку по попереднім зверненням на підставі рішення про припинення провадження по зверненню.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують невиконанням прокуратурою Дніпровського району м. Києва вимог законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про прокуратуру», «Про боротьбу з корупцією», Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» № 109/2008 від 07.02.2008 року, Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 28.12.2005 року № 9гн, яке виразилося у несвоєчасному інформуванні та ненаданні заявникам повних та обґрунтованих відповідей на порушені у зверненнях та скаргах питання.
З приводу вищенаведеного суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 Цивільного кодексу України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Статтею 9 Закону України «Про інформацію» передбачено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Згідно із ст. 10 вказаного Закону право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію; здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Згідно із ст. 4 вказаного Закону діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.
Статтею 12 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду. Прокурор здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами. Прокурор проводить особистий прийом громадян. Прийняте прокурором рішення може бути оскаржено вищестоящому прокурору або до суду. Після прийняття рішення по скарзі Генеральним прокурором України провадження по таких скаргах в органах прокуратури припиняється.
Порядок розгляду звернень громадян та проведення особистого прийому в органах прокуратури України регламентовано Інструкцією про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.2005 р. № 9гн.
Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України (далі - Інструкція) положення Інструкції поширюються на звернення, отримані поштою або в письмовій, усній формі на особистому прийомі.
Вимоги до звернень викладені у п. 2.4 Інструкції. Так, звернення може бути усним (записаним на особистому прийомі службовою особою) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідної прокуратури особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до вимог чинного законодавства (ст. 5 Закону України «Про звернення громадян», ст. 44 КПК України тощо). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути підписано заявником (якщо колективне - заявниками) із зазначенням дати.
Пунктом 4.10 Інструкції передбачено, що при вирішенні звернень для перевірки їх доводів в обов'язковому порядку мають бути витребувані необхідні документи, пояснення службових та інших осіб, дії яких оскаржуються. За підсумками складається мотивована довідка, а якщо у зверненнях йдеться про вчинення злочину, то приймається рішення відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства (ст. 97 КПК України).
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані положеннями Закону України «Про звернення громадян» 02.10.1996 року № 393/96-ВР. Вказаний Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до абзацу 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до ст. 19 цього Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи; об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову.
Вимоги щодо особистого прийому громадян визначені у ст. 22 Закону України «Про звернення громадян». Так, відповідно до вимог зазначеної статті керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.
З метою забезпечення реалізації та гарантування закріплених Конституцією України права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права громадян на участь в управлінні державними справами, а також підвищення ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі зверненнями громадян Указом Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 07.02.2008 року № 109/2008 постановлено: Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України «Про звернення громадян», упорядкування роботи зі зверненнями громадян, зокрема, щодо: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам; викоренення практики визнання заяв чи скарг необґрунтованими без роз'яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень; створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; узяття під особистий контроль керівниками відповідних органів розгляду звернень та забезпечення проведення першочергового особистого прийому жінок, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня», інвалідів Великої Вітчизняної війни, Героїв Соціалістичної Праці, Героїв Радянського Союзу, Героїв України; приділення особливої уваги вирішенню проблем, з якими звертаються ветерани війни та праці, інваліди, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, багатодітні сім'ї, одинокі матері та інші громадяни, які потребують соціального захисту та підтримки; запровадження постійного контролю за організацією роботи посадових та службових осіб зі зверненнями громадян; з'ясування причин, що породжують повторні звернення громадян, систематичного аналізу випадків безпідставної відмови в задоволенні законних вимог заявників, проявів упередженості, халатності та формалізму при розгляді звернень; вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків щодо розгляду звернень громадян; забезпечення створення та функціонування гарячих ліній і телефонів довіри, проведення широкої роз'яснювальної роботи з питань реалізації громадянами права на звернення та особистий прийом.
Вказаними нормами встановлено порядок та механізм розгляду скарг, заяв та звернень громадян, а також проведення особистого прийому громадян, зокрема, органами державної влади, у даному випадку прокуратурою.
З урахуванням наведеного прокуратура має надавати розгорнуті відповіді на звернення громадян, якщо у таких зверненнях містяться відповідні вимоги з посиланням на норми чинного законодавства.
Частиною 2 ст. 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2009 року, якою відкрито провадження у даній справі, відповідачу було запропоновано до 10.07.2009 року надати суду письмові заперечення проти позову та всі наявні докази на їх підтвердження.
Крім цього, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2010 року було зобов'язано прокуратуру Дніпровського району м. Києва надати в судове засідання належним чином завірені копії всіх звернень ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до прокуратури Дніпровського району м. Києва за період 2003-2008 років, усіх карток реєстрації особистого прийому ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 представниками прокуратури за період 2003-2008 років, відповідей прокуратури на всі звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 за період 2003-2008 років, документів, що підтверджують відправлення зазначених відповідей прокуратурою Дніпровського району м. Києва за період 2003-2009 років.
Проте, станом на день розгляду справи по суті, письмових заперечень та доказів на їх підтвердження відповідачем суду не надано, а лише подано наглядове провадження у 1-му томі.
Дослідивши надане відповідачем наглядове провадження № 1505с08, суд дійшов висновку, що на основі наявних у вказаному наглядовому провадженні документів не вбачається належне виконання прокуратурою Дніпровського району м. Києва покладених на неї обов'язків щодо розгляду та надання обґрунтованих відповідей на скарги, заяви та звернення позивачів, як це передбачено Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про інформацію», Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про боротьбу з корупцією», Указом Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» № 109/2008 від 07.02.2008 року, Інструкцією про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 28.12.2005 року № 9гн.
Натомість у наданому наглядовому провадженні містяться скарги та звернення позивачів, на які надано відповідачем стислі відповіді з посиланням на законність та обґрунтованість прийнятих рішень, але не надано розгорнутих відповідей, як того вимагають у поданих зверненнях позивачі з посиланням на норми чинного законодавства.
Суду не надано підтвердження проведення особистого прийому прокурором Дніпровського району м. Києва Мельничуком О.В. у відповідності до вимог законів України «Про звернення громадян», «Про прокуратуру», Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 348 та Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 28.12.2005 року № 9гн.
Так, відповідно до абзацу 2 п. 7.9 Інструкції на зверненнях, поданих на особистому прийомі, ставиться позначка «з особистого прийому». Реєстрація прийому ведеться за спеціальними картками або в книзі реєстрації звернень з особистого прийому, у якій відображається також зміст відповіді.
Абзацом 3 п. 7.8. Інструкції встановлено, що рішення за зверненням приймається і відповідь надається заступником прокурора, до компетенції якого, згідно з розподілом обов'язків, належить вирішення порушених у зверненні питань. Проект відповіді перед підписом має бути завізований заступником прокурора, який на особистому прийомі отримав звернення. У разі прийняття рішення безпосередньо прокурором відповідь попередньо візується обома заступниками.
Згідно з п. 7.10. Інструкції усі письмові звернення з особистого прийому після їх реєстрації направляються за належністю в порядку, визначеному Інструкцією з діловодства в органах прокуратури України.
Законом України «Про звернення громадян» передбачено, зокрема, що якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина (ст. 22).
Прокуратурою Дніпровського району м. Києва не надано суду документів, які б свідчили про надання обґрунтованих відповідей прокурором на особистому прийомі, а також направлення письмової відповіді на поставлені запитання. Натомість у матеріалах наглядового провадження міститься рапорт помічника прокурора Лялікова А.В. від 12.11.2008 року, в якому зазначено, що звернення заявників, яке надійшло з особистого прийому для проведення перевірки, необхідно приєднати до матеріалів наглядового провадження та повідомити заявників про припинення переписки з ними. Водночас, відповідь по суті звернення відсутня, а також відсутнє підтвердження про повідомлення заявників про припинення переписки з ними.
Крім того, відповідно до п. 4.13. Інструкції припинення провадження із заявником можливо у випадках, якщо: у повторному зверненні від особи до одного й того ж органу прокуратури відсутні нові дані або факти, які потребують додаткової перевірки, а всі викладені доводи раніше перевірені у повному обсязі та заявникові надано вичерпну відповідь керівником з повідомленням про припинення провадження і роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення; у зверненні є нецензурна лайка, вирази, що ображають честь і гідність інших осіб, а заявник раніше попереджався про те, що при надходженні подібних звернень провадження з ним може бути припинено.
Як вбачається з матеріалів справи, жодного із зазначених випадків при подачі запиту від 10.04.2009 року та звернення від 05.11.2008 року не було, тому припинення провадження у даному випадку не є правомірним.
На інформаційний запит від 10.04.2009 року, 08.05.2009 року прокуратурою Дніпровського району м. Києва відправлено лист за № 1505-08, яким повідомлено заявників, що прокуратурою припинено переписку по попереднім зверненням на підставі рішення про припинення провадження по зверненню.
Дослідивши запит позивачів від 10.04.2009 року, суд зауважує, що вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, викладені у вказаному запиті, стосуються висновку про припинення провадження по зверненню, а тому не можуть вважатися повторним зверненням одного і того ж громадянина до одного і того ж органу з одного і того ж питання яке вирішено по суті, що було б підставою не проведення розгляду запиту згідно з абзацом 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян».
Статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглядаючи вказані звернення позивачів, прокуратура Дніпровського району м. Києва діяла не на підставі та з порушенням встановленого законами України порядку, використавши свої повноваження не з цією метою, з якою такі повноваження надані. Надані відповіді відповідача є необґрунтованими та приймались без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття. Позивачі були позбавлені права на участь у процесі прийняття рішень за їх зверненнями.
Порушення хоча б одного із зазначених у ч. 3 ст. 2 КАС України критеріїв оцінки дії або бездіяльності суб'єкта владних повноважень є підставою для визнання його протиправним.
За таких обставин, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, на основі всестороннього дослідження матеріалів адміністративної справи, суд приходить до висновку про недоведення прокуратурою Дніпровського району м. Києва виконання вимог законів в частині повного та об'єктивного розгляду звернень позивачів.
Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Позивачі не надали до суду доказів подачі до прокуратури Дніпровського району м. Києва письмової вимоги про скорочений термін розгляду звернення від 10.04.2009 року, а виходячи зі змісту та об'єму звернення суд вважає інформаційний запит від 10.04.2010 року таким, що потребує додаткового вивчення, тому у даному випадку відповідачем не порушено місячного терміну розгляду звернення, оскільки відповідь надана 08.05.2009 року. А повідомлення заявника про встановлення більшого терміну розгляду його звернення Законом передбачено лише у випадку його перевищення більш ніж на один місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, заявники посилаються на обов'язок прокуратури повідомити заявника у десятиденний термін про задоволення інформаційного запиту.
Суд зазначає, що такий обов'язок передбачений ст. 33 Закону України «Про інформацію», зокрема, статтею встановлено, що термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Але зазначений термін стосується виконання інформаційного запиту щодо доступу до офіційних документів і запиту щодо надання письмової або усної інформації.
Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі, відповідно до положень ст. 32, розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами.
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
У інформаційному запиті від 10.04.2009 року позивачі вимагають надати однозначні та обґрунтовані відповіді по результатам вивчення відмовного матеріалу, а тому зазначений запит не підпадає під визначення ст. 32 Закону України «Про інформацію», а отже і термін розгляду запиту встановлюється не зазначеним Законом, а відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
За таких обставин суд вважає, що позовна вимога в частині визнання протиправною бездіяльність прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука Олександра Васильовича, яка виразилася у недоведенні письмово до запитувачів протягом десяти днів про те, що інформаційний запит від 10.04.2009 року буде задоволений необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню.
Крім того, з матеріалів справи, зокрема, з копії журналу вихідної кореспонденції вбачається, що відповідь на інформаційний запит від 10.04.2009 року направлена позивачам 08.05.2009 року, тобто у межах встановленого місячного терміну. Тому вимога позивачів щодо визнання протиправною бездіяльність прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука О.В., яка виразилася у незадоволені інформаційного запиту від 10.04.2009 року протягом місяця також не підлягає задоволенню.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Позивачі у клопотанні про зміну позовних вимог від 12.03.2010 року просять визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з невиконанням Указу Президента України № 700/2002 від 13.08.2002 року, а саме: незабезпеченням кваліфікованого, неупередженого, об'єктивного і своєчасного розгляду звернень ОСОБА_1, ОСОБА_2Г, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 від 02.08.2004 року, 12.10.2004 року, 04.11.2004 року, 28.01.2005 року, 11.03.2005 року вх. № 696, 25.11.2005 року № 3518, 12.04.2006 року з метою оперативного вирішення порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав.
Із змісту звернень ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 від 02.08.2004 року, 12.10.2004 року, 04.11.2004 року, 28.01.2005 року, 11.03.2005 року вх. № 696, 25.11.2005 року № 3518, 12.04.2006 року вбачається, що вони містять вимоги, зокрема, про притягнення Харченка В.М. до кримінальної відповідальності, прийняття щодо дій Харченка В.М. рішення в порядку ст. 97 КПК України, порушення щодо нього кримінальної справи.
Дії або бездіяльність прокурора щодо розгляду таких вимог не можуть розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки не належать до компетенції адміністративного суду згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України, а тому провадження в адміністративній справі в частині зазначених вимог підлягає закриттю.
Щодо вимог позивачів про визнання дій прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення протягом 2004-2009 років, а саме: права громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на інформацію та визнання дій прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а саме: відмови ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в інформації, наданні недостовірної і неповної інформації протягом 2004-2009 років, суд зауважує на такому.
Зі змісту заявлених позовних вимог у вказаній частині вбачається, що позивачі просять визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням останнім ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», тобто фактично встановити наявність в діях прокурора складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до положень ст. 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.
Поняття адміністративного правопорушення викладено у ст. 9 КУпАП. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 212-3 КУпАП передбачено таке правопорушення, як неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень» (Порушення права на інформацію. Згідно з приміткою в цій статті посадові особи, на яких поширюється дія Закону України «Про боротьбу з корупцією», притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Пунктом «г» ч. 1 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» передбачено заборону державним службовцям та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.
Вирішуючи питання щодо винності особи в ненаданні, затриманні або наданні недостовірної чи неповної інформації (п. «г» ч. 1 ст. 5 Закону), суди мають керуватися вимогами Закону України від 02.10.1992 року «Про інформацію», а також відповідними правовими актами, які регулюють інформаційні відносини в державі.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Із системного аналізу норм КУпАП вбачається, що питання про встановлення наявності складу адміністративного правопорушення в діях особи являє собою процес виявлення адміністративного правопорушення, його фіксація, уповноваженими на те органами, доведення наявності складу адміністративного правопорушення і обов'язкове притягнення до відповідальності винної особи. При цьому відповідальність в таких випадках визначається стягненнями, передбаченими Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень.
Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням ст. 212-3 КУпАП та ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» протягом 2004-2009 років, які по суті є вимогами про встановлення складу адміністративного правопорушення, підлягає закриттю у зв'язку з непідсудністю адміністративному суду.
З урахуванням недоведеності прокуратурою Дніпровського району м. Києва правомірності своїх дій та бездіяльності, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (ч.1 ст. 94 КАС України).
Керуючись ст.ст. 11, 14, 70- 72, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Провадження у справі в частині позовних вимог щодо притягнення Харченка В.М. до кримінальної відповідальності, прийняття щодо дій Харченка В.М. рішення в порядку ст. 97 КПК України, порушення щодо нього кримінальної справи у зверненнях ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 2 серпня 2004 року, 12 жовтня 2004 року, 19 листопада 2004 року, 28 січня 2005 року, 11 березня 2005 року вх. № 696, 25 листопада 2005 року № 3518, 12 квітня 2006 року закрити.
Провадження у адміністративній справі в частині позовних вимог щодо визнання дій прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» протягом 2004-2009 років закрити.
Визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з невиконанням Указу Президента України № 700/2002 від 13 серпня 2002 року, а саме: незабезпеченням кваліфікованого, неупередженого і об'єктивного розгляду звернень ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 2 серпня 2004 року, 12 жовтня 2004 року, 19 листопада 2004 року, 28 січня 2005 року, 11 березня 2005 року вх. № 696, 25 листопада 2005 року № 3518, 12 квітня 2006 року.
Визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з невиконанням Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» № 109/2008 від 7 лютого 2008 року, а саме: нестворенням умов для участі заявників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у перевірці поданих заяв і скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок звернень від 5 листопада 2008 року вх. № 163 на особистому прийомі 5 листопада 2008 року.
Визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням обов'язків щодо розгляду скарг і заяв від 19 листопада 2004 року вх. № 163, передбачених ст. 18 Закону України «Про звернення громадян».
Визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з порушенням обов'язків щодо розгляду скарг і заяв від 19 листопада 2004 року, 28 січня 2005 року, 5 листопада 2008 року вх. № 163 ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, передбачених ст. 19 Закону України «Про звернення громадян».
Визнати дії прокурора Дніпровського району м. Києва протиправними у зв'язку з невиконанням Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України від 28 грудня 2005 року № 9гн, а саме: порушення порядку розгляду і вирішення звернення від 5 листопада 2008 року вх. № 163 ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
Зобов'язати прокурора Дніпровського району м. Києва надати письмову інформацію заявникам ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на інформаційний запит від 10 квітня 2009 року.
Зобов'язати прокурора Дніпровського району м. Києва Мельничука Олександра Васильовича вирішити звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідно до Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.
В решті адміністративного позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.О. Спиридонова
Постанову складено у повному обсязі 20.07.2010 року.