Справа № 2а-4876/10/1070
14 липня 2010 року Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
27.04. 2010 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач, Фонд) звернулося до суду з адміністративним позовом до комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» (далі-відповідач) про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у загальній сумі 17398,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, являючись підприємством, яке використовує найману працю, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язаний самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого цим нормативно-правовим актом. Відповідач, маючи середньооблікову чисельність працюючих інвалідів меншу, ніж визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, на підставі вказаного Закону, зобов'язаний був у термін до 16.04.2010 року сплатити Київському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 17362,50 грн.
Крім того, відповідач за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі 36,47 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції в розмірі 17362,50 грн. та пеню в розмірі 36,47 грн., тобто загальна сума заборгованості складає 17398,97 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.
Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на відсутність коштів для сплати заборгованості та пояснивши, що на підприємстві робочі місця кваліфікуються як місця з важкими умовами праці, а тому у відповідача відсутня можливість працевлаштування інваліда.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи і докази, наявні у справі, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон), в якій визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності та застосування до нього адміністративно-господарських санкцій основуються на звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2009 рік, поданим відповідачем до Фонду соціального захисту інвалідів, з якого випливає, що на підприємстві відповідача повинно працювати два інваліда, а працює один. Суму адміністративно-господарських санкцій позивач доказує відповідними розрахунками, виходячи із середньої річної заробітної плати працівника на підприємстві відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення» формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Листом № 754 від 10.06.2010 року Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості повідомив суд про те, що комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» не надавало інформацію необхідну для організації працевлаштування інвалідів у 2009 році.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ст. 19 Закону відповідачеві встановлено норматив робочих місць в 2009 році для забезпечення працевлаштування інвалідів у кількості 2 робочих місця.
Згідно з розрахунком заборгованості по платежу до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та розрахунком суми пені відповідачеві нараховано суму адміністративно-господарських санкцій - 17362,50 грн. та суму пені - 36,47 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, суд не бере до уваги позицію відповідача про неможливість через відсутність коштів сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню, як на причину відмови у задоволенні позову.
Також суд зауважує на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Отже, приймаючи до уваги те, що у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2009 рік відповідачу при розрахунку нормативу визначено кількість інвалідів-штатних працівників - 1,6, з урахуванням ч. 2 ст. 19 Закону кількість таких працівників округлюється до цілого значення, тобто до 2. Таким чином, суд вважає зауваження відповідача з посиланням на неокруглене значення, як на остаточну кількість інвалідів-штатних працівників, необґрунтованим та не бере таке зауваження до уваги.
Крім того, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не передбачено підставою звільнення від виконання нормативу працевлаштування інвалідів кваліфікування робочих місць як місць з важкими умовами праці, натомість ч. 2 ст. 17 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Таким чином, суд встановив, що відповідачем не доведено атестування робочих місць інвалідів, що необхідно для забезпечення їх працевлаштування відповідно до нормативу робочих місць, встановленого підприємству на підставі ст. 19 Закону, та не надано доказів належного звернення до відповідних органів з метою працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідач повинен був самостійно нарахувати і сплатити Київському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до 16.04.2010 року кошти, у розмірі 17362,50 грн., внаслідок чого нараховано пеню у розмірі 36,47 грн.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про правомірність вимог Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника» на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість по нарахованим адміністративно-господарським санкціям та пені у загальній сумі 17398,97 грн. (сімнадцять тисяч триста дев'яносто вісім гривень дев'яносто сім копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.О. Спиридонова
Постанову складено у повному обсязі 15.07.2010 року .