вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
м. Київ
"06" березня 2023 р. Справа № 911/2463/22
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова інвестиційна група»
до Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни
про стягнення 638 181, 18 грн.
Суддя Карпечкін Т.П.
За участі представників сторін:
від позивача: Дядюк Є.М. (ордер АА № 1253317 від 18.10.2022 року);
від відповідача: Пащенко П.М. (ордер АІ №1229089 від 03.01.2023 року).
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова інвестиційна група» до Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни про стягнення 638 181,18 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року відкрито провадження у справі № 911/2463/22 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання призначено на 11.01.2023 року.
04.01.2023 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому викладено заперечення позовних вимог.
В підготовчому судовому засіданні 11.01.2023 року було оголошено перерву на 23.01.2023 року.
23.01.2023 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.
В підготовчому засіданні 23.01.2023 року представник позивача зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що позивачем повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.
Представник відповідача в підготовчому засіданні 23.01.2023 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві, поданому 04.01.2023 року. Зазначив, що докази на які він посилається у відзиві додані до нього. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які відомі.
Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.03.2023 року.
02.02.2023 року через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 06.03.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 06.03.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що 13.09.20218 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова інвестиційна компанія» (перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська агропромислова інвестиційна група» (позивач, Покупець) та Фізичною особою-підприємцем Кунченко Оксаною Володимирівною (відповідач, Постачальник) було укладено Договір поставки № 50918 (далі - Договір), предметом якого було зобов'язання відповідача передати у власність (поставити) позивачу для використання у підприємницькій діяльності розсаду ягідних культур (садівний матеріал, Товар) відповідно до Специфікації (яка є невід'ємною частиною Договору), а зобов'язання Покупця було здійснити оплату Товару на умовах 100% попередньої оплати та прийняти його.
Точний обсяг і асортимент, вартість одиниці та загальна вартість Товару, що мав бути переданими відповідачем позивачу, були визначені у Специфікації № 1 від 14.09.2018 року (далі - Специфікація).
Зокрема, згідно вказаної Специфікації відповідач, як Постачальник, зобов'язався поставити позивачу, як Покупцю, наступний Товар належної якості:
- саджанці суниці альпійської сорту «Регін» у кількості 25000 штук, вартістю 150 000,00 грн.,
- фезаліс ягідний у кількості 30 000 штук, вартістю 180 000,00 грн.,
- саджанці суниці ремонтантної сорту «Дюрбан» у кількості 6 500, вартістю 97 500,00 грн.
Загальна вартість Товару згідно Специфікації становить 427 500,00 грн. Термін поставки вказаного Товару - не пізніше 20.04.2019 року (п. 1.3 Договору).
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 року.
Згідно з п. 2.3 вказаного Договору оплата Товару покупцем здійснюється у наступному порядку: здійснення 100 % проводиться протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати погодження Специфікації.
Згідно з п. п. 4.2, 4.3, 4.10 і 4.11 Договору поставка Товару здійснюється після підписання сторонами Специфікації та здійснення оплати товару покупцем у строк, визначений п. 1.3 цього договору. Разом із товаром постачальник надає покупцю видаткову накладну. Зобов'язання продавця з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару за якістю, кількістю та асортиментом, визначеними в специфікації. Датою поставки товару або партії товару вважається дата підписання покупцем товарно-транспортних накладних, згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Як зазначає позивач, відповідно до платіжного доручення № 22 від 13.09.2018 року позивачем було перераховано на користь відповідача суму попередньої оплати відповідно до п. п. 2.1 - 2.5 Договору і п. 1 Специфікації у повному обсязі 427 500,00 грн., що додатково підтверджується банківською випискою. Однак, на передплачену суму Товар за Договором не було поставлено відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до п. 11.1 Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 року.
Таким чином, в силу п. 11.1 Договору Договір є припиненим з 01.01.2020 року, договірні зобов'язання між позивачем та відповідачем починаючи з 01.01.2020 року перестали існувати.
Враховуючи припинення зобов'язань сторін у зв'язку з закінченням Договору, оскільки передплачені кошти у сумі 427 500,00 грн. продовжують перебувати у відповідача і поставка на відповідні суми не відбулася, позивач зазначає, що з моменту закінчення строку Договору відпала правова підстава для утримання відповідачем передплачених грошових коштів і такі кошти мали бути повернуті позивачу.
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку повернути безпідставно утримувані грошові кошти, позивач направляв відповідачу засобами поштового зв'язку письмову вимогу 10.11.2022 року за вих. № 10-11/01-2022 про повернення отриманої відповідачем і безпідставно утримуваної суми повної попередньої оплати у зв'язку із закінчення строку дії Договору - протягом 7 (семи) днів із дати отримання даної вимоги. Однак, відповідна вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Також, позивач у позові зазначає, що питання стягнення з відповідача сум попередньої оплати розглядалось у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20, однак з інших підстав - ст. 693 Цивільного кодексу України у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо поставки передплаченого товару.
В задоволенні відповідних позовів було відмовлено у зв'язку з тим, що мало місце прострочення покупця, що є підставою для зміни термінів поставки протягом дії Договору. При цьому, в обох справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 суди виходили з термінів дії Договору поставки до 31.12.2019 року.
З огляду на встановлені у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 обставини та враховуючи закінчення строку дії Договору поставки № 50918 від 13.09.2018 року, що свідчить про припинення зобов'язань сторін за таким Договором, оскільки передплачені кошти у сумі 427 500,00 грн. продовжують перебувати у відповідача і поставка на відповідні суми не відбулася, позивач подав позов на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України про стягнення з відповідача спірних коштів, як таких, що безпідставно утримуються.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача крім 427 500,00 грн. безпідставно утримуваних коштів, також 36 718,15 грн. 3% річних та 173 963,03 грн. інфляційних за період з моменту закінчення строку дії Договору, коли правова підстава утримувати передплачені кошти вважається такою, що відпала - з 01.01.2020 року.
Відповідач в ході розгляду спору подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, посилаючись на прострочення позивача, який не виконав визначених Договором дій - не забрав товар шляхом самовивозу у визначений Договором строк - до 20.04.2019 року та на визначених Договором умовах - EXW (франко - склад), розташований за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Гавронщина, вул. Ромашкова, 1, відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, за якими покупець самостійно забирає товар зі складу постачальника.
Суму попередньої оплати відповідач розцінює як витрати та доходи особи, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби позивач належним чином виконав умови договору (упущена вигода) та вказана сума, відповідальність за яку несе боржник (позивач), не підлягає поверненню в силу норм чинного законодавства.
Також відповідач зазначає, що позивач уже звертався до суду з позовом до відповідача щодо стягнення коштів за Договором поставки у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20, в яких встановлено факт прострочення покупця та відсутність вини постачальника (відповідача).
Відповідач у відзиві також заперечував наявність достатніх правових підстав для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, які є договірними і майно (кошти) набуто в порядку виконання договірного зобов'язання.
Отже, відповідача стверджує, що у нього взагалі відсутній обов'язок щодо повернення отриманої за договором поставки суми передплати в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України, так само як і відсутній обов'язок сплати інфляційних витрат та 3 % річних про задоволення яких просить позивач.
У відповіді на відзив позивач наголошує на безпідставності утримання відповідачем передплачених коштів за Договором поставки, зобов'язання за яким припинились у зв'язку з закінченням строку дії Договору.
При цьому, з врахуванням встановлених у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 обставин, питання щодо виконання зобов'язань з поставки не підлягають повторному дослідженню і не мають правового значення для спору, що розглядається, оскільки кошти продовжують утримуватись відповідачем не зважаючи на те, що правова підстава для цього відпала після припинення дії Договору.
Позивач також зазначає, що саме невиконання відповідачем своїх зобов'язань із надання позивачу підтверджуючих документів на Товар у подальшому зробило неможливим виконання позивачем свого зобов'язання із вивезення вже оплаченого Товару.
Однак, позивачем не надано доказів в підтвердження вищенаведених тверджень і відповідні обставини не входять до предмету доказування у спорі, що розглядається.
Позивач також наголошує на безпідставності привласнення відповідачем сум попередньої оплати на покриття витрат та збитків, оскільки відповідне питання має розглядатись по суті з чітким доведенням обставин та розрахунків. Присвоєння відповідачем суми попередньої оплати у повному розмірі без поставки будь-якого Товару (виконання зустрічного зобов'язання) є протиправним і не відповідає звичаям торгового обороту, оскільки відповідач отримав і не повернув передоплату, і залишив Товар - тобто, фактично незаконно збагатився за рахунок позивача.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наполягає на правомірності залишення у себе передплачених позивачем коштів в повному обсязі та відсутності необхідності їх повернення.
З врахуванням наданих сторонами пояснень та доказів, судом в ході розгляду спору досліджено та встановлено наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
З огляду на наведену норму законодавства, в якій чітко зазначено, що вона застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, обставини виконання зобов'язання в період його існування (в період дії Договору) не мають значення для даної справи.
Також, відповідна норма ст. 1212 Цивільного кодексу України визначає, що особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Дійсно, питання стягнення з відповідача сум попередньої оплати розглядалось у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20, однак з інших підстав.
Зокрема, у справі № 910/1628/20 позовні вимоги ґрунтувались на ст. 693 Цивільного кодексу України у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з поставки Товару у визначений Договором поставки № 50918 від 13.09.2018 року строк. В задоволенні позову було відмовлено судом апеляційної інстанції у зв'язку з тим, що мало місце прострочення покупця, що є підставою для зміни термінів поставки протягом дії Договору поставки № 50918 від 13.09.2018 року.
У справі № 911/3276/20 заявлялись вимоги про розірвання Договору поставки № 50918 від 13.09.2018 року і одночасне стягнення передплачених сум на підставі ст. 693 Цивільного кодексу України. В задоволенні позову було у зв'язку з відсутністю вини продавця у невиконанні Договору.
При цьому, в обох справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 суди виходили з термінів дії Договору поставки до 31.12.2019 року.
З огляду на встановлені у справах № 910/1628/20 та № 911/3276/20 обставини та враховуючи закінчення строку дії Договору поставки № 50918 від 13.09.2018 року у зв'язку з чим припинились взаємні зобов'язання сторін за таким Договором, оскільки передплачені кошти у сумі 427 500,00 грн. продовжують перебувати у відповідача і поставка на відповідні суми не відбулася, позивач правомірно подав позов на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України про стягнення з відповідача спірних коштів, як таких, що продовжують безпідставно утримуватись.
З приводу застосування норми ст. 1212 Цивільного кодексу України є усталена судова практика, зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 11.01.2022 року у справі № 911/117/21 зазначив, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі № 210/6498/20 підкреслив, що набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Також Касаційний цивільний у складі Верховного Суду у постанові від 22.12.2021 року у справі № 465/5790/17 зазначив, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.
Враховуючи закінчення строку дії Договору поставки № 50918 від 13.09.2018 року, припинився Договір поставки як правова підстава набуття відповідачем коштів передплати, тому з моменту закінчення дії Договору та припинення взаємних зобов'язань сторін за таким Договором, передплачені кошти, на якій поставка не відбулась є такими, що безпідставно утримуються відповідачем.
Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 427 500,00 грн. безпідставно утримуваних коштів правомірна і підлягає задоволенню.
При цьому, суд зауважує на безпідставності самостійного визначення відповідачем утримуваної суми попередньої оплати на покриття витрат, неодержаних доходів та відповідальності позивача за порушення зобов'язання, оскільки відповідні питання підлягають розгляду по суті з доведенням відповідних обставин щодо дійсного розміру збитків та штрафних санкцій.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 718,15 грн. 3% річних та 173 963,03 грн. інфляційних, судом встановлено, що відповідні нарахування проведено за період з моменту закінчення строку дії Договору, коли правова підстава утримувати передплачені кошти вважається такою, що відпала - з 01.01.2020 року.
Як визначено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з правової позиції викладеної у постанові від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19 у спорі щодо стягнення сум попередньої оплати, на яку поставка не відбулась, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що передплачені суми, які фактично отримані продавцем і на які зобов'язання не виконано, в будь-якому випадку підлягають поверненню платнику. При цьому, причини невиконання зобов'язань з поставки, в тому числі з вини самого покупця, стосуються питань застосування відповідальності за невиконання зобов'язання і не впливають на необхідність повернення передплачених коштів (авансу).
Необхідність передачі спору у справі № 918/631/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду була обумовлена неоднаковим застосуванням положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Тобто, по суті вирішувалось питання можливості нарахування відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат і 3 % річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована позивачем (покупцем) відповідачу (постачальнику, продавцю) на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений, та яка в подальшому не була повернута відповідачем, незважаючи на закінчення передбаченого договором строку поставки.
Вирішуючи питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, Велика Палата Верховного Суду визначила наступне.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
У силу положення статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій що повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України та зазначила, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням Договору поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах і погодилася з доводами про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) з наступного дня після спливу строку поставки (закінчення строку Договору).
З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 36 718,15 грн. 3% річних та 173 963,03 грн. інфляційних за період з моменту закінчення строку дії Договору, правомірні і підлягають задоволенню у заявленому розмірі, проти якого відповідач по суті заперечень не надав.
За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 80, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кунченко Оксани Володимирівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова інвестиційна група” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 40 Х, код 41984007) 427 500,00 грн. безпідставно утриманих (збережених) грошових коштів, 36 718, 15 грн. 3% річних, 173 963,03 грн. інфляційних втрат та 9 572,72 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 29.03.2023 р.
Суддя Т.П. Карпечкін